ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ.

ДИДАКТИКА
1.Педагогіка як
наука, мистецтво, технологія. Коротка історія розвитку
педагогіки. Об’єкт, предмет, функції педагогіки. Завдання
педагогіки на сучасному етапі розвитку освіти в Україні.
2. Основні педагогічні категорії: особистість, розвиток,
формування, соціалізація, навчання, виховання, освіта.
3. Система педагогічних наук. Педагогіка як навчальна
дисципліна. Зв’язки педагогіки з іншими науками. Джерела
педагогіки.
4. Технологія, етапи і процедура педагогічних досліджень.
Загальна характеристика методів науково-педагогічних
досліджень.
5. Поняття «зміст освіти». Визначення змісту освіти в історії
школи і педагогіки. Зміст освіти в сучасній початковій школі.
6. Джерела змісту освіти. Державний стандарт початкової
школи. Базовий навчальний план. Навчальні програми. Аналіз
підручників і посібників для початкової школи.
7. Система і структура освіти в Україні у відповідності до Законів
України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про
позашкільну освіту», «Про вищу освіту».
8. Поняття про особистість, її розвиток і виховання.
Закономірності та рушійні сили розвитку особистості дитини.
9. Вікова періодизація. Вікові особливості фізичного і психічного
розвитку особистості молодшого школяра.
10. Індивідуальні особливості розвитку учнів молодшого
шкільного віку. Врахування індивідуальних особливостей учнів
початкових класів у процесі навчання.
11. Поняття про дидактику як науку, її виникнення і розвиток.
Предмет і завдання загальної теорії навчання. Функції
дидактики. Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі
розвитку освіти і школи. *
12. Поняття і суть процесу навчання. Структура процесу
навчання.
13. Учіння - діяльність учня у процесі навчання. Структура
процесу засвоєння знань.
14. Принципи і правила навчання. Класифікація принципів
навчання. Характеристика принципів навчання в сучасній
дидактиці.
15. Співвідношєнрія методів і прийомів навчання. Функції
методів навчання. Підходи до класифікацій методів навчання.
Класифікація методів навчання за джерелом знань.
16. Методи навчання. Загальна характеристика методів
стимулювання та мотивації учіння.
17. Загальна характеристика методів контролю і самоконтролю
за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
18. Урок як основна форма організації навчання в школі. Типи та
структура уроків.
19. Діяльність учителя щодо організації навчального процесу.
Підготовка учителя до уроку.
20. Нестандартні уроки в сучасній школі, їх класифікація.
Педагогічні вимоги до організації та проведення нестандартних
уроків. Інтегровані уроки в початковій школі.
21. Диференційоване навчання в початковій школі.
22. Мотивація навчальної діяльності учнів початкових класів.
Сутність поняття «мотив», класифікація мотивів. Мотиви і
стимули навчального процесу.
23. Домашня навчальна робота учнів. Види домашніх завдань і
способи їх перевірки в початковій школі. Домашня навчальна
робота учнів
24. Контроль навчальної діяльності учнів. Завдання контролю.
Функції контролю. Види і форми перевірки й оцінки знань
молодших школярів.
25. Педагогічні вимоги до контролю й оцінки навчальних
досягнень учнів початкової школи.
26. Особливості оцінювання знань учнів за 12-бальною шкалою.
Критерії, оцінювання навчальних досягнень учнів початкової
школи.
27. Види навчання. Пояснювально-ілюстративне навчання.
Програмоване навчання. Проблемне навчання.
28. Засоби навчання, їх класифікація. Вимоги до використання
засобів навчання в початковій школі.
29. Позаурочні форми організації навчального процесу в
початковій школі. Екскурсія в початковій школі.
30. Компетентнісний підхід до організації навчання в
загальноосвітній школі першого ступеня. Основні групи
компетентностей молодших школярів та їх характеристика.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ

1. Суть процесу виховання учнів, його структура та рушійні сили.
Мета і завдання виховання. Ідеал національного виховання.
2. Завдання та основні напрями виховання. Сучасні концепції і
програми організації виховання учнів.
3. Закономірності та принципи виховання учнів початкових
класів.
4. Методи виховання, їх класифікація. Методи формування
свідомості особистості.
5. Методи організації діяльності, спілкування і формування
досвіду суспільної поведінки.
6. Методи стимулювання діяльності і поведінки.
7. Засоби виховання, їх класифікація. Вимоги до вибору засобів
виховання у початковій школі.
8. Форми організації виховного процесу. Класифікація форм
організації виховного процесу в початковій школі. Виховна
робота з учнями на уроці.
9. Форми організації виховного процесу з учнями молодшого
шкільного віку в позаурочний час. Вимоги до організації
виховного процесу в початковій школі.
10. Характеристика процесів самовиховання і перевиховання
особистості.
11. Поняття про колектив, його ознаки і структура. Види
колективів. Особливості формування колективу. Учнівське
самоврядування в школі і в класі.
12. Мета, завдання, форми організації розумового виховання в
початковій школі. Формування основ наукового і національного
світогляду молодших школярів.
13. Зміст, засоби та організаційні форми морального виховання
молодших школярів. Способи та засоби формування культури
поведінки учнів початкової школи.
14. Суть, мета і завдання громадянського виховання молодших
школярів. Форми організації громадянського виховання з
учнями молодшого шкільного віку.
15. Патріотичне виховання учнів молодшого шкільного віку.
Аналіз «Програми українського патріотичного виховання дітей
та учнівської молоді» (за ред. І. Беха).
16. Завдання, зміст, форми організації трудового виховання у
навчально- виховному процесі ЗОШ І ст. Основи профорієнтації
молодших школярів. 17. Статеве виховання молодших
школярів: мета, завдання, форми організації.
18. Екологічне виховання учнів 1-4 класів. Форми організації
екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.
19. Сутність, мета, завдання та специфіка організації правового
виховання у загальноосвітній школі першого ступеня.
20. Значення, завдання, форми організації естетичного
виховання учнів початкових класів.
21. Зміст, засоби та організаційні форми фізичного виховання
молодших школярів. Традиції виховання здорової дитини в
українській родині.
22. Поняття про позашкільне виховання, його завдання.
Системи позашкільних виховних установ і організації.
23. Форми роботи школи і вчителя початкових класів з батьками
учнів.
24. Сучасні проблеми сімейного виховання дітей. Організація та
проведення батьківських зборів у початковій школі.
25. Критерії оцінювання ефективності виховного процесу.
26. Технології діагностики й вимірювання вихованості учнів
молодшого шкільного віку. Критерії, рівні та показники
вихованості учнів початкової школи.
27. Методи вивчення особистості. Діагностика особистості,
учнівського колективу та самодіагностика.
28. Група продовженого дня як важливий фактор організації
виховної роботи в позаурочний час.
29. Значення культури педагогічного спілкування у виховному
процесі. Вербальні та невербальні засоби педагогічного
спілкування в початковій школі.
ЗО. Специфіка організації виховної роботи з обдарованими
дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами.
ПЕДАГОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ. ПЕДАГОГІЧНА ІННОВАТИКА
1. Управління і керівництво освітою в Україні. Загальні
принципи управління освітою.
2. Органи управління системою освіти в Україні та їх завдання.
Структура управління освітою в Україні.
3. Поняття про управлінські органи в школі. Органи
колегіального управління школою. Педагогічна рада школи, її
функції та особливості роботи.
4. Адміністрація школи як управлінський орган. Основні функції
директора школи. Службові обов’язки заступників директора
школи.
5. Органи громадського самоврядування в школі.
6. Методи управлінської діяльності в сучасній школі. Функції
управління.
7. Структура та зміст роботи шкільної інспекції. Інспектування
загальноосвітнього закладу. Особливості організації та
проведення інспектування.
8. Ліцензування, атестація загальноосвітніх навчальних
закладів.
9. Планування роботи школи. Система шкільного планування,
його принципи. Зміст річного плану роботи загальноосвітньої
школи.
10. Педагогічний аналіз стану навчально-виховного процесу в
школі.
11. Системний аналіз уроку.
12. Логіка аналізу виховного заходу.
13. Особливості внутрішньошкільного контролю. Етапи
здійснення внутрішньошкільного контролю.
14. Види, форми і методи внутрішньошкільного контролю.
Вимоги до організації внутрішньошкільного контролю.
15. Основні форми і зміст методичної роботи в школі. Функції
методичної роботи в школі. Вимоги до методичної роботи та
критерії її ефективності.
16. Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних
працівників.
17. Передовий педагогічний досвід і його види. Критерії
визначення передового педагогічного досвіду.
18. Особливості вивчення, узагальнення і впровадження в
практику передового педагогічного досвіду.
19. Наукова організація педагогічної праці. Інновації
(нововведення) в освіті. Критерії педагогічних інновацій.
20. Концептуальні засади педагогічної технології М. Монтессорі
«Будинок вільної дитини».
21. Особливості змісту вальдорфської педагогіки. Використання
ідей вальдорфської педагогіки в сучасній освіті.
22. Характеристика технологій розвивального навчання.
23. «Школа успіху і радості» С. Френе. Технологія «Створення
ситуації успіху».
24. Характеристика технології групової навчальної діяльності
учнів.
25. Організаційні умови реалізації методу проектів у навчально-
виховній роботі з молодшими школярами.
26. Інтерактивне навчання як сукупність технологій.
27. Нові інформаційні технології в освіті.
28. Використання ігрових технологій у початковій школі.
29. Концептуальні засади технології проблемного навчання та її
використання в початковій школі.
30. Технологія колективного творчого виховання (за І.
Івановим).

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
1. Складіть перелік правил реалізації принципу науковості в
навчанні.
2. Складіть перелік правил реалізації принципу свідомості й
активності в навчанні.
3. Змоделюйте урок будь-якого типу з використанням
міжпредметних зв'язків.
4. Розробіть модель здійснення вчителем початкової школи
самоаналізу проведеного уроку.
5. Придумайте дидактичну гру для учнів початкових класів з
будь-якого предмета (на власний вибір) з використанням
етнографічного матеріалу.
6. Змоделюйте урок засвоєння нових знань у початковій школі.
7. Змоделюйте сучасний комбінований урок у початковій школі.
8. Захистіть методичну розробку узагальнювального уроку в
початковій школі.
9. Наведіть приклад різних форм виховної роботи з учнями
початкових класів з фізично-оздоровчого виховання.
10. Складіть фрагмент уроку з будь-якого предмета з
використанням інтерактивних технологій;
11. Спроектуйте модель виховного заняття з трудового
виховання учнів 1-2 класів на одну із запропонованих тем («Світ
моїх захоплень», «Моя трудова сім’я», «Золоті руки моєї
бабусі»),
12. Підберіть дидактичний матеріал з проблем естетичного
виховання учнів початкових класів.
13. Складіть фрагмент конспекту уроку з будь-якого предмета,
що вивчається у початковій школі, з використанням
народознавчих засобів; проілюструйте їх ефективність у процесі
вирішення навчально-виховних завдань уроку.
14. Складіть завдання для самостійної роботи учнів на уроці при
вивченні однієї з тем, обґрунтуйте зміст, доцільність і час
виконання.
15. Захистіть методичну розробку предметної екскурсії
«Рослини в нашому , житті».
16. Спроектуйте модель групової форми виховної роботи із
застосуванням технології колективної творчої справи.
17. Спроектуйте сценарій виховного заходу з використанням
народних спортивних ігор; фольклору про здоров’я.
18. Складіть фрагмент виховної години з формування в учнів
шанобливого ставлення до батьків, старших членів родини.
19. Складіть план проведення батьківських зборів або лекції для
батьків (на власний вибір).
20. Складіть план підготовки і проведення диспуту, обґрунтуйте
методику його проведення.
21. Спроектуйте блок виховних занять у групі продовженого дня
з використанням сюжетно-рольових ігор з учнями 1-2 класів.
22. Складіть таблицю класифікації найбільш поширених форм
організації виховної роботи (фронтальна, групова,
індивідуальна).
23. Спроектуйте модель виховного заняття з трудового
виховання учнів 1-2 класів. («Світ моїх захоплень», свято «Моя
трудова сім’я», «Золоті руки моєї бабусі»).
24. Спроектуйте орієнтовний зміст роботи предметного тижня
для учнів 4 класу
25. Складіть план фізкультурного змагання для учнів 4 класу на
тему «Козацькі забави».
26. Змоделюйте фрагмент виховного заняття з метою
формування навичок культури поведінки молодших школярів
(«Лицарський турнір», «Школа хороших манер»).
27. Спроектуйте орієнтовний зміст роботи вихователя з
батьками учнів з метою підвищення їхньої педагогічної
культури.
28. Складіть план роботи одного із занять гуртка (на власний
вибір): “Веселкова райдуга» (гурток вишивання), “Шпунтик і
Гвинтик» (гурток юних конструкторів), “Писанкарочка»,
“Маленька ткаля», “Кухарочка»,
29. Підберіть дидактичний матеріал (казки, вірші, легенди,
прислів’я, оповіді тощо) з питань трудового виховання
молодших школярів;
30. Змоделюйте план виховної роботи класного керівника з
морального виховання учнів на півріччя.
ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ. ДИДАКТИКА
1. Педагогіка як наука, мистецтво, технологія. Коротка історія
розвитку педагогіки. Об’єкт, предмет, функції педагогіки.
Завдання педагогіки на сучасному етапі розвитку освіти в
Україні.
Педагогіка має два аспекти: 1) як наука – визначає теоретичний
аспект; 2) як мистецтво – визначає практичний аспект.
Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що
вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості
Педагогічна технологія - сукупність психолого-педагогічних
установок, що визначають спеціальний набір і компонування
форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів;
вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного
процесу (
. У середні віки педагогічною діяльністю займалися переважно
священики, ченці, однак у міських школах та університетах —
дедалі частіше люди зі спеціальною освітою.
У Давньоруській державі педагогів називали «майстрами».
Упродовж багатьох століть тут не існувало спеціальних
навчальних закладів для підготовки вчителів. Ними були і дяки з
піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали —
«школярі-книжники».
У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін
«етнопедагогіка»
Педагогіка як мистецтво вимагає реалізацію індивідуальних умінь
і навичок педагога. Педагогічне мистецтво, як і будь-яке інше,
пов’язане, насамперед з уміннями і навичками педагога. Дехто
вважає, що педагогами народжуються.
педагогіка — це наука про виховання людини, то об'єктом
педагогіки є процес виховання людини. Тобто, об'єктом
педагогіки є ті
явища об'єктивної дійсності, які обумовлюють розвиток
людського індивіда в процесі цілеспрямованої діяльності його в
суспільстві.
Поняття "виховання" трактується в даному випадку в широкому
його розумінні, як процес передачі суспільного досвіду від
старших поколінь до молодших
Предметом педагогіки є об'єктивні закони конкретно-історичного
процесу виховання, органічно пов'язані з законами розвитку
суспільних відносин, а також реальна суспільна виховна практика
формування підростаючих поколінь, особливості й умови
організації педагогічного процесу.
Функції педагогічної науки обумовлені її об'єктом, предметом і
завданнями:
Головна функція педагогіки - пізнавати закони виховання, освіти й
навчання людей і на цій основі пропонувати педагогічній практиці
найоптимальніші засоби досягнення накреслених завдань.
На сучасному етапі головними завданнями педагогіки є:
вдосконалення змісту освіти; вироблення принципово нових
засобів навчання і навчального обладнання; модернізація
існуючих форм та методів навчання і виховання; оптимізація
політехнічної підготовки учнів; демократизація і гуманізація
діяльності середньої та вищої шкіл.

2. Основні педагогічні категорії: особистість, розвиток,

формування, соціалізація, навчання, виховання, освіта.
Виховання - цілеспрямований та організований процес
формування особистості. У педагогіці поняття "виховання"
використовується в "широкому і вузькому" соціальному, а також в
"широкому і вузькому" педагогічному значенні.
В широкому соціальному розумінні виховання — це передача
накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Під
досвідом розуміють знання, уміння, способи мислення, моральні,
правові норми, трудовий досвід, тощо, як в організованих формах
(системи освіти), так і шляхом природного засвоєння в результаті
взаємодії поколінь і впливу середовища.
У вузькому соціальному значенні під вихованням розуміють
цілеспрямований вплив на людину з боку суспільно-громадських
інституцій з метою формування в неї певної системи знань,
поглядів, переконань, моральних цінностей, підготовки до життя.
У широкому педагогічному розумінні виховання — це спеціально
організований, цілеспрямований і керований вплив колективу
вихователів на вихованців з метою формування у них певних
якостей, що здійснюється в навчально-виховних закладах і
охоплює весь педагогічний процес.
Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою
виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення
конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання
здорової громадської думки).
У вузькому педагогічному розумінні виховання – це процес і
результат виховної роботи, спрямованої на розв'язання
конкретних виховних завдань.
На певному щаблі суспільного розвитку складовою частиною
виховання в широкому його значенні стає освіта.
Освіта - процес і результат засвоєння учнями систематизованих
знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового
світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її
творчих сил і здібностей.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є навчання, в процесі
якого реалізуються цілі освіти.
Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі
якої відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
Розвиток - процес якісних змін в особистості, зумовлений
удосконаленням духовних, психічних, фізичних та соціальних
можливостей людини з метою самореалізації на основі
внутрішньо закладених здібностей та задатків.
Розвиток не тотожний навчанню чи вихованню, хоч разом із ними
виступає у складі єдиного процесу.
Соціалізація — процес перетворення людської істоти на
суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до
суспільного життя як активної, дієвої сили.
Формування – це процес становлення людини як соціальної
істоти під впливом усіх без винятку факторів – екологічних,
психологічних, соціальних, економічних, національних, релігійних
тощо. Воно передбачає певну завершеність людської особистості,
досягнення рівня зрілості.
Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини,
що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які
характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну
освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість -
людина, але не кожна людина є особистістю. Людським
індивідом народжуються, а особистістю стають.

