Тема 10. Технологія інтерактивного навчання (2 год).

1. Сутність і специфіка інтерактивного навчання.

Я. Голантом ще в 60-х роках XX ст. запропонував три основних моделі
навчання, що існують в сучасній школі. Я.Голант виділяв активну та пасивну
модель навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Поняття
„пасивна" є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково
передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта-учня, інакше
кажучи, досягнення результату навіть мінімального, на думку О. Пометун,
неможливе. У такій класифікації Я.Голант скоріше використовує пасивність
як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної
діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.
До класифікації запропонованої Я. Голантом, вітчизняні учені
О.Пометун та Л. Пироженко, додають інтерактивне навчання, визначаючи це
поняття як „певний різновид активного", який має свої закономірності та
особливості.
1. Пасивна модель навчання. Учень виступає в ролі „об'єкта" навчання,
повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом з
підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів
навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-
монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування
учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось
творчих завдань.
2. Активна модель навчання. Такий тип навчання передбачає
застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність
учнів. Учень виступає „суб'єктом" навчання, виконує творчі завдання,
вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні
та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки,
що розвивають творче мислення.
3. Інтерактивна модель навчання. Слово „інтерактив" прийшло до нас з
англійської від слів «інтер» - взаємний, «актив» - діяти. Таким чином,
інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це
спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну,
передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен
учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний

процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це
спів-навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці),
де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання.
Вони розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що знають,
вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає
моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне
вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідних ситуацій.
Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей,
створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати
справжнім лідером дитячого колективу.
Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи.
Частково вони використовувались ще в перші десятиріччя минулого століття
й були поширені в педагогіці та практиці української школи в 20-ті роки -
роки масштабного реформування шкільної освіти. Застосовувались у той час
бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного
складу. Ідея бригадно-лабораторного методу, який набув особливого
поширення у 20-і роки минулого століття, полягала у тому, що спеціально
сформовані учнівські групи (бригади) виконували практичні або лабораторні
роботи. Завдання могли бути як єдиними, так і диференційованими.
Метод навчання в парах змінного складу (так званий колективний
спосіб навчання - КСН) полягав у тому, що об'єднані в пари учні навчали
один одного в процесі так званого організованого діалогу. Склад в парах
постійного змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам
групи і, в свою чергу, вислуховував пояснення інших. Заняття проводились
без уроків та будь-якого розкладу. Застосування цих методів та форм
навчання в окремих школах давало певні результати.
Для прикладу можна розглянути досвід організованої А.Рівіним (1878-
1944 рр.) у 1918 році в м. Корін школи, в якій учні різного віку, навчаючись у
парах змінного складу, проходили за один рік програму трьох-чотирьох років
навчання. Уроків як таких у школі не було. За гарної погоди діти навчались у
саду, на свіжому повітрі. Під час занять вони вільно рухались, розмовляли
один з одним. В основу методики О.Рівіна було покладено ідею „навчаючи
інших, навчайся сам".
Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в
учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного
забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки.
Вже перший досвід їхнього застосування виявив певні проблеми та
складності:

• зниження ролі вчителя в навчальному процесі;

• неекономне витрачання навчального часу;

• відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння.

