Наявність в італійській мові великої кількості різних діалектів і говорів

можна пояснити в першу чергу історичними причинами – країна дуже

тривалий час була територіально роздробленою. Кожен регіон
розвивався по своєму, що не обійшло стороною й зміни в мові. Італія
довгий час залишалася поділеною територією. До її об’єднання в 1861
році в єдине королівство на території Апеннінського півострова існувало
3 окремі правлячі території – Сардинське королівство (острів Сардинія і
північно-західна частина сьогоднішньої Італії), Ломбардо-Венеціанське
королівство (північно-східна частина), Папська держава (центр) і
Королівство Двох Сицилій (Сицилія і південна частина, включно з
Неаполем).

Італійська мова офіційно прийнята в Італії, окремих частинах

Хорватії та Словенії. У цій країні безліч діалектів, оскільки за
давніх часів вона роз'єднувалася з політичних причин.
Ще в епоху Ренесансу популярними стали діалекти Тоскани, які
оспівуються у віршах поетів. У цей час італійська мова вважалася
похідною від латині. Трохи пізніше сформувалася чиста
італійська мова з того ж таки тосканського діалекту. Як відомо, в
Італії дуже багато діалектів. Тому місцеві жителі не завжди
розуміють одне одного.
Причина появи такої кількості діалектів пов'язана із самою історією
країни. Близько двох тисяч років тому на території Німеччини
влаштувалося кілька різних народів та племен. Вони постійно
прагнули завоювання нових земель і ворогували один з одним.
Німецька мова має багато діалектів з кількох причин. По-перше, історичні
та географічні фактори вплинули на розвиток і формування різних
діалектів. В минулому, коли сполучення було обмеженим, люди жили у
відокремлених регіонах і розвивали власні мовні варіанти, що призвело
до розподілу на різні діалекти.

Така мовна ситуація у Німеччині з історичних причин.

Німеччина не завжди була єдиною державою. У V—VIII століттях землі, де

зараз розташована країна, були заселені різнонародними племенами: франками,
баюварами, алеманами, фризами, саксонами, тюрингами. У кожного племені
була своя мова, і, хоча всі ці мови були спорідненими одна до одної, були в них
і значні відмінності. У ті часи транспортне сполучення було не розвинене,
поселення відокремлювалися один від одного природними кордонами, такими,
як річки, гори або лісові масиви, і ці обставини ускладнювали контакти між
людьми з різних поселень. У замкнутому суспільстві мова розвивалася своїм
власним шляхом.

У IX—X століттях, починаючи з приходу до влади Карла Великого, почалися

істотні політичні зміни. Виникли державні освіти: герцогства Лотарингське,
Баварське, Швабське, Франкське та графство Тюрінгія. У кожній із земель
розвивалася своя мова, але завдяки розвитку торгівлі люди більше
спілкувалися.Проте спільної писемності досі не було.

Сучасна німецька літературна мова (Hochdeutsch) заснована на

верхньонімецьких діалектах. Він розвивався під впливом перекладу Біблії
Мартіном Лютером, а також творчості таких письменників, як Гете та брати
Грімм.

Саме цією мовою ведеться навчання у школі, її використовують засоби масової

інформації; але у побуті люди користуються діалектною мовою.