3. Система педагогічних наук. Педагогіка як навчальна

дисципліна. Зв’язки педагогіки з іншими науками. Джерела
педагогіки.
Сучасна загальна педагогіка - це сукупність теоретичних і
прикладних наук, що досліджують навчання, освіту і виховання як
цілеспрямований і соціально організований процес, призначають
умови всебічного розвитку особистості.
Педагогіка - одна з численних наук, предметом вивчення яких є
людина, її формування як фахівця у спеціально створених умовах
цілеспрямованого впливу на неї. Систему педагогічних наук
визначають за різними ознаками, хоча "чистоти" поділу при
цьому дотримуються далеко не завжди. Це - вікова педагогіка
(преддошкільна, дошкільна, шкільна); спеціальна педагогіка
(сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, олігофренопедагогіка,
логопедія); сімейна педагогіка; педагогіка професійної освіти
(педагогіка профтехучилищ, середної спеціальної та вищої шкіл);
військова педагогіка; педагогіка виховання й освіти дорослих,
трудових колективів (виробничих), культпросвітустанов,
університетів народних знань; виправно-трудова педагогіка;
теорія і методика фізичного виховання; методика викладання
окремих навчальних предметів; історія народної освіти й
педагогіки. Останнім часом дедалі частіше називають і правову
педагогіку.
Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
Велике значення для розвитку педагогіки мають її зв'язки з
іншими науками: філософією, психологією, фізіологією людини,
генетикою, етнографією, математикою та ін. Зміцнюючи і
удосконалюючи ці зв'язки, педагогіка запозичує й інтерпретує
відповідно до предмета свого дослідження ідеї інших наук, які
допомагають глибше проникнути в суть виховання і розробляти
його теоретичні основи.Зв'язок педагогіки з філософією є
найбільш тривалим і продуктивним. Філософські ідеї продукували
педагогічні концепції і теорії, визначали перспективу
педагогічного пошуку і слугували її методологічною основою.
Особливе значення для педагогіки має її зв'язок з психологією.
4. Технологія, етапи і процедура педагогічних досліджень.
Загальна характеристика методів науково-педагогічних
досліджень.
Методологічний аналіз процесу дослідження різноманітних
педагогічних явищ стосується, головним чином, виявлення його
структури з точки зору дій, які дослідник повинен виконати, щоб
повністю реалізувати цей процес, і визначення майбутніх
чергових дій та їхніх наслідків, щоб ефективно розв'язати
поставлену науково-дослідну проблему.
Методична структура дослідження в педагогіці складається з
трьох періодів:
• підготовчого,
• реалізаційного і
• впроваджувального.
До підготовчого періоду належать усі дії дослідника, що
створюють необхідні умови або сприяють досягненню основної
мети педагогічних досліджень:
1. вибір дослідної проблеми і визначення мети дослідження;
2. формулювання дослідної проблеми;
3. виокремлення та визначення змінних (визначення об'єкта і
предмета дослідження);
4. формулювання гіпотез;
5. визначення параметрів верифікації формульованих гіпотез;
6. вибір методу та опрацювання техніки дослідження;
7. опрацювання плану дослідження.
До реалізаційного періоду відносять усі дії, що безпосередньо
або опосередковано пов'язані з розв'язанням поставленої
дослідної проблеми:
8. пошук емпіричних даних з використанням обраних методів і
техніки дослідження;
9. збирання результатів дослідження та їхній попередній відбір;
10. опосередковані реалізаційні дії.
До впроваджувального, чи заключного, періоду належать усі дії
дослідника, пов'язані з безпосереднім впровадженням
одержаних рекомендацій та висновків у педагогічну практику:
11. визначення можливостей та обсягу використання одержаних
результатів дослідження у педагогічному процесі;
12. визначення можливостей та обсягу поширення отриманих
результатів дослідження серед вихователів і вихованців.
Послідовність проведення етапів педагогічного дослідження та
їхній конкретний зміст залежать від виду дослідження
(фундаментальні, прикладні, впроваджувальні).
Логіка досліджень у педагогіці має сприяти досягненню основної
мети дослідження – відкриттю об'єктивних педагогічних
закономірностей, свідомому й цілеспрямованому застосуванню
вже відомих законів у практиці навчально-виховної роботи.
Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й
опанування складними психолога-педагогічними процесами
формування особистості,встановлення об'єктивної закономірності
виховання і навчання.
Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують такі
методи:
Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване
сприймання педагогічного процесу в природних умовах.
Розрізняють спостереження пряме й опосередковане, відкрите й
закрите, а також самоспостереження.
Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища
через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник
вивчає в природних умовах.
Різновид бесіди — інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять
у природній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник
ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й
записує відповіді співбесідника.
Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність
інформації пропедагогічні факти, явища, процеси, їх типовість,
оскільки передбачаєотримання інформації від якнайбільшої
кількості опитаних.
Метод педагогічного експерименту — науково поставлений
дослід організації педагогічного процесу в то
Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності
компетентними експертами.чно враховуваних умовах. Забезпечує
найдостовірніші результати у педагогічних дослідженнях.
Метод узагальнення незалежних характеристик — узагальнення
відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів,
зіставлення цих відомостей, їх осмислення.
Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взаємин у
колективі (запозичений із соціології). Учневі пропонують
відповісти на запитання типу: «З ким би ти хотів...» (сидіти за
однією партою, працювати поруч у майстерні, грати в одній
команді та ін.).
Метод психолого-педагогічного тестування — випробування учня
на певний учня на певний рівень знань, умінь або загальну
інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків,
задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань.
Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів
різних видів діяльності учня (передусім успішності, виконання
громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає
скласти уявлення про нього за реальними справами.
Метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах даного
класу і обрахування за наявністю або відсутністю її (наприклад,
кількості скоєних учнями негативних вчинків).
Метод аранжування — розміщення зафіксованих показників у
певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення
місця в цьому ряду об'єктів (наприклад, складання списку учнів
залежно від рівня успішності та ін.).
Метод моделювання — створення й дослідження моделей.
Теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння,
висновки)
становлять особливу групу методів педагогічного дослідження.
Метод вимірювання — присвоєння чисел речам відповідно до
певних правил (коефіцієнт інтелектуальності «IQ»).
5. Поняття «зміст освіти». Визначення змісту освіти в історії
школи і педагогіки. Зміст освіти в сучасній початковій школі.
Під змістом освіти слід розуміти систему наукових знань,
практичних умінь і навичок, а також світоглядних, морально-
етичних ідей, якими необхідно оволодіти учням в процесі
навчання.
Структуру змісту загальної середньої освіти складають чотири
основні компоненти:
1) Знання;
2) Уміння;
3) Навички;
4) Досвід.
ЗНАННЯ - цілісна система наукових понять про закони розвитку
природи, суспільства, людського мислення, що накопичені
людством у процесі суспільно-історичної практики.
УМІННЯ – здатність людини виконувати якісь дії на основі раніше
здобутих знань.
Навички - сформовані шляхом частого повторення дії, для яких
властивий високий ступінь освоєння і відсутність поелементної
свідомої регуляції.
ДОСВІД – характеризує певну систему ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК,
погляди і переконання, ставлення до навколишнього світу,
володіння способами діяльності та поведінки, якості особистості,
здобуті у процесі життєдіяльності.
Таким чином, зміст освіти багатокомпонентний. Він включає в
себе:
засвоєння знань про природу, суспільство, мислення та способи
діяльності, які допомагають людині зайняти певне положення в
суспільстві серед інших людей, досягнути конкретних результатів
в професійній діяльності, в спілкуванні з іншими;
оволодіння системою інтелектуальних та практичних умінь,
навичок, які дозволяють людині вирішувати будь-які проблеми,
виникають в його житті і професійній діяльності;
накопичення досвіду репродуктивної та творчої діяльності,
необхідного для розв’язання різноманітних проблем життя і
діяльності;
накопичення досвіду емоційно-цінніших ставлень до інших
людей та до навколишнього світу, що дає можливість людині
самовдосконалюватись, розвивати свою психіку, внутрішній світ,
підтримувати відносини з оточуючим її соціальним середовищем.
В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення
змісту освіти. Наприкінці XVIII - в середині XIX ст. поширеною була
так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому,
що учневі недоцільно давати великий обсяг знань, оскільки він
його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває
розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. її прибічники
вважали за необхідне вивчення латинської та грецької мов,
математики, які тренують розум учнів. Цю теорію було покладено
в основу змісту класичної освіти в гімназіях. Помітний вплив її і в
сучасних французьких ліцеях, покликаних давати "загальну
культуру за допомогою тренування мислення".
Відповідно до Закону України "Про освіту" система освіти в
сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта;
загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна
освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура;
докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні:
початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна
середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта;
повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено
такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр,
спеціаліст, магістр.
6. Джерела змісту освіти. Державний стандарт початкової
школи. Базовий навчальний план. Навчальні програми. Аналіз
підручників і посібників для початкової школи.
Цей Державний стандарт визначає вимоги до обов’язкових
результатів навчання та компетентностей здобувачів освіти
загальний обсяг їх навчального навантаження у базовому
навчальному плані початкової освіти .
1. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів
- це основний державний нормативний документ, який є
складовою державного стандарту загальної середньої освіти. Він
визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і
варіативна складові), освітні галузі, розподіл годин між ними за
роками навчання; обумовлює гранично допустиме тижневе
навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова
змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і
визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує
необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і
навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад,
ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи;
вона становить шкільний компонент змісту освіти.
Базовий навчальний план є основою для розроблення
Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів
для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.
2. Навчальна програма - документ, затверджений Міністерством
освіти і науки України, який визначає зміст і обсяг навчального
матеріалу з кожної дисципліни, розподіл його за роками,
розділами і темами, а також перелік знань, умінь і навичок з
кожного навчального предмета.
Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1)
пояснювальна записка, в якій відображено цілі навчання;
2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із
зазначеною кількістю годин на кожну;
3) обсяг знань, умінь і навичок з предмета для учнів кожного
класу;
4) методичні рекомендації педагогу щодо організування і
проведення занять, перелік дидактичних матеріалів;
5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду
роботи.
Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють,
розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу,
підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію
міжпредметних зв'язків.
3. Підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної
навчальної дисципліни відповідно до цілей навчання,
встановлених програмою і вимогами дидактики. У підручнику
втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про
природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони
тощо. Окрім того, він містить завдання, вказівки і методичні
рекомендації. Сучасний підручник виконує освітню, розвивальну,
виховну і дослідницьку функції. Освітня функція підручника
полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу
систематизованих знань відповідно до сучасного рівня розвитку
конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь і
навичок. Розвивальна функція підручника сприяє розвиткові учня,
формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші
здібності. Виховна функція полягає в здатності підручника
впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття,
ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні
риси особистості школяра. Управлінська функція передбачає
програмування певного типу навчання, його методів, форм і
засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях. Дослід'
ницька полягає у спонуканні учня до самостійного розв'язування
проблеми.
Основні функції підручника пов'язані із системою дидактичних
принципів науковості, доступності, цілеспрямованості,
систематичності та послідовності, всебічності, зв'язку з життям та
ін.
Структура підручника містить тексти і позатекстові компоненти.
Тексти підручника за дидактичними функціями поділяють на
основний, додатковий і пояснювальний. За характером
відображення дійсності та дидактичною метою вони бувають
теоретичні (містять теорії, закономірності та методологічні
знання) або емпіричні (у них ідеться про факти, явища, події,
вправи, правила).
За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника
поділяють на:
а) репродуктивні - високоінформативні, структуровані, зрозумілі
учням тексти, які відповідають завданням пояснювально-
ілюстративного навчання;
б) проблемні - тексти підручника у формі монологу, в яких
визначено суперечності, розв'язується проблема, аргументується
логіка руху думки;
в) програмовані - тексти, зміст яких подається частинами, а
засвоєння кожної частини інформації перевіряється
контрольними запитаннями;
г) комплексні - тексти підручника, які містять певні дози
інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, що
визначається логікою проблемного навчання;
ґ) додаткові - тексти, введені в підручник з метою розширювати,
збагачувати знання учнів щодо важливих компонентів змісту
навчального матеріалу.
До позатекстових компонентів підручника належать:
- апарат організації засвоєння: запитання і завдання, інструктивні
матеріали (пам'ятки, зразки розв'язків задач, прикладів), таблиці,
написи-пояснення до ілюстративного матеріалу;
- ілюстративний матеріал: рисунки, малюнки, схеми;
- апарат орієнтування: вступ, зміст, бібліографія.
Крім підручників, як допоміжний засіб використовують навчальні
посібники.
Навчальний посібник - книга, яка розширює межі підручника,
містить додаткову, найновішу і довідкову інформацію.
До навчальних посібників належать збірники вправ і задач,
хрестоматії, словники, довідники, історичні та географічні карти,
книги для позакласного читання, слайди, кінофільми,
магнітофонні записи.
7. Система і структура освіти в Україні у відповідності до Законів
України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про
позашкільну освіту», «Про вищу освіту».
Освіта є найважливішим конструктом цивілізації, визначальним
чинником соціально-економічного поступу суспільства. Кожна
країна відповідно до свого історичного розвитку, національних
традицій, умов, перспектив формує свою систему освіти.
Система освіти — це сукупність навчально-виховних і культурно-
освітніх закладів, наукових, науково-методичних і методичних
установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих
органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, які
згідно з Конституцією та іншими законами України здійснюють
освіту і виховання громадян. Функціонування системи освіти
забезпечується державою. У статті 53 Конституції України
визначено: "Держава забезпечує доступність і безоплатність
дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної,
вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах;
розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної,
професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм
навчання; надання державних стипендій та пільг учням і
студентам".
Ви ходячи зі структури освіти, в Україні встановлено відповідні
освітні рівні:
початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна
загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища
освіта;повна вища освіта.
Законом України "Про освіту" встановлено також освітньо-
кваліфікаційні рівні:
1) кваліфікований робітник;
2)молодший спеціаліст;
3)бакалавр;
4)спеціаліст, магістр.
8. Поняття про особистість, її розвиток і виховання.
Закономірності та рушійні сили розвитку особистості дитини.
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з
притаманними їй природними задатками, формується як
особистість у системі суспільних відносин завдяки
цілеспрямованому вихованню.
Особистість - людина соціальний індивід, що поєднує в собі риси
загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-
неповторного.
Це поняття виражає належність людини до певного суспільства,
певної історичної епохи, культури, традицій. Тобто особистість
виявляє себе тільки в суспільних відносинах.
Властиві особистості неповторні риси та особливості виражають її
індивідуальність.
Індивідуальність - цілісна характеристика окремої людини, її
оригінальність, самобутність психічного складу.
Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно
стати особистістю. Це відбувається у процесі розвитку особистості
- становлення та формування її під впливом зовнішніх і
внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких
провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.
Розвиток людини не можна зводити лише до засвоєння, простого
накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і
практичної діяльності. Він полягає передусім в якісних змінах
психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у
виникненні нових можливостей пам'яті, сприймання, уявлення,
мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей
особистості. Всі ці Психічні процеси є необхідною умовою
формування особистості - становлення людини як соціальної
істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні
сили розвитку.
Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та
виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є різноманітні
внутрішні та зовнішні суперечності. Вони виявляються у психічних
процесах збудження і гальмування, в емоційній сфері - у відчуттях
задоволення і незадоволення, радості і горя.
У навчально-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що
розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (ця
закономірність є основою теоретичних засад використання
прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в
діяльності (всебічний розвиток природних задатків людини
відбувається тільки в процесі її життєдіяльності), під впливом
середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби
масової інформації, вулиця, шкільний колектив, справляють
відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Нові риси
особистості потребують нового ставлення до неї (врахування у
вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й щоденне його
збагачення знаннями" життєвим досвідом), адже кожного
наступного дня вона є іншою, ніж учора.
Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з
анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів,
центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь
процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.
Вікова періодизація (класифікація) - поділ цілісного життєвого
циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються
роками.
Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував
давньогрецький філософ Платон (428-348 до н. е.). Охоплюючи
життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті, вона
розкриває зміст виховання та діяльності особистості у кожному
віковому періоді.
Вікова періодизація чеського педагога Яна-Амоса Коменського
(1592-1670) передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і
відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких
розрахований на шість років.
Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація,
пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці
шкільний вік поділяють на молодший (6-7 - 11-12 років); середній,
або підлітковий (12- 15 років); старший, або юнацький (15-18
років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що
природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній
віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та
соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.
Закономірності та рушійні сили розвитку особистості дитини.
Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і
зовнішні суперечності: асиміляція і дисиміляція; збудження і
гальмування; емоційна сфера (задоволення і незадоволення,
радість і горе); спадкові дані і потреби виховання; рівень розвитку
особистості і її ідеал, потреби особистості і її моральний
обов’язок; домагання особистості і її можливості.
До закономірностей розвитку особистості належать:
- розвиток особистості має наслідувальний характер;
- особистість людини розвивається під впливом середовища;
- людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі
сторони її психіки;
- людина розвивається в діяльності;
- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.Роль
діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні
особистості.
Діяльність – важлива форма прояву активного ставлення людини
до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний, психічний і
соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності:
ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.
Спілкування – один з універсальних способів вияву групової
форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів
спілкування може бути різних видів: особистість – особистість,
особистість – група, особистість – колектив, група – група,
колектив – колектив. За змістом воно може бути ділове
(формальне) і особисте (неформальне).
9. Вікова періодизація. Вікові особливості фізичного і психічного
розвитку особистості молодшого школяра.
Вік дитини слід розглядати не як суму прожитого часу, її років,
місяців, а як певну епоху, цикл або ступінь розвитку, відносно
замкнений період, у якому відбиваються процеси і закони
розвитку. Кожному етапу розвитку дитини характерні певні
умови, вимоги, особливості стосунків з оточуючими людьми,
рівень психологічної струкіури особистості, рівень розвитку її
знань і мислення, сукупність певних фізіологічних
особливостей.Згодом виникає закономірний зв'язок між
навчанням, вихованням та врахуванням вікових особливостей
дитини. Вікова періодизація — поділ цілісного життєвого циклу
людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову
періодизацію дитини: § від народження до 10 днів —
новонароджений; § від 10 днів до 1 року — немовля; § від 1 року
до 3 років — переддошкільник; § від 3 до 6(7) років —
дошкільний (3—4 роки — молодший, 4—5 років — середній, 5—б
— старший); § від 6(7) до 11 років — молодший школяр;
§ від 11 до 15 років — підліток; § від 15 до 17 років — ранній
юнак.
Межі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд
дітей і виховний вплив на них різні.
Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні
та соціальні властивості, які називаються віковими
особливостями.
Молодший шкільний вік. Важливим показником готовності
дитини до навчання є звичка до розумових зусиль,
зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати
його вказівки. Пізнавальна діяльність молодших школярів, як
правило, проходить у процесі навчання. Пам'ять молодших
школярів наочно-образна. Мислення розвивається в них від
емоційно-образного до образно-логічного.
Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього
організму. Статеве дозрівання вносить нові переживання і думки
в їхнє життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому
якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість
пам'яті. Підліткові властиве розмаїття інтересів. Значне місце в
його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення
до дружнього спілкування. Необхідна диференціація в організації
життя хлопців і дівчат. Наприкінці періоду перед учнями реально
вимальовується завдання вибору професії.
Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості,
характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність
сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласників
характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати й
узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується
науковими термінами, стає виразною і точною. Уперше
старшокласники переживають почуття кохання. У них стають
стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає
рисою особистості.

10. Індивідуальні особливості розвитку учнів молодшого

шкільного віку. Врахування індивідуальних особливостей учнів
початкових класів у процесі навчання.
Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого
циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються
роками.
У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік —
від 8 до 11 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 11 до
14 років, старший шкільний вік (юнацький) — від 14 до 18 років.
Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні,
психічні та соціальні властивості, які називаються віковими
особливостями.
Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності
дитини до навчання є звичка до розумових зусиль,
зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати
його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в
основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших
школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від
емоційно-образного до образно-логічного.
У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які
визначаються природними задатками, різними життєвими
умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються
індивідуальними.
Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють
одну людину від іншої.
Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності
й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать
типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною
основою темпераментів. Темперамент — індивідуально-
типологічна характеристика людини, яка виражається в силі,
напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних
процесів.
Тому в педагогічному процесі потрібно зважати на індивідуальні
особливості емоціонально-вольової сфери учнів, тактовно, але
послідовно й неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і
поведінки.
Результативність навчально-виховного процесу значною мірою
залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру
кожного учня.
Характер — сукупність стійких психічних властивостей людини, які
виявляються у її поведінці й діяльності.
Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та
вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і
виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і
форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з
метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку
особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші
можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності,
схильностей і обдаровань кожного учня. Такого підходу
потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну
поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко
виражені відхилення в розвитку.

11. Поняття про дидактику як науку, її виникнення і розвиток.

Предмет і завдання загальної теорії навчання. Функції
дидактики. Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі
розвитку освіти і школи.
Термін дидактика походить від грецького слова didaktikos —
навчаючий і didasko – вивчаючий. Вперше термін дидактика був
введений у використання в Німеччині у 1613 р. Саме тоді Кристоф
Хельвіг та Йохим Юнг, аналізуючи діяльність відомого
мовознавця і прихильника навчання рідною мовою Вольфганга
Ратке (1572 - 1635), підготували "Короткий звіт з дидактики, або
Мистецтво навчання Ратихія". Вже з назви роботи випливає, що
автори трактували дидактику як мистецтво навчання.
Аналогічним чином трактував це поняття і Я.А.Коменський (1592 -
1670) у своєму знаменитому творі "Велика дидактика, або
Універсальне мистецтво навчати всіх усьому". Однак, Коменський
вважав, що дидактика є не лише мистецтво навчання, але й
виховання.
Таке поняття зберігалося до початку XIX ст., коли Йоган Фрідріх
Гербарт (1776 - 1841), відомий німецький педагог і філософ,
розробив теоретичні основи дидактики, зробивши ЇЇ внутрішньо
цілісною і несуперечливою теорією виховуючого навчання,
підпорядкованою педагогіці. Враховуючи роль, яку И.Гербарт і
його послідовники відводили процесу оволодіння навчальним
матеріалом, найважливішим завданням дидактики, у
відповідності з гербартіанською концепцією, повинен був стати
аналіз дій учителя, спрямованих на ознайомлення учнів з новим
матеріалом.
Таким чином, на сучасному етапі дидактику розуміють як науку
про викладання і навчання, про закономірності, що діють у
сфері предмета Ті дослідження, про залежності, що
обумовлюють хід і результати процесу навчання; на цій основі
вона встановлює відповідні закономірності, визначає методи,
організаційні форми й засоби навчання учнів. Іншими словами —
дидактика – це наука про навчання і освіту, їх мету і завдання,
зміст, методи, форми, засоби, організацію, досягнуті
результати.
12. Поняття і суть процесу навчання. Структура процесу
навчання.
Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних
дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і
міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок,
формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток
самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних
здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової
праці і формування основ світогляду
Суть процесу навчання
Ми вже знаємо, що латинське слово "processus" означає рух
уперед, просування вперед. Поняття "навчання" сучасною
дидактикою трактується як упорядкована взаємодія учителя та
учнів, спрямована на досягнення завдань освіти. Поняття "процес
навчання", "навчальний процес" пов'язані з розвитком навчання в
часі та просторі й означають послідовність його актів.
У творах стародавніх і середньовікових мислителів під поняттями
"навчання", "процес навчання" розуміли, головним чином,
викладання, метою якого є учень. На початку XX століття до
поняття "процес навчання" входили вже дві складові -
викладання і учіння. Викладання трактувалось як діяльність
учителів, спрямована на організацію, засвоєння навчального
матеріалу учнями, а учіння - як діяльність учнів щодо засвоєння
запропонованих знань.
У сучасних умовах, коли головним стратегічним напрямом роботи
школи є розвиток особистісного потенціалу учня, ці поняття
уточнюються.
Під поняттям викладання сьогодні розуміють діяльність учителя в
процесі навчання, яка передбачає постановку мети співпраці з
учнями і її реалізацію (повідомлення нових знань, організацію
всіх процесів, пов'язаних із засвоєнням, закріпленням,
застосуванням
знань, перевіркою та оцінкою результатів навчання). Під
поняттям учіння - діяльність учня, результатом якої є знання,
уміння, навички, способи діяльності, готовність до самостійного
навчання, творчої праці життя.
Зрозуміло, що протікання процесу навчання неможливе без
взаємодії, співробітництва, партнерства між педагогами і учнями,
їх діяльностями. Взаємодія передбачає безпосередні контакти
учителя й учня, співробітництво, партнерство - контакти, дія яких
може поширюватись у часі та просторі. Наприклад, виконання
учнями домашніх завдань, проведення самостійних
спостережень, досліджень тощо. У будь-якому варіанті головним
є те, щоб ці контакти сприяли стимулюванню, активізації
навчально-пізнавальної діяльності учнів, її організації. І це досить
суттєво: без інтересу до навчального предмета, навчального
матеріалу учень не буде працювати ні на уроці, ні вдома.
У такому випадку будемо вважати, що процес навчання - це
динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та
учнів, спрямована на засвоєння учнем в активній навчально-
пізнавальній діяльності змісту освіти, самовизначення
особистості, становлення культури її життєдіяльності.
2.Структура процесу навчання.
Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу.
Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання:
викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня,
який працює під чання, учня, який працює під керівництвом
учителя на уроці та самостійно вдома, забезпечення навчального
процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям «процес
навчання» розуміють взаємодію учителя й учня.
Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох
взаємопов'язаних процесів — викладання й учення.
Викладання — діяльність учителя в процесі навчання, що полягає
в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні
нових знань, організації спостережень, лабораторних І
практичних занять, керівництві роботою учнів із самостійного
засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння учнями знань,
оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні —
оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в
практичному житті.
У процесі навчання відбувається взаємодія між учителем і учнем,
а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може навчати учнів
безпосередньо або опосередковано — через систему завдань.
Результативність процессу навчання залежить від стилю
спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього
середовища.
Процес навчання формують тісно пов'язані між собою
компоненти:
цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального
матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої
мети навчально-виховного закладу певного типу);
стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів
до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них
позитивну мотивацію цієї діяльності);
змістовний (оптимальний підбір предметів навчального плану,
змістовність навчальних програм і підручників, а також
продуманість змісту кожного навчального заняття);
операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і
організаційних форм навчання, оптимальне поєднання
фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння
учнями змісту навчального матеріалу, вироблення в них
відповідних умінь та навичок);
контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням учнями знань,
набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до
змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності
процесу навчання);
оцінно-результативний (виявлення рівня знань, умінь і навичок
кожного учня, визначення причин неуспішності в кожному
конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).
Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної
реальності у свідомості людей.
Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси.
Обидва спрямовані на пізнання істини, об'єктивної дійсності. І
навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе
спостереження об'єкта навчання чи пізнання—осмислення
істотних властивостей, особливостей, зв'язків цього об'єкта—
застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або
перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці.
Навчання вірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці.
Навчання можна вважати специфічною формою пізнання
об'єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільність між
навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на
пізнання законів і закономірностей об'єктивного світу.
У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення
філософії про взаємозв'язок і взаємозалежність, єдність і
боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід
кількісних змін у якісні.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між
зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і
загальним станом цього процесу, який потребує постійного
вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та
навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для
розв'язання поставлених перед ними нових завдань; між
фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером
його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями;
між теоретичними
знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін.
Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих
суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.
13. Учіння - діяльність учня у процесі навчання. Структура
процесу засвоєння знань.
Учіння- діяльність учня у процесі навчання.Структура процесу
засвоєння знань
Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює
діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача).
Учіння зумовлюється станом розвитку науки, навчальними
програмами, підручниками і посібниками, а методи і форми -
специфікою матеріалу, що його засвоює студент (учень),
науковою скерованістю його матеріалу тощо.
Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій учня
(читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає
вчитель, власні спостереження та експеримент, розв'язання
різних навчаль-них задач тощо), а також у формі фізичних дій
(уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці,
посильна праця в промисло-вості чи сільському господарстві).
Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення
практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх
виконання
Структура процесу засвоєння знань
Засвоєння знань — складний процес. Виходячи з аналізу його
психологічної і педагогічної природи, у ньому можна виділити
наступні основні дидактичні компоненти (етапи):
1) сприйняття навчального матеріалу;
2) розуміння об'єктивних зв'язків між предметами і явищами і
виявлення їхньої внутрішньої сутності;
3) запам'ятовування;
4) узагальнення і систематизація
Засвоєння знань — цілісний процес. Усі його компоненти тісно
між собою взаємозалежні. Так, уже під час сприйняття
навчального матеріалу (почуттєвого чи раціонального)
здійснюється одночасно і первісне його розуміння —
усвідомлення фактів, подій, елементарних зв'язків між
досліджуваними предметами і явищами, а також
запам'ятовування й елементарні (локальні) узагальнення. Тому в
цілісному процесі засвоєння знань важко виділити окремі його
ланки, усі компоненти тісно переплітаються. Однак на окремих
етапах цього процесу помітно переважає то один, то інший
компонент, для забезпечення якого необхідне застосування
відповідних прийомів навчальної діяльності учнів. Наприклад,
узагальнення супроводжує весь процес засвоєння знань, воно
характерне для всіх етапів цього процесу, але найбільш широкі
узагальнення в сполученні із систематизацією властиві
заключному етапу засвоєння і вимагають спеціальної організації
повторення, що систематизує, визначеного обсягу навчального
матеріалу