За умов поступового переходу суспільства до тоталітаризму такі
методи навчання виявились непотрібними і були піддані нищівній критиці.
Уже на початку 30-х років українська школа перетворилась на авторитарну,
репродуктивну, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і
методів навчання.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання
життєвих ситуацій, спільне розв’язання проблем.
 Коли ж до роботи залучається слухова і зорова пам’ять, збільшується
шанс задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу
може суттєво відрізнятися.
Пояснення, демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх,
стійких знань. Цього можна лише досягти за допомогою активного
(інтерактивного) навчання.
Щоб подолати ускладнення в застосуванні інтерактивних технологій і
перетворити слабкі боки їх на сильні, треба пам’ятати:
Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а
також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога.
Починайте з поступового використання цих технологій.
 Краще ретельно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році,
ніж часто проводити похапцем підготовлені “ігри”.
 Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології: роботу в парах, у
малих групах мозковий штурм.
 На одному занятті можна використовувати одну-дві інтерактивні вправи, а не
цілий калейдоскоп їх.
 Мотивувати учнів до вивчення теми шляхом добору найцікавіших випадків,
проблем; оголошувати очікувані результати.
 Використання інтерактивних технологій уможливлює фахове вдосконалення,
спрямовує на навчання разом із учнями.
Форми організації інтерактивного навчання
У сучасній педагогіці вирізняють чотири форми навчальної діяльності
учнів:
Парну (робота учня з педагогом чи однолітком один на одного).
Фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або весь клас).
Групову або кооперативну (всі учні активно навчають один одного).
Індивідуальну (самостійну) роботу учня.
Інтерактивне навчання використовують в разі застосування
фронтальної й кооперативної форми організації навчальної діяльності учнів
передбачає навчання однією людиною групи учнів або цільового класу. Всі
учні в кожен момент часу завданням із подальшим контролем результатів.
Кооперативна форма навчальної діяльності учнів – це найскладніша, дуже
специфічна форма організації навчальної діяльності учнів.
За кооперативної форми організації навчальної діяльності учнів
провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів один з одним.
Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп
постійно змінюється і кожен учень так чи інакше спілкується з усіма іншими
учнями. Можна виокремити такі ознаки колективної роботи:
 Наявність у всіх її учасників спільної мети.
 Поділ праці, функцій і обов’язків.
 Співпраця і товариська взаємодопомога.
 Суспільно корисна діяльність усіх і кожного зокрема.
 Обсяг роботи, що її виконала група, завжди більший за обсяг роботи,
виконаної кожним її членом чи часткою групи зокрема.

Кооперативне навчання сприяє активному засвоєнню матеріалу.

Спільні дії у малих, обговорення матеріалу з іншими, навчання один одного
дають можливість краще зрозуміти, опанувати матеріал.
Технологія інтерактивного навчання – це така організація навчального
процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має
конкретне завдання, за виконання якого він має публічно відзвітуватися, або
від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою
завдання.
Кооперативне навчання – це форма організації навчання у малих
групах, об’єднаних спільною метою. Зарубіжні дослідження кооперативного,
конкурентного й індивідуального навчання доводять, що співробітництво
зумовлює:
 вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;
 панування турботливіших, чуйніших і найвідданіших взаємин;
 міцніше психологічне здоров’я дітей, соціальну компетентність і самоповагу.
Найважливіші елементи кооперативного навчання: позитивна
взаємозалежність, особистісна взаємодія, індивідуальна і групові
підзвітність, розвиток навичок міжособистісного спілкування та спілкування
у невеликих групах.
Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб. Групи з 2 осіб (пара)
забезпечують високий рівень обміну інформацією і низький рівень
розбіжності думок. Розбіжності думок складніше подолати у групах з парною
кількістю членів. Найчастіше пару і групову роботу проводять на етапі
застосування знань. Це може відбуватися одразу після викладу вчителем
нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування. На
спеціальному уроці, або бути частиною повторювально-узагальнюючого
уроку.
Робота в парах (обличчям до обличчя, один – удвох – усі разом).
Думати, працювати в парі, обмінюватися думками.
2. Принципи інтерактивного навчання.
У числі основних методичних принципів інтерактивного підходу до
виділяють наступні :

1. спілкування іноземною мовою з метою прийняття та продукування

автентичної інформації, однаково цікавої для всіх учасників,

2. спільна діяльність, що характеризується взаємозв'язком трьох

об'єктів: виробника інформації, одержувача інформації та ситуативного
контексту;
 3. зміна традиційної ролі викладача в навчальному процесі, перехід до
демократичного стилю спілкування;

4. ефективність навчання, свідоме і критичне осмислення дії, його

мотивів, якості і результатів, як з боку викладача, так і учнів.
При цьому, ефективність процесу навчання залежить від реалізації
наступних принципів комплексного підходу до процесу навчання на
комунікативно-ситуативній основі:

- інтерактивні;

- диференційованого підходу;

- обліку індивідуальних особливостей;

- варіативності режиму роботи;

- проблемні.

