ТЕМА 1.

ТРЕНІНГ ЯК МЕТОД ГРУПОВОЇ РОБОТИ В

ПРАКТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
План
1. Поняття про тренінг. Переваги групової форми
психологічної роботи.
2. Історія становлення тренінгового методу в психології.
3. Співвідношення понять «групова психокорекція»,
«групова психотерапія» та «психологічний тренінг».
Література
1. Афанасьєва Н.Є., Перелигіна Л.А Теоретико-методологічні основи соціально-
психологічного тренінгу: Навчальний посібник. Харків : ХНАДУ, 2015. 215 с.
2. Вітенко І., Борисюк А., Вітенко Т. Соціально-психологічний тренінг. Книги – XXI,
2008. 124 с.
3. Зливков В.Л., Лукомська С.О. Теорія та практика психологічних тренінгів. К.
Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2019. 209 с.
4. Карпенко Є. Основи психотренінгу: навч. посібник. Дрогобич. 2015. 78 с.
5. Матійків І.М. Основи тренерської майстерності : [навч.-метод. посіб.] / За заг. ред.
А. І. Якиміва. Львів : Компанія «Манускрипт», 2012. 392 с.
6. Мілютіна К. Л. Теорія та практика психологічного тренінгу : [навч. посіб.]. К. :
МАУП, 2004. 192 с.
7. Технологія організації та проведення тренінгу: навчально-методичний посібник
[Данілович Н.В., Левчук С.С., Несторук Н.О., Хронюк І Є., Ярова Т.В.] / За загальною
редакцією Левчук С.С. Сквира Джерело, 2010. 64 с.
8. Технологія тренінгу / Упоряд. : О. Главник, Г. Бевз / за заг. ред. С. Максименко. К. :
Главник, 2005. 112 с.
9. Чебикін О.Я., Сінєльнікова Т.В. Психологічні основи тренінгових технологій :
монографія. ПНЦ НАПН України. Одеса : ТОВ Лерадрук, 2013. 229 с.

1. Поняття про тренінг

Останні двадцять років практична психологія усе ширше використовує
групові форми роботи, серед яких особливе місце займають тренінги.
Незважаючи на відчутний спад активності в період кризи, тренінгова
діяльність розвивається, відбувається все більша диференціація тренінгів та
відокремлення окремих напрямків, серйозно підвищуються якість і
професіоналізм роботи тренерів. Цьому сприяють тренінги тренерів, що
допомагають молодим фахівцям освоїти професію. Створена Міжнародна
Асоціація професіоналів розвитку особистості, яка ставить перед собою
завдання вироблення професійних стандартів ведення тренінгів розвитку
особистості, атестації тренерів та тренінгових компаній.
Ведучий тренінгової групи, тренер – це та людина, яка організує
роботу та несе відповідальність за її наслідки. З цього випливають
особливості відбору та підготовки тренерів, необхідність того, щоб ця
людина відповідала певним вимогам.
Освіта. Бажано, щоб вона була такою, що включає вивчення основ
психології (наприклад, різні спеціалізації психологів, медиків, соціальних
педагогів, соціальних працівників, певні менеджерські спеціальності,
пов'язані з менеджментом персоналу тощо). Крім того, кандидат у тренери
повинен пройти тренінг для тренерів як спеціальну програму, яка має
включати такі компоненти:
• теоретична підготовка:
• спостереження за роботою досвідчених тренерів;
• набуття особистого досвіду учасника тренінгової групи;
• супервізії перших тренінгів;
• набуття особистого досвіду застосування психокорекційних і
психотерапевтичних прийомів.
Досвід, який отримує тренер під час навчання, є надзвичайно важливим
для подальшої самостійної роботи, адже він одночасно охоплює кілька
ролей: учасника, спостерігача, тренера.
Як учасник майбутній тренер робить те, що й інші учасники групи,
емоційно реагує на події, ставить запитання, відчуває на собі все те, що
відчуватимуть учасники його майбутніх груп. Отже, чим більш активним
буде виконання ролі учасника, тим краще навчиться тренер передбачити та
відчувати можливі наслідки тих чи інших вправ.
