Тема 2. Імунні запалення та інфекційні захворювання. ВІЛ-інфекція.

Основні
принципи лікування імунітету. Імунна реабілітація. Імунна профілактика.
1. Механізми імунного захисту при бактеріальних та вірусних інфекціях.
2. Роль імунної системи в протигрибковому імунітеті та захисті від
гельмінтів.
3. Роль імунної системи у розвитку опортуністичних та протозойних
інфекцій.
4. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань.
5. Етіологія, імунопатогенез, діагностика СНІДу.
6. Імунологічні методи діагностики СНІДу. Динаміка імунограми ВІЛ-
інфікованих та хворих на СНІД.
7. Класифікація імунотропних препаратів, механізми дії, побічні ефекти.
8. Принципи клінічного застосування імунотропних препаратів, показання
та протипоказання до призначення, титрування дози, імунологічний
контроль терапевтичної ефективності: імуносупресивні препарати;
препарати для корекції імунітету; блокатори медіаторів імунних реакцій;
протизапальні препарати; лікування цитокінами, антирецепторними
препаратами та ін.
9. Основні принципи імунопрофілактики бактеріальних та вірусних
інфекцій.
10.Основні види імунної реабілітації, її стратегія, тактика та основні
принципи.
11.Види та особливості специфічної імунопрофілактики інфекційних
захворювань.

1. Механізми імунного захисту при бактеріальних та вірусних

інфекціях.
А) При бактеріальних інфекціях: направленість-антибактеріальна та
антитоксична; основні фактори-фагоцити і антитіла; дія на м/о: гр.-
(комплемент, білки гф), гр.+(лізоцим), внутрішньоклітинні (макрофаги, NK-
кіллери)
Б) При вірусних інфекціях: направленість-позаклітинні в-си (спец. антитіла,
сироваткові інгібітори), внутрішньоклітинні в-си (цитотоксичний кіллинг,
інтерферон). Протидія: синтез цитокіноподібних молекул; кодування
розчинного рецептора, гомологічного клітинним цитокіновим рецепторам;
кодування білків, що інгібують цитокіни
2. Роль імунної системи в протигрибковому імунітеті та захисті від
гельмінтів.
А) Антигени грибів мають відносно низьку імуногенність: вони практично
не індукують антитілоутворення, але стимулюють клітинну ланку імунітету.
Основними факторами протигрибкового імунітету, що діють, є активовані
макрофаги, які здійснюють АЗКЦТ грибів. Грибкові ураження слизових
оболонок дихальних та сечостатевих шляхів викликають алергізацію за
механізмом ГНТ (реакція І типу).
Б) Головною ланкою є активовані еозинофіли, що виділяють вміст гранул,
що викликають кіллінг патогену:
-головний лужний білок (основна компонента гранул)
-еозинофільна пероксидаза (катіонічний гемопротеїн)
-еозинофільний катіонічний білок (рибонуклеаза)
-еозинофільний нейротоксин
3. Роль імунної системи у розвитку опортуністичних та протозойних
інфекцій.
А) Приєднання інтеркурентних захворювань залежить від стану клітинного
та гуморального імунітету, рівня СD4+Т-лімфоцитів, зниження якого до 300
кл./мкл крові є визначальним фактором приєднання вторинної патології.
Наростання ураження імунної системи врешті-решт призводить до розвитку
опортуністичних інфекцій. У цих умовах імунна система не може
стримувати персистенцію бактерій туберкульозу, що і спричинює розвиток
клінічних форм захворювань.
Б) Характер протипаразитарного імунітету визначається біологічними
особливостями паразиту. Багато паразитів мають високу антигенну
мінливість, що дозволяє їм уникати дії факторів імунітету. Паразитарна
інвазія супроводжується формуванням у макроорганізмі гуморального та
клітинного імунітету. У крові визначаються специфічні антитіла класів М і
G, які найчастіше не мають протективної властивості. Однак вони активують
АЗКЦТ за участю макрофагів, а у разі внутрішньоклітинного паразитування
— природних кілерів та γδT-лімфоцитів. Паразитарні інвазії
супроводжуються алергізацією макроорганізму за механізмом ДЗТ
4. Імунологічні методи діагностики інфекційних захворювань.
1. РИА - високочутливий метод, заснований на реакції антиген-антитіло,
один з компонентів якої несе радіоактивну мітку.
2. Імунофлюоресцентний аналіз - застосовують для виявлення як антигенів,
так і антитіл. Цей метод заснований на використанні реагентів, мічених
флюоресцентним барвником.
А. Метод прямої імунофлюоресценції застосовують для виявлення
антигенів.
Б. Метод непрямої імунофлюоресценції дозволяє виявити антитіла до
відомого антигену.
В. Метод конкурентної імунофлюоресценції заснований на зв'язуванні
стандартного міченого і присутнього в досліджуваній пробі немічених
антигенів з антитілами, сорбованих на твердій підкладці.
3. Методи, засновані на реакції преципітації. При взаємодії розчинних
антигенів з антитілами утворюються високомолекулярні комплекси антиген-
антитіло, які випадають у вигляді осаду в розчині або відкладаються у
вигляді смуг преципітації в гелі.
