МОДУЛЬ 1

1) Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну

будову – про структуру слова, про систему словоформ (парадигматику), про
будову і тип словосполучень і речень.
Граматика української мови вивчає морфологічну та синтаксичну будову цієї мови.
Вона досліджує структуру слів, систему словоформ (парадигматику), будову і типи
словосполучень і речень. Давайте розглянемо кожен з цих аспектів детальніше.
Морфологія (грец. форма; слово, вчення) -- розділ граматики, який вивчає слово як граматичну
одиницю мови з погляду притаманних йому граматичних значень і форм та лексико-граматичні
класи слів -- частини мови -- їх граматичні категорії, систему словозміни і формотворення.

Синтаксис (грец. побудова, поєднання, порядок) -- розділ граматики, що вивчає способи організації
слів у словосполученнях і реченнях, будову і правила творення та функціонування словосполучень і
речень. Граматичними одиницями є морфема, слово, словоформа, синтаксична конструкція
(словосполучення, речення). Слово в граматиці, з одного боку, розглядається як морфологічна
одиниця, що входить до певної частини мови із властивою цьому класові системою словоформ,
граматичних значень і засобів їх вираження. З другого боку, словоформа, як і незмінюване
повнозначне слово, є синтаксичною одиницею, що виступає членом речення або виконує в ньому
функцію звертання чи службову роль у вираженні семантики речення. Слово пов'язане з усіма
структурними елементами мови, але саме його категорійне значення визначає функції в реченні.
Граматична форма слова -- це єдність граматичного значення і відповідного засобу вираження його у
конкретному випадку вживання слова. Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні.
Морфологічні форми -- це видозміни повнозначного слова для вираження властивих певному класу
слів відношень до інших повнозначних слів або для вираження різних абстракцій
(завершеності/незавершеності дії, інтенсивності виявлення ознаки та ін.). У синтаксичних формах
виражаються різні типи поєднунаності слів.

Слово характеризується синтаксичною і позиційною самостійністю. Суть синтаксичної

самостійності полягає у його здатності виконувати функцію члена речення або окремого
однослівного речення. Позиційна самостійність слова -- це його широка, але Не абсолютна
рухливість у реченні, здатність того самого слова в різних реченнях займати різні позиції.

2. Слово має лексичне значення. Воно позначає предмети і явища, тоді як морфологічна одиниця
нижчого порядку - морфема -- лише оформляє слова, вказуючи на відношення між предметами і
явищами.

3. Слово -- морфологічно членована одиниця. В українській мові воно є тільки двоморфемним, тому
що до його складу обов'язково входить корінь (носій лексичного значення) і афікс (носій власне-
граматичного або словотвірно-граматичного значення, які є мінімальними, далі не членованими
значущими одиницями.

Слово характеризується граматичним- варіюванням, що виділяється в окремий різновид його

мовного варіювання. Воно утворює граматичні форми -- словоформи. Подібно до того, як варіанти
(словоформи) об'єднуються у відповідний інваріант (слово), так і ряд слів об'єднується у відповідний
лексико-граматичний клас -- частину мови, що є найвищим виявом системної організації слів.

2) Українська морфологія як граматичне вчення про частини мови,

про властиві їм граматичні категорії, граматичні значення і
словоформи.
Морфологія (від гр. morphe — форма і logos — слово, вчення) — це розділ мовознавства, який
вивчає слово як частину мови.
Для морфології є важливим граматичне значення слова.
На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення
є спільним для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини

мови.
Щоб правильно визначити частину мови, треба зрозуміти логіку розподілу слів за частинами мови.

Будь-яку частину мови характеризують такі ознаки:

Лексичне значення — що означає частина мови:
прикметник виражає ознаку предметів.
Синтаксична роль — які ролі частина мови виконує у реченні:
підмет, присудок.
Розряди за значенням — на які групи слів підрозділяється.
Морфологічні ознаки — за якими параметрами: час, рід, вид — змінюється частина мови.

Усього в українській мові 10 частин мови.

З них:
6 самостійних — до них можна поставити питання, вони мають лексичне значення;
3 службові — не відповідають на питання, самі по собі нічого не означають, лише служать для
чогось;
1 особлива частина мови, що виявляє почуття і волевиявлення мовця.
3) Частини мови і принципи їх виділення в українській мові.
Повнозначні і неповнозначні частини мови. Вигук як окрема частина
мови. Слова категорії стану і модальні слова.
Всі слова сучасної української мови представлені 10-ма частинами мови. Розберімося з ними
детальніше, тоді й ЗНО буде легше складати.
Відразу треба розібратися з групами частин мови. Їх всього три.
1. Самостійні або повнозначні частини мови:
- іменник
- прикметник
- дієслово
- займенник
- прислівник
- числівник.
Самостійні частини мови можуть називати предмети, вказувати на їхні ознаки та кількість або ж
описувати дію. Головною ознакою самостійних частин мови є те, що вони – члени речення, що
мають граматичну вагу та своє лексичне значення.
2. Службові частини мови:
- сполучник
- прийменник
- частка.
Роль службових частин мови в реченні – зв’язок слів між собою, надання певних емоційних
відтінків членам речення або творення нових слів і морфологічних форм.
3. Окрема група частин мови:
- вигук
- звуконаслідування.
Ці частини мови слугують для зображення емоцій, волевиявлення або навіть етикету. Також ці
частини мови можуть бути імітацією звуків тварин та природних явищ.
Частини мови та їхнє лексичне значення
Розберімося, що означає та чи інша частина мови.
І. Самостійні частини мови.
Іменник – назва предметів та будь-яких явищ.
Наприклад, стіл, вітер, Ганна.
Прикметник – вираження ознаки предметів.
Наприклад, високий, красива, дерев'яний.
Дієслово – вказівка на дію або стан предметів чи явищ.
Наприклад, біжу, переїхав, зробити.
Займенник – вказівка на особу або предмет.
Наприклад, я, твій, той.
Прислівник – виражає ознаку дії чи іншої ознаки.
Наприклад, холодно, тричі, стрімко.
Числівник – назва кількості предметів або явищ та їхній порядковий номер.
Наприклад, сто, перший, десятеро.
ІІ. Службові частини мови.
Сполучник – зв’язок між собою частин речення та однорідних членів речення.
Наприклад, і, та, або.
Прийменник – засіб висловлення відношення іменника до інших слів у реченні.
Наприклад, в, під, проміж.
Частка – виражає відтінки мовлення.
Наприклад, тільки, ледве, мов.
ІІІ. Окрема частина.
Вигук та звуконаслідування виражають почуття та емоції.
Наприклад, ой, ах, тьху.
Синтаксична роль членів речення
Членами речення можуть бути тільки самостійні частини мови, в той час як службові – тільки
виконують граматичну роль у поєднання членів речення.
Іменник зазвичай буває підметом або додатком (у непрямих відмінках).
Також іменник може виступати в ролі неузгодженого означення, обставини (частіше – у місцевому
відмінку), прикладки та іменної частини неузгодженого присудка, але це неосновна синтаксична
роль.
Прикметник – це типове узгоджене означення.
Однак у нетиповому варіанті прикметник також може виступати іменною частиною складеного
присудка.
Числівник часто буває підметом (часто – разом з іменником), але в непрямих відмінках може
виступати додатком та означенням.
Займенники, що вказують на предмети в реченні відіграють роль підмета та додатка. А
займенники, які вказують на порядок при лічбі та ознаки, звичайно, стають означеннями.
Дієслово – це типовий присудок. Але не тільки!
Дієслова іноді можуть виступати в ролі підмета, додатка, обставини та навіть означення.
Що стосується дієслівних форм, то дієприкметник у реченні – це означення чи іменна форма
складеного присудка; а дієприслівник – це обставина.
Прислівник частіше за все буває обставиною та тільки іноді – неузгодженим означенням.
Службові частини мови не є членами речення, але давайте розберемо, яку граматичну роль вони
відіграють.
Прийменник слугує для оформлення іменника як члена речення, але вживається у відмінках окрім
називного.
Сполучники сурядності існують у реченні для приєднання однорідних членів та частин
складносурядного речення. Сполучники підрядності єднають підрядне речення з головним у
складнопідрядному реченні.
Частка потрібна для вираження чи підсилення конкретного слова або словосполучення. Також за
допомогою частки окреслюється питання, ствердження чи заперечення в реченні.
А ось вигук іноді може виступати членом речення, якщо замінює самостійне слово. Хоча це
відбувається рідко. Зазвичай частка просто слугує вираженням емоції, спонукання чи оклику. Вигук
– це незмінна частина мови, яка не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови,
виражає почуття, емоції, волевиявлення людини, не називаючи і їх служить засобом виразності в
художній літературі: Ой люлі, люлі, моя дитино, вдень і вночі (Т.Шевченко). Вигуки відрізняються
від повнозначних слів тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових
слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій (поєднувати інші слова, надавати їм
інших смислових відтінків тощо).
4) Іменник як частина мови (загальний огляд).
Іменник — це самостійна частина мови, що означає назву предмета чи явища та відповідає на
питання хто? або що?
Іменник означає назву істот або неістот.
Іменники, що означають назву людини або тварини, відповідають на питання хто? Це істоти.
Приклад:
(Хто?) мама, учениці, Оленка, братик, шофер, Буратіно, комаха, дельфін, птахи, ведмідь.
Іменники, що означають назви всіх інших предметів та явищ, відповідають на
питання що? Це неістоти.
Приклад:
(Що?) ручка, школа, картина, вітер, каміння, троянда, берізка, сум, математика, чесність.
Зверни увагу!
Іменники означають власні та загальні назви.
Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.
Це
 ім'я, прізвище та по батькові людини,
 клички тварин,
 назви планет, країн, міст, сіл, вулиць,
 назви географічних об'єктів,
 назви художніх творів, періодичних видань тощо.
Загальні іменники позначають предмети в цілому.
Приклад:
Село, вулиця, корова, диван, газета, підручник.
Зверни увагу!
Іменники означають конкретні та абстрактні назви.
Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати
органами чуття людини, називають конкретними.
Приклад:
Зошит, сонце, мороз, квітка, хлопчик.
Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття,
явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.
Приклад:
Знання, сум, активність, чемність.
5) Лексико-семантичні групи (категорії) іменників.
https://subject.com.ua/ukrmova/modern/6.html (або)
http://www.linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/rozr.htm
6) Граматичні категорії іменників; їхня синтаксична залежність.
7)Категорія роду, її значення. Розподіл іменників за родами. Зв’язок роду
іменників – назв істот – із статевим поділом.
https://pidru4niki.com/68674/dokumentoznavstvo/gramatichni_kategoriyi_imennika