Як спостерігач майбутній тренер присутній на заняттях або переглядає
з досвідченим тренером відеозаписи його занять, що дає можливість стежити
за реакціями групи на поведінку тренера, „приміряти на себе” те, що
відбувається у групі, створювати моделі власного тренінгу. По закінченні
спостереження корисно вислухати коментарі досвідченого тренера відносно
того, що відбувалося в групі, та обговорити питання стосовно:
o мети кожної вправи;
o певної послідовності вправ;
o ознак, за якими тренер дізнався про успішність своєї роботи;
o особливостей групової динаміки;
o будь-яких неясних моментів, що виникли (відповідні запитання варто
записувати під час спостереження).
Як тренер, людина набуває практичного досвіду стосовно всього того,
то відбувається під час тренінгу, усвідомлює, що успіх тренінгу залежить від
неї та учасників.
Компетентність тренера – це здатність (готовність) тренера
відповідально й ефективно виконувати тренерські функції та ролі на основі
органічного поєднання сформованих знань, умінь, навичок, цінностей і
досвіду. Професійна компетентність розглядається як сукупність
технологічної, процесуальної та особистісної компетентностей. Професійна
компетентність тренера є надійною запорукою ефективності тренінгу. Вона
передбачає не тільки якісну психологічну освіту, знання теорії тренінгової
діяльності, але й вміння коректно застосовувати їх на практиці, опираючись
на власні особистісні якості.
Професійна кваліфікація тренера, інакше кажучи його тренерська
компетентність одночасно інтегрує кілька різних видів компетентності.
Концептуальна компетентність передбачає добре володіння
загальноприйнятими основами знань з психологічних, гуманітарних
дисциплін, на яких базується тренерська практика.
Технічна компетентність включає уміння трансформувати мету.
поставлену замовником, у систему конкретних навчальних завдань,
відповідно підібраних методів, технік, вправ, ігор, прийомів, застосувати цей
технічний навчальний арсенал на практиці.
Міжособистісна комунікативна компетентність – це розвинуті
комунікативні навички, уміння уважно спостерігати групові процеси та
влучно й швидко їх інтерпретувати в ході тренінгу, високий рівень
усвідомлення себе та розуміння інших людей.
Адаптивна компетентність – це здатність передбачити зміни, імовірні
у тренерській роботі, швидко пристосовуватись до особливостей нового
змісту навчання, нових учасників тренінгу, нестандартного перебігу
тренінгових подій тощо.
Інтегративна компетентність – це уміння оперативно приймати
необхідні рішення з урахуванням різноманітних компонентів проблеми, що
виникла, забезпечувати потрібне інтегрування цих компонентів у вигляді
оптимального рішення, творче ставлення до тренерської діяльності.
Контекстуальна компетентність передбачає знання соціального
контексту й обставин, пов'язаних з професійними особливостями учасників
тренінгу, розуміння соціальних та професійних цілей організації, яка
замовляє тренінг, стереотипів, прагнень та уподобань, характерних для
соціального середовища, у якому живуть і працюють учасники тренінгу.
Володіння такою інформацією не менш важливе, ніж добре знання предмету
тренінгу, що у сукупності дає можливість досягти відповідності результатів
тренінгу очікуванням замовника.
Сидоренко О.В. говорить про те, що створення нових тренінгів
визначається чотирма тренерськими компетенціями:
майстерність у створенні технологічної концепції тренінгу (визначення
напрямків розвитку у тренінгу та подання їх у вигляді наочної схеми)
 майстерність у створенні клієнтських технологій (побудова алгоритмів
дії для учасників, які вони могли б засвоїти і понести з собою),
майстерність у створенні тренінгових технологій (конструювання
процедур, вправ і модулів)
майстерність у створенні тренерського іміджу (самопрезентація
тренера і маркетинг нових програм).
Як провідний психологічних тренінгів, тренер працює найчастіше в
трьох варіантах.
Перший варіант – бути внутрішнім тренером в тій або іншій
організації (компанії), проводячи тренінги для співробітників цієї організації.
Найчастіше це робота бізнес-тренера, але в деяких компаніях (наприклад,
великих мережевих компаніях) це проведення особистісних тренінгів,
спрямованих на вироблення комунікативних умінь, лідерських якостей,
уміння працювати з людьми.
Другий варіант – стати тренером, який співпрацює з тим чи іншим
тренінговим центром. Тоді менеджери тренінгового центру будуть
організовувати рекламу тренінгів і візьмуть на себе всі організаційні моменти
(організацію приміщення, збір грошей, сплату податків).