14. Принципи і правила навчання. Класифікація принципів

навчання. Характеристика принципів навчання в сучасній
дидактиці.
Принципи (лат. principium- основа, першооснова) навчання -
система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких
забезпечує ефективне здійснення завдань учіння і розвитку
особистості.
Принцип цілеспрямованості навчання
Застосування цього принципу вимагає від учителя знання
основної мети освіти, завдань навчання в сучасній школі, уміння в
конкретній ситуації ставити оптимальні завдання навчання,
розвитку і виховання, враховуючи реальні навчальні можливості
учнів конкретного класу.
Принцип науковості. Він реалізується в змісті навчального
матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках.
Принцип систематичності і послідовності. Цей принцип
реалізується в різноманітних формах планування (порядок
вивчення окремих питань теми, послідовність теоретичних і
лабораторних робіт).
Принцип доступності. За цим принципом методи і засоби
навчання слід добирати відповідно до рівня розумового,
морального і фізичного розвитку учнів, щоб інтелектуально та
фізично не перевантажити їх.
Принцип свідомості. Він передбачає використання логічних
операцій і позитивного, відповідального ставлення учнів до
навчання.
Принцип активності. Він вимагає діяльного ставлення учнів до
об'єктів, які вивчаються. Розрізняють активність репродуктивну і
продуктивну (творчу
Принцип міцності. Згідно з ним потрібно організовувати
запам'ятовування навчального матеріалу в поєднанні з вивченим
раніше.
Принцип ґрунтовності. Він передбачає точність, доказовість і
повноту знань
Принцип наочності
Суть його полягає в необхідності залучати різні органи відчуття до
процесу сприймання та аналізу навчальної інформації.
Принцип емоційності
Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до
знань.Він спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на
засадах співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.
Принцип індивідуального і диференційованого підходу у навчанні
Він спрямований на пошук можливостей гармонійного поєднання
індивідуальних і колективних форм навчання, їх взаємного
доповнення, тобто використання в колективних формах
елементів само пізнавальної діяльності учнів.
Принцип зв'язку теорії з практикою.

15. Співвідношєнрія методів і прийомів навчання. Функції

методів навчання. Підходи до класифікацій методів навчання.
Класифікація методів навчання за джерелом знань.
Метод (грец. methodos- спосіб пізнання) навчання - спосіб
упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів,
спрямованої на розв'язання завдань освіти.
Методи навчання характеризують насамперед спільну роботу
вчителя й учнів і потребують активності їх обох.
За дидактичними цілями виокремлюють дві групи методів
навчання:
1. Методи, що забезпечують первинне засвоєння навчального
матеріалу:
- інформаційно-розвивальні методи (усний виклад учителя,
розповідь, бесіда, робота з книгою);
- евристичні методи (евристична бесіда, диспут, лабораторна
робота);
- дослідницькі методи (спостереження і систематизація фактів,
самостійне вивчення проблеми в науковій літературі, метод
генерації ідей).
2. Методи, що забезпечують закріплення і вдосконалення
здобутих знань:
- вправи (за зразком, варіативні, пробні, тренувальні та ін.);
- практичні роботи, спрямовані на застосування теоретичних
знань на практиці.
Класифікація на основі зовнішніх форм прояву методів навчання
Основою традиційної класифікації є джерела знань, характер
чуттєвого сприймання інформації (слух, зір, дотик). На цій підставі
виокремлюють методи:
- словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда, інструктаж,
робота з книгою, навчальна дискусія, диспут);
- наочні (спостереження, демонстрування, ілюстрування);
- практичні (вправа, лабораторна робота, практична робота,
дидактична гра).
Один і той самий метод може застосовуватися для різних
навчальних цілей.
Методи навчання в своїй сукупності виступають як
багатофункціональна система, що навчає, розвиває, виховує,
спонукає до діяльності та контролює засвоєння матеріалу в
процесі виконання певної діяльності. У зв'язку з цим прийнято
говорити про навчальну, розвиваючу, виховну, спонукальну
(мотиваційну) та контрольно-коригуючу функції методів
навчання.
Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і
суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими
постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому
методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній
відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей,
принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми
навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена
особистістю педагога, його творчістю, майстерністю;
особливостями учнів, конкретними умовами.
Засоби навчання - допоміжні матеріальні засоби школи з їх
специфічними дидактичними функціями.
Найістотнішим засобом навчання є слово вчителя, за допомогою
якого педагог організовує засвоєння знань учнями, формування в
них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він
спонукає учнів до роздумів над ним. Важливим засобом навчання
є підручник, який допомагає учневі у відновленні, повторенні та
закріпленні знань, здобутих на уроці, виконанні домашнього
завдання, повторенні пройденого матеріалу.
Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: заміняють
учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні
пристрої та ін.);
16. Методи навчання. Загальна характеристика методів
стимулювання та мотивації учіння.
Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та
учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття
умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.
У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва
пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції:
навчаючу, виховну і розвиваючу. Складовою методу навчання є
прийом навчання.
Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних
ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети
конкретного методу.
Словесні методи навчання
Бесіда – діалогічний метод навчання, за якого вчитель із
допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів
відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-
узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.
Пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів,
принципів дій, прикладів тощо.
Розповідь – образний, динамічний, емоційний виклад інформації
про різні явища та події.
Лекції – інформативно-доказовий виклад великого за обсягом,
складного за логічною побудовою навчального матеріалу.
Інструктаж – короткі, лаконічні, чіткі вказівки щодо виконання дії.
Робота з підручником
Наочні методи навчання
Метод ілюстрування – оснащення ілюстраціями нерухомої
наочності, плакатів, малюнків, картин тощо.
Метод демонстрування – показ рухомих засобів наочності,
дослідів.
Самостійне спостереження – безпосереднє споглядання та
сприймання явищ дійсності.
Практичні методи навчання
Вправи – цілеспрямовано, багаторазове повторення учнів певних
дій та операцій для формування навичок та вмінь.
Лабораторні роботи – вивчення у школі природних явищ за
допомогою спеціального обладнання.
Практичні роботи – застосування знань учнями у ситуаціях,
наближених до життєвих.
Графічні роботи – відображення знань учнів у кресленнях,
графіках, таблицях, ілюстраціях, екскізах тощо.
Дослідні роботи — пошукові завдання, проекти, що
передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу
знань учнів, використовують на факультативних, гурткових
заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних
завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та
самостійності.
Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони
викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість,
здивування, моральні переживання.
Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під
впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації
важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх
фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді,
високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих
питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед
методів даної групи є:
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу.
Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання,
створення атмосфери морального задоволення від
інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає
учнів до самовдосконалення.
Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні
вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів,
явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі
або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового
матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність
спостережуваних явищ.
Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-
піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою
емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри
(ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки
людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або
допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект
досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних
творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням
подолати невпевненість, сприяє самоствердженню,
найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.
Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття
учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах,
пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.
Діяльність дитини є чинником розвитку її особистості.
Здійснюючи фізичні, інтелектуальні, духовні зусилля, вона
вправляється в різних видах діяльності, розвиває здібності,
набуває досвіду і навичок. Проте чинником розвитку особистості
стає не стільки здійснення трудових операцій, скільки
одержуваний результат, пережитий як досягнення, успіх. Саме
усвідомлення особистих індивідуальних досягнень, оцінюване
вчителем як удача, перемога над собою, є стимулами його
подальшого розвитку в цьому напрямі.
Радість, її чекання повинні проймати життя дитини. Особлива
роль в індивідуальній особистісній підтримці приділяється
створенню ситуацій успіху. Успіх передбачає не стільки удачу або
щасливий випадок, скільки результативність у досягненні
наміченого, а також пов'язане з ним суспільне визнання
отриманого результату. Переживання, що супроводжують
досягнення успіху, стимулюють не тільки самопочуття і
задоволення собою, а впливають на подальший розвиток,
визначають його темпи, спрямованість, соціальну активність
особистості.

17. Загальна характеристика методів контролю і самоконтролю

за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Методи контролю — це способи, з допомогою яких визначається
результативність навчально-пізнавальної та інших видів
діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя Найдоступнішим
методом контролю є планомірне цілеспрямоване й систематичне
спостереження вчителя за діяльністю учнів.
види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий,
а також форми його організації.
Попередній контроль спрямований на виявлення знань, умінь і
навичок учнів з предмету чи розділу, який буде вивчатися. У V і X
класи приходять учні з різним рівнем підготовки. Щоб спланувати
свою роботу, вчитель повинен знати, хто що може і які має
знання. Це допоможе йому визначити, на яких моментах
необхідно більше зосередити увагу, вирішення яких питань
потребує більшого часу, а яких меншого, допоможе визначити
індивідуальний підхід до кожного учня.
Поточний контроль здійснюється в повсякденній роботі з метою
перевірки засвоєння попереднього матеріалу і виявлення
прогалин у знаннях учнів. Здійснюється він з допомогою
систематичного спостереження вчителя за роботою класу в
цілому і кожного учня зокрема, на всіх етапах навчання.
Тематичний контроль здійснюється періодично, після вивчення
нової теми чи нового розділу і має на меті систематизацію знань
учнів. Цей вид контролю здійснюється на повторювально-
узагальнюючих уроках і сприяє підготовці до контрольних
заходів: усних і письмових заліків.
Підсумковий контроль проводиться в кінці чверті, півріччя,
навчального року, а також після закінчення навчання в
початковій, неповній середній і повній середній школі.
За формами контроль поділяється на індивідуальний, груповий і
фронтальний
Мета усного індивідуального контролю – виявлення вчителем
знань, умінь і навичок окремих учнів
. Письмовий контроль рідко буває індивідуальним, коли окремим
учням пропонуються контрольні роботи за картками. Переважно
це фронтальні контрольні роботи з математики, фізики, хімії,
української (диктанти, перекази, твори) та ін.
Практичний контроль використовується на уроках малювання (в
початкових класах), праці, фізичного виховання, математики,
фізики, хімії. В старших класах з цією метою проводяться
лабораторні роботи.
Таким чином, цей метод необхідний тоді, коли треба виявити
сформованість тих чи інших умінь і навичок практичної роботи
або рухових навичок як, наприклад, на уроках фізкультури й
образотворчого мистецтва.
Методи самоконтролю. Суттєвою особливістю сучасного етапу
удосконалення контролю в школі є розвиток в учнів навичок
самоконтролю за ступенем засвоєння навчального матеріалу,
уміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, а
також спосіб усунення виявлених недоліків.
Поєднання різноманітних методів контролю отримало назву
комбінованого або щільного контролю. Як правило, це поєднання
усного і письмового опитування.
Сутність його полягає в тому, що до дошки для відповіді
викликаються відразу кілька учнів, з яких один відповідає усно,
інші готуються до відповіді біля дошки, частина учнів виконує
письмові завдання за картками, а решта бере участь в опитуванні.
Переваги цього методу в тому, що він дає можливість ґрунтовної
перевірки знання кількох учнів за незначний проміжок часу:
застосовується, коли весь матеріал засвоєний і є необхідність
перевірити відразу декількох учнів.
18. Урок як основна форма організації навчання в школі. Типи та навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та
структура уроків. самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних
Урок - форма організації навчання, за якої заняття проводить демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для
учитель з групою учнів постійного складу, одного вікуй рівня проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі
підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу. математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які
типи уроків. будуть запропоновані на уроці.
1. Урок засвоєння нових знань. Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри
2. Урок формування навичок і вмінь. володіння змістом навчального матеріалу, методами і
3. Урок застосування знань, умінь, навичок . прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити
4. Урок узагальнення і систематизації знань. труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх
5. Урок контролю і корекції знань, умінь, навичок ( перевірки подолання.
знань, умінь, навичок). Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на
6. Комбінований урок. організаційному його етапі й під час перевірки виконання учнями
Кожен тип уроку має свою структуру (побудову). В поняття домашнього завдання.
“структура уроку” входить 3 ознаки:
• склад елементів або етапів уроку;
• послідовність їх;
• зв’язок між елементами або етапами уроку.
Розділяють:
• МАКРОСТРУКТУРУ уроку
• (зовнішні, постійні елементи уроку)
МІКРОСТРУКТУРУ уроку
( внутрішні, змінні методи, прийоми)
Наприклад, урок засвоєння знань
1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація опорних знань.
Це можуть бути короткі письмові роботи, програмове опитування,
усне опитування, повторення за підручником, репродуктивна
бесіда...
2. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної
діяльності
Повідомлення, запис, проблемна ситуація тощо.
3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу.
Усне пояснення з ілюстраціями, самостійна робота з підручником,
евристична бесіда, спостереження.
4. Узагальнення і систематизація знань
Прийоми порівняння, співставлення, створення схем, таблиць.
5. Підведення підсумків уроку.
Вчитель сам або з допомогою дітей визначають головну думку.
6. Повідомлення домашнього завдання.
Інструктаж.

19. Діяльність учителя щодо організації навчального процесу.

Підготовка учителя до уроку.
Діяльність учителя полягає в тому, щоб здійснювати управління
активною і свідомою діяльністю учнів, спрямованою на засвоєння
навчального матеріалу. Тому керівна роль у навчальному процесі
належить учителю. Але сам навчальний процес неможливий без
активної діяльності учнів. Сучасна дидактика вважає, що
діяльність учителя полягає не в простій передачі учням певної
суми знань і умінь, а в організації активної діяльності самих учнів,
спрямованій на засвоєння нових знань, умінь і навичок.
Цикл будь-якої управлінської діяльності містить такі елементи:
планування, організація, стимулювання, поточний контроль,
регулювання діяльності, аналіз її результатів. Ці елементи
властиві й діяльності вчителя.
Планування своєї діяльності вчитель здійснює, складаючи
календарно-тематичні і поурочні плани. Орієнтовні календарно-
тематичні плани публікуються у відповідних журналах і вчителю
доводиться вносити в них лише деякі корективи, що випливають з
особливостей даної школи і конкретного класу. Розробці
поурочних планів можуть допомогти спеціальні посібники з
методики викладання відповідного предмета. Систематичне
використання вчителем таких методичних посібників значно
економить його час при плануванні уроків і дозволяє вибирати з
ряду можливих варіантів найоптимальніший для даного класу.
Організація навчальної роботи, спрямована на виконання
визначеного плану, передбачає підготовчий і виконавчий етапи.
При підготовці до уроку вчитель по можливості забезпечує:
1) підготовку необхідних технічних засобів навчання, наочних
посібників, дидактичних матеріалів;
2) попереднє проведення дослідів, демонстрацій, перегляд
фільмів і діафільмів;
3) залучення учнів для підготовки дослідів, лабораторних робіт і
демонстрацій;
4) попереднє виконання вправ для закріплення, повторення,
домашньої роботи, з тим, щоб урахувати можливі затрати часу на
уроці і вдома;
5) підбір навчально-методичної літератури, яка
використовуватиметься на уроці, оснащення її закладками-
вказівками для швидкого знаходження необхідного матеріалу в
ній.
Поточний контроль, корегування. Викладання передбачає
здійснення поточного контролю за процесом засвоєння
навчального матеріалу. Контроль передбачає спостереження за
діяльністю учнів, відповіді на контрольні запитання, вправи
звичайного і програмованого типу, індивідуальні співбесіди з
окремими учнями під час самостійної роботи класу, перегляд
письмових робіт учнів, їх зошитів тощо.
Аналіз результатів. Завершується цикл викладання аналізом
досягнутих результатів. Зрозуміло, що в кінці уроку ми можемо
мати лише найзагальніше уявлення про засвоєння учнями
навчального матеріалу. Але головна увага має бути зосереджена-
на надання допомоги учням у засвоєнні нового. На наступному
уроці можна вже значно підвищити характер контролю і аналізу,
але в тій мірі, яка відповідає рівню підготовки учнів на даному
етапі вивчення теми. В подальшому важливо не лише визначити
ступінь знання факторів і означень, але й спробувати з'ясувати
рівень їх усвідомленості, а також уміння використовувати
отримані знання для розв'язання практичних завдань.
Дуже важливо виявити всі можливі причини недоліків у навчанні,
відповідним чином класифікувавши їх, визначивши основні,
домінуючі причини і накресливши заходи, спрямовані на
усунення цих причин, а потім — менш значимих. У підвищенні
ролі аналізу причин відставання школярів у навчанні закладені
серйозні резерви удосконалення педагогічного процесу сучасної
школи.
Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього
вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього
і безпосереднього.
Попередня підготовка до уроку
Передбачає вивчення навчальної програми; її пояснювальної
записки, змісту самої програми, усвідомлення мети і завдань
навчальної дисципліни в цілому та мети і завдань, які вирішує
кожна тема. Учитель знайомиться з підручником, навчальними
посібниками, зі спеціальною, педагогічною і методичною
літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний
досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в
попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення
міжпредметних зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних
навчальних дисциплін.
До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему
уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення
змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи
роботу з конкретної теми, вчитель визначає її місце в системі
курсу.
Під час попередньої підготовки до уроку вчитель повинен
ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й
переглянути навчальні діафільми та кінофільми, прослухати
звукові посібники та ін. Значну увагу слід звернути на матеріальне
забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності
необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.
Безпосередня підготовка до уроку
Потребує глибокого продумування кожного його структурного
елемента і може відбуватися в такій послідовності:
Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути:
освітня — домогтися міцного засвоєння знань, формування
практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу;
розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву
мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів,
прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна —
сприяти формуванню наукового світогляду, моральних,
естетичних та інших якостей особистості кожного школяра,
вихованню колективу класу.
Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи
програму, підручник і посібники, визначають провідні положення
та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити
внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти,
приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал
повинен мати належний виховний потенціал, сприяти
формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і
здібності учнів.
Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід
попрацювати над раціональною його структурою, визначити
тривалість кожного її елемента. Важливо продумати можливість
поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та
індивідуальної роботи.
Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно намітити, які методи
використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання,
взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної
пізнавальної діяльності учнів.
Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку
наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на
уроці.
Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання.
Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не
перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст
інструктажу щодо його виконання.
Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки
вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням
його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему,
мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність
20. Нестандартні уроки в сучасній школі, їх класифікація.
Педагогічні вимоги до організації та проведення нестандартних
уроків. Інтегровані уроки в початковій школі.
Нестандартний урок – імпровізоване навчальне заняття, що має
не традиційну структуру.
Такі уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної
діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-
мотиваційну сферу, розвивають творче мислення, збуджують
творчі сили, формують дух змагань. Тому такі уроки найбільше
подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.
Класифікація нестандартних уроків
• уроки ділової та рольової гри (урок-суд, урок - прес-
конференція, урок-слідство, урок-захист проектів, урок-консиліум,
урок-імпровізація, урок-імітація та ін.);
• театралізовані уроки (урок-драма, урок-спектакль, урок-
концерт, урок-казка, урок-феєрія, урок-етюд та ін.);
• уроки-змагання (урок-КВК, урок-"Що? Де? Коли?", урок-
вікторина, урок-конкурс, урок-турнір, урок-"мозкова атака" та ін.);
• уроки широкомасштабного огляду знань (урок-панорама, урок-
подорож, урок-фреска та ін. );
• уроки творчого пошуку (урок-розвідка, урок-лабораторне
дослідження, урок-"Еврика", урок-експедиція );
• уроки комунікативної спрямованості (урок-диспут, урок-усний
журнал, урок-діалог, уроки-філософський роздум, урок-молитва,
уроки філософії серця, урок-мрія);
• уроки-звіти (урок захисту індивідуальних творчих робіт, урок-
залік, урок-демонстрація, урок експертної оцінки);
• уроки, які наслідують форми навчання у вищих навчальних
закладах (урок-лекція, урок-семінар, урок-конференція);
• інтегровані уроки (урок народної творчості, урок краси, урок
мудрості та ін);
• міжпредметні уроки
Підготовча робота вчителя до уроку здійснюється послідовно і
включає: аналіз змісту матеріалу, визначення типу уроку,
формулювання цілей уроку, поетапний розподіл навчального
матеріалу, визначення часу на його опрацювання, розробку
вправ, складання плану-конспекту уроку, підготовку засобів
навчання.
Інтегрований урок „об'єднує блоки знань із різних навчальних
предметів, тем навколо однієї проблеми з метою інформаційного
та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня,
що дає змогу пізнавати певне явище різнобічно, досягати
цілісності знань”. Такий урок потрібно спрямовувати на розкриття
загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у
різних науках і відповідних їм навчальних предметах. Він
забезпечує формування в учнів цілісної системи уявлень про
діалектико-матеріалістичні закони пізнання навколишнього світу
у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості і сприяє поглибленню та
розширенню знань учнів, діапазону їх практичного застосування.
Мета інтегрованих уроків :
- формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ,
-активізація їх пізнавальної діяльності; підвищення якості
засвоєння сприйнятого матеріалу;
-створення творчої атмосфери в колективі учнів;
- виявлення здібностей учнів та їх особливостей;
- формування навичок самостійної роботи школярів з додатковою
довідковою літературою, таблицями міжпредметних зв'язків,
опорними схемами;
-підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається;
-ефективна реалізація розвивально-виховної функції навчання” .
Елементами змісту інтегрованих уроків є знання уміння і навички
– лінійні та пересічні; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-
ціннісного ставлення до дійсності – світу, суспільства, людини.
Інтегративна цілісність уроку потребує наявності однакового рівня
спільності взаємодіючих елементів спільної мети для всіх
процесів взаємодії, спрямованої на досягнення кінцевого
результату6) уроки повторення і узагальнення матеріалу.