8) Граматичний рід абревіатур, невідмінюваних іменників та деяких

власних назв.
https://ukr-lifehacks.ed-era.com/rozdil-6/rid_nevidminuvanyh

9) Іменники спільного і подвійного роду, хитання в роді. Відсутність

категорії роду у множинних іменниках. Іменники спільного роду називають
осіб і чоловічої, і жіночої статі за їхніми характерними діями, поведінкою або
соціальною належністю; вони мають закінчення -а, зрідка -о.
Приклад:
Базіка, жаднюга, заїка, замазура, нездара, ненажера, нероба, підлиза, плакса,
потвора, приблуда, причепа, рева, роззява, стиляга, трудяга; базікало, ледащо (ч. р. і
с. р.); сонько, чванько (ч. р. і ж. р.).
Рід цих іменників можна визначити синтаксично (за змістом речення й
узгодженням з іншими словами): старий жаднюга, жаднюга розсердився (ч. р.)
— стара жаднюга, жаднюга розсердилась (ж. р.).
Іменники подвійного роду можуть позначати істот і неістот; вони мають
відтінок згрубілості й утворюються за допомогою суфікса -ищ(е).
Приклад:
Ослище, лобище, носище, вітрище (ч. р. і с. р.); хмарище, бабище, зміїще (ж. р. і с. р.).
Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці
сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси...
10) Категорія числа, її значення і граматичні засоби вираження.
https://studfile.net/preview/2425014/page:6/

11) Залишки форми двоїни (у значенні множини) в сучасній українській

мові. Роль наголосу у вираженні категорії числа.
Тепер в українській мові двоїна зберігається в діалектах, цю граматичну форму також можна знайти у
текстах українських письменників-класиків. Найпоширеніші слова, які відносно часто вживались у двоїні,
подано нижче. У сучаснім літературнім варіанті вживано множину, але наголос збережено від форми
двоїни[44]:
 дві руки → дві руці́  дві мухи → дві му́сі  дві години → дві годи́ ні
 (в) обі руки → (в) обі ру́ ці  два слова → дві сло́ ві  дві кози → дві козі́
 дві ноги → дві нозі́  два відра → дві відрі́  дві дівчини → дві ді́вчині
 дві книги → дві кни́ зі  два яблука → дві я́блуці  дві баби → дві ба́ бі
 дві хати → дві ха́ ті  два вікна → дві вікні́  в (обидвох) очах → в о́ чу
 дві риби → дві ри́ бі  два моря → дві мо́ рі  в (обидвох) вухах → у ву́ шу
 дві квітки → дві кві́тці  два колеса → дві ко́ лесі  в (обидвох) плечах → у плéчу
 дві дороги → дві доро́ зі  дві нори → дві норі́  два рукави́ → два рука́ ва
 двоє поросят → дві порося́ті  двоє телят → дві теля́ті  два по́ води → два повода́

Тепер в українській мові лише два слова повністю зберегли двоїну: око та вухо.

Відміно
Око Вухо
к

Н.-З.-К. очі вуші

Р.-М. очу вушу

очим вушим
Д.-О.
а а

12) Категорія відмінка, її значення і граматичне вираження. Система

відмінків у сучасній українській літературній мові.
1.Значення категорії відмінка, її граматичне вираження.

Граматична категорія відмінка – це морфолого-синтаксична категорія, що служить

для вираження синтаксичних зв’язків між іменником та синтаксично пов’язаним із
ним словом.

Відмінкові форми є засобами зв’язку іменника з іншим словом. Ці форми вказують

на роль іменника в реченні (студент читає, немає студента)
Кожна з відмінкових форм має синтаксичне значення або кілька таких значень,
що виражаються за допомогою закінчення та прийменника або лише за
допомогою закінчення.

Різні відмінкові значення виражаються різними відмінковими закінченнями. Але не

завжди певний іменник у всіх семи відмінках має різні закінчення.

2. Система відмінків у сучасній українській літературній мові. Питання про

кличний відмінок.

У сучасній українській мові є шість відмінкових форм, до кожної з яких можна

поставити окремі питання. Крім того в систему відмінкових форм включається
також клична форма, вживана для вираження звертання. Відмінки є такі:

Називний – питання до нього хто? що?

Родовий » кого? чого?

Давальний » кому? чому?

Знахідний » кого? що?

Орудний » ким? чим?

Місцевий » на кому? на чому?

/Клична форма/ » -

Шість відмінків в українській мові виявляється на матеріалі не одного ізольованого

іменника, навіть не однієї відміни, а на основі зіставлення форм усіх типів
відмінювання.

Так, при відмінюванні іменника ніч в однині визначається тільки три форми (ніч,
но́чі, ні́ччю), у множині — п'ять (но́чі, ноче́й, ноча́м, ноча́ми, в ноча́х). Шляхом
зіставлення форм однини і множини переконуємося, що форма однини но́чі
співвідносна з трьома формами множини (ноче́й, ноча́м, в ноча́х).

Отже, деякі відмінкові форми багатофункціональні. Наприклад, вітчи́зні, ба́тькові

—давальний і місцевий відмінки, бригади́ра родовий і знахідний відмінки, пі́сні —
родовий, давальний і місцевий відмінки, село́, теля́ — називний і знахідний
відмінки.

Разом з тим деякі відмінки окремих груп іменників можуть мати і дві і навіть три
паралельні відмінкові форми. Наприклад, давальний відмінок ду́бу і ду́бові,
місцевий відмінок на кобзарю́, на кобзаре́ві і на кобзарі́.
13) Питання про кличний відмінок у парадигмі іменника. Утворення
звертань.

Загальні правила

Звертанням називають слово в реченні, що означає особу чи предмет, до якого

звернена мова: Шановний Олександре Петровичу! Звертання не є членами
речення, не відповідають на жодне запитання, не пов’язуються сурядним чи
підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення. В українській
мові форми звертання виражаються у кличному відмінку.

У звертаннях, що складаються з імені та по батькові, загальної назви та імені,

обидва слова вживаються в тільки кличному відмінку: Людмило Андріївно, Лідіє
Давидівно, Олегу (Олеже) Тарасовичу, Маріє Антонівно, Миколо Свиридовичу;
друже Гнате, пані Юліє, колего Валерію, добродійко Ярославо, брате Василю,
товаришу Вікторе.

Кличний відмінок у звертаннях

Назву «кличний відмінок» вперше вжито у правописі 1990 року, у попередніх

правописах це поняття називали кличною формою. У діловому та науковому
стилях кличний відмінок властивий тільки іменникам чоловічого і жіночого роду в
однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не
мають (виняток — панове).

Не мають кличної форми займенники та прикметники. За потреби у звертанні

використовується називний відмінок однини чи множини: Дорогі, дякую. Якщо
звертання складається з двох слів, то прикметники та займенники у його складі
також мають форму називного відмінка: шановний пане, зіронько моя.

Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за допомогою закінчень.

Закінчення кличного відмінка здебільшого залежить від часу активного
побутування, від відміни (I, II, III, IV), групи (тверда, м’яка, мішана), будови та
наголосу іменника. Типові та поширені приклади вживання кличного відмінка
подано нижче. Та попри це пам’ятайте, що для нього характерна варіативність та
несистемність форм — перевіряйте написання закінчень іменників у кличному
відмінку за орфографічним словником.

У кличному відмінку однини іменників І відміни вживаються закінчення -о, -е, -є, -
ю:

О мають іменники твердої групи: Ганно, книжко.

Е мають іменники м’якої й мішаної груп: воле, земле, Іллє, душе, круче.

Є мають іменники м’якої групи після голосного та апострофа: Маріє, Софіє, сім’є.

Ю мають деякі пестливі іменники м’якої групи: матусю, бабусю, доню.

У кличному відмінку однини іменники ІІ відміни мають закінчення -у (-ю), -е.

Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к),
іншомовні імена та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий: батьку,
синку, Джеку, Фрідріху, товаришу, слухачу.

Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віталію, Грицю, краю, місяцю.

Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м’якої групи

із суфіксом -ець, а також деякі іменники мішаної групи: Богдане, друже, козаче,
орле, чумаче, шевче.

Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн) у
звертанні мають як форму називного, так і форму кличного
відмінка: Глібов і Глібове, Тютчев і Тютчеве.

Географічні назви із зазначеними суфіксами мають у кличному відмінку

закінчення -е: Києве, Каневе, Лебедине.

У кличному відмінку іменники ІІІ відміни вживаються переважно в художніх

текстах: радосте, юносте, любове.

14) Способи вираження відмінка, роду і числа в незмінюваних іменниках.

Незмінювані іменники. До незмінюваних іменників в українській мові належать:

 1) слова іншомовного походження: турне, таксі, колібрі та ін.;

 2) жіночі прізвища - українські та іншомовного походження, що закінчуються на
приголосний (Пентилюк, Сергійчук), на -енк(о), -к(о) (Павленко, Яценко,
Тронько); російські прізвища на -ово (Журново), -аго (Живаго), -их (Черных);
 3) складное корочені слова буквеного типу (ООН) та складноскорочені слова, друга
частина яких виступає у формі непрямого відмінка: завскладу, замдиректора.

Хоча форма таких слів не змінюється, вони виражають значення шести відмінків синтаксично,
за допомогою зв'язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників:

Значення, якого
Н. Р. Зн. М.
відмінка
 підійшло підійшов до викликав добирався на
таксі
таксі таксі таксі таксі

прийшла підійшов до на фрау нова

фрау бачу фрау
фрау фрау сукня

бра гарне бра гарного бра гарне бра у гарному бра

Граматичне значення відмінка виражається в цих іменниках синтаксично.

Наприклад, передають по радіо (місцевий відмінок); підійшов до метро (родовий
відмінок); розмовляла з нашою Коваленко (орудний відмінок); слухаю какаду (знахідний
відмінок); передали всім АТС (давальний відмінок множини).

Увага! Усі іменники прикметникового походження (не з присвійних) відмінюються, як

прикметники твердої чи м'якої груп: приїждж-ий, приїждж-ого, приїждж-ому...; Сміл-а, Сміл-
ої, Сміл-ій...; майбутн-є, майбутнь-ого, май-бутнь-ому...

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;
б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду,
цей колібрі, цей кенгуру
(але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру,
ця шимпанзе);
в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;
г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан),
цей Хокайдо (острів),
ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі Онтаріо (озеро); порівняйте ще
каламутна Міссурі (річка),
рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);
д) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який
входить до
абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ
(служба), ця СОУ (спілка), це
МЗС (міністерство), це МП (підприємство).

15) Система відмінювання іменників. Принципи поділу іменників

навідміни та групи.
Відміна - це словозмінний клас іменників. У сучасній українській мові іменники поділяються
на чотири відміни.

Перша та друга відміни мають три групи: тверду, м'яку і мішану. Їх виділяють за характером
кінцевого приголосного основи іменників та особливостями відмінювання.

До І відміни належать іменники:

переважно жіночого роду на -а/ -я: троянда, мрія, Ганнуся, вежа,

чоловічого роду на -а/ -я: Микола, Ілля, воєвода,

спільного (жін./чол.) роду на -а/ -я: листоноша, суддя, Чайка, нероба.

Поділ іменників I відміни на групи

тверда м’яка мішана

Твердий (нешиплячий) Будь-який Твердий
приголосний основи: стріха, м’який: земля, шиплячий: хаща,
хата, зілля, пісня, тиша, лівша.

До ІІ відміни належать іменники:

чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),

середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),

спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент,
астроном, Гайдай, вітрище, бородище).

До ІІІ відміни належать іменники:

жіночого роду, які не мають закінчення -а /-я: кров, успішність, совість, любов.

іменник мати.

До IV відміни належать іменники середнього роду, які відмінюються із суфіксом -ат-/-ят-, -

ен- (чаєня, лоша, каченя, плем'я, тім'я). IV відміна об'єднує переважно іменники — назви
малих істот і предметів: кошеня, рученя, ведмежа, теля, дівча.