І третій варіант – тренер-фрілансер, який самостійно набирає групи та
вирішує всі організаційні питання.
Зрозуміло, що ці три досить різні життєві та робочі ситуації та
професіограми тут будуть дещо відрізнятися.
Ті тренери, які вибирають фріланс, і, як наслідок, більшу гнучкість в
управлінні власним часом, повинні розуміти, що їм доведеться поєднувати
власне тренінгову діяльність, в яку входить збір інформації з теми,
методична робота, вдосконалення своїх навичок, з роботою по рекламі і
набору власних тренінгів (сюди входить створення і підтримка свого сайту,
написання книг та статей на теми проведених тренінгів, ведення тематичних
розсилок в інтернеті, створення клієнтської бази, продумування
маркетингових стратегій). Зрозуміло, що не всі люди здатні на таке
поєднання різнопланової діяльності.
В обов'язки психолога-тренера входить:
* Підготовка тренінгових програм, семінарів та інших розвиваючих
заходів
* Проведення соціально-психологічних тренінгів, бізнес-тренінгів,
тренінгів особистісного зростання та профорієнтації
* Психодіагностика та оцінка групової динаміки
* Проведення індивідуальних і групових консультацій
* Психологічна освіта учасників
 * Оптимізація внутрішньогрупових міжособистісних відносин
* Консультування керівників
* Навчання персоналу
* Посттренінговий супровід та наставництво
Психолог, приступаючи до створення тренінгової програми, має
можливість вибирати однин з двох напрямків – створити тренінг під цілі
замовника або під власну ідею. У бізнесі переважають тренінги, створені «під
замовлення». У психології також є замовник – це проблеми клієнтів, тому
переважають авторські тренінги, народжені з ідей тренера. У психології
тренінги ближче до основних психологічних шкіл. Школи з їх філософією
диктують особливості створення цих тренінгів.
Отже, особлива роль у діяльності психолога-практика відводиться
вмінню складати і проводити тренінги, які з кожним днем стають все більш
популярними в освіті, в соціальній сфері та інших галузях життя суспільства.
Термін «тренінг» (від англ. train.) має ряд значень: навчання,
виховання, тренування.
Тренінги виникли як наслідок спроби інтенсифікувати процес навчання
людей різних видів діяльності, як спосіб формування і вдосконалення
професійних знань, умінь і навичок через різноманітні психотехнічні
процедури.
У сучасній літературі тренінгом називають досить різні варіанти
групової роботи.
Поняття групи (етимологічно «група» перегукується з двом коріння:
«вузол» і «коло») виступає однією з ключових категорій психології.
Виступаючи необхідним соціальним оточенням, невід’ємною умовою
розвитку та формування особистості, однією з провідних її потреб, група
багато в чому зумовлює особливості особистісного розвитку.
Під категорією групи у сучасній науковій літературі розуміється стійка
сукупність індивідуумів, об'єднані якоюсь загальною ознакою, різновидом
спільної діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини
пов’язана складною системою взаємовідносин, що регулюються груповими
цінностями та нормами.
Під малою групою (тренінгова група відноситься саме до цього види)
розуміється нечисленна по складу група, члени якої об'єднані загальною
діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є
основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових
процесів.
На сьогодні тренінги стали широко використовуватися не тільки в
психології, айв інших науках (педагогіці, соціології, економіці, управлінні,
медицині, конфліктології), тому зустрічаються різні трактування змісту
поняття «тренінг».
Тренінг – це систематичне набуття знань, умінь, навичок і атитюдів,
спрямоване на покращення виконання діяльності у певній галузі (E. Salas,
2006). Тренінг спрямований на когнітивні та поведінкові зміни учасників,
які можливі лише за ретельної підготовки його програми, наявності
зворотного зв’язку та методів оцінки його ефективності. Зазвичай, розробка
тренінгової програми базується на запитах, потребах організації, групи,
спільноти, яка його замовляє.
С.І. Макшанов розуміє поняття «тренінг» як «спосіб
перепрограмування наявної у людини моделі управління своєю поведінкою
й діяльністю». Тренінг визначається як процес створення нових
функціональних утворень (або розвиток уже існуючих), які керують
поведінкою, або як «група методів розвитку здібностей до навчання й
оволодіння будь-яким складним видом діяльності». С.І. Макшанов визначає
також тренінг як багатофункціональний метод спеціальних змін
психологічних феноменів людини, групи й організації з метою гармонізації
професійного й особистісного буття людини.