Принцип комунікативно-ситуативного навчання передбачає

використання комплексу комунікативних ситуацій, спрямованих на розвиток
мовлення школяра, що сприяє «подоланню різкого переходу від навчальних
умов до природного спілкування завдяки формуванню в учнів міцних
асоціативних зв'язків». При цьому заняття з англійської мови не діляться по
аспектам, а є комплексними. Принцип інтерактивності передбачає, що в ході
навчального процесу учні не тільки набувають навчальні та професійно
значущі знання і вміння, а й «змінюються самі в результаті виконання ними
предметних дій».

Принцип комплексного підходу реалізується у використанні всіх видів

мовленнєвої діяльності (включаючи і говоріння) при навчанні письмового
перекладу.

Використання принципу проблемності в навчанні означає, що знання

не підносяться в детермінованому, завершеному вигляді, призначеному лише
для запам'ятовування, а даються в динаміці переходу від незнання до знання,
при активній участі самих учнів в отриманні частини цих знань в результаті
самостійної роботи над вирішенням спеціально підібраних проблемних
завдань". Принцип проблемності відіграє велику роль у формуванні інтересу
до змісту навчання і самої навчальної діяльності, що, в свою чергу, підвищує
навчальну мотивацію і дає можливість учням проявити розумову
самостійність і ініціативність.