16) Відмінкові закінчення іменників 2 відміни (родовий, давальний

відмінки однини).
https://www.miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/10-klas/morfologichna-norma-373940/
vidminiuvannia-imennikiv-ii-vidmini-zakinchennia-imennikiv-cholovichogo-_-376586/re-
a41ab92b-3ae9-4a56-9786-ca001655113d
Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку
У формі родового відмінка однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а, -
я і -у, -ю: квадрата, Івана, професора, екскаватора, каменя і виду, синтезу, шоколаду,
каменю.

Вибір закінчення залежить від значення слова (див. наступну теорію).

У формі родового відмінка множини іменники ІІ відміни мають нульове закінчення або -ів (-
їв).
Приклад:
Вагання — вагань, озера — озер, пальто — пальт, дослідження — досліджень; дядьки —
дядьків, метри — метрів, кілограми — кілограмів, моря — морів, прислів'я — прислів’їв,
хутра — хутер, яйця — яєць, гасла — гасел, дена (від дно) — ден, весла — весел,
брелоки — брелоків.
Закінчення -ей мають слова гостей, грошей, коней, очей (і віч), плечей (і пліч) та
зрідка ушей (переважно — вух).
Деякі іменники мають паралельні закінчення: ват — ватів, кіловат — кіловатів, чобіт
— чоботів, раз — разів.
Зверни увагу!
Закінчення може змінювати значення слів і словосполучень.

ПОРІВНЯЙ: Вісім чоловік і чоловік вісім має значення «вісім осіб», а вісім чоловіків — «вісім
осіб чоловічої статі».
Нульове закінчення мають іменники, що втрачають суфікс -ин у множині: болгарин —
болгар, громадянин — громадян, селянин — селян, татарин — татар, АЛЕ грузинів,
осетинів, вірменів.
Закінчення іменників чоловічого роду давального відмінка
У формі давального відмінка однини іменники чоловічого роду, а також середнього роду із
суфіксом -к- зі зменшено-пестливим значенням мають паралельні закінчення -ові, -еві , -
єві або -у,-ю.
Приклад:
Велетень — велетневі, велетню, директор — директорові, директору, майстер —
майстрові, майстру, дитятко — дитяткові, дитятку.
Зверни увагу!
Коли в тексті уживаються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального
відмінка однини, то для уникнення одноманітних відмінкових закінчень треба
спочатку використовувати закінчення -ові, -еві (-єві), а потім — -у (-
ю): Геннадієві Михайловичу Стороженку, Данилюкові Олегу Васильовичу, панові майору.
Закінчення -у, -ю мають іменники середнього роду: святу, прізвищу, умінню, руків'ю.

У деяких іменниках можливі варіантні закінчення: лиху, лихові; місту, містові; озеру, озерові;
серцю, серцеві.

17) Іменники, що мають тільки форму множини. Іменники

прикметникової форми.
Іменники, що вживаються лише у формі множини та відмінювання іменників.
18) Прикметник, морфологічні ознаки і синтаксична роль.
https://lms.e-school.net.ua/asset-v1:UIED+Physics-8th-
grade+2020+type@asset+block@%D0%BA%D0%BE%D0%BD
%D1%81%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D1%82_%D1%83%D0%BA
%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_6%D0%BA
%D0%BB_6_217.pdf
(тут меньше інфи)
http://www.linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/adjectif/prikm.htm

19) Несамостійність категорії роду, числа і відмінка.

Категорія числа
Число - одна з визначальних граматичних категорій, що виражає кількісний вияв того, що
позначається іменником. Значення числа виражається у співвідносних формах однини і
множини: учень -учні, ріка - ріки, стіл - столи.

Усі іменники за здатністю утворювати форми однини/множини переділяються на три групи:

 o іменники, що вживаються в однині й множині (сестра - сестри, зошит - зошити,

палець - пальці);
 o іменники, що вживаються тільки в однині (одиничні іменники) (розквіт, мужність,
фосфор, гречка, сіль);
  o іменники, що вживаються лише у множині (ворота, вершки, гроші, жнива, мандри,
радощі).

Форми однини і множини утворюються від іменників на означення обчислюваних предметів:

жінка - жінки, дошка - дошки, птах - птахи. Тільки у формі однини вживаються:

^ іменники з абстрактним значенням (вічність, здоров % демократизм);

^ збірні іменники (молодь, учительство, черва);

^ іменники з речовинним значенням (сало, малина, пшоно, пісок). Як уже зазначалося, такі
іменники набувають множинної форми, якщо означають різні сорти певної речовини: хліба
- злакові рослини, хліби - випечений продукт.

^ власні назви (Євген, Микола, Ганна, Світлана, Лук'яненко, Харків, Київ);

Іменники, що вживаються лише у множині, є назвами:

^ предметів, що складаються з двох частин (окуляри, сани, ножиці);

* речовин, матеріалу (дріжджі, дрова, вершки);

^ станів, процесів і дій (проводи, дебати, посиденьки, сутінки);

^ почуттів, емоцій (гордощі, веселощі, прикрощі);

^ відрізків часу, свят і традиційно-побутових обрядів (канікули,

заручини, родини, зажинки); ^ залишків речовини (кошти, фінанси, гроші);

Окремі іменники - власні назви можуть мати тільки форму множини (Суми, Карпати,
Прилуки, Афіни, Альпи).

Категорія числа як іменникова словозмінна категорія формально виражається у закінченнях:

словник -словника; словники - словників.

Категорія відмінка

Відмінок - граматична категорія іменника, що виражає його синтаксичні відношення до інших

слів у реченні. Відмінок іменників є морфологічною, самостійною категорією. В українській
мові є сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.
Кожний з відмінків, крім кличного, відповідає на певне питання: називний - хто? що?; родовий
- кого? чого?, давальний -кому? чому?, знахідний - кого? що?, орудний - ким? чим?, місцевий -
на кому? на чому?

Називний відмінок кваліфікують як прямий, що протиставляється іншим відмінкам. Він є

початковою формою іменника і виступає в реченні у ролі підмета, тобто називає виконавця
дії: Кожна освічена людина має добре знати скарби літературної мови - крилаті вислови. У
формі називного відмінка виступає також іменна частина складеного присудка, а також
прикладка і головний член односкладного номінативного речення: Мова - основа культури
нації, найбільший скарб (І. Нудьга); Високі сосни. Серпень. Спека. Усе так звично. (І. Муратов);
Лікар-стоматолог працював майстерно.

Родовий відмінок називає предмет, на який спрямована дія {написати листа, виконання
вправи, налити води); носія ознаки (людина совісті, син героя), виконавця дії (виступи учнів,
боротьба народів), час, місце, причину, спосіб дії, мету (навчатися до січня, стояти біля столу,
замовчати від несподіванки, сміятися до сла, приїхав для розмови).
Давальний відмінок називає особу чи предмет, на користь яких або на шкоду яким відбувається
дія (передати сестрі квіти, нагнати дітям страху), особу, якій приписується певний
стан (примарилося батькові), належність, стосунок, спрямування (пам ятник Шевченкові,
служіння народові, рахунок команді). Давальний відмінок вживається тільки з похідними
прийменниками (назустріч, наперекір, всупереч, завдяки) і виражає обставинні
відношення (діяти всупереч передбаченням, вийти назустріч потягу, перемогти завдяки
наполегливості).

Знахідний відмінок називає прямий об'єкт (іменник залежить від перехідних дієслів) (читати
книжку, копати землю, мити вікно), час, місце, причину і мету дії (чекати годину, вийшли на
поле, боротися за правду).

Орудний відмінок називає знаряддя, засіб дії і пересування (згрібати граблями, махнути
рукою, їхати машиною), виконавця дії у пасивних зворотах (план, затверджений комісією),
місце і час дії (іти дорогою, плавати морем, працює ночами, прийшов перед ранком).

Місцевий відмінок, якому властиве тільки прийменникове вживання, в типовому вияві виражає
значення місця (лежати в садку, жити у місті, ходити по городу), часу (зустрітися о
десятій годині, приїхав у травні), засобу дії (грати на дудці, шити на машинці).

Кличний відмінок спеціалізується на вираженні функції звертання (називає особу, до якої

звертається мовець): чоловіче, поете, пісне, Олено, Віталію.

Граматичне значення відмінка виражається насамперед закінченням (стати вчителем, купити

коня, повідомити студентів) або поєднанням закінчення з:

 - прийменником (на морі, під столом, із газети);

 - наголосом (немає сторінки - гортаю сторінки);
 - чергуванням звуків (рука - на руці, нога - нозі).

Відмінок невідмінюваних іменників оформлюється тільки синтаксичним зв'язком з іншими

словами: велике кафе (значення називного чи знахідного відмінка),

Граматичне значення відмінка може виражатися також порядком слів у реченні: Дні змінюють
ночі (дні - називний відмінок, ночі - знахідний) - Ночі змінюють дні (ночі - називний, дні -
знахідний).

20) Лексико-граматичні групи прикметників (якісні, відносні,

присвійні).
Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення:

прикметники приклади
ластів'яче, дівоча,
присвійно-якісні
орлиний
відносно-якісні творчий, срібна, вишневе

Якісні прикметники

Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми

ступенів порівняння.

Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних і якісних такі:

ознаки приклади
 приєднують прислівник відомий
із значенням міри або
ступеня вияву ознаки
трохи відомий,
(мало, надто,
надзвичайно, трохи)
мало відомий
 вступають у антонімічні свіжий - черствий
відношення
великий - малий
 утворюють якісно-
означальні прислівники
чуйний, чуйно
або іменники з
узагальненим
добрий, добро
значенням прикмети

 утворюють ступені білий, біліший,

найбіліший
 порівняння

 за допомогою суфіксів
тонкий, тонесеньки
зменшеності і
й, тонюсінький;
збільшеності та
префікса пре- утворюю
здоровий, прездоров
ть похідні прикметники
ий
 окремі прикметники
можуть мати коротку
(ясен, весел, певен).
форму

Відносні прикметники

Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран,

читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова
частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими
ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів
(п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на

питання чий? чия? чиє?

Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше)
тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра). Але інколи, у випадку уособлення
неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв
неістот (сонячна мати - земля).

Присвітні прикметники творяться:

 від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Миколин, братів);
 від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий) (орлине
крило, заячий хвіст).

В деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв (зозулине дитя,
соловейкова пісня).

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають
коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну
форму (собачий, коров’ячий).

Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в

розряд якісних (напр., срібний перстень (відн.) - срібний голос (якісн.)

Присвійно-відносні прикметники

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі

(істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність
(орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за
допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).
Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і
на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно- відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно- відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників.

Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно- якісних (дідівські закони, заяча
душа, вовчий апетит).

З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях

(Прометеєв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак,

властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-
означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

Від цих прикметників суфіксально- префііксальним способом творяться означальні

прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

Відносно-якісні прикметники

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим
значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово
створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, напр., назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий
корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий
стяг, буряковий рум’янець).

Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники(срібна ложка і срібна

голова (сива).

Деякі відносно- якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників (напр.,

прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені
порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш
діловий, найбільш творчий).

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями

(картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).