І.В. Вачков дає робоче визначення тренінгу: груповий психологічний
тренінг є сукупністю активних методів практичної психології, які
використовуються для формування навичок самопізнання й саморозвитку.
Тренінг став міждисциплінарним методом, за допомогою якого вчені-
практики розв'язують багато різноманітних актуальних проблем. Так,
А.П. Ситніков розглядає тренінги як навчальні ігри, які є "синтетичною
антропотехнікою, що поєднує в собі навчальну й ігрову діяльність, яка
проходить в умовах моделювання різних ігрових ситуацій і сприяє
формуванню на їх основі професійної майстерності.
Б.Д. Карвасарський визначає тренінг як сукупність
психотерапевтичних, психокорекційних і навчальних методів, спрямованих
на розвиток навичок самопізнання і саморегуляції, спілкування і
міжперсональної взаємодії, комунікативних і професійних умінь.
Тренінг полягає у перепрограмуванні наявної в людини моделі
управління своєю поведінкою, діяльністю, а також у виробленні нових
стратегій життя в суспільстві. Практичні вправи дозволяють засвоювати до
90% інформації. Таким чином, тренінг є інтерактивною формою навчання
та роботи над собою, яка сприяє максимальному засвоєнню знань і пошуку
нових, наперед не передбачених шляхів функціонування особистості. В
ньому за допомогою взаємодії з іншими учасник вчиться адекватно
сприймати себе, адаптуватися до умов соціуму та розвивати власний
потенціал і здібності. Інтерактивне навчання – це навчання в процесі
практики. Це більше, ніж практика. Це навчання через осмислення власних
дій, за допомогою якого людина може дізнатися про себе та свою
поведінку щось нове.
Тренінг передбачає здебільшого групову форму роботи, яка
відбувається в процесі активної взаємодії учасників між собою і
спрямована на особистісний ріст, покращення стратегій життя, взаємодії з
іншими, а також навчання рефлексивних навичок, емпатії, способів
самодопомоги тощо. Учасники тренінгу також вчаться адекватно
сприймати, розуміти та відчувати як самих себе, так і оточуючих, виявляти
власні стереотипи та застарілі світоглядні чи поведінкові патерни і
проводити роботу над ними.
Загальні риси тренінгів:
 найбільш оптимальний віковий період участі у тренінгу – з 16 до 40
років.
 потребують чітко визначеної групи учасників (зазвичай 10–15 осіб);
 вирізняються єдністю часу, місця та дії: все відбувається й
обговорюється тут і тепер, на особистому досвіді учасників і тренера, без
попередньої підготовки;
 переважає активність учасників групи та їхній особистий досвід, а не
інформація, отримана від тренера;
 заняття спрямовані не скільки на формування знань, а на розширення
практичного досвіду учасників та групи в цілому.
К. Рудестам визначає такі переваги групової форми роботи:
1) груповий досвід протидіє відчуженню, допомагає вирішенню
міжособистісних проблем;
2) група відображає суспільство в мініатюрі, робить очевидними такі
приховані фактори, як тиск партнерів, соціальний вплив і конформізм;
3) надає можливість отримати зворотний зв'язок і підтримку від
людей із подібними проблемами (у реальному житті далеко не всі люди
мають шанс отримати щирий безоцінний зворотний зв'язок);
4) у групі людина може навчатися новим умінням, експериментувати
з різними стилями відносин серед рівних партнерів (якщо в реальному
житті подібне експериментування завжди пов'язане з ризиком нерозуміння,
неприйняття й навіть покарання, то тренінгові групи виступають як
своєрідний «психологічний полігон», де можна спробувати поводитися
інакше);
5) у групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими,
«програти» роль іншої людини для кращого розуміння його й себе;
 6) взаємодія в групі створює напругу, що допомагає побачити
психологічні проблеми кожного;
7) група полегшує процеси саморозкриття, самодослідження й
самопізнання;
8) групова форма більш вигідна і в економічному плані: учасникам
дешевше робота в тренінгу, ніж індивідуальна терапія.
Недоліки групового методу психологічної роботи.