Принцип варіативності режиму роботи передбачає обмін професійно

значущою інформацією на груповому та індивідуальному рівнях, а також
поєднання аудиторної та домашньої роботи з використанням сучасних
засобів зв'язку.
Поєднуючи принцип диференційованого підходу з принципом обліку
індивідуальних особливостей, викладач стає більш вільний у виборі
методичних прийомів і різноманітних стимулів, здатних підтримувати
мотивацію і розумову активність учнів протягом усього періоду навчання
3. Технологія навчальної дискусії.
Ефективним засобом навчання учнів є дискусія. Вона надає можливість
обговорювати актуальні питання суспільної політики в конструктивному
руслі, усвідомлювати, яким чином ухвалюють ті чи ті важливі рішення.
Навчальна дискусія як цінність громадянського суспільства виступає
міжпредметним засобом освіти. Застосування дискусії є ефективним на
уроках із будь-якого предмета та при проведенні позакласних заходів у
старшій школі. Вона виступає освітнім ресурсом розвитку компетентної
інноваційної особистості, адже обговорення складних суперечливих питань
суспільної політики активізує мислення старшокласників, допомагає їм
виявляти власне емоційно-ціннісне ставлення до суспільних подій, фактів і
процесів, запобігати конфліктам, контролювати власні емоційно-
інтелектуальні дії, вибудовувати зворотній зв’язок та ефективну комунікацію
для досягнення навчальних і життєвих цілей.
Застосування дискусії в навчанні сприяє розвитку морально-
світоглядної позиції та поведінкових установок старшокласника, навичок
взаємодії в різних групах, навичок культури дискутування, прояву
толерантного ставлення до опонентів, адаптації до умов сучасного
швидкозмінюваного світу, розвитку відповідальності й активності як
громадянських якостей.Крім того, участь учнів у навчальних дискусіях надає
їм змогу набути певного соціального досвіду, як-от: усвідомлення реального
життя, що зближує теорію і практику; уміння ухвалювати виважені рішення в
конкретних ситуаціях; здатність у міжособистісному спілкуванні запобігати
конфліктам та долати їх; уміння поєднувати індивідуальну й колективну
роботу, результативно співпрацювати з іншими; спроможність брати на себе
відповідальність за ухвалені рішення; здатність інтегрувати знання,
опановані
при вивченні різних предметів, та власний життєвий досвід.
Нам імпонує думка низки дослідників, які розглядають дискусію як метод,
що, по-перше, сприяє засвоєнню учнями нових знань, удосконаленню їхніх
умінь і навичок, розвитку ключових компетентностей учнів (насамперед,
соціальної та громадянської); по-друге, стимулює й мотивує учнів до учіння;
по-третє, сприяє розвитку психічних функцій, творчих здібностей і
особистісних якостей учнів. Навчальні дискусії розглядаємо як окрему групу
інтерактивних методів, до якої уналежнюємо такі види: оцінювальна
дискусія, каскадна дискусія, круглий стіл, панельна дискусія, групова
дискусія, структурована академічна дискусія, «тиха» дискусія, ток-шоу та ін.
Як і будь-яка педагогічна технологія, навчальна дискусія передбачає
певну послідовність етапів, а саме: 1) підготовка до уроку / заняття (вибір
актуальної теми, постановка дискусійного питання, опрацювання джерел,
підготовка аргументів тощо); 2) проведення уроку / заняття із застосуванням
навчальної дискусії; 3) аналіз уроку / заняття (зворотний зв'язок,
самооцінювання та взаємооцінювання учнів тощо).
У ході обговорення дискусійних питань суспільної політики на уроках із
різних предметів та на позакласних заходах старшокласники виявляють
обізнаність з обговорюваної теми, глибше усвідомлюють суперечливі
суспільні проблеми; виробляють самостійну позицію з суспільно важливих
питань; розвивають навички критичного мислити; виявляють й озвучують
різні (зокрема, протилежні) позиції, аргументують висловлені тези, зважають
на думки інших та визнають / спростовують їхні аргументи, поглиблюють
власні аргументи та уточнюють власні переконання; проявляють толерантне
ставлення до різноманітних точок зору з певного питання, шукають
компроміс або досягають консенсусу; формують власний погляд на світ та
демократію.
Основними навичками, що розвивають старшокласники у ході навчальної
дискусії, є навички аргументування (надання аргументів, підтверджень,
доводів, свідчень, доказів на користь виправданості й істинності погляду на
питання чи проблему) та навички дискутування (вміння вести дискусію,
колективно обговорювати суперечливі / спірні питання, виявляти істину або
знаходити правильний розв'язок порушеного питання через висловлення
власних міркувань та зіставлення поглядів опонентів на проблему).
В основу навчальної дискусії покладено спільні для будь-яких її видів
організаційно-педагогічні умови, за яких вона буде ефективною. По-перше,
проведення дискусії слід починати з формулювання (постановки)
конкретного
дискусійного питання (яке не має однозначної відповіді й допускає різні
варіанти вирішення, зокрема, протилежні). По-друге, всі висловлювання й
міркування учасників дискусії мають відбуватись в площині визначеної
дискусійної теми й супроводжуватися аргументацією й обґрунтуванням.
Потретє, навчальна дискусія може закінчуватися як консенсусом, так і
збереженням наявних розбіжностей між її учасниками з обговорюваної
проблеми / питання. По-четверте, відповідальність за модерування дискусії
несе вчитель або ведучий дискусії.
Для того, щоб обговорення суперечливого питання суспільної політики
на уроці чи позакласному занятті було плідним, а розвиток відповідних
міжпредметних умінь старшокласників продуктивним, учитель має ретельно
готуватися до дискусій та до ролі, яку він виконує під час її проведення. Слід
також научати дискутуванню учнів, поступово застосовуючи спочатку прості
дискусійні методи, а потім, коли учні опанують цією технологією, – більш
складні. Учителю також варто вести спостереження за учнями у підготовці й
проведенні дискусії та визначати шляхи подолання певних проблем, що
можуть виникати (недостатній розвиток в учнів мовлення, критичного
мислення, навичок аргументування, комунікативних навичок, недотримання
культури дискутування тощо).
Уявлення про те, що участь учнів у дискусії може бути експромтною, є
хибним – організація і проведення навчальної дискусії вимагає значної
підготовки вчителя й попередньої роботи учнів.