1. Творчість Е.Т.А.

Гофмана
У літературній творчості Гофмана головний герой – зазвичай музикант,
людина високих моральних поривів, страж мистецтва, який тонко відчуває
навколишню дійсність. Для Гофмана, як і для всіх німецьких романтиків,
головне не світ, у якому живе митець, а світ, що живе в душі митця.
Він був автором першої німецької романтичної опери, диригентом,
професійним музичним критиком, театральним декоратором, письменником,
музикантом, блискучим юристом, графіком.
Він писав у найпохмуріший і найважчий час німецької історії, коли більшість
європейських країн охопила політична й церковна реакція, а Німеччина була
роздробленою.
Крізь усю творчість Гофмана проходять два потоки фантастики.
З одного боку, радісна, барвиста фантастика, що завжди давала насолоду
дітям та дорослим і могла надихнути таких композиторів, «к Вагнер,
Чайковський, Шуман («Лускунчик», «Чуже дитя», «Королівська наречена»),
на їх чудові твори.
З іншого боку, фантастика кошмарів і страхіть, усіляких видів божевілля як
художнього втілення «нічного боку» душі й суспільного життя людей, якими
володіють темні, страшні сили («Еліксир диявола», «Піщана людина»,
«Майорат»).
Перші кроки у своїй творчій біографії він зробив як музикант і саме з
музикою мав намір пов'язати своє майбутнє. Гофман писав: «...відтоді, коли я
почав писати музику, я навчився забувати всі свої повсякденні клопоти, увесь
світ. Це тому, що світ, який виникає з тисячі звуків у моїй кімнаті, під моїми
пальцями, не сумісний ні з чим, що перебуває за його межами». Гофман -
автор численних музичних творів різноманітних жанрі. Не менш цікавим був
і доробок Гофмана-живописця: чудові театральні декорації, ілюстрації до
літературних творів, портрети, а також дотепні іронічні карикатури.
До літератури Гофман звернувся у 30 років він пише єною першу новелу
«Кавалер Глюк» (надрукована у 1809 р.), а в 38-літньому віці видає тритомну
збірку новел і повістей «Фантазії в манері Калло» (1814). «Мене повністю
захопила література, — писав у цей час Гофман, — немовби у самому собі я
відкрив казкове царство, яке, виходячи з глибин мого єства, матеріалізувалося
в образи і захищало мене від натиску зовнішнього світу».
Всього вісім років тривала літературна творчість Гофмана, але за цей період
він встиг написати напрочуд багато: новели, казки, повісті, два романи та
чимало літературно-критичних статей.
Творчість Гофмана належить до пізнього етапу німецького романтизму. Як і у
творах інших німецьких романтиків, у творах Гофмана домінує елемент
казковості, чудодійності, але особливого зразка. Назвавши свою першу збірку
новел «Фантазіями в манері Калло», Гофман у вступі до першого тому
пояснив, що свідомо орієнтувався на творчу манеру французького барокового
живописця першої третини XVII ст. Жака Калло, у творах якого реальність і
фантастика поєднувалися так, що картини життя під його пером поставали
водночас як «щось дивно знайоме і водночас чуже». Як приклад, сам Гофман
наводив зразок одного з малюнків Калло, на якому ніс у чорта переростав у
рушницю, що націлювалась на праведника. Гофман мав на увазі таке
зображення дійсності, в якому елементи реальності подаються не у формі
