Спортивні травми поширені у спортсменів та інших людей, які займаються спортом.

Деякі
травми, які традиційно вважають спортивними, можуть відбуватися й у тих, хто не
займається спортом. Так, у домогосподарок і заводських робітників часто розвивається
стан, званий "ліктем тенісиста", навіть якщо вони жодного разу в житті не грали в теніс.

Спорт завжди пов'язаний із ризиком отримати травму. Імовірність отримати спортивну

травму підвищується за відсутності належної розминки (легких вправ і розтяжки на різні
групи м'язів перед інтенсивним тренуванням).
М'язи та зв'язки пошкоджуються під впливом сил, що перевищують їхній внутрішній запас
міцності. Наприклад, їх можна пошкодити, якщо вони занадто слабкі або занадто затиснуті
для виконуваної вправи. Якщо м'язи та зв'язки, що підтримують суглоб, ослаблені,
наприклад, після розтягнення, зростає ймовірність пошкодити суглоб.
Схильність до спортивних травм, пов'язаних із нерівномірним навантаженням на ті чи інші
частини тіла, визначається індивідуальними особливостями будови організму. Наприклад,
якщо в людини одна нога коротша за іншу, то сили, що діють на стегна й коліна,
розподіляються нерівномірно, перевантажуючи один бік тіла.

Усі спортивні травми можна розділити на чотири категорії:

Перенапруження
Травми від удару тупим предметом (наприклад, при падіннях і зіткненнях)
Переломи та вивихи
Розтягнення зв'язок і м'язів

Перенапруження (надмірний знос) - одна з найпоширеніших причин спортивних травм.

Травми через надмірне перенапруження часто виникають через неправильну техніку, але
люди з надмірною вагою й ожирінням можуть наражатися на підвищений ризик травм,
спричинених підвищеним навантаженням на кістки та суглоби.
Прикладом такої неправильної техніки може слугувати біг по одній і тій самій стороні
доріжки з нахилом. Постійне зіткнення однієї стопи з вищою поверхнею призводить до
того, що на праве і ліве стегно і коліно діють різні сили. Ця різниця сил збільшує ризик
травми ноги, яка постійно зіштовхується з вищою поверхнею, і змінює сили, що діють на
іншу ногу, внаслідок чого її теж можна травмувати.
Деякі спортсмени занадто швидко нарощують швидкість або інтенсивність тренувань,
перевантажуючи м'язи. Наприклад, бігуни, які занадто швидко збільшують швидкість або
відстань під час тренувань, перевантажують гомілки, стегна і стопи. Такі надмірні
навантаження часто призводять до розтягнення м'язів і стресових переломів кісток.

Травма від удару тупим предметом

• Спортивні травми від удару тупим предметом призводять до синців, струсів мозку
та переломів. Зазвичай такі травми пов'язані з потужними зіткненнями з іншими
спортсменами або предметами (наприклад, в американському футболі або в хокеї
на льоду, де спортсмена можуть притиснути до стінки), падіннями і прямими
ударами (наприклад, у боксі або єдиноборствах).

Переломи кісток і вивихи суглобів - це серйозні травми, які потребують негайної медичної
допомоги. У постраждалих із такими травмами часто виникає деформація кінцівки,
сильний біль і порушення функцій кінцівки або суглоба, і їм потрібне подальше
діагностичне обстеження, наприклад, рентгенологічне.
У разі підозри на перелом або вивих потрібно зафіксувати кінцівку "в тому самому
положенні" (не переміщуючи) і звернутися у відділення невідкладної допомоги.
Стресові переломи - це дрібні тріщини в кістці, спричинені повторюваними ударними
навантаженнями. Вони найчастіше виникають у стопах або довгих кістках ніг. Вони можуть
не викликати жодних видимих ознак ураження і не завжди помітні на рентгенівських
знімках. Єдиним симптомом є біль при спробі перенести вагу на травмовану стопу.