21. Диференційоване навчання в початковій школі.

Диференціація (від лат. differentia – відмінність) тлумачиться як
поділ, розчленування, розшарування будь-чого на окремі
різнорідні елементи. Диференціація навчання – це врахування
індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли учні
готуються на основі деяких особливостей для окремого навчання
і здебільшого навчання в цьому випадку проходить за декількома
різними навчальними планами і програмами [8.,ст.8].
Диференційований підхід до навчання – це створення педагогом
невеликих груп всередині школи, класу (з урахуванням
особистісних якостей учнів, їх нахилів, інтересів, здібностей, рівня
готовності) і організація навчально-виховної роботи, що сприяє
розвитку цих груп.
Мета диференційованого підходу – пристосувати умови навчання
до особливостей різних груп учнів та забезпечити кожному учневі
оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі
навчальної роботи на кожному етапі уроку.
Усі способи і прийоми диференціації можна звести до таких:
диференціація за ступенем самостійності учнів, диференціація за
ступенем складності завдань та диференціація за обсягом.
При диференціації за ступенем самостійності всім учням
потрібно пропонувати завдання однакової складності, але
диференціювати міру допомоги різним групам школярів:
завдання з вказівкою на зразок способу використання дій,
алгоритми, теоретичні довідки, інструкції, пам’ятки, завдання з
різними елементами допомоги та інші. У системі вправ,
переходячи від дії до зразка, представленого у розгорнутому
вигляді, далі до завдань із скороченим зразком, а потім до
завдань без зразка, учні усвідомлюють загальну логіку,
переходячи до узагальнення прийому і переносу його в аналогічні
умови.
Головна мета індивідуалізації і рівневої диференціації –
створення умов для успішного засвоєння змісту навчання для
кожної дитини з врахуванням її індивідуальних особливостей.
Метою ж диференційованих завдань на уроках навчання
грамоти є формування вміння читати за букварем.
На уроках навчання грамоти (читання) об’єднання дітей у групи
здійснюється залежно від найближчих перспектив навчання і
попередньої підготовки учнів, тобто за способом читання.
І група – учні, які читають по буквах. Завдання вчителя –
формування навички плавного поскладового читання.
ІІ група – учні, які вміють читати по складах. Завдання вчителя –
формування навички читання цілими словами.
ІІІ група – учні, які вміють читати цілими словами. Завдання
вчителя – формування навички виразного читання.
Для шестирічних першокласників завдання можна
диференціювати у два варіанти. Починаючи з першого класу, учні
самі повинні вчитися обирати для роботи завдання, яке вони
зможуть виконати. Для цього використовується підставка з
кольровими сигналами. Колір обраного варіанта діти повертають
до вчителя.
Під час роботи повинен підтримуватися зворотній зв'язок за
допомогою спеціальних планшетів для письма, віял, підставок,
сигнальних карток та ін., які можна використовувати на всіх
уроках з першого по четвертий клас.
22. Мотивація навчальної діяльності учнів початкових класів. навчально-пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтирів та
Сутність поняття «мотив», класифікація мотивів. Мотиви і загальнонавчальних умінь тощо та здійснюється вербально під
стимули навчального процесу. час поточного контролю.
Мотивація навчальної діяльності - один із засобів спонукання Недопустимою є заміна оцінок іншими зовнішніми атрибутами
учнів до продуктивної пізнавальної діяльності активного (зірочками, квіточками, прапорцями тощо).
засвоєння змісту освіти, яка залежить від рівня сформованості У початковій школі застосовують поточний і підсумковий види
мотивації, учіння школярів. Оскільки особистісно - зорієнтоване контролю.
навчання спирається на положення, що тільки особистісно - Поточний контроль здійснюється в процесі вивчення
значущі поняття засвоюються учнем, проблема формування теми/розділу з метою визначення рівня розуміння і первинного
мотивації учіння дуже актуальна. Ефективність навчальної засвоєння учнями окремих елементів змісту теми/розділу,
діяльності залежить від її мотивації. зв’язків між ними та засвоєним змістом попередніх тем/розділів
Мотивація учіння – це комплекс властивих учневі мотивів, які уроків, закріплення знань, умінь і навичок, їх актуалізації перед
спонукають і спрямовують його пізнавальну діяльність і визначає вивченням нового матеріалу.
її успішність. Мотив – це спонукальна причина Підсумкове оцінювання здійснюється за тему, семестр, рік.
або внутрішня рушійна сила, яка спонукає учнів до навчання. Підсумкове оцінювання за тему здійснюється з урахуванням усіх
Мотиви учнів поділяють на зовнішні й внутрішні. Зовнішні мотиви поточних оцінок, отриманих під час вивчення розділу/теми
учня не стосуються змісту, процесу та результатів навчальної (підтеми), та оцінки за тематичну контрольну роботу.
діяльності. До зовнішніх мотивів учнів належить: Підсумкове оцінювання за семестр здійснюється на основі
- прагнення уникнути докторів з боку вчителя і батьків; результатів тематичного оцінювання з урахуванням динаміки
- прагнення утвердитися серед однокласників і друзів; рівня навчальних досягнень учня/учениці.
- бажання отримувати високі оцінки, бути першим у навчанні, Підсумкове оцінювання за рік здійснюється на основі
бути першим у навчанні; семестрових оцінок також з урахуванням динаміки рівня
- небажання виглядати гіршим серед інших. навчальних досягнень учня/учениці.
В основі внутрішніх мотивів учнів лежить задоволення від
процесу та результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Провідним серед внутрішніх мотивів є пізнавальний інтерес,
бажання оволодіти новими знаннями, бажання пізнати суть
певного явища. Внутрішні мотиви учня пов’язані в загальному із
засвоєнням знань. Відомо 5 рівнів засвоєння знань: впізнавання,
репродуктивний, розуміння, реконструктивний, творчий.
Одним із головних завдань роботи вчителя є розвиток мотивації
навчально-пізнавальної діяльності вчителя. Для цього на уроках
потрібно використовувати різні прийоми роботи: наводити
яскраві приклади; використовувати матеріали преси та ЗМІ;
ілюстративний матеріал; ігрові прийоми та методи навчання.
Розвитку мотиваційної сфери на уроці сприятиме атмосфера
доброзичливості у діях і поведінці вчителя.
В основі мотивації і стимулювання лежать поняття "мотив" і
"стимул", пов'язані один з одним, але мають різний зміст.
Мотиви навчання — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує
залучення особистості до пізнавальної діяльності, стимулює
розумову активність. Мотивами можуть бути потреби й інтереси,
прагнення й емоції, установки й ідеали.
Стимули навчання – це зовнішній вплив на людину, групу,
організаційну систему, що впливає на процес і результати
навчальної (трудової) діяльності.

23. Домашня навчальна робота учнів. Види домашніх завдань і

способи їх перевірки в початковій школі. Домашня навчальна
робота учнів
Домашня навчальна робота - самостійне виконання учнями
завдань поза класом без безпосереднього керівництва вчителя,
по під його опосередкованим впливом.
Види домашньої роботи: за характером пізнавальної діяльності -
репродуктивна і творча; по навчальних дій - виконання вправ і
вирішення завдань, робота з підручником, спостереження і
досліди, читання додаткової літератури, підготовка доповідей і
повідомлень, виготовлення посібників і т.п.
Особлива увага приділяється контролю домашніх завдань. Так як
домашня робота учнів є частиною освітньої та виховної роботи, то
вчитель повинен систематично її перевіряти. Учні повинні знати,
що їх домашня робота буде обов'язково перевірена. Це не може
проходити поверхово, схематично. Перевірку завдань вчителю
треба проводити особливо сумлінно. Тому вже при підготовці до
занять він встановлює час, місце на уроці, методи перевірки.
Необхідно при цьому враховувати, що маються не тільки
письмові завдання. Повинні перевірятися та інші домашні роботи,
наприклад, заучування напам'ять віршів, вправи в читанні,
виконання малюнків, заучування слів, виконання практичних
завдань і т.д. Техніка перевірки повинна часто змінюватися, щоб
не провокувати учнів замість регулярного виконання домашніх
завдань пристосовуватися до методики перевірки завдань
учителем. Зокрема, техніка перевірки домашніх завдань
залежить від виду поставленого завдання в цих завданнях. В
організаційному відношенні для перевірки домашніх завдань
можна використовувати різні прийоми.

24. Контроль навчальної діяльності учнів. Завдання контролю.

Функції контролю. Види і форми перевірки й оцінки знань
молодших школярів.
Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в
процесі контролю, структурними компонентами якого є перевірка
та оцінювання результатів навчальної діяльності.
Об'єктами контролю у процесі початкового навчання є складники
предметних компетентностей: знання про предмети і явища
навколишнього світу, взаємозв'язки і відношення між ними;
вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід творчої
діяльності; ціннісні ставлення.
Завданням контролю є мотивація і стимулювання учбово-
пізнавальної діяльності. Так, позитивна оцінка у поєднанні з
іншими мотивами учіння сприяє розкриттю перспектив успіху
дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій,
викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної
самооцінки.
Основними функціями контролю і оцінювання навчальних
досягнень учнів є: мотиваційна, діагностувальна (дає змогу
учителеві виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях
відповідно до поставлених цілей, з'ясувати причини їх
виникнення) , коригувальна, прогностична, навчально-
перевірювальна, розвивальна, виховна.
За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів
перевірка може бути: індивідуальною, парною, груповою,
фронтальною.
Види контролю: поточний (здійснюється в процесі вивчення теми
з метою визначення рівня розуміння і первинного засвоєння
учнями окремих елементів змісту теми) , періодичний
(передбачає перевірку, що здійснюється через певний період
навчання), тематичний (здійснюється у формі тематичної
контрольної роботи після опанування програмової теми чи
розділу), семестровий, річний; державна підсумкова атестація.
На основі зазначених критеріїв виділяються інтегровані рівні
навчальних досягнень учнів початкових класів. Їх
загальнодидактичні характеристики такі:
початковий рівень (1 - 3 бали)
середній рівень (4 - 6 балів)
достатній рівень (7 - 9 балів)
високий рівень (10 - 12 балів)

25. Педагогічні вимоги до контролю й оцінки навчальних

досягнень учнів початкової школи.
Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється за 12-
бальною шкалою:
Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в
процесі контролю.
Основними функціями контролю навчальних досягнень учнів є:
мотиваційна, діагностувальна, коригувальна, прогностична,
навчально-перевірювальна, розвивальна, виховна.
Об’єктами контролю у процесі навчання у початковій школі є
складники предметних компетентностей: знання про предмети і
явища навколишнього світу, взаємозв’язки і відношення між
ними; вміння та навички застосовувати засвоєні знання; досвід
творчої діяльності; ціннісні ставлення.
Облік результатів контролю ведеться учителем/учителькою у
Класному журналі і табелях навчальних досягнень.
Структурними компонентами контролю навчальних досягнень
учнів є перевірка та оцінювання результатів навчальної
діяльності.
За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів
перевірка може бути: індивідуальною, груповою, фронтальною;
за способом – усною , письмовою , а також практичною.
Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється за
допомогою різних методів, вибір яких зумовлюється
особливостями змісту навчального предмета, його обсягом,
рівнем узагальнення, віковими можливостями учнів. Для
перевірки навчальних досягнень учнів необхідно застосовувати
завдання різних когнітивних рівнів: на відтворення знань, на
розуміння, на застосування в стандартних і змінених навчальних
ситуаціях, уміння висловлювати власні судження, ставлення,
оцінки.
Оцінювання у початковій школі ґрунтується на врахуванні рівня
досягнень учня/учениці, а не ступеня його невдач. Результати
оцінювання навчальних досягнень учнів є конфіденційною
інформацією, доступною лише для дитини та її батьків (або осіб,
що їх замінюють).
При вербальному оцінюванні використовуються як усні, так і
письмові оцінні судження, які характеризують процес навчання і
відображають кількісний і якісний його результати: ступінь
засвоєння знань і вмінь з навчальних предметів та характеристику
особистісного розвитку учнів. Характеристика особистісного
розвитку учнів відображає самостійність, відповідальність,
комунікативність, уміння працювати в групі, ставлення до
навчальної праці, рівень прикладених зусиль, сформованість
26. Особливості оцінювання знань учнів за 12-бальною шкалою.
Критерії, оцінювання навчальних досягнень учнів початкової
школи.
У системі оцінювання розрізняють 4 (чотири) рівні навчальних
досягнень учнів:
• перший рівень - початковий (1-3 бали). Відповідь учня
фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про
предмет вивчення;
• другий рівень - середній (4-6 балів). Учень відтворює основний
навчальний матеріал, здатний виконувати завдання за зразком,
володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;
• третій рівень - достатній (7-9 балів). Учень знає істотні ознаки
понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні
закономірності, а також самостійно застосовує знання в
стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями
(аналізом, абстрагуванням, узагальненням). Відповідь учня
правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних
суджень;
• четвертий рівень - високий (10-12 балів). Знання учня є
глибокими, міцними, системними; учень вміє застосовувати їх
для виконання творчих завдань, його навчальна діяльність
позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації,
явища і факти, виявляти й відстоювати особисту позицію.
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів початкової
школи:
Рівні навчальних досягнень: I. Початковий
1 бал - Учні засвоїли знання у формі окремих фактів,
елементарних уявлень.
2 бали - Учні відтворюють незначну частину навчального
матеріалу, володіють окремими видами умінь на рівні
копіювання зразка виконання певної навчальної дії.
3 бали - Учні відтворюють незначну частину навчального
матеріалу; з допомогою вчителя виконують елементарні
завдання, потребують детального кількаразового їх пояснення.
Рівні навчальних досягнень: II. Середній
4 бали - Учні відтворюють частину навчального матеріалу у формі
понять з допомогою вчителя, можуть повторити за зразком певну
операцію, дію.
5 балів - Учні відтворюють основний навчальний матеріал з
допомогою вчителя, здатні з помилками й неточностями дати
визначення понять.
6 балів - Учні будують відповідь у засвоєній послідовності;
виконують дії за зразком у подібній ситуації; самостійно
працюють зі значною допомогою вчителя.
Рівні навчальних досягнень: III. Достатній
7 балів - Учні володіють поняттями, відтворюють їх зміст, уміють
наводити окремі власні приклади на підтвердження певних
думок, частково контролюють власні навчальні дії.
8 балів - Учні вміють розпізнавати об'єкти, які визначаються
засвоєними поняттями; під час відповіді можуть відтворити
засвоєний в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв'язків;
володіють вміннями на рівні застосування способу діяльності за
аналогією; самостійні роботи виконують з незначною допомогою
вчителя; відповідають з окремими неточностями.
9 балів - Учні добре володіють вивченим матеріалом,
застосовують знання в стандартних ситуаціях, володіють
вміннями виконувати окремі етапи розв'язання проблеми і
застосовують їх у співробітництві з учителем (частково-пошукова
діяльність).
Рівні навчальних досягнень: IV. Високий
10 балів - Учні володіють системою понять у межах, визначених
навчальними програмами, встановлюють як внутрішньопонятійні,
так і міжпонятійні зв'язки; вміють розпізнавати об'єкти, які
охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення;
відповідь аргументують новими прикладами.
11 балів - Учні мають гнучкі знання в межах вимог навчальних
програм, вміють застосовувати способи діяльності за аналогією і в
нових ситуаціях.
12 балів - Учні мають системні, міцні знання в обсязі та в межах
вимог навчальних програм, усвідомлено використовують їх у
стандартних та нестандартних ситуаціях; самостійні роботи
виконують під опосередкованим керівництвом; виконують творчі
завдання.

27. Види навчання. Пояснювально-ілюстративне навчання.

Програмоване навчання. Проблемне навчання.
Вид навчання - це узагальнена характеристика навчальних
систем, що встановлює особливості навчальної та навчальної
діяльності; характер взаємодії вчителя і учнів в процесі навчання;
функції використовуваних засобів, методів і форм навчання.
Вид навчання визначається педагогічною технологією навчання,
що лежить в його основі (змістовна сутність педагогічних
технологій буде розглянута в лекції "Педагогічні технології
навчання"). Розрізняють такі види навчання: пояснювально-
ілюстративне, догматичне, проблемне, програмоване,
розвиваюче, евристичне, лічностнооріентірованное,
комп'ютерне, модульне, дистанційне, міжпредметні і ін.
Пояснювально-ілюстративне (традіііонное, що повідомляє,
звичайне) - навчання, при якому навчальний, як правило, передає
інформацію в готовому вигляді за допомогою словесного
пояснення з залученням наочності, а ті, яких навчають
сприймають і відтворюють її.
Комп'ютерне - навчання, що грунтується на програмуванні
навчальної та навчальної діяльності, втіленої в контрольно-
навчальній програмі для ЕМВ, яка дозволяє забезпечити
посилення індивідуалізації, персоніфікації процесу навчання за
рахунок оптимального зворотного зв'язку, що надає інформацію
про якість засвоєння змісту освіти.
Проблемне - навчання, при якому під керівництвом навчального
організовується самостійна пошукова діяльність учнів за
рішенням навчальних проблем. При цьому у них формуються нові
знання, вміння і навички, розвиваються здібності, активність,
допитливість, ерудиція, творче мислення та інші особистісно
значущі якості.

28. Засоби навчання, їх класифікація. Вимоги до використання

засобів навчання в початковій школі.
Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який
"розміщено" між учителем та учнем і використовується для
засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної
діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх
розумовий розвиток та професійне становлення.
В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:
1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному
вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені
рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту,
мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).
2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).
3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і
споруд, організмів і окремих органів та ін.).
4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.
5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).
6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні
кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).
7. Підручники і навчальні посібники.
8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.
9. Комп'ютери.
Цей перелік засобів навчання не є вичерпаним, але він містить
найбільш вживані з них.
У педагогіці виділяють такі групи вимог до засобів навчання:
1) ергономічні вимоги полягають в тому, що засоби навчання
повинні бути: максимально пристосовані до особливостей
діяльності учнів і вчителя; враховувати їх функціональні
можливості; зручні у користуванні (мінімальна кількість операцій
при підготовці до роботи, рівень шуму, зручність огляду, ремонту,
транспортування та ін.); відповідати вимогам гігієни праці та
техніки безпеки.
2) естетичні вимоги полягають у тому, що засоби навчання в
цілому, а також їх елементи, вузли і загальна конструкція повинні
відповідати законам краси, які проявляються в гармонії форми,
цілісності композиції, їх товарному вигляді, що дозволяє
виховувати в учнів хороший смак.
3) економічнівимоги припускають, що засоби навчання повинні
мати низьку собівартість і відпускну ціну при високій якості і
довговічності.
4) методичні вимоги полягають в тому, що засоби навчання слід
використовувати таким чином, що раціоналізувати методику
викладання, організацію діяльності вчителя і учнів.
5) дидактичні вимоги. Сюди відносяться такі вимоги:-
відповідність засобів цілям навчання і виховання, Закріпленим в
нормативних документах. Засоби навчання повинні стимулювати
пізнавальну активність учнів, розвивати мислення, сприяти
вивченню більш складних тем навчальної програми і т.д.-
відповідність засобів навчання дидактичним принципам.
Інформація, подана за допомогою засобів навчання, повинна
відповідати сучасним науковим поглядам і бути доступною для
учнів та ін.- узгодженість засобів навчання з навчальними
програмами і підручниками.
- відповідність засобів навчання психофізіологічних
закономірностям навчання. Наприклад, дотримання заходів і
пропорцій у використанні засобів навчання. Відсутність або
недостатня кількість коштів наочності знижує якість знань, а їх
велика кількість створює розважальне настрій учнів. Оптимальна
кількість засобів навчання при вивченні важкої теми - 4-5 на урок.
29. Позаурочні форми організації навчального процесу в
початковій школі. Екскурсія в початковій школі.
Окрім уроку в початковій школі використовують позаурочні
форми організації навчання: факультативні заняття, практикуми,
семінари, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну
роботу.
Завдання позаурочних форм навчання — розширення умов для
розвитку інтелектуальних можливостей вихованців, задоволення
їх пізнавальних інтересів і схильностей.
Факультативні заняття об'єднують учнів за інтересами і
спрямовані на поглиблення знань з певних дисциплін або
наукових проблем. Ці заняття проводяться з групою не менше 15
учнів з періодичністю, яка визначається робочим планом. З
кожного факультативу розробляються навчальні програми. Вони
можуть бути державними або авторськими.
Слово екскурсія латинського походження, воно означає
"вилазку", відвідування якогось місця чи об'єкта з метою його
вивчення. Екскурсія — це така форма навчання, при якій учні
сприймають і засвоюють знання шляхом виходу до місця
розміщення об'єктів, які вивчаються (природи, заводів,
історичних пам'яток), і безпосереднього ознайомлення з ними.
Екскурсії виконують низку важливих функцій: реалізують принцип
наочності, підносять науковість навчання, зв'язок із життям,
сприяють політехнічному навчанню, сприяють профорієнтації
учнів на робітничі та інші професії. У навчальних програмах для
кожного предмета дається обов'язковий перелік екскурсій та їх
зміст.
Типи екскурсій: програмні і позапрограмні; тематичні і
комбіновані; вступні, поточні, заключні; ботанічні, зоологічні,
хімічні, фізичні, виробничі.
Методика проведення екскурсії включає в себе підготовку
екскурсії, вихід (виїзд) учнів на об'єкти, обробку (опис) матеріалів
екскурсії, підбиття підсумків.
Вимоги до проведення екскурсії: наявність у школі системи
екскурсійної роботи і підготовка вчителя до неї; чітке визначення
освітньої і виховної мети, змісту екскурсії; правильний вибір
екскурсійних об'єктів; раціональне поєднання слова і наочності;
мотивація пізнавальної діяльності учнів; організаційна чіткість
проведення екскурсії; дотримання правил техніки безпеки і
правил поведінки під час екскурсії.