самого життя, а за допомогою так званого гротескного образу, тобто образу, в
якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності,
протиставляються реальне та нереальне, ті чи інші сторони зображуваного
змальовуються у фантастично перебільшеному, загостреному вигляді. Саме
така художня манера притаманна творчості Гофмана, який започаткував у
німецькій романтичній літературі окрему — гротескно-фантастичну, або
гофманівську, — течію. (перенесення романтичної фантасмагорії до сфери
повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетення, внаслідок чого убога
сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні)
З поділом світу на 2 сфери буття тісно пов´язаний у письменника поділ усіх
персонажів на 2 половини - філістерів та ентузіастів. Філістери - бездуховні
люди, які жили у реальній дійсності і цілком були задоволені всім, вони не
мали ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчували жодної потреби в них.
За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складалося суспільство.
Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які мали
вигоду, достаток і твердо встановлені поняття і цінності.
Ентузіасти жили в іншій системі. Над ними не мали сили ті поняття й
цінності, за якими проходило життя філістерів. Наявна дійсність викликала у
них відразу, до її благ вони байдужі, жили за духовними інтересами й
мистецтвом. У письменника це поети, художники, актори, музиканти. І чи не
найтрагічніше у цьому те, що філістери витіснили ентузіастів з реального
життя.
В історії західноєвропейської літератури Гофман став одним із зачинателів
жанру новели. Він повернув цій малій епічній формі авторитет, який вона
мала в епоху Відродження.
 2. Особливості жанру літературної казки
Прадавні корені: міф і фольклорну казку. На думку Н.Фрая, казка володіє
тією ж самою структурою, що й міф. Фантастичний твір авторської художньої
творчості, що нерозривно пов’язаний із реальністю та відображає суть епохи,
вбирає в себе ідейно-політичні, літературно-естетичні тенденції часу,
вливається в літературні течії і напрямки, має схильність до інновацій,
консолідації з іншими жанрами й утворенням «гетерогенних мистецьких
явищ», які тісно пов‘язані зі світоглядом письменника
Творець — конкретна особа, авторство особисте.
Має писемну форму.
Текст канонічний (не можуть бути внесені довільні зміни).
Образ героя максимально індивідуалізований.
Число варіантів будь-яких мотивів сюжета нічим не обмежене.
Час і місце створення казки відомі або визначаються досить точно за
ознаками, прикметами часу в тексті.
Письменник — автор, творець, який відображає життя в художніх образах за
допомогою своєї уяви, властивими лише йому засобами і на відповідному
матеріалі.
авторський, художній, прозаїчний або віршовий твір, заснований або на
фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно
фантастичний, чародійний, що змальовує неймовірні пригоди вигаданих або
традиційних казкових героїв і, в окремих випадках, орієнтований на дітей;
твір, в якому неймовірне чудо відіграє роль сюжетотворного фактора,
служить вихідною основою характеристики персонажів
Елементи реалії + фантастичні
Мета-жанр (поема, новела тощо)