А. Преципитация в розчині. При додаванні антигену в зростаючій
концентрації до одного і того ж кількості антитіл випадає різна кількість
преципітату.
Б. Іммунодіффузія - найбільш поширений з усіх методів, заснованих на
реакції преципітації
б1. Проста радіальна іммунодіффузія.
б2. Подвійна радіальна іммунодіффузія.
В. Електрофорез
в1. Іммуноелектрофорез являє собою поєднання двох методів -
иммунодиффузии і зонального електрофорезу. Іммуноелектрофорез
застосовується в основному для дослідження сироваткових білків.
Б. Зустрічний електрофорез.
4. Методи, засновані на реакції аглютинації, досить чутливі і застосовуються
для виявлення антигенів на поверхні клітин або частинок і напівкількісного
визначення антитіл до цих антигенів.
А. Реакція прямої аглютинації застосовується для виявлення поверхневих
антигенів мікробів або клітин крові та антитіл до цих антигенів.
Б. Реакція непрямої аглютинації заснована на аглютинації еритроцитів,
інших клітин або частинок (наприклад, латексу або бентоніту), покритих
антигеном.
5. Реакція зв'язування комплементу.
6. Твердофазний ІФА - надійний, економічний і високочутливий метод. Він
заснований на використанні стандартних препаратів очищених антигенів або
антитіл, ковалентно пов'язаних з ферментом.
7. Інші методи
А. Визначення рівня C-реактивного білка. C-реактивний білок - білок гострої
фази запалення, що відноситься до бета-глобулінів.
Б. Визначення титру холодових аглютинінів. Холодові аглютиніни - це IgM,
які викликають максимальну аглютинацію еритроцитів при 4 ° C.
В. Визначення титру агглютинирующих антитіл. Агглютинирующие
антитіла до збудника з'являються в сироватці при багатьох інфекційних
захворюваннях: сальмонельозі, паратифі, бруцельозі, туляремії, рикетсіози
та інших.
Г. Реакція Нейфельд - набухання клітинної стінки бактерій під дією антитіл
до типоспецифічними капсульної полісахаридів, видиме при світловій
мікроскопії.
5. Етіологія, імунопатогенез, діагностика СНІДу.
А) Етіологічний фактор: ВІЛ — ретровірус, що проявляє тропність до
клітин, які мають рецептор CD4 (Т–лімфоцити–хелпери, макрофаги,
моноцити, дендритні клітини). Потрапляє до організму гематогенним,
статевим шляхом, перинатально (вертикально або через грудне молоко).
Б) Переважно інфікуються макрофаги та активовані Т-лімфоцити.
Характерною особливістю первинної ВІЛ-інфекції є висока вірусемія,
транзиторне зниження кількості Т-лімфоцитів CD4+ у периферичній крові
та, в більшості випадків, симптоми гострого ретровірусного захворювання.
Хронічна інфекція характеризується стійкою імунною активацією та
поступовим зниженням кількості CD4+-лімфоцитів. Протягом багатьох
років інфекція перебігає клінічно безсимптомно, проте реплікація ВІЛ
продовжується у периферійних лімфатичних органах і спричиняє поступове
руйнування їх мікросередовища. З розвитком інфекції розвивається розлад
імунного гомеостазу.
В) У початковій фазі т. зв. первинної ВІЛ-інфекції результати скринінгових
серологічних тестів і тестів підтвердження, які викривають наявність антитіл
анти-ВІЛ, є негативними або неоднозначними, тому для постановки діагнозу
обов’язковим є виявлення РНК ВІЛ у сироватці, а якщо немає можливості
виявлення антигену р24.
Для підтвердження діагнозу необхідне: наявність ЕІА/ІФА в обох зразках
крові з одного забору, позитивний Вестерн-блоттинг.
Допоміжні дослідження:
1. Серологічні тести (основа для скринінгової діагностики): визначення
анти-ВІЛ антитіл та/або антигену р24 (ELISA або EIA) у сироватці крові.
Тести IV покоління дозволяють виявляти антитіла до ВІЛ через 3–12 тижнів,
а антиген p24 вже через 2–3 тижні після інфікування.
2. Зниження кількості лімфоцитів Т CD4+; CD4/CD8 <1.
3. Вірусологічні дослідження
6. Імунологічні методи діагностики СНІДу. Динаміка імунограми ВІЛ-
інфікованих та хворих на СНІД.
А) Лабораторні дослідження:
- загальна кількість лімфоцитів, кількість Т- і В-лімфоцитів, співвідношення
субпопуляцій Тh і Тs;
- кількість імуноглобулінів в крові загальна і по класам;
- реакції бласттрансформації лімфоцитів на ФГА (Т-лімфоцити) і ЛПС(В-
лімфоцити);
- шкірні проби на ГЧУТ (проба з туберкуліном);
- показники фагоцитозу, титр комплементу
Б) Найхарактернішими показниками імунограми за ВІЛ-інфекції є: зниження
кількості Т-лімфоцитів-хелперів (CD4+), співвідношення CD4+ та Т-
цитотоксичних лімфоцитів-супресорів (СD8+) – імунорегуляторного індексу
(IPI) <1, підвищення рівня імуноглобулінів, пригнічення реакції
цитотоксичності, загальна імунна анергія.