21) Прикметники повні й короткі, стягнені й нестягнені форми повних

прикметників.

В українській мові прикметники мають повну

(відмінювану) і коротку (невідмінювану) форми.
Прикметники, які мають закінчення в усіх відмінках, називаються повними: останній,
повний, срібний; залізного, срібного; залізному, срібному тощо.
 Прикметники, які не мають закінчень, називаються короткими: кросен, ясен, зелен, срібен,
дрібен, певен, потрібен, рад тощо.
Короткі форми прикметників вживаються здебільшого у фольклорі, поезії, у творах
художньої літератури. Наприклад: дрібен дощик, зелен клен; красен місяць тощо.
Короткі форми прикметників уживаємо лише в однині чоловічого роду, а
нестягнені – в однині жіночого й середнього родів та в множині.

22) Ступені порівняння якісних прикметників.

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою або меншою
мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий:

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою

мірою, ніж в іншому.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із

ступенів має дві форми: просту і складену.

Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за

допомогою суфіксів -іш, ш’ (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть
випадати суфікси -к-, -ок-, -ек- (далекий- дальший, тонкий- тонший).

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються
буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий,
вищий; буквосполучення жчпишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до

прикметника слів більш-менш (швидкий- більш швидкий (менш швидкий).

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюєтьс яза допомогою додавання до

прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший- найміцніший).

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до

прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого
ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний- найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

23) Відмінювання прикметників. Особливості

відмінювання і правопису складних прикметників з
другою частиною на -лиций.
Прикметники, змінюючись за родами, відмінками й числами, відповідають на такі
питання:
1) називний — який? яка? яке? які?;
2) родовий — якого? якої? якого? яких?;
3) давальний — якому? якій? якому? яким?;
4) знахідний — який? або якого? яку? яке? які? або яких?;
5) орудний — яким? якою? яким? якими? ;
6) місцевий — (на) якому? якій? якому? яких?
 Усі прикметники відмінюються за одним зразком без винятків. Є лише невелика
різниця у вживанні букв а, у, е, и та я, ю, є, і в закінченнях твердої і м’якої груп.
До твердої групи належать прикметники з основою на будь-який твердий
приголосний: гарячий, чужий, короткий, зелений, братів, сестрин.
До м’якої групи належать прикметники з основою на м’який [нˊ]: синій, давній,
ранній, пізній. Сюди належать також безкраїй, довговіїй, короткошиїй з основою
на [й].
Нижче в таблиці наведено буквені (не звукові) закінчення прикметників за родами,
числами і групами.
У середньому роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за
винятком лише називного й знахідного відмінків, де в середньому роді виступає
закінчення -е (-є): зелене, синє.

Чоловічий рід Жіночий рід Множина

Відмінк Тверда М’яка
и Тверда група М’яка група Тверда група М’яка група
група група
(жовтий) (синій) (жовті) (сині)
(жовта) (синя)
Н. -ий, -ій -а -я -і -і

Р. -ого -ого -ої -ої -их -іх

Д. -ому -ому -ій -ій -им -їм

Як у називному або родовому Як у називному або родовому

Зн. -у -ю
відмінку відмінку

Ор. -им -ім -ою -ою -ими -іми

М. (на) -ому/ -ім -ому/ -ім -ій -ій -их -іх

Прикметники на -лиций (білолиций, круглолиций,

смагляволиций) не належать ані до твердої, ані до м’якої
групи, вони відмінюються за окремим зразком.

Н. білоли́ ц-ий білоли́ ц-е білоли́ ц-я

Р. білоли́ ць-ого білоли́ ць-ого білоли́ ць-ої

Д. білоли́ ць-ому білоли́ ць-ому білоли́ ц-ій

Зн. = Н. або Р. білоли́ ц-е білоли́ ц-ю

Ор. білоли́ ц-им білоли́ ц-им білоли́ ць-ою

М. ... білоли́ ць- ... білоли́ ць- ... білоли́ ц-ій
ому(білоли́ ц-ім) ому(білоли́ ць-ім)

МНОЖИНА

Н. білоли́ ц-і Зн. = Н. або Р.

Р. білоли́ ц-их Ор. білоли́ ц-ими
Д. білоли́ ц-им М. ... білоли́ ц-их

24) Перехід прикметників в іменники (субстантивація).

Прикметники можуть утрачати здатність виражати ознаки предмета і набувати здатності
називати предмети і явища. Такі прикметники переходять в іменники. У мовленні вони
вживаються для називання осіб або предметів і можуть мати при собі означення.
ПОРІВНЯЙТЕ: черговий учень — старанний черговий; хворий юнак — слухняний хворий;
вихідний день — очікуваний вихідний.
Перехід прикметників в іменники, або їх субстантивація , відбувається тоді, коли
прикметники втрачають власні ознаки й виконують функції іменників, виступаючи в реченні в
ролі підмета чи додатка.
Субстантивовані прикметники відповідають на питання хто? що?
Субстантивація буває п о в н о ю , коли прикметник постійно вживається в ролі іменника:
набережна,лісничий, пальне, їдальня, учительська, колискова, ставши власне іменником
прикметникової форми.Сюди належить велика група власних географічних назв і
прізвищ:Рівне, Лебедин, Львів, Грозний,Гур’їв, Коцюбинський, Підмогильний. Багряний та ін.
При неповній субстантивації прикметники поряд з власною функцією (означення або іменна
частинаскладеного присудка) можуть вживатися й у ролі іменників (підмета або додатка):
майбутнє, сучасне, прийдешнє, зовнішнє, вчений, старший, молодий, посівна, військовий,
пернаті, диспетчерська, пряма, дотична.

25) Числівник як частина мови

https://www.miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/6/chislivnik-14257/chislivnik-iak-chastina-movi-
37269/re-e5a27479-e8be-489f-8b13-948e235e4cc3

26) Семантичні групи кількісних числівників.

https://www.miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/6/chislivnik-14257/grupi-chislivnikiv-37371/re-
31fcf233-a409-4371-a1a0-866ba80c1db3

27) Порядкові числівники.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі та відповідають на
питання «котрий?», «котра?», «котре?», «котрі?» (третій, одинадцята, тридцять
четверте, двадцяті). З граматичного погляду, порядкові числівники ближчі до
прикметників і мають спільну з ними словозміну. Порядкові числівники
відмінюються за числами, родами, відмінками й узгоджуються з іменниками, тобто
стоять в одному роді, числі й відмінку, що й іменник, до якого вони
відносяться. Наприклад: перший об'єкт — перші об'єкти; перший підприємець — перша
ферма — перше видавництво; перший уфолог, першого уфолога, першому уфоло-гу, першим
уфологом тощо.
Відмінюються порядкові числівники як прикметники твердої групи (крім числівника третій,
який приймає закінчення прикметника м'якої групи).
Складні порядкові числівники, що закінчуються на -тисячний, -мільйонний, -мільярдний,
пишемо одним словом: двохтисячний, трьохмільйонний, чотирьохмільярдний.
Примітка. Складні порядкові числівники, що закінчуються на -тисячний, -мільйонний, -
мільярдний, можуть мати понад два корені: сто-тридцятисемитистний, п
'ятсотдвадцятисемимільйонний.
У складених порядкових числівниках відмінюється тільки останнє слово: п'ять тисяч
дев'ятсот вісімдесят третій — ...третього — ...третьому тощо.
Порядкові числівники, що входять до різних фразеологічних зворотів, можуть мати
експресивне забарвлення: п 'яте колесо до воза; перша висота.
Специфічну групу числових фразеологізмів, до яких входять порядкові числівники,
становлять календарні і часові позначення: сьоме (сьомого) січня; о шостій ранку; на шосту
ранку; за п 'ятнадцять хвилин чотирнадцята; сімдесяті роки; на перше третє (на 01. 03).
Серед порядкових числівників виділяють числівник другий (-а, -є, -і). В українській мові
вживається також займенник другий, у значенні «інший». Наприклад: Вже другий день стоїть
туман. (Тут другий —числівник.) У відрядження поїде хтось другий. (Тут другий — займенник,
вжитий у значенні «інший».)

28) Морфологічні групи числівників: прості, складні і

складені.
До простих числівників належать:

1. Успадковані від спільнослов’янської мови назви чисел першого десятка, числа сто і
тисяча, а також пізніший за походженням східнослов’янський
числівник сорок (етимологія остаточно не з’ясована, очевидно, пов’язаний з сорокъ –
назва мішка 40 соболиних або куничих шкірок). Як прості слова сприймаються в
українській мові і числывники мільйон (million – тисяча тисяч), мільярд (milliard –
тисяча мільйонів), нуль (nulluc – ніякий, жоден).
2. Збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, п’ятеро, шестеро, семеро, восьмеро,
дев’ятеро, десятеро. До групи простих належать також збірні числівники з
суфіксами –к(о): двійко, трійко, четвірко, п’ятірко та їх розмовні пестливі
варіанти: доєчко, троєчко.
3. Неозначенно-кількісні кілька, багато, мало та утворені від них (за допомогою часток-
префіксів де-, не-, чи-): декілька, чимало, немало, небагато.

Складні числівники являють собою слова, що утворені від двох числівникових основ. Вони
виникли в результати лексикалізації стягнення колишніх складенних числових назв.

1. Назви чисел другого десятка (одинадцять – дев’ятнадцять).

2. Назви десятків: двадцять, тридцять, п’ятдесят – вісімдесят, дев’яносто(можливо,
утворився на основі сполучення дев’ять до ста). ***
3. Назви сотень: двісті, триста, чотириста, п’ятсот, шістсот, сімсот, вісімсот,
дев’ятсот.
4. Збірні числівники обидва, обидві, одинадцятеро-дев’ятнадцятеро, двадцятеро,
тридцятеро (утворені від основ відповідних складних власне кількісних числівників за
допомогою суфікса ер.
5. Дробові півтора, півтори, півтораста.
6. Неозначено-кількісні числівники: кількадесят (утворюється на
зразок п’ятдесят), кільканадцять і стонадцять (на зразок одинадцять,
дванадцять).
Складені числівники становлять собою сполучення двох, трьох, чотирьох і більшої
кількості складних і простих числівників: 23, 41, 257.

Окрему групу в складених числівниках становлять дробові числа: одна друга, п’ять
шостих, вісім десятих.

29) Відмінювання і особливості вживання різних груп

числівників.
1. Кількісні числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як займенники той, та, те.
У Р.в.О.в. однини виступають дві паралельні форми ж.р.: однієї, однією (подібно до тієї,
тією) та одної, одною (подібно до нової, новою, доброї, доброю). Форми с.р. одно, одне —
паралельні.

2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так: Р.в. — двох, трьох, чотирьох,
давальний — двом, трьом, чотирьом, О.в. — двома, трьома, чотирма.

До цього ж типу словозміни належать: а) збірні числівники двоє, обидва, обидві, обоє, троє,
четверо; б) неозначено-кількісні та займенникові числівники багато, небагато, кілька, скільки,
стільки.

3. Числівники п’ять — двадцять, тридцять — вісімдесят мають у непрямих відмінках

однакові закінчення. Наприклад: Р.в. — п’яти, п’ятьох, семи, сімох, шістдесяти, шістдесятьох;
Д.в. — п’яти, п’ятьом, семи, сімом, шістдесяти, шістдесятьом;О.в. — п’ятьма, п’ятьома,
сьома, сімома, шістдесятьма, шістдесятьома.