3. Риси літературної казки у творах «Золотий горнець» і «Крихітка

Цахес»
Фантастичні герої, елементи реального світу + фантастичного,
Слово „казка” у поетиці Гофмана має споконвічно метафоричний зміст. Воно
уособлює чарівну країну щастя, утілених бажань, соціальної гармонії,
іншими словами, усього того, у чому почував себе обділеним талановитий
художник, як і ціле покоління романтиків Німеччини.
 4. Принцип романтичного двосвіту в казках
Принцип романтичного двосвіту - це літературний термін, який походить від
романтичної літератури. Він вказує на наявність двох суттєво відмінних
світів у творі, які можуть бути фізично розділеними або існувати паралельно.
Цей принцип може виявлятися в різних аспектах казок, особливо фентезійних
і казкових оповідань. Основні риси романтичного двосвіту в казках
включають:
1. Реальний і фантастичний світи: У казках може існувати реальний світ, де
відбуваються події, і фантастичний світ, де можуть мати місце чарівні або
надприродні явища.
2. Подорож і переходи: Герої часто здійснюють подорожі або переходять між
цими двома світами, що може супроводжуватися змінами в їхньому
становищі або характерах.
3. Боротьба між добром і злом: В романтичному двосвіті зазвичай існує
боротьба між силами добра і злу, і герої зазвичай виступають за добро та
справедливість.
4. Чарівні об'єкти і персонажі: Романтичний двосвіт може включати чарівні
об'єкти, які надають героям особливі здібності, і чарівних персонажів, які
надають поради або допомагають героям у їхніх подорожах.
Загальною ідеєю цього принципу є створення магічного, фантастичного або
альтернативного світу, де розгортаються події казки, і який може мати
глибокий символічний зміст або навчати читача важливим життєвим урокам.
Романтичний подвійний світ реалізується в повісті через пряме пояснення
персонажами походження і устрою світу, в якому вони живуть. Подвійний
світ реалізується в системі персонажів, а саме у тому, що персонажі чітко
розрізняються за приналежністю або схильністю до сил добра і зла. У
«Золотому горщику» ці дві сили представлені, наприклад, архіваріусом
Ліндгорстом, його дочкою Серпентіной і старою-відьмою, яка є дочкою пір'я
чорного дракона і буряківки. Виключенням є головний герой, який під
рівновеликим впливом тієї і іншої сили, є підвладним цій мінливій і вічній
боротьбі добра і зла.
Подвійний світ реалізується в образах дзеркал, які у великій кількості
зустрічаються в повісті: гладке металеве дзеркало старої-ворожки,
кришталеве дзеркало з проміння світла від персня на руці архіваріуса
Ліндгорста, чарівне дзеркало Вероніки, що зачарувало Ансельма.
Використана Гофманом кольорова гамма в зображенні предметів художнього
миру «Золотого горщика» видає приналежність повісті епосі романтизму. Це
не просто тонкі відтінки кольору, а обов'язково динамічні, рухомі кольори і
цілі колірні гамми, часто досконало фантастичні.
Такою ж особливістю - динамічністю, невловимою текучістю - володіють
звуки в художньому світі твору Гофмана (шорох листя бузини поступово
перетворюється на дзвін кришталевих дзвоників, який, у свою чергу,
виявляється тихим дурманним шепітом, потім знов дзвониками, і раптом все
обривається грубим дисонансом; шум води під веслами човна нагадує
Ансельму шепіт).
Багатство, золото, гроші, коштовності представлені в художньому світі казки
Гофмана як містичний предмет, фантастичний чарівний засіб, предмет
частково з іншого світу.
Професія. Архіваріус Ліндгорст -- хранитель стародавніх таємничих
манускриптів, що містять, містичні значення, крім того він ще займається
таємничими хімічними дослідами і нікого не пускає в цю лабораторію.
Ансельм -- переписувач рукописів, володіючий досконало каліграфічним
листом. Ансельм, Вероніка, капельмейстер Гєєрбранд володіють музичним
слухом, здатні співати і навіть складати музику.
Національність. Про національність героїв безумовно не говориться, зате
відомо що багато героїв взагалі не люди, а чарівні істоти породжені від браку,
наприклад, пір'я чорного дракона і буряківки. Проте рідкісна національність
героїв як обов'язковий і звичний елемент романтичної літератури все ж таки
присутня, хоча у вигляді слабкого мотиву.
Перш за все, варто відзначити, що в творі «крихітка Цахес» Гофман зображає
два світи - реальний і фантастичний. Герої новели з одного боку звичні люди
- студенти, урядовці, професори, придворні вельможі. І якщо з ними деколи
трапляється щось дивне, вони готові знайти цьому правдоподібне пояснення.
Казкова ж сторона твору пов'язана з образами феї Разабельверде і мага
Проспера Альпануса. Проте чарівним героям доводиться пристосовуватися
до реальних умов і ховатися під масками канонісси притулку для благородних
дівчат і доктора. Ми бачимо, що образ світу набуває риси роздвоєності.
Для романтичного світовідчування характерний поворот до суб'єктивного
сприйняття навколишнього життя, тобто до її «романтизації». Романтичний
герой живе в піднесеному, далекому від реальної дійсності світі, а якщо
реальність і проникає на сторінки твору письменника-романтика, то прірва
між нею і героєм переростає в трагедію. Студент Бальтазар - «ентузіаст»,
романтичний герой-мрійник, незадоволений оточуючим його суспільством
філістерів, схоластикою університетських лекцій, і знаходить забуття і
відпочинок лише в самоті на лоні природи. Він за вдачею своєю поет, складає
вірші про солов'я вкладаючи в стійкі поетичні образи пристрасть до писаної
красуні Кандиди. Бальтазар - поет і бачить навколишніх людей такими, які
вони насправді є, чаклунство не може примусити його знайти в Цахесі
персону, гідну пієтету. Тому він і є істинний романтичний герой, що вступає в
поєдинок з негідником, який викрадає все, що потрапляє в його поле зору.