30. Компетентнісний підхід до організації навчання

загальноосвітній школі першого ступеня. Основні групи
компетентностей молодших школярів та їх характеристика.
Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання,
вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у
нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво
важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням,
яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.
Ідея компетентнісного підходу - одна із відповідей на запитання,
який результат освіти необхідний особистості і затребуваний
сучасним суспільством. Формування компетентності учня на
сьогоднішній день є однією із актуальних проблем освіти і може
розглядатися як вихід із проблемної ситуації, що виникла через
протиріччя між необхідністю забезпечити якість освіти та
неможливістю вирішити цю проблему традиційним шляхом.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ

1. Суть процесу виховання учнів, його структура та рушійні сили.
Мета і завдання виховання. Ідеал національного виховання.
Виховання — соціально і педагогічно організований процес
формування людини як особистості.
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і
розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та
організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення
цього процесу — катастрофа для суспільства, внаслідок якої
людина не змогла б піднятися до рівня особистості.
Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування
у дітей певних мотивів самовиховання через актуалізацію
необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття
соціального досвіду кожна особистість самостійно починає
усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні спонукальні
сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це
перший етап входження в систему виховного впливу, на якому
діють норми, правила, особливості життєвої поведінки.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до
явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій
особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних
переживань, що робить їх стійкими, та активізації психічних
процесів людини;
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного
ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або
неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях,
будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого
— «стрижнем» поведінки особистості. Тому виховання дітей і є
формуванням у них психологічного «стрижня», без якого
особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь
(засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності
набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно
усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності
вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх
відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною
діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
Мета виховання в сучасній початковій школі – вироблення
кожним учнем переконань, волі й навичок діяти в інтересах і на
користь Батьківщини, нагромадження ними досвіду існування в
межах української нації та комунікації з носіями інших культур.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними
напрямами реформування школи, визначеними Державною
національною програмою «Освіта», до яких належать:
— формування національної свідомості, любові до рідної землі,
свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її
захищати;
— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до
батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
— формування високої мовної культури, оволодіння українською
мовою;
— прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв,
традицій українців та представників інших національностей, які
мешкають на території України;
— виховання духовної культури особистості, створення умов для
вибору нею своєї світоглядної позиції;
— утвердження принципів вселюдської моралі: правди,
справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших
чеснот;
— формування творчої, працелюбної особистості, виховання
цивілізованого господаря;
— забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді,
охорони та зміцнення їх здоров'я;
— виховання поваги до Конституції, законодавства України,
державної символіки;
— формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями
свободи, правами людини та громадянською відповідальністю;
— розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді,
забезпечення умов її самореалізації;
— формування у дітей і молоді уміння міжособистісного
спілкування та підготовка їх до життя за ринкових відносин.
Під поняттям “ідеал” розуміють взірець для наслідування, він є
результатом необхідності, усвідомленою потребою і
проявляється у прагненні досягти вищого у будь-якій сфері
життєдіяльності особистості;
· ідеал – протиставлений дійсності удосконалений образ
майбутнього; він є викликом доби, а історія людства – це
поступове втілення ідеалу і перетворення дійсності на краще; ·
виховний ідеал являє собою комплекс ціннісних орієнтацій,
характеристик особистості, має національні ознаки, тобто на його
формування впливають такі чинники, як суспільно-економічні,
історичні обставини, народнорелігійна мораль, культура, звичаї,
традиції, особливості менталітету;
· сучасний ідеал національного виховання поєднує
загальнолюдські цінності (доброта, щирість, справедливіст ть
тощо) та національну складову (національна свідомість,
патріотизм).
2. Завдання та основні напрями виховання. Сучасні концепції і
програми організації виховання учнів.
Основні напрями виховання
• Соціально-правове виховання спрямоване на формування
правової свідомості та культури ратної праці, повсякденної
життєдіяльності у відповідності з вимогами законів,
загальноприйнятих норм і принципів поведінки. Основні
завдання правового виховання: – доведення до вихованців
законів і нормативних актів України та їх усвідомлення; –
систематичне інформування вихованців з поточних і актуальних
правових питань; – формування у них правової свідомості; –
прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності,
розуміння необхідності їх дотримання; – доведення до
вихованців правових норм, які стосуються правових основ їхньої
діяльності; – вироблення у вихованців навичок і вмінь правової
поведінки; • Екологічне виховання спрямоване на усвідомлення
природної феноменальності людини, яка повною мірою
відповідає за життя й умови життєдіяльності на Землі.
Основні завдання екологічного виховання: – нагромадження
екологічних знань та їх усвідомлення; – прищеплення любові до
природи, бажання берегти та примножувати її; – формування
навичок і вмінь діяльності у природі.
Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких
положень: – світу природи – середовища перебування людини,
яка має бути зацікавленою у збереженні його цілісності, чистоти,
гармонії; – осмислення екологічних явищ і вміння робити
висновки щодо організації як власної діяльності, так і колективу в
природному середовищі; • Фізичне виховання – це складова
частина загального виховання, спрямована на зміцнення здоров'я
й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і
фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок і вмінь. Воно має відбуватися в єдності з
розумовим, моральним, трудовим і естетичним вихованням.
Мета фізичного виховання – формування фізичної культури, сили,
підтримання доброго стану здоров'я. Засоби фізичного
виховання – фізичні вправи, природні фактори (сонце, вода,
повітря), гігієнічні заходи, раціональний режим праці, відпочинку,
харчування.
Трудове виховання спрямоване на формування системи якостей,
необхідних для ефективної професійної діяльності. Предметом
такого виховання виступає професійна компетентність вихованця.
Про велику роль трудового виховання у житті суспільства і
особистості К. Д. Ушинський писав: «Якби люди винайшли
філософський камінь, то біда була б невелика: золото перестало б
бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого
вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка
цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства
припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство».
Завдання трудового виховання: – псиологічна підготовка
особистості до праці; – прищеплення виконавчої дисципліни,
свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності; –
підняття престижу праці; – практична підготовка до праці; –
підготовка до свідомого вибору професії.
• Національне виховання. – це історично зумовлена і створена
самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань,
традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки,
спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих
поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна
культура нації, формується національна свідомість і досягається
духовна єдність поколінь». Національне виховання також
передбачає широкі знання конституційних і правових норм,
державної політики, патріотичних думок.
Мета національного виховання – формування національної
свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців.
Національне виховання грунтується на засадах родинного
виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової
педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної
мудрості українського народу – любов до рідної землі, до свого
народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної
праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність
Україні, власну відповідальність за її долю. Національне
виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну
історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію,
фольклор, національне мистецтво, народний календар,
національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні
традиції, національні традиції, звичаї та обряди
Розумове виховання – важлива складова частина всебічного
розвитку особистості вихованця, підготовки його до життя і
професійної діяльності. Мета розумового виховання – розвиток
мислення і пізнавальних здібностей На думку В. О.
Сухомлинського, найважливішою умовою повноцінного
розумового виховання є міцні, свідомі знання елементарних істин
– тих азів, із яких починається навчання і без яких неможливо
оволодіти вершинами знань.
Завдання розумового виховання: • нагромадження загальних і
професійних знань; • розвиток мислення взагалі та різних його
видів (діалектичного, логічного, абстрактного, алгоритмічного,
технічного, творчого, системного); • формування культури
розумової праці: – спеціальних умінь (читати мапу, електричну
схему тощо); – уміння раціонально організовувати режим
розумової праці; – уміння долати труднощі професійної
діяльності; – розуміння важливості розвитку різних видів пам'яті;
Розумовий розвиток вихованця здійснюється у процесі взаємодії
з природою і суспільством. У ході розумового виховання
відбуваються зміни у змісті та формах мислення. Основним
завданням розумового виховання є формування наукового
світогляду, який являє собою цілісну систему професійних,
політичних, філософських, правових, психологічних, педагогічних,
естетичних та інших понять, поглядів, переконань і почуттів, що
визначають ставлення до навколишньої дійсності і самого себе.
Науковий світогляд вихованця проявляється в його повсякденній
поведінці і, відповідно, визначається оптимальним засвоєнням
понять, законів, теорій та їх усвідомленням; готовністю боротися
за свої ідеали, відстоювати свої погляди та переконання; проявом
переконаності у щоденній поведінці та діяльності.
• Естетичне виховання – складова частина змісту виховання, яка
безпосередньо спрямована на формування і прищеплення
естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей, на
розвиток здатності сприймати й перетворювати дійсність за
законами краси у всіх сферах діяльності.
Завдання естетичного виховання: – формування естетичних
поглядів і смаків, навичок творити прекрасне; – розвиток творчих
здібностей; – виховання гуманістичних якостей, інтересів і любові
до життя в його різноманітних проявах
частина, деталь методу виховання, потрібна для більш
ефективного застосування методу в умовах конкретної виховної
ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної
сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.
Перша група методів виховання включає методи різнобічного
впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування
у них поглядів і переконань.
До цієї групи належать такі методи: а) словесна підгрупа: бесіда,
лекція, диспут; б) метод прикладу.
Бесіда: а) формування вчителем теми як життєво важливої,а не
надуманої; б) формування запитань,які спонукали б до розмови;
в) спрямування розмови в правильному напрямку; г) залучення
дітей до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій
основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності,
до своїх громадських і моральних обов’язків; підсумки бесіди,
формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка
обговорюється, прийняття конкретної програми дій для
закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.Фронтальна
бесіда з класом може проводитися на будь-яку тему: політичну,
моральну,правову, статеву, естетичну та ін.Але особливі
труднощі виникають тоді , коли доводиться переконувати учнів у
помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх
поведінки. Тому педагогу слід знати різні прийоми, що сприяють
підвищенню ефективності фронтальної бесіди.
Лекція: композиційна побудова лекції, емоційна мова
вчителя,власна оцінка подій, фактів, явищ, використання різних
прийомів для підтримання уваги учнів. Лекція може мати
епізодичний характер, належати до певного тематичного циклу
3. Закономірності та принципи виховання учнів початкових або кінолекторію, які використовуються в середніх і старших
класів. класах . Особливість епізодичної лекції полягає в тому, що вона
Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно по суті закінчене уявлення про якесь одне питання чи проблему.
існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє Їй повинні бути характерні науковість, повнота,точність викладу,
забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.Перша насиченість новою інформацією, емоційність мови.
закономірність полягає в органічному зв’язку виховання з Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання учнів.
суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в Диспут як метод формування свідомості особистості передбачає
житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова вільний, живий обмін думками, колективне обговорення
Української держави, наприклад, потребує формування в хвилюючих учнів питань. У ході диспуту учні відстоюють свою
підростаючого покоління національної свідомості, любові до позицію, переконуються їх ерудиція,культура, розвивається
Вітчизни, рідної мови, свого народу, його традицій, історії та логічне мислення,вміння аналізувати,узагальнювати, робити
культури.Друга закономірність виявляється в тому, що людина висновки. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком,
виховується під впливом різноманітних факторів. Не дарма щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, про справжнє
говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Серед цих щастя,про обов’язок людини перед суспільством.
факторів насамперед і найбільше виховують люди. І в першу
чергу — батьки і педагоги. Це накладає на них особливу
відповідальність.Третя закономірність полягає в тому, що
найбільш успішно проходить процес виховання в природному
для нього національному руслі з врахуванням національного
менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна
мова, природа, національна культура, звичаї, традиції
тощо.Четверта закономірність виявляється в тому, що результати
виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ
дитини, її духовну сферу, зокрема на формування її думок,
поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу.
Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні
впливи у внутрішні, духовні процеси особистості. П'ята
закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і
спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор
єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна
система видів діяльності(навчальна, трудова. Ігрова тощо).
Усвідомлення закономірних зв’язків дозволяє педагогу непросто
механічно, а свідомо відпрацювати задану схему дії, щоб прийти
до поставленої мети.
Принципи виховання — це керівні положення, які відображають
загальні закономірності процесу виховання і визначають вимого
до змісту, організації і методів виховного процесу.Основні
принципи виховання є:1. Цілеспрямованість (підпорядкованість
всієї виховної роботи загальній меті, знання цієї мети
вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності у
вихованні, наявність перспективи, проектування рівня
вихованості особистості відповідно до запланованої мети).2.
Зв'язок з життям (використання у виховній роботі краєзнавчого
матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-
політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в
громадсько корисній роботі.)3. Єдність свідомості і поведінки
(правильне співвідношення методів формування свідомості і
суспільної поведінки, попередження у відхилень у свідомості та
поведінці учнів, вироблення несприятливості до будь-яких
негативних впливів, готовності вести проти них
боротьбу).4.Виховання в праці (праця — єдине джерело
задоволення матеріальних і духовних потреб людей, праця є
фактором всебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до
праці — важлива риса людини, нетерпимість до порушень
трудової дисципліни, розкрадання народного добра і т.
д.).5.Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту
виховання; єдність форм, методів і прийомів виховання; єдність
виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової
інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних
особливостей учнів у вихованні; єдність виховання і
самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і
внесення корективів у виховну роботу).6.Виховання особистості в
колективі (колектив — могутній засіб виховання, певні риси
особистості формуються тільки в колективі, значення
згуртованості колективу і його громадської думки для виховання
школярів, участь учнів у роботі самоврядування сприяє розвитку
самостійності, самодіяльності, ініціативи і т. д.).7.Поєднання
педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів
(педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого
досвіду в учнів; виховання творчої особистості можливе, якщо
створюються умови для прояву їх самостійності та творчості,
схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).8.Повага до
особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього
9.Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у школярів,
знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у
виховній роботі).
4. Методи виховання, їх класифікація. Методи формування
свідомості особистості.
«Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів
розв'язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій,
способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців,
спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність
специфічних способів і прийомів виховної роботи, які
використовуються в процесі формування особистісних якостей
учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й
потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності,
а також їх корекції і вдосконалення».
Деякі автори під методом виховання розуміють найкоротший
шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають
поставленим виховним цілям.
По-друге, характер взаємодії вихователя і вихованця визначається
власне методами виховання, за допомогою яких перший впливає
на другого. Методи виховання – це сукупність однорідних
виховних впливів з метою реалізації виховної мети, основною
складовою яких є певний спосіб чи прийом.Таким чином,
педагогічна категорія «методи виховання» означає способи та
прийоми спільної взаємозв'язаної діяльності вихователів і
вихованців, яка спрямована на оволодіння духовними знаннями,
навичками та уміннями, нормами та правилами вихованої
поведінки, різнобічний і гармонійний розвиток особистості,
формування загальнолюдських, національних і професійних
якостей, що визначені цілями виховання та необхідні для
повноцінної життєдіяльності. Прийом виховання – це своєрідна
5. Методи організації діяльності, спілкування і формування
досвіду суспільної поведінки.
Педагог має володіти цими методами для досягнення
цілеспрямованого педагогічного впливу на учнів. До цієї групи
методів належить: педагогічна вимога, громадська думка, вправи
і повчання, прогнозування, створення виховних
ситуацій.Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість
учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або
гальмування негативних дій і вчинків. Вони мають бути
доцільними, зрозумілими й посильними. Водночас повинні
випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли
свідомість учня підготовлена до сприймання. Педагог повинен
подбати про чіткість її формулювання. Така вимога достатньо
ефективна, виховує персональну відповідальність,
дисциплінує.Громадська думка – система загальних суджень
людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкуванні та
виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять
загальний інтерес. Вона є опорою у намаганні пед. колективу
утверджувати норми моралі, сприяє активізації дій учнівського
кол-ву, допомагає усвідомити значення певного виду діяльності,
підвищує її ефективність. Методи вправляння і
привчання.Вправляння – виконання учнем певних дій з метою
вироблення і закріплення необхідних навичок та позитивних
форм поведінки. Смисл полягає в тому, щоб норми моральних
стосунків стали його звичкою, він швидко і правильно реагував на
життєві обставини не тільки внаслідок логічного їх аналізу, а й
завдяки почуттям, усвідомлення добра і зла. Привчання –
організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних
дій з метою перетворення їх на звичні форми суспільної
поведінки. Спрямоване на засвоєння школярами соціального
досвіду, формування у них систем вмінь і навичок. Прогнозування
– передбачення ситуацій, які раніше не мали місця, але можливі в
перспективі. Залежно від потреби прогнозування здійснюють на
близьку (полягає в прогнозуванні найближчих подій), середню
(полягає в проектуванні подій, певною мірою віддалених у часі),
далеку перспективу (спрямована на проектування діяльності
особистості, що триватиме протягом значного періоду, а інколи
усе життя). Створення виховуючи ситуацій – спеціально
організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів
позитивної поведінки чи подолання недоліків. Прийоми
створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі
(передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та
піклування, які сприятимуть пробудженню й активізації
прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості
у своїх силах, залученню до цікавої діяльності) та гальмуючі .

6. Методи стимулювання діяльності і поведінки.

Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності
вихователів і вихованців, спрямованої на формування у
вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
Розрізняють такі групи методів виховання: методи формування
свідомості особистості; методи формування суспільної
поведінки і діяльності; методи стимулювання діяльності та
поведінки вихованця; методи контролю й аналізу рівня
вихованості.
Третя група(методи стимулювання діяльності та поведінки
вихованця) виконує функції регулювання, коригування і
стимулювання поведінки і діяльності вихованців. Це методи
змагання, заохочення і покарання.
Заохочення - метод вираження суспільного позитивного
схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює
позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на
збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє
впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність.
Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала,
подяка, премія, нагорода, важливе доручення.
Схвалення - найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог
може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним
дотиком, позитивною оцінкою.
Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження
тощо, які викликають і підтримують стійкі позитивні емоції, дають
вихованцям чи колективу довгочасні стимули.
Покарання – це несхвалення, осуд негативних дій і вчинків з
метою їх припинення або недопущення в майбутньому.
Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як
виховний засіб.
Є такі види покарань:
 пов'язані з накладанням додаткових обов'язків;
 пов`язані з позбавленням або обмеженням
певних прав,
 пов'язані з вираженням морального осуду,
звинувачення.
У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань:
несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення,
звільнення від занять, виключення зі школи та ін.
Умови підвищення вих. ефективності заохочення і покарання:
 мають бути справедливими;
 не повинні бути частими;
 мають гуманний характер, не повинні ображати
людську гідність.