1. Група, особливо особистісного зростання, сприяє створенню
унікального, незвичайного стилю спілкування, який не відповідає стилю
спілкування, що прийнято у повсякденному соціальному житті. Перехід
учасників до звичайного життя може бути болючим. Виникає деяка
дезадаптація на якийсь період часу. Учасник чекає від людей, що його
оточують тих реакцій, тієї поведінки, стилю спілкування, тієї атмосфери,
які були присутні в групі. Такий стан дезадаптації може породити різні
поведінкові та емоційні реакції індивіда. Від виразу крайньої нетерпимості
до оточуючих стосовно їхньої поведінки до розгубленості, замкнутості,
відходу в себе.
2. Труднощі реалізації в звичайних соціальних умовах тих цінностей,
які формуються в групах, можуть привести до наступного явищу. Людина
починає бути залежною від груп: у неї розвивається потреба участі в
різного роду групах. Бо саме там вона знаходить ту атмосферу, той стиль
спілкування і взаємин, почуття безпеки і комфорту, які не може знайти в
реальному житті. Найчастіше бажання і прагнення брати участь постійно у
все нових тренінгових групах, обумовлено пошуком все більш сильних і
значущих переживань. Це веде до свого роду втікання від реального життя,
реальних психологічних проблем. Щоб уникнути цього явища необхідно
навчитися переносити досвід, отриманий у групі в реальне життя.
3. У групі може відбуватися формування нових цінностей, установок,
поглядів, переконань. При поверненні в звичайне життя в учасника може
виникнути розчарування внаслідок того, що близькі люди: • не бачать змін
що відбулися в ньому; • не поділяють його нову систему цінностей; • самі
ніяким чином не змінилися. Для запобігання даного ефекту учасникам
необхідно усвідомлювати, що зміни обумовлені саме груповою роботою, в
якій не брало участь їх найближче оточення і внаслідок цього знижувати
рівень своїх очікувань по відношенню до них.
4. Під час роботи в групі можливі «психологічні опіки». Група може
викликати зміну особистості в будь-якому напрямку, що збільшує
ймовірність виникнення психологічних травм. Зниження наслідків
психологічних травм залежить від професіоналізму та майстерності
ведучого.
5. У деяких учасників може виникнути віра в можливість повного
перенесення групових методів в повсякденне життя. Застосування
внутрішньогрупової поведінки в реальному житті без урахування
обстановки, може призвести до неадекватного сприйняття людини
оточуючими, породити відчуття уразливості.
Груповий психологічний тренінг являє собою сукупність активних
методів практичної психології, які використовуються:
1) в межах клінічної психотерапії при лікуванні неврозів,
залежностей від психоактивних речовин та низки соматичних захворювань;
2) для роботи з психічно здоровими людьми, які мають проблеми
психологічного характеру, з метою надання їм допомоги в саморозвитку.
Групова форма тренінгів дозволяє досить легко моделювати процес
міжособистісної взаємодії, обігрувати різноманітні складні життєві ситуації
та знаходити адекватні та ефективні шляхи їх вирішення. Завдяки груповій
фасилітації підвищується пізнавальна активність членів групи,
збільшується працездатність, зростає ефективність навчання та
інтенсивність роботи над собою, а також виникає можливість надання
психологічної підтримки окремим учасникам тренінгу. На думку К. Левіна,
групова взаємодія дозволяє людині краще пізнати себе, побачити себе
очима інших, що відкриває широкі можливості для усвідомлення своїх
особистісних якостей та ефективної роботи над їх вдосконаленням.

2. Історія становлення тренінгового методу у психології

Уже на зорі розвитку людства було помічено феномени групового впливу

на свідомість людини – активні групові дії породжують особливі стани
свідомості, сприяють згуртованості людей. Ритуальні пісні й танці, карнавали
та містерії знайомі представникам будь-якої культури. Групові обряди
знаменували перехід від одного соціального статусу до іншого: народження,
ініціація, весілля, похорон. На всіх етапах життя людини її супроводжувала
група та «тренер» (шаман, жрець, учитель), що відповідав за дії учасників...
Найважливішою функцією ритуалів було формування почуття єдності,
подолання межі власного Я та створення Ми, протистояння самотності
людини у світі.
У «Книзі етики» Конфуція, який стверджував, що «якщо навчатися на
самоті, без друзів, світогляд буде обмеженим, а знання – збідненими».
Тренування як процес усвідомленого психофізичного впливу на
людину вперше виникло у східних культурах більш ніж 4000 років тому.