5. Своєрідність авторської іронії в казках

Возз'єднання із Серпентиною після фінальної битви добра зі злом (архіваріус
Ліндгорст проти торгівлі з яблуками) відкриває перед Анзельмом чарівну
країну Атлантиду. Разом із прекрасною коханою він отримує чудовий золотий
горщик – трансформований Гофманом класичний. романтичний символ
піднесеної мрії, що виводилася до нього у вигляді «блакитної
квітки»(Новаліс). Тут виявилася властива автору романтична іронія:
письменник не заперечує чарівних властивостейпосагу Серпентини, але
бачить у ньому майже той самий образ міщанського щастя, якого прагнула
Вероніка Паульман, чия заручини відбулася над чашкою димного супу.
!У новелі Гофман користується характерною для романтиків іронією. Іронія
переслідує героїв Гофмана до самого кінця, навіть до щасливої розв'язки.
Альпанус, влаштувавши благополучне возз'єднання Бальтазара з його
коханою, робить ним весільний подарунок - «сільський будинок», на
присадибній ділянці якого виростає відмінна капуста, в чарівній кухні ніколи
не перекипають горщики, в їдальні не б'ється фарфор, у вітальні не
брудняться килими.
природу романтичної іронії. вона, як сміх загалом, спрямована на викриття
суперечностей буття. Але, опинившись у романтичному просторі з його
жадобою піднесення і трагічним сприйняттям злиденної дійсності, починає
демонструвати свої оригінальні риси.
У творчості E. Т. А. Гофмана іронія перевтілюється у сатиру, яка вирізняється
надзвичайною динамічністю й характеризується багатоваріантністю форм
вираження. Саме у цього автора ми знаходимо іронію, яка контактує з
сарказмом, із гротеском, але не позбавляє себе можливості співчуття. Можна
стверджувати, що сміх панує у творах E. Т. А. Гофмана - веселих та сумних,
радісно доброзичливих і різких та соціально викривальних.
Якщо звернутися до основних творів E. Т. А. Гофмана - його новел-казок та
провідних романів,, то можна стверджувати: цей автор навмисно руйнує
звичні форми життя й створює свої особистісні химерні світи. У його творах
панує атмосфера романтичного примарного щастя душі, дуже часто вона стає
художньою ознакою конкретного тексту. Містика й фантазія E. Т. А. Гофмана
не залишають місця для сумнівів - він пише романтично-споглядальні речі.
Однією з характерних особливостей поетики E. Т. А. Гофмана став принцип
подвійного пояснення фантастичних неймовірних явищ. Оскільки сміх
завжди виступає вагомою ознакою мислення творця, то названа подвійність
органічно вбирає в себе й романтичну іронію E. Т. А. Гофмана. Сама суть
подвійності надає творам митця неоднозначності, множинності тлумачень.
Якщо суто романтичні світи його казок чи новел розчиняються конкретикою
сьогодення, то створюється образ життя, яке сприймається як фантастичне
середовище.
Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати наступне. Романтичний
двосвіт, властивий творчості E. Т. А. Гофмана, живиться романтичною
іронією, яка сама по собі теж подвійна: в ній є потенції як сміху
співчутливого, так і сміху гротескового. Саме такий «розподіл ролей» надавав
авторові змогу урізноманітнювати свої тексти і зробив його спадщину
унікальною й неперевершеною, Дуалістичність романтичної іронії E. Т. А.
Гофмана пояснює розмаїття його художніх форм.