7. Засоби виховання, їх класифікація. Вимоги до вибору засобів

виховання у початковій школі.
Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як
правило, це предмети матеріальної і духовної культури, що
використовуються у виховному процесі для вирішення
конкретних виховних завдань.
Засобами виховання є художня література та інші книги, газети,
журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри,
спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник,
різноманітні предмети культури і природи.
Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує
функцію засобу виховання за таких умов:
1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку
внутрішнього світу особистості вихованця;
2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій
або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;
3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і
спільної діяльності вихователя і вихованців.
Кожен об'єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естетичні
та ін..
Виховні можливості одиничного засобу виховання обмежені;
реально вихователь використовує систему засобів виховання,
причому чим багатший набір використовуваних засобів
виховання, тим ефективніший його результат. Залежність рівня
виховання дітей від використовуваної системи засобів виховання
є одним з фундаментальних законів педагогіки.
Засоби виховання обумовлені метою і завданнями виховання,
методами і формами організації виховного процесу, здійснюють
помітний вплив на всебічний розвиток особистості. Для
виховання будь-якої якості особистості, будь-якого переконання,
елемента внутрішнього світу особистості необхідні адекватні
(відповідні) засоби виховання.
Система засобів розробляється вихователем у відповідності з
метою і завданнями виховання. Розрізняють завдання
перспективні (на декілька років), середньо-термінові (переважно
на рік) і поточні (на тиждень). Одні засоби виховання є спільними,
використовуються для досягнення будь-якої мети, інші —
спеціальні – для досягнення окремих завдань. До загальних
(спільних) засобів належать газети, журнали, художня література,
фізична культура.
Перспективні завдання містять у собі виховання стійких
характеристик особистості. Для їх формування вибирають і
довгострокові фактори життєдіяльності: колектив вихованців,
колектив вихователів, продуктивна праця дітей та ін. На кожному
етапі виховання перспективні завдання конкретизуються й
уточнюються, зі зростанням рівня вихованості вони розвиваються
і ускладнюються. З віком вихованців змінюються і засоби
виховання.
Середньо-термінові завдання пов'язані з вирішенням виховних
проблем, актуальних для даного віку; тому засоби виховання
визначаються з урахуванням вікових особливостей учнів.
Наприклад, для формування звичок культурної поведінки
(поточні завдання) вихованцям повідомляються правила
поведінки, які розучуються, запам'ятовуються і використовуються.
Ці правила і особистий приклад вихователя є засобами
виховання. Особистість вихователя є одним з найважливіших
засобів виховання. Вихователь є для учнів конкретним зразком
поведінки, носієм і розповсюджувачем культурних і національних
цінностей, у тому числі норм поведінки, культури мови,
естетичних і моральних ідеалів.
8. Форми організації виховного процесу. Класифікація форм
організації виховного процесу в початковій школі. Виховна
робота з учнями на уроці.
Головна функція виховної роботи в школі – сприяти реалізації
мети виховання, змісту виховного процесу та оволодінню учнями
певними знаннями, уміннями та навичками
Форми виховної роботи в школі - етичні бесіди; - усні журнали; -
заочні подорожі; - читацькі конференції; - відвідування
спектаклів, кінофільмів, концертів, музеїв, виставок; - прес-
конференції та зустрічі „За круглим столом"; - інсценування; -КВК;
- робота гуртків, засідання гуртків: - класні години; зустрічі з
відомими людьми, - екскурсії; -обговорення книг; - читацькі
конференції, бібліотечні уроки; -диспути тематичні; - розважальні
вечори і ранки; - свята; - змагання (спартакіади), турніри; -
виставки, конкурси; - колективні творчі справи та ін.
Педагогічна практика виробила різноманітні форми позакласної
виховної роботи. Поняття “форма” означає “спосіб організації і
спосіб існування предмета, процесу, явища” (Філософська
енциклопедія). Форма в педагогіці визначається як спосіб
організації виховного процесу, що відображає внутрішній зв’язок
його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і
вихованців. Форма тісно пов'язана зі змістом явища, предмета,
процесу творення різних видів мистецтва. Під змістом розуміють
сутність предметів і явищ, якісну визначеність і характерні
особливості їх. Зміст виражає саму природу певної речі в її
внутрішніх зв'язках, властивостях і ознаках. Форми виховної
роботи – варіанти організації виховного процесу, композиційна
побудова виховного заходу. Форми (способи) організації
виховного процесу мають бути оригінальними, творчими,
науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими
(педагогічна технологія), тобто гармонійно поєднувати
довершеність, оригінальність і красу. Форми виховання мають
свої структурні компоненти (композицію), тобто початок і
закінчення (експозицію, зав'язку і розв'язку), кульмінаційні
моменти, що хвилюють душу дитини, підлітка, юнака чи дорослої
людини, формуючи нестандартність їхнього характеру; форми
виховання забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки
(емоційне забарвлення, інтонаційні відтінки, тональність голосу
тощо), оригінальність побудови змісту виховних впливів,
естетизацію виховного процесу.
Є різні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи
масові; групові чи гурткові; індивідуальні. Зроблено спроби
класифікувати форми організації виховного процесу залежно від
методики виховного впливу. За такої класифікації форми
виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори,
конференції, зустрічі, усні журнали, радіо-газети та ін.); практичні
(походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні
(шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості,
книжкові виставки і вітрини нових книжок, тематичні стенди
тощо).
Школа для дитини — це простір, у якому вона вчиться будувати
доросле життя в майбутньому. Наскільки воно буде успішним,
щасливим і здоровим — залежить від багатьох чинників, зокрема
розуміння батьками своєї ролі у вихованні власної дитини,
створення вчителями правильного виховного простору,
розуміння дитиною своєї ролі в сім'ї, у шкільному колективі.
Виховна робота в школі починається з першого святкового дня -
Першого дзвоника, першого уроку, перших вражень учнів
початкових класів та їхніх батьків. Наше завдання: створити
відповідні умови для творчого зростання, духовного збагачення
особистості, здорової морально та фізично.до здійснення
позитивних дій, вчинків, добрих справ.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого
прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання
байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому
важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим,
хто їх не має.
Перевиховання — це виховний процес, спрямований на
подолання негативних якостей особистості учня, які
сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і
виправна.Відновна функція має на увазі створення умов, у яких
учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку.

9. Форми організації виховного процесу з учнями молодшого

шкільного віку в позаурочний час. Вимоги до організації
виховного процесу в початковій школі.
Позакласною роботою називається різноманітна освітня і
виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів
дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом
школи.
Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей
завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності
(обговорення книг, кінофільмів, екскурсії, змагання, конкурси,
свята тощо).
Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних
закладів для дітей та юнацтва.
Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають
застосування переважно однакових засобів, форм і методів
виховання.
Завдання позакласної та позашкільної роботи полягають в:
- закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі
навчання, застосуванні їх на практиці;
- розширенні загальноосвітнього кругозору учнів,
- формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і
навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей
науки, техніки, мистецтва, спорту,
-виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та
нахилів;
- організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та
розумних розваг;
-поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах
виховання.
Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської
молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне
і фізичне виховання

10. Характеристика процесів самовиховання і перевиховання

особистості.
Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на
вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Самовиховання — це вищий етап виховного процесу, процес
цілеспрямованої роботи над розвитком і самовдосконаленням
людини від підліткового віку до зрілості. Самовиховання в
інтелектуальній, духовній сфері — це самоосвіта.
Передусім самовиховання потребує від людини знання себе,
вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для
збагачення учнів знаннями і вміннями проводять цикл бесід про
психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер,
мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а
також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми
роботи над собою.
Теорія цілеспрямованого самовиховання складається з трьох
взаємопов'язаних і взаємозумовлених процесів:
1. Самопізнання. Передусім потрібно вивчити себе як особистість.
2. Самоутримування від негативних думок, дій, слів, вчинків,
поведінки.Для цього застосовується самонаказ на стримування,
само-відмова, самозаборона, самонавіювання, самопокарання.
3. Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків,
добрих справ.
Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого
прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання
байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому
важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим,
хто їх не має.
Перевиховання — це виховний процес, спрямований на
подолання негативних якостей особистості учня, які
сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.
Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і
виправна.Відновна функція має на увазі створення умов, у яких
учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку.
11. Поняття про колектив, його ознаки і структура. Види
колективів. Особливості формування колективу. Учнівське
самоврядування в школі і в класі.
Колектив (від лат. collectivus- збірний) - організована форма
об'єднання людей на основі спільної соціально значущої
діяльності. Немає людини, яка упродовж свого життя не входила
б до складу багатьох колективів, які формуються та Існують у
найрізноманітніших сферах життєдіяльності: виробничо-
економічній ; соціальній ; навчальній і т. д. Без колективу
неможливий процес соціалізації особистості. Колектив формує
колективність як системну якість його учасників, яка проявляється
у здатності до взаємоприйнятні, взаєморозуміння та взаємодії у
процесі життєорганізації кожного.
Осмислення багатого педагогічного досвіду засвідчує, що
повноцінних результатів виховання не приносила жодна з
крайнощів: як культивування колективізму, так і культивування
індивідуалізму. Важливим залишається їхнє гармонійне
поєднання, що й дозволяє розв'язати одну з головних
педагогічних суперечностей - суперечність між загально
колективістським "треба" і власно особистісним "хочу".
Прийнято розрізняти такі різні типи шкільних колективів: 1)
навчальні (класний, загальношкільний, предметних гуртків); 2)
самодіяльні організації (колективи художньої самодіяльності: хор,
ансамблі, гуртки); 3) товариства (спортивні, наукові й т. д.); 4)
об'єднання за інтересами; 5) тимчасове об'єднання для певних
видів діяльності. Кожний із цих колективів, якщо розглядати його
як систему, складається з певних компонентів, які, будучи
запущені в дію своїм системотворчим чинником, породжують
певну системну властивість, яка мас здатність реляційного впливу
на свої складові, що й визначає ефективність виховної роботи у
колективі та через колектив. Колектив як соціальна діюча система
має виконувати певні функції.
1. Організаторська: спрямована на об'єднання членів ко лективу з
метою виконання певних завдань.
2. Виховна: спрямована на створення оптимальних умов для
розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви
ховання, забезпечує умови для психічного й соціального розвит
ку особистості.
3. Стимулююча: сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів
діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведін ку членів
колективу, впливає на формування певних якостей особистості —
сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності, чесності,
цілеспрямованості, гідності та ін.
Учнівське самоврядування в школі та класі
Учнівське самоврядування — це спосіб та принципи організації
учнівського колективу, що забезпечує комплексний підхід до
виховання учнів шляхом їх залучення до систематичної участі у
навчально-виховному процесі. Це самостійна діяльність учнів, яка
здійснюється у відповідності до мети та завдань, що стоять перед
учнівськими колективами, під керівництвом відповідального
педагога.\
Метою Ради учнівського самоврядування є:
1. Активізація процесу діяльності органів учнівського
самоврядування на рівні школи, участь дітей та молоді в
прийнятті рішень.
2. Захист прав та інтересів дітей на різних рівнях.
3. Всебічна реалізація учнями своїх інтересів, здібностей, прав та
свобод на засадах загальнолюдських цінностей.
4. Створення умов для самореалізації учнівської молоді,
залучення її до участі у прийнятті рішень.
5. Налагодження контактів, обмін інформацією, координація дій
учасників ради та реалізація спільних проектів.
Основні завдання
Основними завданнями учнівського самоврядування є:
• забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема
стосовно організації навчального процесу;
• забезпечення виконання учнями своїх обов'язків;
• сприяння навчальній, виховній та творчій діяльності студентів;
• сприяння діяльності учнівських гуртків, товариств, об'єднань,
клубів за інтересами;
• організація співробітництва з учнями інших навчальних закладів
і молодіжними організаціями;
• сприяння проведенню серед учнів соціологічних досліджень.
Існують 3 ступені учнівського самоврядування
• Перший ступінь учнівського самоврядування — класне
самоврядування. Його роботу організовує рада самоврядування
класу, до складу якої входять класний керівник, староста класу,
члени шкільного парламенту.
• Другий ступінь шкільного самоврядування — старостат. Його
засідання відбуваються щомісяця, на них підбиваються підсумки
роботи класів.
• Третій ступінь шкільного самоврядування — шкільний
парламент на чолі з президентом або головою учнівського
самоврядування. У складі парламенту — президент, віце-
президент, секретар і члени шкільного парламенту (по 2 учні від
кожного класу).

12. Мета, завдання, форми організації розумового виховання в

початковій школі. Формування основ наукового і національного
світогляду молодших школярів.
Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на
розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою
прищеплення культури розумової праці.
Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань.
Мета - забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвитку їх
пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового
світогляду.
У коло завдань розумового виховання входять:
- Накопичення фонду знань про природу, людському суспільстві і
мисленні як умова розумової діяльності;
- Оволодіння основними розумовими операціями;
- Формування інтелектуальних умінь, що характеризують
інтелектуальну діяльність;
- Формування наукового світогляду
З метою розумово виховати використовують: сократівські бесіди,
дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони,
ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади,
ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо.
2)Формування основ наукового і національного світогляду
молодших школярів.
Світогляд – це система поглядів на дійсність, в яких людина
виражає своє ставлення до оточуючої природи, соціального
середовища і усвідомлює своє місце в світі; це сукупність
філософських, наукових, політичних, естетичних, правових
поглядів і переконань людини.
Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських,
політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів,
переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до
навколишньої дійсності й до самої себе.
Великі можливості формування наукового світогляду закладено в
навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірності явищ
певної галузі об'єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний
предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду
учнів.
Оскільки світогляд є системою наукових, політичних,
філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і
переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього
середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет —
складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може
успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре
знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і
здійснює в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу
розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Засвоєння
сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного
наукового світогляду.
Для молодшого школяра шестирічного віку, який нещодавно був
дошкільником, формами пізнання світу є оповідання, казки, танці,
пісні, обряди, що імітують певні сфери життя. Із метою
формування цілісного світогляду молодших школярів необхідно
створювати такі умови: вивчати різні види мистецтва в їх
синкретичній єдності; залучати дітей до вивчення світу казки
через читання, театралізацію, гру; учити створювати власні
літературні твори на основі прочитаного, власного досвіду,
сприйняття природи тощо; вивчати мистецтво танцю, вчити
передавати музику та інформацію через рух.
13. Зміст, засоби та організаційні форми морального виховання 5. Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпечують
молодших школярів. Способи та засоби формування культури підготовку людини до активної професійної діяльності відповідно
поведінки учнів початкової школи. до соціально-економічних потреб держави.
Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї,
громадськості, що має на меті формування стійких моральних
якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння
ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.
Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що
не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві
відбувається багато негативного, нелегко скласти програму
виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того,
виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу
зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не
побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма
напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним,
екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це
потрібно зробити вчителю.
Методологічною основою морального виховання є етика —
наука про мораль, її природу, структуру і особливості
походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які
регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її
правильною. Поняття "моральний", "моральність"
використовують, коли мова йде про конкретний вчинок,
практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність
не можна вважати синонімами.
Зміст морального виховання в національній школі дається в
концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної
виховної роботи (1994 р.), української національної школи-
родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання
(1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе
формування національної свідомості, виховання любові до
розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в
практичних справах розбудови нашої держави; формування в
учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності
Україні

14. Суть, мета і завдання громадянського виховання молодших

школярів. Форми організації громадянського виховання з
учнями молодшого шкільного віку.
Громадянське виховання - процес формування громадянськості
як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею
своїх прав і обов'язків у ставленні до держави, народу, законів,
норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження
людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних
переконань і цінностей.
Основна мета громадянського виховання - сформувати свідомого
громадянина, якому притаманні високі моральні ідеали
суспільства, любов до Батьківщини, відповідальність за
виконання громадянського обов'язку.
Мета громадянського виховання визначає основні його завдання:
забезпечення оволодіння школярами системою знань,
необхідних для виховання громадянина;формування умінь,
необхідних для участі учнів у житті суспільства, реалізації його
ідеалів і цінностей;створення умов учням для набуття досвіду
громадянської дії; формування у школярів потреби в
громадянській поведінці, виховання у школярів якостей
громадянина України.
Науковий підхід до процесу формування особистості -
громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей
розвитку громадянськості опосередковується впливом
конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства
загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний
підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш
актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства
завдання громадянського виховання, а саме:
– усвідомлення громадянами України необхідності
державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою
громадянського суспільства;
– формування у молодого покоління почуття патріотизму,
відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової
спільноти.

15. Патріотичне виховання учнів молодшого шкільного віку.

Аналіз «Програми українського патріотичного виховання дітей
та учнівської молоді» (за ред. І. Беха).
Національно-патріотичне виховання учнів початкових класів
здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності як
провідної шляхом внесення ціннісних складових у зміст
навчальних предметів, відведення належного місця "спільно-
взаємодіючій діяльності" як на уроках, так і в позаурочний час;
гуманізації взаємин у системах "учитель-учень", "учень-учень";
використання вчителем демократичного стилю спілкування з
учнями; створення умов для творчої самореалізації кожної
особистості.
У молодшому шкільному віці важливо формувати здатність
дитини пізнавати себе як члена сім’ї; родини, дитячого
угрупування; як учня, жителя міста чи села; виховувати у неї
любов до рідного дому, краю, вулиці, своєї країни, її природи,
рідного слова, побуту, традицій.
Патріотичне виховання молодших школярів на уроках української
мови здійснюється через реалізацію соціокультурної змістової
лінії. Зокрема, під час вивчення розділу «Мова і мовлення»
необхідно звертати увагу учнів на багатство і милозвучність
української мови, захоплювати дітей її красою, пробуджувати
любов до рідного слова, прагнення вивчати українську мову. У 3-4
класах слід пояснювати значення української мови для
становлення незалежної самостійної держави України, роль
української мови як державної.
Аналіз «Програми українського патріотичного виховання дітей
та учнівської молоді» (за ред. І. Беха).
Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини
осередком становлення громадянина-патріота України, готового
брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати
країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову,
соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку,
сприяти єдності української політичної нації та встановленню
громадянського миру й злагоди в суспільстві.
Програма є стратегічним рекомендаційним документом, який дає
можливість навчальним закладам різних типів, управлінням
освіти різних рівнів для розробки системи заходів патріотичного
виховання, що відповідають культурологічним орієнтаціям,
специфіці, профілю й типу організації – розробника і є
актуальними для конкретних соціально-політичних реалій.

16. Завдання, зміст, форми організації трудового виховання у

навчально- виховному процесі ЗОШ І ст. Основи профорієнтації
молодших школярів. Трудове виховання – процес залучення
школярів ( молоді) до різноманітних педагогічно організованих
видів суспільно корисної праці з метою передавання їм певного
виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного
мислення, працьовитості і свідомості людини праці.
Трудове виховання покликане забезпечити вирішення таких
завдань:
— психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення
соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і
відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів
праці тощо);
— практична підготовка до праці (озброєння вихованців
необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок
трудової діяльності, виховання основ трудової культури);
— підготовка до свідомого вибору професії.
Основні шляхи (напрями) трудового виховання такі:
1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої
закладаються психологічні основи любові до праці, формуються
вміння й навички у різних видах побутової праці, почуття
обов'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї
є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція
частини батьків вилучити дітей дошкільного віку із сфери праці
взагалі з надією, що вони прилучаться до трудових процесів
пізніше, після закінчення школи, помилкова і згубна для розвитку
дитини. Вона призводить до інфантилізму особистості. Праця
дітей в сім'ї має бути посильною, різноманітною, продуктивною,
цікавою, систематичною.2. Перебування вихованців у дошкільних
виховних закладах. Тут усі діти відповідно до програми
прилучаються до різних видів трудової діяльності і в них
насамперед формуються вміння та навички обслуговуючої праці.
Важливо, щоб у дитячих садках була створена атмосфера спільної
праці.3. Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах,
де вихованці займаються двома основними видами праці —
розумовою та фізичною. Навчальними планами й програмами
передбачено чітку систему залучення учнів до розумової та
фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці
визначено з урахуванням віку учнів і соціально-економічних
потреб. Проте в переважній більшості фізична праця має
навчальний характер, недостатньо уваги приділяється включенню
вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінантним
чинником у формуванні соціальної зрілості особистості.4. Участь у
систематичній продуктивній діяльності.
17. Статеве виховання молодших школярів: мета, завдання,
форми організації.
Завдання статевого виховання - сприяти гармонічному розвитку
підростаючого покоління та моральним між статевим стосункам,
зміцненню шлюбу й родини. Тому статеве виховання не може
розглядатись відокремлено від загальних питань виховання, що
готовить молоде покоління не тільки до праці та суспільної
діяльності, а й до особистого життя

При здійсненні статевого виховання молодших школярів варто

враховувати такі моменти, як початок виховного впливу школи,
процес адаптації дітей до навчального навантаження, до
шкільного життя, формуванню класного колективу.
Для молодших школярів характерні також особливості
недостатності до високопродуктивних темпів роботи, нездатність
до концентрації уваги, швидка стомлюваність і т.д. Однак
молодші школярі, у першу чергу дівчинки, дуже сприйнятливі до
виховних процесів: авторитет учителя для них дуже високий. У
цьому віці чітко виявляється характер відносин до однолітків
іншої статі. Дівчинки скоріше і легше, як правило, адаптуються до
нових умов, чому в істотній мері сприяє і той факт, що за рівнем
«біологічної» зрілості вони помітно (на 1-1,5 року) випереджають
хлопчиків.

Зміст статевого виховання в молодших класах включає такі

питання, як поняття родини, місце родини в суспільстві, права й
обов'язки членів родини, сімейні традиції, статеві розходження в
природі й у людському суспільстві.

20. Значення, завдання, форми організації естетичного

18. Екологічне виховання учнів 1-4 класів. Форми організації
екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.
Основними завданнями екологічного виховання
нагромадження в людини екологічних знань, виховання
любові до природи, прагнення берегти і примножувати її
багатства та формування вмінь і навичок природоохоронної
діяльності.
Зміст екологічного виховання передбачає розкриття
сутності світу природи — середовища існування людини,
яка повинна бути зацікавлена у збереженні його цілісності,
чистоти, гармонії. Індивід має вміти осмислювати екологічні
явища і розумно взаємодіяти з природою. Естетичний підхід
до природи сприяє формуванню моральних почуттів
обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до
природоохоронної діяльності.
Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства.
«Дітей, що не вміють ще ходити, — вважав Г. Ващенко, —
треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли
бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це
залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і
покладе основи любові до рідної природи».
Першооснови екологічного мислення закладаються в сім'ї,
яка покликана прищепити дітям систему екологічних
цінностей, норм поведінки у природному середо вищі.
У тісному взаємозв'язку із сім'єю має працювати і дитячий
садок. Його завдання — через казки, міфи, ігри розвивати
пізнавальні здібності дітей, знайомити їх з елементарними
зв'язками живої і неживої природи, впливом людини на
природне середовище, завдяки чому в дитини
формуватиметься потреба у спілкуванні з природою.
Розпочате в дошкільному віці екологічне виховання триває
на всіх етапах навчання у школі. Кожен із них має свою
мету, завдання, відповідну віковим особливостям школярів
методику.
Методика екологічного виховання.
На першому етапі (молодші школярі) школа забезпечує
комплексне вивчення природи і розкриття учням її
багатогранних аспектів: естетичного, санітарно-гігієнічного,
екологічного, економічного. Діти мають зрозуміти також
залежність якості життя і здоров'я від стану довкілля,
прагнути поліпшувати його.
виховання учнів початкових класів.
Естетичне виховання — складова частина виховного процесу,
безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і
перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах
діяльності людини.
є Завдання естетичного виховання:
1) формування естетичних понять, поглядів, переконань;
2) виховання естетичних смаків;
формування умінь і навичок творити прекрасне ;
розвиток в учнів творчих здібностей.
Змістом естетичного виховання є : естетичне сприйняття,
естетичні судження, естетичні знання, естетична культура,
естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання,
естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність.
У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного
виховання, розширюють його палітру, становлять його структуру .
Естетична свідомість - форма суспільної свідомості, що
реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через
естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і
концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних
поглядах. Формується вона на основі естетичної практики
упродовж історичного розвитку суспільства.
Естетичні почуття - особливі почуття насолоди, які відчуває
людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.
Естетичний смак - здатність людини правильно оцінювати
прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від не
естетичного.
Естетичний ідеал - уявлення людини про прекрасне, до чого вона
прагне, на що рівняється. Саме вони обумовлюють естетику
поведінки особистості - ознаки прекрасного у вчинках і діях
людини (ставленні до праці й до суспільства, в манерах і
зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).
Умови ефективності естетичного виховання:
Створення в школі і сім’ї естетично привабливої обстановки.
Звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та
обрядів.
Висока естетична культура різноманітних виховних заходів.
Широке залучення учнів до гуртків художньої самодіяльності,
участі їх у конкурсах та олімпіадах естетичного спрямування.
Висока естетична культура педагогів і вихованців у зовнішньому
вигляді та поведінці.
Взаємодія школи, сім’ї, позашкільних закладів, закладів культури,
засобів масової інформації.