Сюди також відносять збірні числівники п’ятеро, шестеро.

4. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх непрямих відмінках (крім знахідного, що

збігається з називним) мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста.

5. У числівниках, які позначають сотні, відмінюються обидві частини: Н.в — триста,

сімсот, Р.в. — трьохсот, семисот, Д.в. — трьомстам, семистам, О.в. — трьомастами,
сьомастами (сімомастами), М.в. — (на) трьохстах, (на) семистах.

Не мають форм словозміни дробові числівники пів, півтора (півтори), півтораста,

неозначено-кількісні мало, немало, чимало, а також рідковживані збірні двійко, трійко,
четвірко, п’ятірко.

Як числівник два відмінюються обидва, обидві, обоє.

Збірні троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників:
трьох, трьом... чотирьох, чотирьом...

У складених числівниках відмінюються всі частини:

6. Дробові числівники мають мішаний тип відмінювання. Чисельник відмінюється як власне

кількісний числівник, а знаменник — як прикметник у множині.

Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи (шостий, шостого,

шостому). Тільки третій відмінюється як прикметник м’якої групи (третього, третьому...)

У складених порядкових числівниках відмінюється лише останній компонент: тисяча

дев’ятсот п’ятдесятий рік, тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року, дві тисячі четвертий рік, дві
тисячі четвертого року.
30) Синтаксичні функції і зв’язки з іменниками. Наголос у
числівниках.
1. Числівник один узгоджується з іменником у роді,
одна ручка, одне озеро, одні двері; 51
числі, відмінку; якщо він входить до складених
день, 91 кілограм, 2 341 кілометр
числівників, іменник ставиться в однині
2. Числівники два (обидва), три, чотири узгоджуються з два столи, обидва дуби, три стільці,
іменником у називному відмінку множини чотири вчителі
3. Числівники два (обидва), три, чотири узгоджуються з
іменником, що в множині втрачає суфікс -ин-, у два киянина, три львів’янина, чотири
родовому відмінку однини + Чоловік (=«особа»): два громадянина, обидва селянина
чоловіка
4. Після числівників п’ять і більше іменник уживається
п’ять олівців, шість зошитів
в родовому відмінку множини
5. Числівник півтора (півтори) узгоджується з
півтора місяця, півтори тонни
іменником у родовому відмінку однини
6. Іменники при складених числівниках уживаються в сто один грім, сто три громи, сто
тому відмінку, якого вимагає останнє слово десять громів
п’ять сотих гектара, шість десятих
7. Дробові числівники узгоджуються з іменниками в
метра, одна друга торта, дві цілі й
родовому відмінку однини
одна третя апельсина
8. У мішаних (зі словами з половиною, із третиною, із три з половиною кілометри, два з
чвертю) числівниках іменники узгоджуються з цілим третиною апельсини, п’ять з чвертю
числом літрів, сім з половиною кілограмів
перше лютого, першому лютого, із
9. У датах назви місяців уживаються тільки в родовому
першим лютого, із двадцять
відмінку
четвертим серпня, із першим вересня
10. Іменники IV відміни можна поєднати лише зі двоє хлопят, троє телят, четверо
збірними числівниками (Р.в. одн.) курчат

У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменниками як

прикметники: двох хлопців, чотирьом робітникам, дев’яти (дев’ятьом)
школам; двадцяти семи комбайнів; двадцятьма вісьмома цехами.

При складених числівниках іменники вживаються у формі, яка

підпорядковується останньому компонентові числівника: вісімдесят три
робітники, чотириста двадцять п’ять працівників.

Останній склад завжди наголошений у числівниках на -десят,

наприклад, п’ятдеся´т, сімдеся´т. А у числівникахна -адцять наголошений
передостанній склад: двана´дцять, вісімна´дцять. Тут немає винятків, тож
правильно ставити наголос у цій частині мови найлегше.
 МОДУЛЬ 2

1) Значення прислівників як слів, що виражають статичну

ознаку іншої ознаки.
Прислівник — це повнозначна частина мови, що відповідає на питання як? де? куди?
навіщо? чому? з якою метою? та ін. і називає статичну ознаку (дії (йти швидко), ознаку
іншої ознаки (надзвичайно легко, зовсім легкий), ознаку предмета (прогулянка
пішки)), виражаючи її незмінюваними формами. Насамперед слід підкреслити, що
прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно грунтується на
лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, тому у прислівниковій
синтагматичній позиції можуть траплятися компоненти з лексичним значенням
статичної ознаки, процесу і предмета.

Одним зі значень прислівників є вираження статичної ознаки іншої ознаки.

Він дуже розумний студент. (прислівник "дуже" виражає статичну ознаку "розумний" і
підкреслює велику міру розуму у студента)
У цьому прикладі прислівники використовуються для посилення ознак, що вже
присутні в інших словах, і надають додаткової інформації про ступінь, інтенсивність
або якість цих ознак.

2) Морфологічні ознаки і синтаксична роль: означальні і обставинні

прислівники.
До морфологічних ознак прислівників належать:
1) незмінність;
2) типові тільки для прислівників суфікси -о, -е, -ому, -и, -і (тихо, добре, по-нашому,
по-людськи, верхи, пішки, сьогодні, увечері);
3) лексична і словотвірна співвіднесеність з усіма відмінюваними частинами мови.
Наприклад, прислівники тихо, весело, подовгу співвідносяться з прикметниками; удень,
восени, угорі — з іменниками; по-моєму, по-своєму — із займенниками; нехотя,
перегодя — із дієсловами; уперше, натроє, уп´ятьох — із числівниками.
У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин. Залежно від
значення прислівники бувають обставинами:
а) способу дії. Собаки заскавуліли і кинулися врозтіч (І.Багряний).
б) міри і ступеня. У повітрі стало нестерпно душно, задихалися і люди, й
тварини (В.Мезенцев).
в) місця. Знадвору почувся гамір (В.Вінграновський).
г) часу. Воно на те й заходилось спочатку (Л.Костенко).
ґ) причини. Вірьовка була трохи покоротка, він [Григорій] її так потяг спересердя, що
вона перервалась посередині (І.Багряний).
д) мети. Навіщо тут вночі блукаєш ти, дитино нерозумна? (І.Кочерга).
Зрідка прислівники можуть пов´язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді
вони виступають у ролі неузгодженого означення. Карлос вибрав шлях направо, Гвідо
вибрав шлях наліво, а Бертольд подався просто (Леся Українка).
Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно,
прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять
окрему групу присудкових прислівників. Сором сліз, що ллються від безсилля (Леся
Українка).

ОЗНАЧАЛЬНІ

ЩО НА ЯКЕ ПИТАННЯ
РОЗРЯД
ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ВІДПОВІДАЮТЬ ПРИКЛАДИ
Якісно-означальні Дію або стан за Як? Спокійно, добре,
якістю швидко
Кількісно-означальні Дію, стан чи ознаку Скільки? наскільки? Трохи, дуже,
щодо кількості та якою мірою? як занадто, двічі
міри вияву багато?
Прислівники Спосіб дії чи Як? яким способом? Напам'ять, уголос,
способу дії виявлення ознаки по-братньому,
навприсядки

ОБСТАВИННІ

ЩО НА ЯКЕ ПИТАННЯ
РОЗРЯД
ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ВІДПОВІДАЮТЬ ПРИКЛАДИ
Прислівники часу Час перебігу дії, її Коли? доки? Сьогодні, давно,
тривалість відколи? коли-небудь
Прислівники місця Місце, напрямок дії Де? куди? звідки? Тут, униз, де-не-де
Прислівники Причину дії Чому? через що? з Ненароком, згарячу,
причини якої причини? мимоволі
Прислівники мети Мету дії Навіщо? для чого? з Навмисне,
якою метою? наперекір, напоказ

3) Предикативна функція прислівників. Виражають:

 стан природи: тепло, холодно, темно, тихо;
 психічний чи фізичний стан істоти: сумно, радісно, досадно, соромно;
 оцінювання якого-небудь стану з морально-етичного погляду або
доцільності/недоцільності: біда, пора, лінь, гріх, диво. Наприклад: Аж
жаль було на нього дивитися;
4. Ступені порівняння означальних прислівників.

5. Творення прислівників.

https://www.miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/7-klas/prislivnik-45318/sposobi-tvorennia-
prislivnikiv-45691/re-bac69793-8ed8-47c8-8786-3bb3b537a32c

1. ПРЕФІКСАЛЬНИЙ Пізно - запізно,

довго - недовго,

усюди - повсюди
2. СУФІКСАЛЬНИЙ Низько, добре, рішуче
3. ПРЕФІКСАЛЬНО- По-іншому, вгорі, здалека
СУФІКСАЛЬНИЙ
4. СКЛАДАННЯ СЛІВ Де-не-де, подекуди, деінде,
часто-густо, ледь-ледь,
(повторення слів, близько-близько
однакових чи близьких за
значенням)
5. ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ Натщесерце, горілиць,
(злиття сполучень слів в мимоволі, запанібрата
 одне слово)
6. МОРФОЛОГО-
СИНТАКСИЧНИЙ

(перехід у прислівники
інших частин мови)

6. Прислівники, утворені від прикметників, іменників, числівників,

займенників, дієслів.

ПРИСЛІВНИКИ ПОХОДЯТЬ

ВІД Начисто, востаннє, по-людськи,

ПРИКМЕТНИКІ голосно, вороже, зрідка, зліва
В
ВІД ІМЕННИКІВ Навесні, щоночі, надворі,
напам'ять, верхи, кругом,
підтюпцем, повагом
ВІД По-перше, двічі, втричі, натроє,
ЧИСЛІВНИКІВ вчетверо, заодно, утрьох
ВІД Чому, тому, надто, зовсім, потім,
ЗАЙМЕННИКІВ потому, нащо, чомусь
ВІД ДІЄСЛІВ Гопки, лежма, нехотя, хвилююче,
навпомацки

7. Перехід у прислівники інших частин мови (адвербіалізація).

Перехід інших частин мови в прислівник називають адвербіалізацією (від
латинського adoeroium — прислівник). В українській мові адвербіалізуються всі повнозначні
частини мови, однак найактивніше переходять у прислівники іменники в непрямих відмінках
та прикметники.
Ці слова, адвербіалізуючись, утрачають здатність змінюватися за відмінками й числами,
набувають нових синтаксичних функцій, у них перестають виділятися окремі морфеми. Цей
процес відбувається здавна. Є такі прислівники, що утворилися від слів, яких уже немає в
сучасній мові: вщент, набакир, раптом.
У ряді випадків процес переходу вже завершився, і тепер ці слова вживаються тільки як
прислівники: уліво, допізна, улітку, навкіс, праворуч, попідтинню, крадькома.
У сучасній мові є чимало сполучень іменників з прийменниками, які загалом сприймаються
як прислівники, хоч повністю в прислівники ще не перейшли. їх називають прислівниковими
сполученнями. Найуживаніші з них: без сумніву, до ладу, по суті, на світанку, на диво, на
щастя, до речі, час від часу, з роду в рід, кінець кінцем.
У деяких випадках процес адвербіалізації не завершився, тому такі слова вживаються у мові
то як прислівники, то як інші частини мови.
Порівняйте!
Прислівники:
Ішов назустріч, прочитати
вірш напам’ять, зайшов вглиб, дивився вдалечінь, згори світить сонце, вкупі виростали,
подивився услід, від'їхав убік, надворі заметіль, чуємо
це вперше, чимало досягнень, забагато на себе береш, виконаємо вдвох, написав по-
своєму.
Однозвучні з прислівниками слова:
на зустріч з письменником; на пам’ять він подарував мені книжку; у глиб тундри: в
далечінь чудову; з гори крутої; в купі листя; стати услід; ударило щось у бік; на
дворі купа піску; зайди в перше село; чи мало допомагали? зробили за багато днів;
у двох зошитах; по своєму двору тощо.