Цитати! (золотий горнець)

коли весляр ударив веслами по воді так, що вона, ніби гніваючись,
захлюпотіла й зашуміла,
я, так би мовити, куняв, бо в цей, власне, момент і відбувається тілесне й
духовне травлення, отож я тоді й згадав, немов у якомусь натхненні, де
лежить загублений акт; а то ще вчора таким самим чином серед білого дня
затанцював у мене перед розплющеними очима чудесний великий готичний
шрифт латинського письма
металеве обличчя засвітилось гидким синім світлом і розтяглеся в мерзенну
посмішку. Ах! Та це ж обличчя перекупки з-під Чорної брами! Гострі зуби
заклацали в роззявленім роті, і звідтіль зарипіло, захрипіло: "Дуррню!
Дуррню! Дуррню! Стррривай, стррривай! Чому тікаєш! Дуррню!"
Шнурок дзвінка звис униз і обернувся на білу, прозору велетенську змію, що
обвилася навколо нього і стиснула, все міцніше й міцніше затягуючи свої
кільця, аж крихкі його кості затріщали, кров бризнула з жил, просочилася в
прозоре тіло змії і забарвила її в червоне.
Змія підвела голову і приклала довгого гострого язика з розпеченого металу
Анзельмові до грудей; раптом різкий біль спинив йому пульс. Анзельм
знепритомнів.
Момент про історію походження архіваріуса, його родину
Він був уже поблизу Козельського саду, коли здійнявся вітер, розвіяв поли
його широкого сюртука так, що вони знялись у повітрі, наче пара великих
крил, і студентові Анзельму, який зачудовано дивився вслід архіваріусові,
здалося, ніби великий птах розгорнув крила, готуючись летіти. І саме коли
студент пильно вдивлявся в присмерк, перед ним, зашелестівши крильми,
знявся високо в повітря сірий шуліка.
Але за кожною шафкою, що її Вероніка відсувала, за нотами, що прибирала
на клавірі, за кожною чашкою, кавником, які вона брала з шафи, вискакував
той привид, схожий на гномика, глузливо сміявся, поляскував тоненькими, як
у павучка, пальцями й кричав: "Таки не буде він твоїм чоловіком, таки не буде
твоїм чоловіком!" І коли Вероніка так лоском усе й кинула і втекла на
середину кімнати, він, величезний, смугастий, виглянув з-за груби й забурчав,
захрипів: "Не буде він твоїм чоловіком!"
— Ти ж мені все розповіла дома при батькові, коли перед тобою стояв
кавничок. Я ж була кавничком, хіба ти не впізнала мене?
Тієї миті вогненний кущ лілей рушив до нього, і він побачив, що то
архіваріус Ліндгорст, який ніби напустив на нього ману своїм барвистим у
жовтих і червоних квітках халатом.
батько походить із чудесного роду Саламандрів і своїм існуванням я
завдячую його коханню до Зеленої Змії. В прадавні часи панував у
чарівній країні Атлантиді могутній князь духів Фосфор, якому слугували
духи стихій.
Ні слова більше не сказавши, він повернувсь і вийшов, і тоді всі
побачили, що поважний чоловічок, власне, був сірий папуга.
Скоро він роздивився, що буркотіло щось у старому кавничку з
пощербленою накривкою, який стояв проти нього на маленькій шафці.
Але, приглядаючись пильніше, вій побачив, як усе виразніше з нього
виступали огидні риси зморщеного обличчя старої жінки, і раптом біля
полиці з'явилася перекупка з-під Чорної брами. Вона вишкірилась і
пронизливо зареготала:
Саламандр Ліндгорст, p. t.(1) корол. таємн. архіваріус".
(1) Pro temore — нині (лат.).

Цитати! (крихітка Цахес)

я попав до цивілізованої держави, а тому звернуся до поліції й суду, щоб
помститися за таку образу.
Найперше він здобув велику славу тим, що йому після багатьох фізичних
дослідів пощастило довести, чому настає темрява: головним чином через
брак світла.
Він також пише тепер, чи принаймні запевняє, що пише, трактат про те,
чому вино має інший смак, ніж вода, та інакше впливає, і хоче
присвятити цей трактат своєму зятеві.
Коли б я задовольнявся тільки поверховим спостереженням, то міг би
сказати, що міністр умер через цілковитий брак дихання.
Тепер, камергери, проллємо ще кілька сліз над катафалком небіжчика й
підемо до столу.