19. Сутність, мета, завдання та специфіка організації правового

виховання у загальноосвітній школі першого ступеня.
Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї,
правоохоронних органів, спрямована на формування правової
свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.
Необхідність організації правового виховання учнівської молоді
зумовлена розбудовою Української держави, існування якої
немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян,
інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю
подолання правового нігілізму та правової неграмотності.
Мета правового виховання учнів — формування в них правової
культури громадянина України, що складається передусім зі
свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством
і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги
до законів і правил людського співжиття, готовності
дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що
виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні
державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.
Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її
духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків
розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних
інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує
громадянську активність, загострює почуття непримиренності до
негативних явищ.
Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів
знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності,
систематичне інформування їх про актуальні питання права.
Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова
свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і
поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими
моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою
поведінку, змінювати її у правильному напрямі.
Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як
сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що
визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її
поведінку в конкретній правовій ситуації.
Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є
переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та
моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до
цих правил і понять.
У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів
вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку
(відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним
регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які
спричиняють ситуативну поведінку.
Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і права,
розуміння необхідності дотримання вимог законів
Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь
правомірної поведінки.
П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до
правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у
боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти
негативним впливам
Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних
уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя.
21. Зміст, засоби та організаційні форми фізичного виховання
молодших школярів. Традиції виховання здорової дитини в
українській родині.
Фізичне виховання— педагогічний процес спрямований на
фізичний розвиток, функціональне удосконалення організму,
навчання основним життєво важливим руховим навичкам,
вмінням і зв'язаних із ними знаннями для успішної наступної
професійної діяльності.
Основні завдання фізичного виховання: підвищення
функціональних можливостей організму засобами фізичної
культури; сприяння всебічному гармонійному розвитку, відмова
від шкідливих звичок, покращення розумової і фізичної праце-
здатності; формування думки про систематичні заняття
фізичними вправами з урахуванням особливостей їх майбутньої
професії, фізичне самовдосконалення та здоровий спосіб життя;
отримання студентами та учнями необхідних знань, умінь та
навиків у галузі фізичної культури з метою профілактики
захворювань, відновлення здоров'я та підвищення професійної
працездатності; використання засобів фізичної культури в
лікувально-профілактичній діяльності; оволодіння методами
визначення фізичного стану та самоконтролю; виховання
організаторських навиків, особистої гігієни та загартовування
організму; уміння складати та виконувати вправи з комплексів
ранкової гігієнічної гімнастики; виховання патріотичних,
морально-вольових і естетичних якостей; удосконалення
спортивної майстерності студентів та учнів, що займаються
обраними видами спорту.
Фізичне виховання — це широка галузь педагогічного впливу на
учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для
поліпшення розумового, морального й естетичного виховання.
Тому це багатогранний процес організації пізнавальної
фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на
зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток
фізичних сил і здоров'я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок
і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного
виховання.
Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі
ігри, кросова, лижна, ковзанярська підготовки, плавання,
теоретичні відомості про суть і значення фізкультури і спорту.
Головні засоби і методи фізичного виховання: а) природні сили
(сонце, повітря, вода); б) режим харчування, праці і відпочинку; в)
ранкова гімнастика; г) уроки фізкультури; д) позакласна робота
(спортивні ігри, гуртки, секції, туризм). Форми й методи потрібно
використовувати комплексно:
1. Фізичні вправи або фізтренування — це привчання дітей до
охайності, чистоти, тренування в бігу, гімнастиці, важкій атлетиці.
Учні повинні свідомо ставитись до фізичних вправ, мобілізувати
свою волю.
2. Методи переконання (роз'яснення) і позитивного прикладу.
Вони використовуються у процесі фізичних вправ, тренувань і
спортивно-масових заходів.
3. Методи схвалення й осуду, контроль за виконанням санітарно-
гігієнічного режиму, участю у спортивно-масовій роботі.
Фізичне виховання у процесі навчання. У процесі навчання
потрібно систематично виконувати санітарно-гігієнічні заходи і
фізичні вправи (порядок, чистота повинні бути зразковими,
вологе прибирання приміщень, освітлення класів, розміщення
парт, свіже повітря, легкі вправи на перервах, рухомі ігри).
Зміст кожного напряму виховання реалізується в навчальних
закладах такими шляхами: а) використання виховних
можливостей кожного предмета; б) у позакласній і позашкільній
виховній роботі способом підбору тем, форм і методів
проведення заходів відповідно до віку і напряму виховання; в)
залучення учнів до різних видів практичної діяльності з метою
формування у них навичок і звичок відповідної поведінки; г)
залучення сім'ї і громадськості до реалізації напрямів виховної
роботи; д) через засоби масової інформації; е) засобами різних
видів мистецтва.

22. Поняття про позашкільне виховання, його завдання.

Системи позашкільних виховних установ і організації.
Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх
знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально
організованій виховній роботі у позанавчальний час. Позашкільна
робота — освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для
дітей та юнацтва.Завдання позашкільної роботи — закріплення,
збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання,
застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього
кругозору учнів, формування в них наукового світогляду,
вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до
різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і
розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів;
організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та
розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних
напрямах виховання.
Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської
молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне
і фізичне виховання.
Позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах
виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:
-Добровільний характер участі в ній;
-Суспільна спрямованість діяльності учнів;
-Розвиток ініціативи і самодіяльності;
-Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та
художньої творчості;Позашкільна робота повинна бути логічним
продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на
уроках. Використання ігрових форм, цікавість, емоційність.
Реалізація цього принципу потребує широкого використання
пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих
дослідів. Позашкільні навчально-виховні заклади —
широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву
додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок
за інтересами, забезпечують потреби особистості у
творчійВажливим завданням позашкільних установ є надання
школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з
учнями. В Україні діє три державні позашкільні заклади —
еколого-натуралістичний центр, центр науково-технічної
творчості, центр туризму і краєзнавства.

23. Форми роботи школи і вчителя початкових класів з батьками

учнів.
Спільна робота школи і родини ґрунтується на принципах
гуманістичної педагогіки: пріоритетності сімейного виховання,
громадянськості, демократизму, гуманізації взаємин педагогів і
батьків, ретроспективності, педагогізації батьків.
1. Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім’ї у
фізичному й духовному становленні особистості й суспільства.
Родинне виховання є природною і постійно діючою ланкою
виховання. У сім’ї закладається основа особистості: її світогляд,
національна самобутність, моральність та інші важливі якості і
властивості. Тому без докорінного поліпшення родинного
виховання не можна домогтися значних змін у суспільному
вихованні підростаючих поколінь.
2. Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні
педагогами і батьками місця кожної сім’ї у суспільно-державній
системі. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ
– поняття, що розкривають природний шлях розвитку кожної
дитини, формування її національної свідомості й громадянської
зрілості.
3. Принцип демократизму означає встановлення партнерських
взаємин між школою і сім’єю у вихованні дітей. Сьогодні батьки
можуть брати участь у вирішенні тих питань, до яких традиційно
їх не допускали, – вибору предметів для навчання, визначення
обсягів їх вивчення, складання навчальних планів, зміни термінів і
тривалості навчальних семестрів і канікул, вибору профілю
школи, виробленню внутрішкільних статутів, розробці системи
заходів по забезпеченню дисципліни, праці, відпочинку,
харчування, медичного обслуговування школярів, системи
заохочень і покарань тощо.
Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські
об’єднання, які мають різні назви – батьківські комітети, ради,
конгреси, асоціації, асамблеї, президії, клуби і под. Кожне з таких
об’єднань має свій статут (положення, регламент, план), яким
визначаються головні напрями діяльності, права та обов’язки
учасників виховного процесу. У багатьох випадках складається
єдиний план спільної діяльності сім’ї, школи і громадськості. А
там, де перейшли до більш тісної інтеграції шкільного і сімейного
виховання, створюються комплекси “школа – родина”.
4. Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків.
24. Сучасні проблеми сімейного виховання дітей. Організація та
проведення батьківських зборів у початковій школі.
Проблема сім'ї й організації сімейного виховання дітей є одним
із стрижневих питань багатьох сучасних людинознавчих наук, як-
то: педагогіки, психології, соціології, політичної соціології,
філософії, демографії, права, етики, політології, історії тощо.
Сім'я являє собою складний соціальний феномен. Вона є
найдавнішою природною спільністю людей, зв'язаних кровною
спорідненістю. Сім'я — це мікросередовище, де відбувається
передача маленькій людині першого соціального досвіду
особистісної діяльності і поведінки, де вона отримує захист,
підтримку і допомогу в особистісному розвитку, де формується її
первинна когнітивна база тощо.
Кожен батько й мати на першому плані повинен ставити перед
собою чітку мету виховання власної дитини, візуалізовувати
результат такого виховання, усвідомлювати, що дитина — не
лише представник свого роду, а майбутній громадянин, часточка
суспільства. Тому від якості сімейного виховання залежить
повноцінність суспільного розвитку.
Успіх сімейного виховання залежить значною мірою від якості
стосунків між членами родини, мікроклімату людських відносин.
Маємо на увазі, доцільну організацію сімейного життя (культури
побуту, діяльності, спілкування), що ґрунтується на оптимальному
поєднанні любові, поваги, доброзичливості, турботливості і
взаємовимогливості.
Вирішальну роль у сімейному вихованні, безумовно, відіграє
власна поведінка дорослих. Оскільки для розвитку дитини має
значення кожне слово батьків, кожний рух, кожна дія, кожний
учинок, самоконтроль за кожним своїм кроком має бути у
дорослого-бать- ка на першому плані, адже неможливо
повноцінно виховати особистість, не даючи їй позитивного
прикладу для наслідування. Тільки особистість може впливати на
особистість, тільки характером можливо формувати характер.
Цікавим у цьому аспекті є твердження психологів про
взаємозалежність віку дитини і ступеню впливу дорослого на неї:
чим менше вік дитини, тим більше приклад дорослих впливає на
її поведінку. Отже, якщо особистий приклад батьків є
транслятором позитивної інформації для дітей і викликає
адекватну реакцію — можна сподіватися на успіх у вихованні.
Авторитет батьків є традиційним питанням сімейного виховання й
актуальною проблемою сьогодення. Він має бути істинним і
щирим, базуватися на загальній ерудиції й обізнаності,
відповідальності й турботливості, зацікавленості справами дітей
тощо. У цьому сенсі виключно важливим є питання про
антиавторитет — фальшивий авторитет, що моделюється на
практиці у різних формах, як-то: придушення, чванство,
педантизм, підкуп тощо.
Стан виховання дітей у сім'ї значною мірою залежить від рівня
педагогічної культури батьків. Під педагогічною культурою
батьків ми розуміємо синтез психолого-педагогічних,
фізіологічних та правових знань щодо засобів виховання дитини і
власного життєвого досвіду виховання.
На жаль, як засвідчують сучасні соціологічні дослідження і
статистичні дані, роль сучасної сім'ї у вихованні дитини значно
знижена. Зростає чисельність батьків, які не усвідомлюють
власних виховних функцій і батьківських зобов'язань.
Збільшується число бездоглядних дітей, залишених батьками, або
які самовільно залишили сім'ю через аномальні умови життя,
неспроможність батьків створити нормальну атмосферу для
їхнього розвитку, наявність фізичного і психологічного утиску
особистості дитини. Наслідками бездоглядності дітей і
свідченнями їхньої соціальної незахищеності, як правило, стають
жебрацтво, бродяжництво, вживання алкогольних напоїв,
токсичних та інших наркотичних речовин, крадіжки, інші злочини,
рання вагітність тощо.
Важливо заздалегідь повідомити батьків про терміни проведення
батьківських зборів, уже під час першої зустрічі ознайомити їх з
розкладом спільних заходів на навчальний рік. Така
передбачливість педагогів дуже дисциплінує батьків і дає
зрозуміти, що школа цілеспрямовано опікується проблемами
родини й приділяє співпраці з нею велику увагу.
Упродовж навчального року класному керівникові треба провести
чотири обов'язкових батьківських зборів. На жаль, практика
свідчить про те, що зборів на одні чи двоє буває більше: все
залежить від конкретних проблем, які вимагають додаткових
зборів.
Перші батьківські збори, як правило, є організаційними й
проводяться наприкінці серпня — на початку вересня.
Наступні декілька є тематичними зборами: потреби батьків,
класного керівника, школи, актуальність обговорюваних тем.
Останні збори року є підсумковими та проводяться наприкінці
навчального року в травні.
За змістом батьківські збори можуть бути поточними,
тематичними або
підсумковими.
Поточні батьківські збори — це збори з традиційним порядком
денним: результати чверті, проведених заходів, свят і походів.
Тематичні батьківські збори — це збори, присвячені актуальній
темі, в обговоренні якої зацікавлена більшість батьків класу.
Тематичні батьківські збори зазвичай мають просвітницький
характер і спрямовані на розширення знань батьків у сфері
виховання дітей.
Підсумкові батьківські збори — це збори, метою яких є підбиття
результатів розвитку дитячого колективу за певний час. Під час
таких зборів батьки мають можливість оцінити досягнення всіх
учнів, власної дитини, порівняти колишні досягнення з
найновішими. Залежно від теми га мети, підсумкові батьківські
збори можна проводити в будь-якій формі: це можуть бути
урочисті свята, багаття, походи, збори.
Але якими б не були за змістом батьківські збори, вони все одно
вимагають ретельної підготовки: їхня ефективність пропорційна
ретельності планування, продуманості сценарію, який педагог
розробляє або самотужки, або з допомогою батьківського
комітету класу й учнів. Має сенс підготувати до кожних
батьківських зборів діагностичний або статистичний матеріал,
пов'язаний із вивченням окремих аспектів життя учнів класу:
корисність зборів для батьків полягає в отриманні особливо
актуальної для них саме на цей час інформації. Тому батьківські
збори доцільно урізноманітнити такими рубриками, які згодом
можуть стати традиційними: «Історія виховання дітей у родині»,
«Видатні педагоги світу», «Традиції виховання народів світу»,
«Крилаті фрази про виховання», «Абетка виховання дітей у
родині», «Радимо прочитати», «Книжкова полиця батьків»,
«Обговоріть разом із дитиною», «Скринька мудрості», «Творча
майстерня родини» та ін.

25. Критерії оцінювання ефективності виховного процесу.

Ефективність виховання — співвідношення між метою
виховання і результатами, досягнутими у процесі
формування особистості, соціальних груп.
Для оцінювання результатів виховного процесу
необхідно мати чітке уявлення про визначення рівнів
вихованості учнів, їхньої свідомості, поведінки; вміти
бачити зміни в її поведінці у результаті виховних
впливів; обирати найефективніші форми і методи
виховання. Без цього неможливо об'єктивно оцінити
ефективність та якість виховної роботи, її впливу на
колектив, кожного учня зокрема.
Складність процесу виховання зумовлена тим, що
результати його не завжди помітні відразу. Тільки з
часом можна судити про результативність виховного
впливу педагога, що виявляється у вихованості дітей.
Вихованість — комплексна характеристика
особистості, враховує наявність і рівень
сформованості в неї суспільно значущих якостей.
Серцевина вихованості — моральні якості (рівень
набутого морального досвіду, моральної зрілості).
Результати процесу виховання різні, оскільки
залежать від індивідуальних особливостей
вихованців, їх ставлення до навколишнього світу,
виховних впливів, однолітків, батьків, педагогів.
Критерієм вихованості кожної особистості є не лише
знання законів, правил, норм поведінки, а конкретні
дії відповідно до визнаних норм і правил. Такі
критерії не можуть бути універсальними, бо в
кожному конкретному соціальному середовищі є свої
норми і правила, а отже, і показники вихованості
людини. При цьому слід враховувати вік, рівень
соціального досвіду людини тощо.
Критерії вихованості — ознаки, за допомогою яких
роблять висновок про рівень вихованості людини,
оцінюють результати виховного впливу.
Рівень вихованості наближено характеризують
словами: високий, середній, низький.
Рівень вихованості — ступінь сформованості в учня
відповідно до вікових можливостей найважливіших
якостей особистості, які є показниками вихованості.
Високий рівень певної якості особистості
характеризується наявністю всіх ознак, властивих
цьому показнику. Середній — наявністю половини чи
більше ознак відповідного критерію. Низьким
вважають такий, коли є менше половини ознак від
загальної кількості чи коли їх немає взагалі.
26. Технології діагностики й вимірювання вихованості учнів - пізнавальна і навчальна культура, культура розумової праці;
молодшого шкільного віку. Критерії, рівні та показники - культура поведінки та спілкування;
вихованості учнів початкової школи. - здоров'я і фізична культура;
Під вихованістю у педагогіці розуміють комплексну властивість - умови сімейного виховання;
особистості, яка характеризується наявністю і ступенем - характерологічні особливості (характер, темперамент, воля);
сформованості соціально цінних якостей і властивостей, що - індивідуальні характеристики.
відображають усебічність її розвитку. Діагностика учнівського колективу, з метою виявлення виховних
Діагностування вихованості - це розпізнання і вивчення істотних можливостей колективу та умов для інтелектуального розвитку.
ознак вихованості, їх комбінацій, форм вираження як Вивчаються: - структура, особливості
реалізованих цілей виховання. Діагноз встановлюється тоді, коли міжособистісних стосунків; -
педагог ще не володіє повною інформацією про вихованість учня, ставлення до навчання в школі;
а робить висновок на основі її суттєвих проявів з метою - характер громадської думки;
встановлення причин, що перешкоджають досягненню бажаного - згуртованість (традиції, суспільна думка, роль активу тощо);
ступеня розвитку якостей і властивостей особистості; визначення - зовнішні зв'язки;
факторів, які сприяють успішній реалізації цілей виховання. - історія колективу;
Діагностика спрямована на вивчення учнів, які удосконалюють - форми дозвілля.
своє самостановлення, і педагогів, що організовують пізнавальну, Самодіагностика особистості і діяльності педагогів, з метою
трудову, художньо-естетичну та ін. діяльність вихованців, оцінки ними власних можливостей у розв'язанні конкретних
створюють умови для зміни позиції особистості у системі виховних завдань, включаючи самоаналіз особистих рис і
відносин, її всебічного формування. професійних умінь. Вивчаються: -
Знання вихованця повинно прийти до вихователя не у процесі виховна діяльність педагогів;
байдужого його вивчення, а лише в процесі спільної з ним роботи - індивідуальний стиль педагогічного спілкування та керівництва;
і найактивнішої йому допомоги... - поведінка у складних, у тому числі й конкретних ситуаціях;
Отже, поняття "діагностика виховання" ширше, ніж поняття - культура розумової праці та самовдосконалення.
"вимірювання виховання". Вимірювання проводиться з метою - рівень оволодіння педагогічними вміннями;
констатації стану вихованості. У діагностиці ж оцінка вихованості є - авторитет у колег та учнів і їхніх батьків;
причиною більш глибокого вивчення протікання виховного - володіння, педагогічною технікою, технологією та методикою
процесу, визначення шляхів його удосконалення на основі знання індивідуальних педагогічних взаємин;
про способи й умови взаємодії його компонентів. - характер і причини труднощів у виховній роботі.
Другою важливою особливістю діагностики є прогностичний Види діагностик:
характер її висновків. Прогноз потрібний для того, щоб внести вихідна, яка проводиться на початку нового навчального року чи у
необхідні корекції розвитку школяра: підсилити бажані і нещодавно створеному учнівському колективі;
нейтралізувати небажані тенденції. У цьому розумінні діагностика поточна, що відбувається у ході виховної роботи;
є основою індивідуального підходу до вихованця. Проте, оскільки підсумкова або рубіжна, яка завершує вивчення даного колективу
розрив між метою і досягнутими результатами спостерігається у цей час. Діагностика, що проводиться у системі й за певною
постійно, завдання діагностики вихованості актуальне для всіх програмою дозволяє зробити процес педагогічного моніторингу
вихованців. Ступінь вихованості колективу визначається на цілеспрямованішим і результативнішим, акцентувати увагу на
підставі своєрідного поєднання вихованості всіх його членів. головних, істотних моментах досліджуваного явища, що підвищує
Третьою особливістю діагностики вихованості є те, що перевага в дієвість отриманої інформації й дає можливість оперувати
ній надається методам, які сприяють виявленню цілісної позиції фактами під час вирішення практичних педагогічних завдань з
особистості школяра. Вимірювання ж базується на узагальненні даним учнівським колективом. Для цього діагностична
оцінок окремих актів поведінки вихованця. Будучи спрямованою програма моніторингу будується на наступних принципах:
на потреби організації виховного процесу, діагностика організації педагогічного спілкування; прагматичної значущості;
передбачає згорнуті рішення педагога і тому надає перевагу інтегративному характері інформації; педагогічній діагностиці;
інтегративній діагностичній інформації. А це передбачає й соціально-нормативної обумовленості; прогностичної
інтегральну оцінку ступеня сформованості позиції особистості, а спрямованості; науковості; безперервності; цілісності й
також її окремих позицій. наступності. Урахування цих принципів у ході розробки програми
Критерії вихованості моніторингу сприяє успішності його протікання й одержання
Критерій (від гр. kriterion) - ознака, на основі якої здійснюється об'єктивної інформації. До
оцінка, мірило. Критерії вихованості - це теоретично розроблені складових діагностичної програми моніторингу якості виховної
показники рівня сформованості різних якостей особистості роботи відносять: 1) постановку мети (вказівка на те,
(колективу). яким повинен бути результат виховного впливу); 2)
Критеріями вихованості виступають такі інтегральні прояви вироблення критеріїв, за якими буде проводитися відстеження
особистості, як система цінностей (смислів), здатність включитися педагогічних фактів і явищ;
у відповідний вид діяльності, проявити цілеспрямованість, 3) вибір коригувальних дій педагога;
осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність. 4) вибір форми моніторингу;
У якості критерію вихованості особистості школяра розглядаються 5) визначення об'єкта спостереження (рівень знань, рівень
її активна громадянська позиція, що проявляється в ціннісних вихованості, якість викладання, характер педагогічного впливу на
стосунках особистості до дійсності. З безлічі таких стосунків учнів, взаємодії в системі «учитель – учень», взаємодія сім’ї та
можна вичленувати як найбільш інформативні: школи, форми та методи виховного впливу тощо); 6) вибір
· відношення до навчання;· відношення до людей;· відношення методів моніторингу.
до самого себе;· відношення до природи;· відношення до праці;·
відношення до дійсності.
Кожен показник входить в зміст стандартизованої характеристики
вихованості школяра і має 4-бальну градацію, що характеризує
рівень його розвитку. З точки зору реалізації виховних цілей в
розвитку школярів ці рівні умовно можуть бути названі як:
· педагогічно доцільний…..4
· допустимий........................3
· тривожний..........................2
· критичний...........................1
Критерії
Показники
1. Сформованість пізнавального потенціалу особистості
випускника.
1. Навчання учнів. 2. Розвиненість мислення. 3. Пізнавальна
активність.
2. Сформованість морального потенціалу особистості випускника.
1. Моральна спрямованість. 2. Сформованість стосунків
особистості випускника до Батьківщини, сім’ї, школи, до себе,
навчання, природи, праці, класному колективу.
3. Сформованість комунікативного потенціалу особистості
випускника.
1. Комунікабельність. 2. Сформованість комунікативної культури.
4. Сформованість фізичного потенціалу особистості випускника.
1. Стан здоров’я. 2. Розвиненість фізичних якостей.
5. Сформованість естетичного потенціалу особистості.
1. Розвиненість почуття прекрасного і інших естетичних почуттів.