Ознаками адвербіалізації є :

1) незмінність: втрата форм відм.та дієвідм ;

2) злиття прийменниково-відмінкових форм в одне слово ;

Наприклад: запанібрата, спідлоба, попідтинню, папередодні, спідтишка.

3) набуття нових синтаксичних функцій і зв’язків (обставини і прилягання) ;

Наприклад: добре яблуко і поводився добре.

4) зміна наголосу ;

Наприклад: бігом, кругом, набік.

5) зміна в морфемному складі слова ;

8. Складні прислівники, утворені сполученням слів різних частин

мови.
https://subject.com.ua/dovidnik/ukrmova/40.html

9. Здрібніло-пестливі форми прислівників

В українській мові здрібніло-пестливі форми прислівників творяться від якісних прислівників
за допомогою суфіксів -еньк-, -ісіньк-, -есеньк-: гарненько, давненько, злегенька,
легенько, легесенько, любенько, любесенько, любісінько, смачненько, помаленьку.

Під впливом цих форм в окремих діалектах вживаються форми прислівників: тепереньки,
теперечки, тутечки, тутеньки, тамечки, осьдечки, ондечки, недалечко, змалечку. Ці
прислівники втратили значення пестливості.

Здрібніло-пестливі форми прислівників вживаються лише в розмовній мові. У творах

художньої літератури вони використовуються авторами з метою стилізації під розмовну
мову.

10. Прислівникові сполучення слів.

https://www.miyklas.com.ua/p/ukrainska-mova/10-klas/orfografichna-norma-352880/rozriznennia-
prislivnikiv-i-spivzvuchnikh-spoluk-pravila-napisannia-yikh-370323/re-406881d8-285f-4b26-9f51-
98c8652bf7ac
11. Перехід прислівників у інші частини мови.

Перехід прислівників у прийменники.

Переходячи в прийменники, адвербіалізовані лексеми втрачають не лексичне значення, а
категоріальне (належність до граматичної категорії прислівника), а лексичне значення
піддається складному процесові якісних змін.

Зазначимо ті прислівники, які можуть переходити в прийменники :

навколо, близько, всупереч, вверх, вслід, іззаду, кругом, насупроти, напередодні,

поблизу, навпроти, спереду, уздовж, осторонь, обабіч, поруч та ін.

Наприклад: "Він виходив близько півночі" (І.Вільде). "Ми підійшли до нього близько". "Орест
стояв осторонь" (стежки).

Прислівники переходять у прийменники тоді, коли вони виступають засобом вираження

граматичних відношень між іменником і дієсловом. Отже, перехід прислівників у
прийменники відбувається за умови, коли прислівник приєднується до залежного від
дієслова іменника.

Окремі колишні прислівники (крім, поверх) функціонують у суч.укр.мові тільки як

прийменники.

Наприклад: "Ми ввійшли до кімнати, де, крім мене, жило ще кілька учеників"(І.Фр)

"Хома тікав,мов загнаний звірюка. Без картуза, в самій сорочці навипуск поверх штанів, як
навіжений, гнав він полем, сам не знаючи куди"(О.Довж.).

Перехід прислівників у сполучники.

Перехід прислівників у сполучники відбувається тоді, коли прислівник втрачає своє лексичне
значення і виступає в новій синтаксичній функції – вживається для вираження смислових
відношень між частинами складного речення.

Прислівники, які переходять у сполучники :

поки, доки, коли, скоро, де, куди, звідки, як, так, тому та ін.

Наприклад: "Коли ж і де просвіток я побачу?" (П.Граб.). "Вже була ніч, коли вони підходили
до кишницьких вітряків..."(М.Коц.).

"Хутко літні дні минають, Скоро вже й зима..." (І.Вирган.). "Увечері, скоро увійшли туди
солдати, город заторохтів од стрільби"(С.Васильч.).

Перехід прислівників у частки.

Перехід прислівників у частки обумовлений втратою ними самостійного лексичного
значення.
Значення частки як окремого граматичного класу слів - це насамперед граматичне
виділення якогось повнозначного слова у складі реченя з метою зосередження на ньому
уваги або увиразнення його семантики. Отже, прислівник набуває значення частки тоді, коли
він виконує видільну, підсилювальну роль.

якраз, уже, ще, як, там та ін.

Наприклад: "Ой братове й любі сестри, ми вже вільні на зорі!" (П.Тичина).

"Дуже вже довірливий цей хлопчина" (Ю.Збанацький).

"Там десь ллються різні звуки, Боротьба за люд іде..." (П.Граб.). "Що там журитись, коли все
йде на краще" (М.Коц.).

"Ви знаєте, як липа шелестить". "Як хороше на вулиці".

МОДУЛЬ 3
1) Значення дієслів, головні морфологічні ознаки і синтаксична роль.
Дієсловом називається частина мови, яка означає дію або стан предмета як
процес і відповідає на питання:

 що робить (робив, зробив, робитиме, зробить, робив би, зробив би тощо)

предмет?
 що з ним робиться (робилося, робитиметься, зробиться, робилося б,
зробилося б тощо)? Наприклад: читає, читає прийшов, малюватиму,
морозило тощо.
Морфологічні ознаки.
Дієслова мають такі граматичні категорії: час, число, особа, рід, вид, спосіб.

Синтаксична роль.
Дієслово в реченні найчастіше виконує функцію присудка.
Приклад:
Про все ти співаєш: про сльози і сміх, Про молодість, битвами грізну…(В. Сосюра).
Синтаксичні функції інфінітива різноманітні. Неозначена форма дієслова може виконувати
роль будь-якого члена речення.
Приклад:
(Що?) Вчитися — ось наше завдання (підмет).
Ми (що робимо?) прагнемо сумлінно вчитися(дієслівний присудок).
Батьки веліли (що?) добре вчитися(додаток).
Моє бажання (яке?) вчитися порадувало батьків (означення).
Ми приїхали (з якою метою?) сюди вчитися(обставина).

2) Дієвідмінювані, відмінювані і незмінювані форми дієслова.

3) Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Лексичне значення
Неозначена форма дієслова (інфінітив) – початкова незмінна форма
дієслова, що означає дію або стан предмета узагальнено, без
вказівки на час, особу, рід, число.
Відповідає на питання що робити? що зробити.
Наприклад: Як тебе не любити, Києве мій?! (Д.Луценко)
Я не знаю, чи зможу прочитати це все. (Що зробити?)
Будова
Інфінітив має суфікс –ти, -ть наприкінці. Наприклад: летіти, жить.
Наприкінці деяких дієслів у неозначеній формі після суфікса -ти, -ть може бути
суфікс –ся, -сь. Наприклад: розчісуватися, милуватись
Зверніть увагу! Неозначена форма дієслова є незмінюваною формою. Вона не має
закінчення, навіть нульового.
Синтаксична роль
У неозначеній формі дієслово може бути будь-яким членом речення, та найчастіше –
частиною присудка.
Наприклад: 1. Вода почала (що робити?) залишати (присудок) човен (І. Нечуй-
Левицький). 2. Настав час (який?) прощатися (означення). 3. Андрій пішов
(навіщо?) оглядати руїни (обставина) (М.Коцюбинський). 4. Ми вимагаємо
(чого?) скликати загальні збори (О. Корнійчук).
Зверніть увагу! Якщо слово, що стоїть після дієслова починається на приголосний, у
кінці дієслова вживається –ся, а якщо на голосний – -сь.
Наприклад: купатись у морі, купатися в морі.

4) Дві основи дієслова.

Усі дієслівні форми творяться від двох основ:

1) основи інфінітива;

2) основи теперішнього часу.

Основу інфінітива визначають, відкинувши від неозначеної форми дієслова суфікс -ти, а
також -сти: працювали), говори(ти), позелені(ти), бра(ти), жи(ти), чу(ти), мог(ти), розцві(сти),
опа(сти); але: нес(ти), рос(ти), тряс(ти).

Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний
спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий,
зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) — прочитаний, поча(ти) —
початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного
виду (позеленівши, поча-вши, розцві-вши).

Основу теперішнього часу визначають, відкидаючи від 3-ї особи однини особове закінчення -
є або -ить (-іть): жив(е), почн(е), розцвіт(е), працюй(е), умій(е), позеленій(е), говор(ить),
лов(ить), прос(ить), стой-іть, гой-іть.

Від основи теперішнього часу творяться форми наказового способу (живи, почни, працюй,
умій), активні дієприкметники недоконаного виду (живучий, працюючий, стоячий) та
дієприслівники недоконаного виду (живучи, працюючи, цвітучи, стоячи, гоячи).

Основа інфінітива й основа теперішнього часу, як правило, різняться між собою: писа(ти) —
пиш(е), кува(ти) — куй(е), бра(ти) — бер(е), ду(ти) — дм(е), мог(ти) — мож(е), гна(ти) —
жен(е). Іноді ці основи можуть збігатися: плив (ти) — плив(е), вез(ти) — вез(е), нес(ти) —
нес(е).

5) Вид як граматична категорія дієслова. Способи

творення видових пар. Двовидові й одновидові
дієслова.
Двовидові і одновидові дієслова. У сучасній українській мові є дієслова, які
суміщають в одній формі значення обох видів: арештувати, гарантувати, організувати та ін.
Такі дієслова називаються двовидовими. Вони не мають формальних засобів вираження
видового значення і вживаються у значенні або недоконаного, або доконаного виду. Деякі з
них є двовидовими лише історично. Це дієслова українського походження дарувати,
женити, клинцювати, ночувати, розслідувати та ін. У сучасній українській мові одні з них
поєднуються з префіксами як виразниками лише значення доконаного виду (дарувати –
подарувати, женити – оженити, оженити – оженитися), інші – з префіксами, що надають їм
водночас видового та словотвірного значення (дарувати – передарувати, роздарувати,
мовити – вмовити, вимовити, замовити).

До двовидових належить численна група дієслівних основ іншомовного

походження, запозичених переважно із західноєвропейських мов і оформлених на
українському ґрунті за допомогою суфіксів -ува-, -ізува-/- изува-, -ірува-/-ирува-, -фікува-,
напр.: атестувати, гарантувати, автоматизувати, вітамінізувати, електризувати та ін. Тому
їхнє видове значення визначається тільки в контексті. Наприклад: Сьогодні
Україна акредитує дипломатичних представників у різні держави. Україна
згодом акредитує дипломатичних представників у різні держави.

Одновидовими, або непарними дієсловами одного виду, називаються такі дієслова,

які вживаються в одній формі : або недоконаного, або доконаного виду. Їх ще називають
непарновидовими. Видове значення одновидових дієслів залежить від їхньої семантики.