Розтягнення зв'язок і м'язів зазвичай трапляються за раптової та сильної фізичної напруги,

найчастіше під час бігу, зокрема, за раптової зміни напрямку руху (наприклад, ухиляючись
від суперників під час гри в американський футбол). Такі травми також часто трапляються
під час силових тренувань, коли спортсмен швидко кидає або смикає обтяження замість
того, щоб переміщати його повільно і плавно, постійно контролюючи напругу.
Симптоми спортивних травм
Травма завжди болюча; біль може бути як легким, так і дуже сильним. Уражені тканини можуть
мати такі характерні ознаки:

Набряк
локальне підвищення температури
чутливість до дотику
синці;
обмеження колишнього діапазону рухів

Профілактика спортивних травм

Загальні заходи, які сприяють безпеці під час занять спортом, включно з належним скринінгом
дітей і дорослих на наявність наявних патологій, що можуть зробити заняття спортом
небезпечними, розминку, затримку та гідратацію, обговорюються в інших розділах. Фізичні вправи
самі по собі є непоганою профілактикою травматизму, оскільки тканини набувають більшої
витривалості до інтенсивних фізичних навантажень.

Хороший захист від травм забезпечує належне екіпірування. Так, шоломи і капи можуть уберегти
від травм під час гри в американський футбол. Бігунам життєво необхідні хороші кросівки. У
кросівок має бути жорсткий задник (частина взуття навколо п'яти), що дає змогу контролювати рух
задньої частини стопи, підтримка в підйомі (сідло), що перешкоджає надмірній пронації, і м'яка
вставка у верхній частині (штаферка), що забезпечує підтримку щиколотки.

Лікування спортивних травм

Лікування спортивних травм аналогічно лікуванню будь-яких інших травм.

Перша допомога

Невідкладне лікування практично всіх травм складається з:

Захист

спокій;

Охолодження

Компресія

Піднесене положення
Захист полягає в негайному знерухомленні та шинуванні ураженої частини тіла, щоб зменшити
внутрішню кровотечу і набряк і не допустити посилення травми

Набряк відбувається через витікання рідини з кровоносних судин. Прикладання льоду призводить
до звуження кровоносних судин; рідини витікає менше і набряк обмежується. Лід також знімає
біль і м'язові спазми та дає змогу обмежити пошкодження тканин.

Щоб уникнути подразнення або ушкодження шкірних покривів, не слід прикладати лід і пухирі з
льодом безпосередньо до шкіри. Їх потрібно покласти в поліетиленовий пакет і прикладати через
рушник або тканинну серветку. Щоб міхур із льодом не зміщувався під час підняття ураженої
ділянки, його можна зафіксувати еластичним бинтом. Лід прикладають на 20 хвилин, потім
знімають на 20 хвилин або більше і знову прикладають на 20 хвилин. Цю процедуру можна
повторювати кілька разів протягом перших 24 годин після травми.

Незалежно від того, чи прикладено лід, перев'язка ураженої ділянки еластичним бинтом стискає
уражені тканини й обмежує внутрішню кровотечу та набряк. Таку гнітючу пов'язку не знімають
протягом усього часу відновлення.

Уражену ділянку необхідно підняти вище за рівень серця, щоб сила тяжіння сприяла відтоку
рідини, що спричиняє набряк і біль. По можливості уражену ділянку розташовують таким чином,
щоб створити пряму низхідну лінію до серця для відтоку рідини. Наприклад, у разі травми кисті
руки необхідно підняти не тільки кисть, а й лікоть.

Реабілітація

Коли травма загоїться, повертатися до занять спортом, які призвели до травми, можна тільки після
реабілітації ураженої ділянки. Реабілітація може полягати у виконанні спеціального комплексу
вправ під контролем фізіотерапевта або тренера, або в самостійному зміцненні й адаптації
ураженої ділянки в більш вільному режимі. У деяких випадках фізіотерапевт призначає комплекс
вправ, які потерпілий виконує самостійно. Крім лікувального комплексу вправ, фізіотерапевт може
включити в план реабілітації прогрівання, кріотерапію, електростимуляцію, ударно-хвильову
терапію, гідротерапію або витягування (див. Реабілітація). Тривалість фізіотерапії залежить від
тяжкості та складності травми.

Не слід відновлювати вправи або заняття спортом до повного одужання травми - у всякому разі, в
колишньому режимі. Повна нерухомість тягне за собою втрату м'язової маси, сили і витривалості.
Тому заняття замісними видами спорту, які не потребують навантаження травмованої ділянки,
кращі за відмову від фізичних навантажень. Навантаження, що заміщає біг, забезпечує їзда на
велосипеді та плавання, у разі травм гомілки або стопи - веслування. Велоспорт і плавання
забезпечують хороше замісне навантаження в разі травм попереку.