Саме тоді почали формуватися основи знань про спеціальні системи
підготовки у формі пов’язаних між собою груп вправ. Їх основною метою
було оздоровлення людини та удосконалення її духовних і фізичних
можливостей.
В школах Спарти кожен, хто завершив курс навчання, присвячував два
роки навчанню молодших. Вважалося, що молодші набувають в особі
наставника не лише вчителя, а й захист і надійного друга. Такі наставники
відповідали за швидкість засвоєння знань, умінь і навичок та за моральне
виховання підопічних. Цей процес взаємовиховання відстежувався
відповідальними особами, присутніми на заняттях, які, однак, не втручалися
в процес стосунків, здійснюючи відповідну корекцію вже після того, як
молодші йшли відпочивати. Таким чином в Спарті існувала трьохступінчаста
модель впливів, в якій суб’єктами другого ступеня були не дорослі, а старші
учні.
Із часом людство стало дедалі менше часу приділяти фізичній силі, а
більше – знанням. Утім, у певний момент система освіти втратила баланс:
більшого значення стали надавати тому, що людина знає, а не тому, що
вміє. Це призвело до виникнення тренінгів, які дозволяли поєднати процес
трансляції знань із тренуванням у застосуванні їх на практиці.
Як будь-який напрям у психології, групова робота має історію свого
виникнення і розвитку.
Етапи розвитку теорії і практики групової роботи
Перший етап – становлення групових форм роботи у рамках
практичної медицини.
Франц Антон Месмер (1734–1815) – австрійський лікар одним з
перших зробив спроби лікування хворих із психічними і соматичними
розладами за допомогою об'єднання їх у групи. Теорія «тваринного
магнетизму» Ф.А. Месмера стала першою спробою дати науково-
теоретичне пояснення процесам лікування, що відбуваються у групі. Суть
теорії полягала в тому, що існує певний магнетичний флюїд, який у
випадку його нерівномірного розподілу по тілу спричиняє хворобу.
Завдання лікаря – за допомогою спеціальних маніпуляцій гармонійно
перерозподілити флюїди і тим самим вилікувати хворого.
У 1843 р. шотландський лікар Дж. Брейд замість «тваринного
магнетизму» ввів схоже поняття «гіпнотизму». Гіпноз вважався
психологічним феноменом, що проявляється в міжособистісному
спілкуванні. Наразі він є одним із методів психотерапії, яка справила
вирішальний вплив на виникнення групових форм психологічної роботи,
зокрема на тренінги.
 В той же час до XIX–XX століття поведінка людей у групах, закони
функціонування груп, здатність груп справляти цілющу дію систематично
не вивчалися. Оскільки практична психологія формувалася за допомогою
наукових досліджень лікарів-практиків, то й перші досліди із проведення
групової роботи були пов'язані з їх діяльністю.
Джозеф Пратт – американський фтизіатр – збирав хворих у групи,
вважаючи, що група сама по собі справляє психотерапевтичний ефект. На
початку 30-х років Д. Пратт дійшов переконання, що основою психотерапії
є благотворна дія однієї людини на іншу, і став планувати сеанси групової
терапії для осіб, що не мають особливих соматичних порушень.
Феномен групи займав і Зигмунда Фрейда, але, головним чином, у
зв'язку з його інтересом до психології мас і схильності членів групи
ідентифікувати себе із сильною особистістю, що відіграє роль лідера. До
групової терапії сам З. Фрейд ставився скептично, але один з його
послідовників, Альфред Адлер, пробував адаптувати методи індивідуальної
терапії для роботи з групами. Він надавав великого значення соціальному
контексту розвитку особистості і формуванню її цінностей і життєвих
цілей. Саме група, на його думку, впливає на цілі й цінності та допомагає їх
модифікувати. А. Адлер проводив сеанси групової роботи з пацієнтами. Він
організував також дитячі терапевтичні групи, в яких застосовувалися
методи загальної дискусії й обговорення проблем за участю батьків.
Першими психотерапевтами, що використали психоаналіз у групі,
були Л. Уендер і П. Шильдер. Інший відомий у наукових кругах прибічник
психоаналізу Т. Барроу запропонував в 1925 році термін «груповий аналіз».
Він зійшов переконання, що для розуміння окремої особистості необхідно
вивчати соціальні групи, до яких вона належить.