Тільки недоконаний вид мають такі дієслова: гидувати, ходити, їздити, носити,
тягати, вимагати, сподіватися, температурити, командувати, верховодити, квартирувати,
запобігати, схилятися, думати, працювати, намагатися, турбувати, мріяти, аплодувати,
акомпанувати, твердити, залицятися, піклуватися, приспівувати, розгулювати,
перестрілюватися, перестукуватися, покашлювати.

Одновидовими є дієслова доконаного виду з префіксами роз-, за-, по-, про-, від-:
розгомонітися, розпищатися, розтремтітися, надуматися, налітатися, належатися (з
словотворчим афіксом – -ся), затремтіти, заплакати, заквітувати, попрацювати, потремтіти,
поплакати, поморгати, протремтіти, проплакати, відшуміти, відквітувати, відхвилюватися.

Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видові пари
(Робити – зробити, зігріти – зігрівати, розрізати – розрізати).

Видові пари можуть утворюватися за допомогою префіксів, суфіксів, чергування звуків в

основах дієслів, наголосу та інколи від іншої основи.

1. Форми доконаного виду творяться від форм недоконаного найчастіше за допомогою таких
префіксів:
 Рятувати
В-:

– врятувати;
З-: Орати – зорати;

На-: Писати – написати;

При-: Вітати – привітати;

Про-: Читати – прочитати;

По-: Дарувати – подарувати та деяких ін

У творенні видової пари беруть участь тільки ті префікси, які у конкретному дієслові
змінюють вид, але не вносять змін у його лексичне значення. Наприклад:

Рятувати – врятувати – видова пара, а Бити – вбити – не співвідносні видові форми, бо вони
різняться лексичним значенням.

2. Співвідносні видові парит можуть утворюватися за допомогою таких суфіксів:

Суфікси Суфікси
Приклади
Доконаного виду Недоконаного виду

Залишити – залишати,

Звільнити – звільняти,

Заборонити – забороняти;
-и – -а-
Скоротити – скорочувати, повторити – повторювати,
-и-, – а- -ува – (-юва-)
Зачитати – зачитувати;
-ну – (-ону-) -а-
Кричати – крикнути,

Стукати – стукнути,

Сіпати – сіпонути.

Без суфікса -ва-, – а- Зашити – зашивати,

-ну- -ва- Умити – умивати,

Лягти – лягати;

Впливати – вплинути,
 Розвивати – розвинути

3. Дієслова можуть утворювати видову пару за допомогою чергування голосних звуків, але
майже завжди в супроводі суфіксації або префіксації:

Доконаний вид Недоконаний вид Приклади

Е И Витерти – витирати

Е О Перевезти – перевозити

Е І Залетіти – залітати

У деяких дієсловах додатковим засобом вираження виду є чергування приголосних в

основах: Т-ч (скоротити – скорочувати), С-ш (скосити – скошувати), Д-дж (вирядити –
виряджати), Cт-шч (щ) (пригостити – пригощати) Та ін.

4. У ряді дієслів форми доконаного і недоконаного виду розмежовуються наголосом:

Ви̍кликати – виклика̍ти, ви̍міряти – виміря̍ти, ви̍сипати – висипа̍ти, відки̍дати – відкида̍ти,
відкли̍кати – відклика̍ти, відмі̍ряти – відміря̍ти, відси̍пати – відсипа̍ти, зси̍пати – зсипа̍ти,
наки̍дати – накида̍ти, перемі̍ряти – переміря̍ти, переси̍пати – пересипа̍ти, розки̍дати –
розкида̍ти, розси̍пати – розсипа̍ти, ски̍дати – скида̍ти, скли̍кати – склика̍ти.

5. У деяких дієсловах видова пара утворюється від іншої основи: Брати – взяти, ловити –
піймати, говорити – сказати, шукати – знайти.

Окремі дієслова не мають видових пар і вживаються лише у формі

недоконаного (прагнути, гордувати, намагатися, потпебувати, переслідувати,
покрикувати) чи доконаного (схаменутися, стрепенутися, зурочити, розкричатися,
насумуватися) виду.)

6) Перехідні і неперехідні дієслова. Їх зв’язок з дієслівною

категорією стану.
Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет.
Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні.
 Зверни увагу!
Поділ дієслів на перехідні та неперехідні здійснюється на основі синтаксичних ознак
дієслова.
До перехідних належать дієслова зі значенням:

 конкретної фізичної дії: ліпити, будувати, шити, в'язати, фарбувати, копати,

асфальтувати;
 інтелектуальної діяльності та мовлення: писати, читати, слухати, додавати, говорити,
казати, мовити;
 руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити, штовхати.

До неперехідних належать дієслова, що означають:

 стан людини та довкілля: сумувати, веселитися, бідувати, світає, вечоріє, дощить,

гримить;
 динамічні процеси в рослинному світі: рости, квітнути, цвісти, в'янути;
професійну чи громадську діяльність людей: головувати, директорувати, маклерувати;
 звуки тварин, комах, птахів і неживої природи: гавкати, воркотіти, шипіти, тьохкати,
дзюрчати.

Зверни увагу!
Деякі дієслова, залежно від контексту, бувають то перехідними, то неперехідними.
Малює картину, вишиває рушник, співає пісню, пише диктант усі
дієслова перехідні: мають при собі додатки в знахідному відмінку без прийменника.
Петрусь уже гарно малює й пише, а Марійка не гірше від нього співає та вишиває.
Ті самі дієслова — неперехідні: бо не мають і не потребують додатків, виражених
знахідним відмінком без прийменника.
Категорія перехідності/неперехідності властива всім дієслівним формам: інфінітиву,
особовим і родовим формам та дієприслівнику.
Стан - граматична категорія дієслова, якою передаються взаємовідношення суб’єкта
й об’єкта в процесі виконання дії. Дієслова активного стану позначають дію, що
залежить від виконавця дії (суб’єкта) і реалізується на залежному від неї предмета
(об’єкта). Дієслова пасивного стану позначають дію, що залежить від об’єкта і
викликає певний стан залежного від неї суб’єкта.
Дієслова зворотно-середнього стану становлять окрему групу дієслів, у яких діюча
особа є одночасно й предметом, на який спрямована дія:
 власне-зворотні – виражають дію, спрямовану на діяча( умиватися,
одягатися);
 взаємно-зворотні – означають дію, виконувану двома чи кількома особами,
кожна з яких одночасно є суб’єктом й об’єктом (листуватися, змагатися);
 непрямо-зворотні – передають дію, здійснювану у власних інтересах; об’єкт дії
виступає у функції непрямого додатка або й зовсім відсутній (будуватися,
запасатися);
 загально-зворотні – виражають внутрішній стан людини, її настрій (журитися,
гніватися);
 безоб’єктно-зворотні – означають дію як постійно властиву діючій
особі (кропива жалиться, собака кусається).

7) Категорія дієслівного стану. Утворення станів в українській

мові.
Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до
суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан).

У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і

зворотньо-середній.

1. Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт
(предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: Бризки
променя нетлінного золотять пожовклий лист (В. Ярошенко).

Лише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану.

Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії,
виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль
підмета: Де трактором нива ореться, там добре живеться (Нар. творч.). Іменник трактор -
суб'єкт дії, бо він оре ниву, але виступає додатком, а іменник нива є об'єктом дії, бо її оре
трактор, виконує функцію підмета.

Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся:
Студент пише курсову роботу - Курсова робота пишеться студентом.

Дієслова зворотньо-середнього стану виражають такі відношення, за яких дія виконується

суб'єктом і на нього ж спрямовується - суб'єкт є водночас і об'єктом дії: В бризках променя
купаються вже прив 'ялії квітки; листя жовкне і згортається, і знесилено схиляються пелюстки
(В. Ярошенко).

Дієслова зворотньо-середнього стану означають дію:

  що спрямована на діючу особу: одягатися, вмиватися, взуватися, голитися,
фарбуватися;
 виконувану кількома особами: листуватися, зустрічатися, сперечатися, змагатися,
цілуватися;
 що виконується особою в своїх інтересах: готуватися до екзаменів, лаштуватися в
дорогу;
 як постійну властивість предмета: (собака) кусається, (кішка) дряпається, (кропива)
жалиться;
 що виникає під впливом іншого предмета: (лоза) гнеться, (скло) б'ється, (палиця)
ламається.

Категорія стану властива не всім дієсловам. Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка
стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать:

 неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти,

плакати, спати, пливти, стояти;
 неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися,
намагатися, пишатися;
 безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється;
 дієслова, утворені від неперехідних за допомоги префікса і постфікса -ся, які надають їм
нового лексичного значення: наплакатися (пор.: плакати), насидітися, добігатися.

8) Категорія особи. Безособові дієслова.

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може
бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або
особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт
повідомлення).

Розрізняють три особові форми в однині і три у множині. Форма першої особи передає
значення суб'єкта повідомлення (мовець є виконавцем дії), друга особа - адресата
повідомлення (виконавцем є слухач), третя особа - об'єкта повідомлення (і не мовець, і не
слухач): я розповідаю, ми розповідаємо, ти розповідаєш, ви розповідаєте; він розповідає,
вони розповідають.

Безособові дієслова називають дію поза відношенням її до особи: сутеніє, морозить, не

віриться. Вони ніколи не поєднуються з підметом.

Безособові дієслова не виражають особових протиставлень, здебільшого вживаються в третій

особі однини теперішнього чи майбутнього часу (дощить, смеркає, розвидняється) або у
формі середнього роду минулого часу (вигоріло, замело).

В українській мові вирізняють кілька семантичних груп безособових дієслів:

 дієслова, що означають стан природи: розвидняється, смеркає, сутеніє;

 дієслова, що визначають фізичний або психічний стан людини: нудить, спиться - не
спиться, не лежиться, кортить, тягне;
 дієслова, що передають стихійні явища природи: залило, замело, висушило, вигоріло;
  дієслова, в яких оцінюється міра чи необхідність якої-небудь дії: вистачає, бракує,
розійшлося, належить;
 дієслова, що виражають значення випадковості, незалежного від особи стану: щастить,
таланить.

9) Категорія числа і роду в системі дієслова.

Категорія числа
Число - це словозмінна граматична категорія дієслова, що позначає одиничність або
множинність виконавців дії і виражає це значення в відмінюваних формах. Залежно від кількості
виконавців розрізняють однину і множину: форми однини позначають до одного виконавця дії,
форми множини - Більш ніж до одного. Форми першої, другої, третьої особи однини
протиставляються першій, другій, третій особі множини.

Категорія роду
Рід - це словозмінна граматична категорія дієслова. Вона властива дієсловам минулого часу й
умовного способу. Родове розрізнення репрезентується відповідними суфіксами: купив, купила,
купило, купив би, купила б, купило б.