Потрібно зазначити, що ІРІ у ІІ стадії патогенезу (гіперреактивності
гуморального імунітету) має нормальні або підвищенні значення, у ІІІ стадії
(компенсованого імунодефіциту) – коливається в межах 1,1-1,5 (синдром
імунорегуляторного дисбалансу), у ІV стадії (вираженого пригнічення
клітинного імунітету та початку декомпенсації гуморального імунітету) –
<1, що є ознакою синдрому імунодефіциту. Одночасно утворюються
різноманітні антитіла до еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів.
Гіперпродукція антитіл поєднується з утворенням значної кількості ЦІК.
7. Класифікація імунотропних препаратів, механізми дії, побічні
ефекти.
А) Імуностимулятори: препарати тимусу, інтерлейкіни, інтерферони,
біологічно активні пептиди, полісахариди деяких грибів, лікувальні вакцини.
Побічні ефекти: запаморочення, лихоманка, загострення запальних процесів;
грипоподібний синдром, алергія; загострення хронічних захворювань, біль у
місці уколу при ін'єкції; зміни артеріального тиску.
Б) Імунодепресанти: глюкокортикеоїди, цитостатики, антибіотики,
імунотоксини, антилімоцитарні імуноглобуліни, моноклональні антитіла,
циклоспорин, синтетичні.
Побічні ефекти: можуть пригнічувати кровотворення і викликати
лейкопенію, тромбоцитопенію, анемію, панцитопенію.
В) Імуномодулятори: рекомбінантні людські цитокіни, людські гама-
глобуліни, інтерферони, лізати бактерій, екзогенні поліпептиди.
Побічні ефекти: головний біль, нудота, блювота, діарея, зниження функції
нирок або печінки.
8. Принципи клінічного застосування імунотропних препаратів,
показання та протипоказання до призначення, титрування дози,
імунологічний контроль терапевтичної ефективності:
імуносупресивні препарати; препарати для корекції імунітету;
блокатори медіаторів імунних реакцій; протизапальні препарати;
лікування цитокінами, антирецепторними препаратами та ін.
Принципи клінічного застосування імунотропних препаратів:
1. Показання: Імунотропні препарати застосовуються для лікування різних
захворювань, таких як аутоімунні, вірусні, гострі і хронічні інфекції, та
підтримки імунної системи при онкологічних захворюваннях або перед
трансплантацією органів. Показання до призначення визначаються
враховуючи патологію, стан пацієнта та результати діагностики.
2. Протипоказання: Існують обмеження та протипоказання до призначення
імунотропних препаратів. Протипоказання можуть включати алергічні
реакції на компоненти препарату, погіршення стану хвороби або інших
захворювань, вагітність, амплуа лікарського засобу та інші фактори, які
враховуються лікарем.
3. Титрування дози: Для досягнення оптимальних терапевтичних
результатів, доза імунотропного препарату може бути титрувана, тобто
поступово збільшуватися або зменшуватися до потрібного рівня. Такий
підхід дозволяє знайти оптимальну дозу, яка приносить максимальну
користь при мінімальних побічних ефектах.
4. Імунологічний контроль терапевтичної ефективності: Під час лікування
імунотропними препаратами, проводяться імунологічні дослідження та
контроль для оцінки ефективності терапії. Це може включати аналіз
кількості і активності окремих клітин імунної системи, визначення рівня
антитіл або показників запалення. Це дає змогу оцінити, як ефективно ліки
впливають на імунну систему та коригувати терапевтичний режим при
необхідності.
9. Основні принципи імунопрофілактики бактеріальних та вірусних
інфекцій.
Імунопрофілактика – це засіб масової або індивідуальної профілактики
інфекційних хвороб шляхом штучного створення активного або пасивного
імунітету.
Застосовують 2 групи препаратів: Вакцини (живі, вбиті, хімічні) і
анатоксини; Імунні сироватки (людські, тваринні, гібридоми) та
імуноглобуліни
10.Основні види імунної реабілітації, її стратегія, тактика та основні
принципи.
Імунна реабілітація є комплексним підходом до підтримки та відновлення
імунної системи. Основною метою імунної реабілітації є підвищення
функціональності імунної системи та зниження вразливості організму до
інфекційних, аутоімунних та інших захворювань.
1. Лікування основного захворювання.
2. Дієта та харчові добавки.
3. Фізична активність.
4. Управління стресом.
5. Вакцинація.
6. Оптимізація сну.
7. Уникнення шкідливих факторів.
11.Види та особливості специфічної імунопрофілактики інфекційних
захворювань.
Специфічна імунопрофілактика використовується для попередження
поширення інфекційних захворювань шляхом стимуляції імунної системи.
Види та особливості специфічної імунопрофілактики інфекційних
захворювань:
1. Вакцини.
2. Пасивний імунітет.
3. Вакцинаційні календарі.
4. Відсівні тести.