Другий етап розвитку групових форм психологічної роботи
пов'язаний зі становленням соціальної психології як самостійного напряму
психологічної науки і розвитком групових форм роботи у рамках
соціальної психології. У 1908 році соціальна психологія виділяється в
самостійну галузь психологічної науки. Соціальна психологія стала
детально вивчати питання утворення груп, їх структури, закони
функціонування малих груп, процеси міжособистісної взаємодії у групах,
тобто стала формуватися теоретична основа групових форм психологічної
роботи. І в 30-ті роки ХХ сторіччя в різних сферах практики вже досить
широко використовувалися групові методи роботи. Групова робота
знайшла своє застосування в медицині, педагогіці, психотерапії.
Третій етап розвитку групових форм психологічної роботи – це
становлення групової психологічної роботи в окремий напрям практичної
психології. Зародження безпосередньо тренінгових груп як форм групової
психологічної роботи з людьми пов'язане з ім'ям Курта Левіна.
У 1933 році він емігрував до США з Німеччини. Працював над
проблемами групової динаміки і соціальної дії. У той час у медицині,
педагогіці, управлінні стали широко застосовуватися групові методи. В
ході цієї практичної роботи мали місце феномени групової взаємодії, які не
мали під собою наукового пояснення. І К. Левін починає займатися
дослідженням різних аспектів групової взаємодії. Вивчаючи феномени
групової взаємодії, він вводить поняття групової динаміки як одного з
основних процесів життєдіяльності групи. При дослідженні цього
феномена в лабораторних заняттях виникають перші тренінгові групи (Т-
групи).
В основі їх створення були наступні ідеї:
1. більшість людей живуть і працюють у групах;
2. найчастіше людина не усвідомлює те, яким чином вона бере участь
у групі, якою її бачать інші члени тієї або іншої соціальної групи;
3. більшість людей не усвідомлюють, які реакції, почуття й думки
викликає їх поведінка в інших людей.
На основі своїх досліджень і спостережень К. Левін доходить
висновку:
• більшість ефективних змін у поведінці і установках людей
відбуваються не в індивідуальному, а у груповому контексті;
• щоб виявити свої установки, змінити їх і виробити нові форми
поведінки, людина повинна навчитися бачити себе так, як її бачать інші.
На думку К. Левіна, такі можливості якраз і надаються у тренінговій
групі при міжособистісної взаємодії. У 1947 році К. Левін створює
Національну лабораторію тренінгу в місті Бетель, штат Мен. З того часу
групова психологічна робота з людьми стає широко розповсюдженою,
ґрунтуючись вже на нових теоретичних і практичних розробках. Т-групи
використовувалися для вирішення найрізноманітніших завдань, але
найбільшу популярність отримали групи, орієнтовані на міжособистісні
аспекти поведінки. Т-групи стали базовими для виникнення більшості видів
групової психологічної роботи з людьми, об'єднаними нині під загальною
назвою «соціально-психологічний тренінг».
Саме поняття «соціально-психологічний тренінг» для позначення
групових форм психологічної роботи ввів Манфред Форверг. У 70-ті роки
ХX століття, працюючи в Лейпцігському університеті, М. Форверг
розробив метод групової роботи, названий ним «соціально-психологічний
тренінг», основою якого були рольові ігри з елементами драматизації. На
цих тренінгах учасники формують ефективні комунікативні навички, а
засобами навчання слугують різноманітні інтерактивні методики.
Практичним застосуванням методів М. Форверга стала соціально-
психологічна підготовка керівників промислового виробництва Німеччини.
Програма М. Форверга була в першу чергу призначена для підготовки
фахівців у галузі управління, спрямована на навчання, передусім,
кооперативній поведінці.
Слід зазначити, що основні тренінгові школи виникли на базі
провідних напрямів світової психологічної науки – психоаналізу,
біхевіоризму, гештальтпсихології, екзистенційно-гуманістичної психології
– або внаслідок інтеграції напрацювань різних теоретичних підходів. Утім,
мова не завжди йде про гармонійне системне поєднання різноманітних
теоретико-методологічних конструктів. В деяких тренінгах можна
спостерігати ознаки еклектизму – неорганічного, іноді й некритичного
поєднання різнорідних принципів, поглядів, теорій, методів.