Особу і число дієслова визначають за допомогою займенника, питання та закінчення

дієслова.
Приклад:
Дивлюсь — що я роблю? — 1 особа однини;
купуєте — що ви робите? — 2 особа множини.
Щоб визначити особу та число дієслова за займенником, треба діяти за таким алгоритмом.
1. Визначити іменник, з яким пов'язане дієслово.
2. Замінити іменник займенником.
3. Пригадати особу та число цього займенника.
Це буде також особа та число дієслова!
Приклад:
У садочку розквітає троянда.
Розквітає (що?) троянда.
Троянда — вона.
Вона — 3 особа, однина.
Розквітає — 3 особа, однина.
Щоб визначати особу та число дієслова за закінченнями, треба їх запам'ятати:
1 особа 1 особа 2 особа 2 особа 3 особа 3 особа
однина множина однина множина однина множина
-емо (-ємо) -еш (-єш) -ете (-єте) -е (-є) -уть (-ють)
-у, -ю
-имо (-їмо) -иш (-їш) -ите (-їте) -ить (-їть) -ать (-ять)

Приклад:
Біжите — закінчення -ите — отже це 2 особа, множина.
10) Категорія способу.
Спосіб виражає відношення названої дієсловом дії або стану до реальності.
Є три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.
Дійсний спосіб.
Умовний спосіб.

Творення умовного способу.

Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би
(б).
Дієслово минулого часу + частки би (б) = дієслово умовного способу.
Приклад:
Cпівав би, співала б, співали б.
 Частка би (б) може стояти

 після дієслова: Чи жила б ти в іншій країні?

 перед дієсловом: Він би зварив суп, та не вміє.
 може бути відділена від дієслова іншими словами: Я б навіть сказала йому правду.

Наказовий спосіб.

Творення наказового способу.

Форми дієслів наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого
(доконаний вид) часу.
Зверни увагу!
Наказовий спосіб має лише форми другої особи однини 1-ї і 2-ї осіб множини.

Однина Множина
пишімо
1 особа -
шукаймо
пиши пишіте
2 особа
шукай шукайте
3 особа - -

Форми 1-ї особи однини та 3-ї особи однини та множини утворюються поєднанням дієслів
теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехай: хай побачу, нехай знає, хай
розкажуть.
Зверни увагу!
Від дієслова їсти наказовий спосіб: їж, їжмо, їжте.
Для дієслів доповісти, розповісти зазвичай вживаються форми: доповідай, розповідай.
Зверни увагу!
Усі дієслова з суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу
голосний у(ю): вимірюй, просмолюй, розказуй.
Дієслова наказового способу вживаються також і з -ся (-сь): змагайся, змагаймося,
змагайтеся.
Знак м'якшення у дієсловах наказового способу.
Знак м'якшення у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у
вимові звучить м'яко, виразно.
Приклад:
Сядь — сядьмо — сядьте, стань — станьмо — станьте, злазь — злазьмо — злазьте.
Після букв п, в, ч та р м'який знак не пишеться.
Приклад:
Сип — сипмо — сипте, став — ставмо — ставте, клич — кличмо — кличте, вдар —
вдармо — вдарте.
Зверни увагу!
Форми наказового способу на зразок ходім, ходімте, давайте підемо (замість:
ходімо), ідіте (замість: ідіть) не є нормативними, вони допустимі лише в розмовному
стилі.

11) Категорія часу. Її зв’язок з категоріями способу і виду.

Час дієслова – це така граматична категорія, яка виражає відношення дії до моменту
мовлення.

Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються
для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера,
а друга – заходить в тил ворогові.

Минулий Теперішній Майбутній

Дія, що мала початокі
відбу(ва)лася до
моменту мовлення про неї
Дія, що відбувається в
Дія, що відбудеться після
момент мовлення або
моменту мовлення про неї
постійно

у минул. часі дієслова лише для дієслів має три форми1)просту

змінюються за родами і
числами(не змінюються за
особами!)
основи інфінітива + суфікси -
в, -л, нульовий суфікс: зна-
ти=>зна-в, зна-л-а, зна-л-о,
зна-л-и; пронес-ти=>
проніс-0, пронес-л-а, пронес-
л-о, пронес-л-и
недоконаного виду;(у
теперішньому часі не буває
дієслів доконаного виду!)
основа дієслів теперішнього
часу дієслів недоконаного
виду + особові
закінчення: зна-ю, зна-єш,
зна-є, зна-ємо, зна-єте, зна-
ють; вч-у, вч-иш, вч-ить,
доконаного виду: набер-у,
набер-емо, стан-у, наклич-еш,
занес-ете
2)складну недоконаного
виду: інфінітив + особові
закінчення -му, -меш, -
ме... (залишок архаїчного
дієслова йняти): учити-меш,
знати-меш, знати-муть
 3)складену (аналітичну)
недоконаного
вч-имо, вч-ите, вч-ать виду: інфінітив + бути в особових
формах буд-у знати, буд-
еш знати...

У розмовному і художньому стилях можуть вживатися форми давноминулого

(передминулого) часу для посилення розмовного колориту. Давноминулий час означає дію,
яка відбувалася перед іншою минулою дією. Утворюється за допомогою числово-родових форм
основного дієслова в минулому часі та цих же форм допоміжного дієслова бути: написали були,
були спіймали, був утік (посилює розмовний колорит). Віл щось почав був говорити, та судді
річ йому спочатку пребили (Гребінка).

Дієслова одного часу в тексті можуть вживатися в іншому часовому значенні

12) Дієвідмінювання дієслів. Основи дієслова.

Зміна дієслів за особами і числами називається дієвідмінюванням.
Розрізняють два типи дієвідмінювання — І (першу) і ІІ (другу) дієвідміни.
Найпростіше визначити дієвідміну за закінченнями 3-ї особи
множини теперішнього часу недоконаного виду чи майбутнього часу доконаного
виду:

 І дієвідміна — закінчення -уть (-ють): допомож-уть, мрі-ють;

 ІІ дієвідміна — закінчення -ать (-ять): стеж-ать, говор-ять.

У закінченнях дієслів І дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи

множини) пиши Е або Є.
Зразок відмінювання.
Теперішній час.

Однина Множина
1-а
кажу, малюю кажемо, малюємо
особа
2-а
кажеш, малюєш кажете, малюєте
особа
3-я
каже, малює кажуть, малюють
особа

Майбутній час (доконаний вид).

Однина Множина
1-а
скажу, намалюю скажемо, намалюємо
особа
2-а
скажеш, намалюєш скажете, намалюєте
особа
3-я
скаже, намалює скажуть, намалюють
особа
У закінченнях дієслів ІІ дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи
множини) пиши И або Ї.
Зразок відмінювання.
Теперішній час.

Однина Множина
1-а
мовчу, роблю мовчимо, робимо
особа
2-а
мовчиш, робиш мовчите, робите
особа
3-я
мовчить, робить мовчать, роблять
особа

Майбутній час (доконаний вид).

Однина Множина
1-а
змовчу, зроблю змовчимо, зробимо
особа
2-а
змовчиш, зробиш змовчите, зробите
особа
3-я змовчать,
змовчить, зробить
особа зроблять

Зверни увагу!
Дієслова теперішнього часу і майбутнього часу доконаного виду мають однакові особові
закінчення.
Дієвідміна дієслова весь час залишається тою самою. Інколи за 3-ю особою множини важко
визначити дієвідміну. Тоді можна поставити дієслово у 3-й особі однини. Якщо у закінченні
виразно чується -е(-є) — то це дієслово І дієвідміни: (він, вона, воно) дише, пише, малює.
Якщо -и (-ї) — це дієслово ІІ дієвідміни: вчить, хвалить.
Зразки дієвідмінювання форм дієслів недоконаного
виду майбутнього часу.

Зверни увагу!
Дієслова майбутнього часу недоконаного виду не поділяються на дієвідміни.
 Окрему групу становлять дієслова бути, дати, їсти та дієслова з основою на -
вісти (розповісти, відповісти та ін.). Вони відрізняються своїми формами від інших дієслів.

 Від дієслова бути вживається тільки форма є.

 У 2-й особі однини дієслова дати, їсти, відповісти мають
форму даси, їси, відповіси (без кінцевого ш).

Зверни увагу!
Дієслова минулого часу за особами не змінюються.

13) Форми теперішнього часу 1 і 2 дієвідміни. Розпізнавання

дієвідмін за формою інфінітива.
Теперішній час
Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова в теперішньому
часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.
У закінченнях дієслів І дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи
множини) пиши Е або Є.
Зразок відмінювання.
Теперішній час.

Однина Множина
1-а
кажу, малюю кажемо, малюємо
особа
2-а
кажеш, малюєш кажете, малюєте
особа
3-я
каже, малює кажуть, малюють
особа

У закінченнях дієслів ІІ дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи

множини) пиши И або Ї.
Зразок відмінювання.
Теперішній час.

Однина Множина
1-а
мовчу, роблю мовчимо, робимо
особа
2-а
мовчиш, робиш мовчите, робите
особа
3-я
мовчить, робить мовчать, роблять
особа

Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена

форма без суфікса -ти: працюва-ти, терпі-ти, чисти-ти, допомог-ти).
Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-Ї-), -и- або після
шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово
належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то
 воно належить до 1 дієвідміни.
Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити —
бачу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II
дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять.
Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, дихати, стругати (у яких немає
суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — радію, синіти — синію, бажати
— бажаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш,
гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють. У дієсловах бити, лити, жати,
почати тощо звуки и та а не є суфіксами (входять до кореня), тому ці дієслова
належать також до І дієвідміни: б'єш, б'є... б'ють.

Із цього правила є винятки:

а) дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них суфікси -і-, -и- та після
шиплячого -а- випадають)
належать до І дієвідміни: хочу, хочеш, хоче... хочуть; сопу (не «соплю»), сопеш,
сопе... сопуть (не «соплять»);

б) дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них немає відповідних суфіксів)
належать до II дієвідміни: біжиш, біжить... біжать.

Дієслово сукати може належати як до І дієвідміни (сукаю, сукаєш і т. д.), так і до

II дієвідміни (сучу, сучиш тощо).

14) Майбутній час. Проста, складна і складена форми.

Дієсліва майбутнього часу.
Дієслова майбутнього часу мають три форми:

 просту доконаного виду: наберу, наберемо, стану, накличеш, занесете;

 складну недоконаного виду: інфінітив + суфікс -м- + особові закінчення: учитимеш,
знатимеш, знатимуть;
 складену недоконаного виду: інфінітив + бути в особових формах: буду знати,
будеш знати.

Зверни увагу!
Інколи між допоміжним дієсловом бути та неозначеною формою дієслова, які утворюють
складену форму майбутнього часу, в реченні можуть стояти інші слова:
Буду я навчатись мови золотої (А. Малишко).
Буде в пісні жить моя душа ( П. Воронько).
Чергування голосних в особових формах
У закінченнях дієслів І дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи
множини) пиши Е або Є.
Зразок відмінювання.
Майбутній час (доконаний вид).

Однина Множина
1-а
скажу, намалюю скажемо, намалюємо
особа
2-а
скажеш, намалюєш скажете, намалюєте
особа
3-я
скаже, намалює скажуть, намалюють
особа
У закінченнях дієслів ІІ дієвідміни (крім 1-ї особи однини та 3-ї особи
множини) пиши И або Ї.
Зразок відмінювання.
Майбутній час (доконаний вид).

Однина Множина
1-а
змовчу, зроблю змовчимо, зробимо
особа
2-а
змовчиш, зробиш змовчите, зробите
особа
3-я змовчать,
змовчить, зробить
особа зроблять

15) Форми умовного способу.