Груповий рух у нашій країні став розвиватися тільки в останні
тридцять років (особливо активно – в 90-ті роки ХХ століття). Майже усі
вітчизняні школи тренінгу спираються на теоретичні концепції, що
прийшли до нас із заходу, та й самі форми групової психологічної роботи у
більшості випадків досі є модифікаціями зарубіжних моделей. В Україні
процес поширення тренінгових методів серед населення ще не набув
такого розмаху і рухається досить повільно. Це пов’язано з особливостями
менталітету українців, низьким рівнем психологічної культури, соціально-
економічною ситуацією в країні тощо. Однак, справедливим буде
відмітити, що останнім часом і в нашій країні з'явилися фахівці-практики
світового рівня, що вже почали учити власних західних учителів.

3. Співвідношення понять «навчання», «групова психокорекція»,

«групова психотерапія» та «психологічний тренінг»

Для позначення різноманітних форм групової психологічної роботи

використовується досить велике коло термінів, межі області застосування
яких досить розмиті: групова психотерапія, психокорекційні групи, групи
досвіду, тренінгові групи, групи активного навчання, практичні
експериментальні лабораторії. Часто групи одного і того ж виду різні автори
називають по-різному. Без сумніву, такий стан з слабкою термінами
пов'язано з відносною новизною цієї галузі практичної психології і в дуже
великій мірі – з тим, що подібні групи працюють на стику психотерапії і
психокорекції, з одного боку, і навчання - з іншого.
Найбільш часто різноманітні форми групової роботи позначаються
поняттям «тренінгові групи». Усвідомлюючи відносність цього терміну, в
подальшому ми будемо користуватися ним, маючи на увазі під
тренінговими групами всі спеціально створені малі групи, учасники яких
(психічно здорові люди) за сприяння ведучого-психолога (тренера)
включаються в своєрідний досвід інтенсивного спілкування, орієнтований
на надання допомоги кожному в рішенні різноманітних психологічних
проблем і в самовдосконаленні (зокрема, у розвитку самосвідомості).
Під психотерапією в даний час прийнято розуміти комплексний
лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції, судження,
самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і
психосоматичних захворюваннях. Досить умовно її поділяють на клінічну й
особистісно-орієнтовану психотерапію. Перша спрямована на ліквідацію
або пом’якшення наявної симптоматики, а друга – на допомогу клієнту в
зміні його ставлення до себе і соціального оточення.
Групова психотерапія набагато старше психологічного тренінгу – її
виникнення у власному розумінні слова дослідники відносять до 1904-1905
рр., пов'язуючи цей момент з лікарською діяльністю І. В. В'яземського і
Дж. Претта, а появою терміну «групова психотерапія» ми зобов'язані
Дж. Морено, який запропонував його в 1932 році.
Психологічна корекція визначається як напрям психологічного
впливу на ті чи інші психологічні структури з метою забезпечення
повноцінного розвитку і функціонування особистості. У найзагальнішому
вигляді мета групової психокорекції визначаються як розкриття, аналіз,
усвідомлення та опрацювання проблем клієнта, його внутрішньо-
особистісних та міжособистісних конфліктів і корекція неадекватних
відносин, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі
аналізу та використання міжособистісної взаємодії. Групова психокорекція
зазвичай застосовується в діяльності практичного психолога.
Виділяють такі ключові відмінності групового тренінгу від
психотерапії, психокорекції:
 на відміну від психотерапії, метою тренінгової роботи є не
лікування, а надання психологічної допомоги. Тому тренінги не
вирізняються такою глибиною і тотальністю впливу на особистість, як
психотерапія. В тренінгах можуть брати участь здорові люди, невротики,
а також люди з межовими станами психіки. З останніми практичний
психолог може працювати тільки на пару з клінічним психотерапевтом;
 на відміну від психокорекції, в тренінгу приділяється увага
 не тільки дискретним характеристикам внутрішнього світу особистості, а
розвитку її в цілому. Крім того, корекція прямо пов’язана з поняттям
норми психічного розвитку, а в тренінгах уникають її чіткого
визначення;
 тренінгову роботу не можливо звести тільки до навчання,
тому що отримання емоційного досвіду під час участі в тренінгу часто
домінує над його когнітивним компонентом.
Проте, все ж таки тренінги використовують ти ж методики, що й
психотерапія, психокорекція та навчання, що часто перешкоджає чіткому
визначенню конкретної форми роботи.