27. Методи вивчення особистості. Діагностика особистості,

учнівського колективу та самодіагностика.
Методи вивчення особистості педагогічного дослідження можна
класифікувати на емпіричні методи дослідження, теоретичні
методи, математичні і статистичні методи дослідження.
Емпіричні методи педагогічного дослідження. Ця група методів
зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх
зв’язків і відношень. Найчастіше в педагогічних дослідженнях
використовуються розкриті емпіричні методи дослідження, до
яких належать педагогічне спостереження, бесіда, анкетування.
Теоретичні методи педагогічного дослідження. До теоретичних
методів педагогічного дослідження належать аналіз і синтез,
індукція та дедукція, порівняння, класифікація, узагальнення,
абстрагування, конкретизація. Математичні і
статистичні методи педагогічного дослідження. Ці методи
застосовують у педагогіці для оброблення одержаних методами
спостереження й експерименту даних, а також для встановлення
кількісних залежностей між досліджуваними феноменами.
Сутність математичних методів полягає в описі педагогічних явищ
за допомогою кількісних характеристик, використанні
кібернетичних моделей для визначення оптимальних умов
управління процесом навчання і виховання. Застосування їх для
відображення педагогічних явищ можливе за умови масовості,
типовості, вимірюваності явищ.
Діагностика особистості школяра, з метою виявлення
індивідуальних особливостей, рівнів їхньої вихованості та
загального розвитку. Вивчаються:
спрямованість особистості (потреби, інтереси, переконання,
ціннісні орієнтації, мотиви, установки).
28. Група продовженого дня як важливий фактор організації
виховної роботи в позаурочний час.
Група продовженого дня є однією із форм виховання дітей і
допомагає організувати найсприятливіші умови для їхнього
відпочинку, навчання і виховання, поєднання навчально-виховної
роботи на уроках і в позаурочний час.
Вона забезпечує, враховуючи вікові особливості, їхній розумовий,
моральний, естетичний, фізичний, духовний розвиток, створює
умови для організації продуктивної праці, відкриває можливості
всебічного виявлення і розвитку індивідуальних, здібностей, ЗО. Специфіка організації виховної роботи з обдарованими
запитів та інтересів дітей. дітьми та дітьми з особливими освітніми потребами.
Успішна робота продовженого дня залежить не тільки від того, Зазвичай обдарованими називають дітей, які: мають високий
наскільки цілеспрямовано спланована робота, але й наскільки інтелект та рівень творчості випереджають однолітків у розвитку
правильно організований у ній режим. Від раціонального, з точки наділені особливими здібностями до навчання у школі чи до
зору педагогічної і гігієнічної побудови, режиму залежить специфічних видів діяльності (і досягають високих результатів у
підвищення успішності, збереження достатньої працездатності і цих видах діяльності) постійно прагнуть праці, яка відповідає
попередження втомлюваності учнів. їхнім здібностям.
Дотримання упродовж тривалого часу правильного режиму Навчаючи таких дітей, педагоги повинні не лише використовувати
сприяє зміцненню здоров'я, створює життєрадісний настрій і увесь свій досвід, спеціальні знання, а й постійно знаходитись в
підвищує працездатність школярів. Неухильне дотримання пошуку специфічних форм і методів роботи з метою розкриття й
режиму виховує в учнів такі цінні якості як дисциплінованість, розвитку їх талантів, ефективного механізму включення здібного
акуратність, організованість.Правильне чергування в режимі дня учня в навчально-виховний процес.
праці і відпочинку в свою чергу сприяє збереженню в дітей Виховна робота з обдарованими дітьми реалізує такі завдання:•
найвищої працездатності.Режим дня в групі повинен відповідати Розвиток цілісної картини світу в уявленнях дитини.• Розвиток
психолого-педагогічним, гігієнічним і віковим особливостям учнів творчого критичного й абстрактно-логічного мислення,
і сприяти перетворенню в єдиний гармонійний процес навчально- здатностей розв'язувати проблеми.• Розвиток здатності
виховну роботу, відпочинок і трудову діяльність школярів. самостійно навчатися та здійснювати дослідницьку роботу.•
При плануванні режиму роботи групи продовженого дня Розвиток здатностей до самопізнання й саморозуміння,
необхідно врахувати такі вимоги:- відповідність режиму віковим формування позитивної «Я-концепції».
особливостям школярів;- педагогічне забезпечення чергування
режимних моментів;- раціональний розподіл часу на навчання, Зрозуміло, що робота з такими дітьми має свою специфіку. Тому,
харчування, відпочинок, позакласні і позашкільні заходи, в тому працюючи з учнями молодшого шкільного віку, учитель повинен:
числі максимальне перебування дітей на свіжому повітрі;- чітку − підхоплювати думки учнів, оцінюючи їх одразу, підкреслюючи їх
організацію роботи дитячого колективу, єдність вимог до дітей і оригінальність, важливість, стимулюючи інтерес до пізнання
контроль за їх діяльністю. нового; − стимулювати й підтримувати ініціативу, самостійність
Орієнтуючись на рекомендовані режими і беручи до уваги місцеві учнів; − створювати проблемні ситуації, що вимагають пошуку
умови (черговість проведення годин дозвілля і прогулянок на альтернативи, сприяють розвитку здатності до прогнозування,
території школи, час роботи загально-шкільних гуртків і секцій), уяви; − розвивати критичне сприйняття дійсності; − учити
вихователь розробляє режим конкретної групи продовженого доводити розпочату справу до логічного завершення; − надавати
дня, враховуючи пропозиції вчителів, побажання батьків.Після можливість виконувати більше навчальних завдань із
уроків учням пропонується перебувати на свіжому повітрі 30-60 підвищенням рівня їх складності (але уникати перевантаження); −
хв. залучати вихованців до творчої діяльності під час проведення
різних заходів, відкритих занять, свят; − під час опрацювання
програмового матеріалу залучати дітей до творчої пошукової
роботи з використанням випереджальних завдань, створювати
розвивальні ситуації; − активно залучати дітей до участі в
районних, обласних, всеукраїнських конкурсах, змаганнях,
виставках; − впливати особистим прикладом.
Специфіка роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
полягає в тому що учень потребує особливої уваги від учителя,
але вона не має стати центром уваги у класі. Потрібно залучати їх
до позашкільної роботи відповідно до можливостей, інтересів,
нахилів, здібностей, з урахуванням їхніх побажань, віку,
психофізичних особливостей та стану здоров'я.
29. Значення культури педагогічного спілкування у виховному Виховна робота в інклюзивному класі ґрунтується на принципах
процесі. Вербальні та невербальні засоби педагогічного педагогічно-корекційної роботи:
спілкування в початковій школі. 1. Єдності корекції та розвитку. Рішення про потребу корекційної
Професійне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія роботи робиться тільки на підставі психолого- педагогічного
педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на аналізу внутрішніх і зовнішніх умов розвитку дитини.
встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну 2. Єдності вікового та індивідуального розвитку. Здійснюється
оптимізацію діяльності і стосунків. Професійне педагогічне індивідуальний підхід до дитини в контексті її вікового розвитку.
спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через 3. Єдності діагностики та корекції розвитку. Перш ніж вирішувати,
учителя трансляцію учням людської культури, допомагає чи потрібна корекційна або розвивальна робота з дитиною, треба
засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під виявити психологічні особливості її розвитку, рівень
час обміну думками; забезпечує формування власної гідності сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність
дитини. Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, рівня розвитку знань, умінь і навичок, особистісних і
породжує страх, невпевненість, спричинює зниження міжособистісних новоутворень віковим орієнтирам, вимогам
працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті суспільства.
появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у них 4. Діяльнісного підходу до здійснення корекції. Заснований на
зменшується бажання думати і діяти самостійно. Почуття визнанні того, що саме активна діяльність самої дитини є
пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у рушійною силою розвитку; на кожному етапі розвитку існує так
деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості звана провідна діяльність, яка сприяє розвитку дитини в певному
пізнання і спілкування з’являється відчуженість періоді онтогенезу. Розвиток будь-якої людської діяльності (гри,
Спілкування є складним, багатоплановим процесом, у якому, крім навчання, спілкування) потребує спеціального формування.
слів, для обміну інформацією використовують різноманітні
засоби - постава тіла, жести,міміка, інтонація, погляд. Впливають
на нього просторове розміщення партнерів, навіть їхні манери
одягатися тощо. Усі ці засоби передавання належать до
невербальної комунікації.
Невербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією
шляхом використання для передавання повідомлень
невербальних засобів комунікації.
Істотну роль невербальне спілкування відіграє у комунікації
вчителя, оскільки різні засоби невербальної комунікації (жест,
міміка, поза ,погляд, дистанція) є іноді виразнішими й дієвішими
носіями інформації, ніж слова.
Зміст, результативність комунікації, самопочуття, поведінка
співрозмовників залежать від їх розміщення у просторі. Йдеться
про відстань між ними, положення їхніх тіл. Особливо важливим
щодо цього є дотримання параметрів міжособистісного
комунікативного простору.
Міжособистісний комунікативний простір (дистанція спілкування)
– відстань між тими, хто спілкується.
Однією з передумов досягнення вчителем комунікативної мети є
досконале володіння вербальними засобами комунікації.
Провідна роль у цьому належить усному мовленню (монолог,
діалог. полілог), за допомогою якого розв’язуються професійні
педагогічні завдання, відбувається передавання інформації іншим
людям з метою впливу на їх поведінку, діяльність, та писемному
мовленню як чинникам загальної культури і грамотності вчителя.
Універсальним знаряддям міжособистісної взаємодії є вербальна
комунікація.
Вербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією за
допомогою мови (усної, писемної, внутрішньої), який
відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної
розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених
норм.
Завдяки усному професійно-педагогічному мовленню суб'єкт
педагогічної діяльності має змогу оптимально розв'язувати
педагогічні завдання на прогнозованому професійному рівні.
Важливою передумовою цього є наявність емоційної та
інтелектуальної взаємодії з учнями, яка відбувається за
допомогою мовленнєвих засобів відповідно до норм певної
мови.
Учитель повинен майстерно володіти професійно-спрямованою
писемною комунікацією, реалізуючи її у різних формах: звіти,
службові листи, довідки, доповідні та пояснювальні записки,
автобіографія, резюме, нотатки тощо.
Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за
допомогою спеціальних графічних знаків.
ПЕДАГОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ. ПЕДАГОГІЧНА ІННОВАТИКА Один з найголовніших напрямів його роботи — добір і
1. Управління і керівництво освітою в Україні. Загальні розстановка педагогічних кадрів. У сфері його компетенції
принципи управління освітою. організація роботи ради школи, педагогічної ради, батьківського
У період інтенсивної розбудови системи освіти в Україні комітету, батьківського всеобучу, загальне керівництво
особливого значення набуває управління навчально-виховними методичною роботою, навчально-виховним процесом,
закладами. координація позакласної роботи вчителів. Директор несе
Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, відповідальність за організацію роботи з охорони праці і техніки
організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і безпеки, забезпечення гігієни праці учнів і вчителів.
підведення підсумків на основі достовірної інформації. Заступник директора з навчально-виховної роботи. Організовує і
Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, контролює процес навчання школярів, їх загальноосвітню і
постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента, трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку. Контролює
Кабінету Міністрів України, досягнень психолого-педагогічної виконання навчальних планів і програм, якість знань, умінь і
науки і передового педагогічного досвіду. навичок учнів. Здійснює керівництво методичною роботою з
Органи управління освітою. учителями школи, складає і контролює розклад уроків, графіки
Управління освітою здійснюють державні органи управління та факультативних і гурткових занять, контрольних, проведення
органи громадського самоврядування. лабораторних робіт, навчальних екскурсій. Відповідає за звітність
До державних органів управління освітою належать:— із питань навчально-виховного процесу, організовує методичну
Міністерство освіти і науки України;— інші центральні органи роботу предметних комісій та методичних об'єднань, діяльність
виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні шкіл передового досвіду кращих педагогів. Контролює роботу
заклади;— Вища атестаційна комісія України;— Державна шкільної бібліотеки, навчального сектора учкому.
акредитаційна комісія. Другий заступник директора з навчально-виховної роботи. Керує
Міністерство освіти і науки України є центральним органом навчально-виховним процесом у початкових класах,
державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері безпосередньо відповідає за організацію методичної роботи їх
освіти. учителів. Контролює роботу груп подовженого дня.
Міністерство освіти і науки України:— бере участь у визначенні Заступник директора з виховної роботи. Організовує позакласну
державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу
кадрів;— розробляє програми розвитку освіти, державні класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи,
стандарти;— забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними які залучаються до виховної роботи з учнями. В його обов'язки
органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;— входить організація і координація шкільної художньої
акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади, видає самодіяльності, туризму та краєзнавчої роботи, підготовка і
їм ліцензії, сертифікати;— організовує атестацію педагогічних і проведення традиційних шкільних та державних свят, організація
науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм чергування класів по школі. Він підтримує зв'язок з інспекцією у
кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань. справах неповнолітніх, відповідає за діяльність клубу вихідного
Органами громадського самоврядування в освіті є:— дня, консультує батьків, шефів, платних та громадських керівників
Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;— загальні збори гуртків щодо організації праці з дітьми.
колективів навчальних закладів;— районні, міські, обласні Заступник директора з господарської частини. Відповідає за
конференції педагогічних працівників. збереження шкільних приміщень і майна, за матеріальне
Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи,
щодо формування державної політики у сфері освіти. протипожежну охорону, правильну організацію роботи
обслуговуючого персоналу. У деяких школах нового типу за
рішенням ради школи призначають заступників директора з
перспективних на їх погляд напрямів роботи.
Заступник директора школи з наукової роботи. Одним з його
завдань є аналіз процесів у системі освіти, прогнозування нових
тенденцій та коригування відповідно до них стратегії розвитку
школи, реалізації інноваційних програм, впровадження системи
дослідницької, дослідно-експериментальної роботи в школі,
створення в ній позитивних інноваційних умов. Керує роботою
відповідних загальношкільних колегіальних органів. Розробляє
2. Органи управління системою освіти в Україні та їх завдання. методичні документи, розділи програми школи, які стосуються
Структура управління освітою в Україні. перспектив її розвитку.
Органи управління освітою. Заступник директора з комерційної діяльності (завуч-
Управління освітою здійснюють державні органи управління та координатор). Встановлює зв'язки зі спонсорами, шефами, веде
органи громадського самоврядування. пошук джерел позабюджетного фінансування школи та
До державних органів управління освітою належать:— ін.Заступник директора з соціально-педагогічної реабілітації.
Міністерство освіти і науки України;— інші центральні органи Організовує, контролює роботу класів вирівнювання, займається
виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні питаннями педагогічної корекції, адаптації учнів і вчителів у
заклади;— Вища атестаційна комісія України;— Державна навчально-виховному процесі школи.Такий розподіл обов'язків
акредитаційна комісія. між членами адміністрації школи є типовим для багатьох
Міністерство освіти і науки України є центральним органом загальноосвітніх шкіл. Реально кількість посад, розподіл
державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері функціональних обов'язків відбувається з урахуванням
освіти. конкретних особливостей школи (кількість учнів, спеціалізація
Міністерство освіти і науки України:— бере участь у визначенні тощо).
державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки
кадрів;— розробляє програми розвитку освіти, державні
стандарти;— забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними
органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;—
акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади, видає
їм ліцензії, сертифікати;— організовує атестацію педагогічних і
науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм
кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Органами громадського самоврядування в освіті є:—
Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;— загальні збори
колективів навчальних закладів;— районні, міські, обласні
конференції педагогічних працівників.
Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції
щодо формування державної політики у сфері освіти.

3. Поняття про управлінські органи в школі. Органи

колегіального управління школою. Педагогічна рада школи, її
функції та особливості роботи.
Основними формами управлінської діяльності є педагогічний
аналіз стану навчально-виховної роботи в школі; планування
роботи і організація діяльності школи; внутрішкільний контроль
та регулювання життєдіяльності школи.Безпосереднє управління
середньою ЗОШ, як державною установою здійснює її директор,
який призначається на посаду органом державного управління.
Його обов’язки чітко визначені чітко визначені в Положенні про
середній загальноосвітній навчальний заклад, де вказано, що
директор забезпечує реалізацію державної освітньої політики,
розпоряджається шкільним майном і коштами в установленому
порядку затверджує кошторис та його виконання, укладає угоди,
відкриває рахунки в банках, розпоряджається кредитами, видає
накази та розпорядження, обов’язкові для всіх учасників
навчально-виховного процесу, організовує і контролює
навчально-виховну практику.Заступник директора з навчальної
роботи: організовує і контролює процес навчання школярів, їх
загальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і
поведінку; виконання навчальних планів і програм, якість знань,
умінь і навичок учнів, керівництво методологічною роботою з
учителями школи.
Заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну
виховну роботу і дозвілля учнів, надає необхідну допомогу
класним керівникам, вихователям та іншим працівникам школи,
що залучаються до проведення виховних робіт з учнями.
Помічник директора з господарської частини: відповідає за
збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення
навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну
охорону, правильну організацію роботи обслуговуючого
персоналу

4. Адміністрація школи як управлінський орган. Основні функції

директора школи. Службові обов’язки заступників директора
школи.
Управління сучасною школою є складною системою з багатьма
внутрішніми взаємозв'язками. Його ефективність багато в чому
залежить від правильного розподілу обов'язків в адміністрації
школи, до якої належать директор, заступники з навчальної,
виховної, наукової та господарської роботи.
Директор школи. Його діяльність регламентується Положенням
про загальноосвітній навчальний заклад, згідно з яким
директором може бути тільки громадянин України, який має
вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж
педагогічної роботи не менше 3 років, успішно пройшов
атестацію керівних кадрів освіти у порядку, встановленому
Міністерством освіти і науки України. Він є найвищою посадовою
особою в школі, діє від імені школи, представляє її в усіх
організаціях, розпоряджається її майном і коштами, укладає
договори, видає фінансові доручення, відкриває у банку рахунок,
розпоряджається кредитами, видає накази по школі, його
вказівки є обов'язковими для її учнів та учителів.
Директор організовує планування змісту та забезпечення
навчально-виховного процесу, несе за нього відповідальність. До
його обов'язків належить також піклування про здоров'я, безпеку
учнів, про створення умов для позакласної та позашкільної
роботи. Директор наділений адміністративною владою, і від
уміння користуватися нею залежить його авторитет. Він не може
бути консервативним виконавцем інструкцій, а мусить бути
творчим керівником. Важливо, щоб він був наділений такими
рисами, як демократизм, вимогливість, самовимогливість,
чесність, відвертість, дипломатичність, мобільність, чуття нового
тощо.
Директор школи керує роботою своїх заступників, узгоджує
спільну діяльність адміністрації школи з громадськими
організаціями, вчителів та учнів, відповідає за комплектування
класів і працевлаштування випускників.
5. Органи громадського самоврядування в школі. У своїй роботі шкільна інспекція керується постановами і
Учнівський комітет. законами Верховної Ради, указами і розпорядженнями
Вибирається на учнівських зборах загальноосвітнього Президента України, декретами, постановами і
навчального закладу. Включає до свого складу представників від розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та
класів. Представляє права учнів у внутрішньо шкільних нормативними документами Міністерства освіти України,
управлінських органах. Забезпечує врахування інтересів учнів у управління освіти обласної держадміністрації, відділу освіти
плануванні та організації внутрішнього і зовнішнього життя районної держадміністрації.
школи.
Учнівський парламент. У зміст роботи шкільної інспекції входить контроль за:
Характерна форма учнівського самоврядування в деяких закладах
нового типу. Дає можливість для виховання рис державо творця у
його учасників. До складу учнівського парламенту за принципом — забезпеченням закладів освіти кадрами;
державного входять комісії, постійні та тимчасові, створені
відповідно для виконання постійних та тимчасових завдань. — виконанням загальноосвітніми навчально-виховними та
Таким чином, учні привчаються до демократичного характеру іншими закладами освіти постанов, наказів, директивних та
життєорганізації учнівського колективу. нормативних документів;
Батьківські комітети класу і школи.
Обираються на батьківських зборах. Забезпечують єдність вимог
сім'ї, школи та громадськості у вирішенні проблем виховання, — станом викладання та якістю знань, умінь і навичок учнів, їх
розвитку та навчання дітей. Діють згідно з тимчасовим вихованістю;
положенням. їхні ухвали, які мають рекомендаційний характер,
обов'язково розглядаються та враховуються адміністрацією — виконанням завдання по охопленню обов'язковим навчанням
загальноосвітнього навчального закладу. На своїх засіданнях всіх дітей шкільного віку, що проживають у мікрорайоні школи;
розглядають проблеми перспективних напрямів розвитку школи,
матеріально-технічного забезпечення її життєдіяльності, надання
матеріальної допомоги учням, які в силу певних причин — за роботою адміністрації закладу освіти по підвищенню
потребують її, сприяння роботі учнівських об'єднань за кваліфікації педагогічних працівників;
інтересами.
Профспілкові об'єднання вчителів. — вивченням і впровадженням передового педагогічного
Реалізують право педагогічних і технічних працівників школи досвіду, досягнень психолого-педагогічної науки;
вільно об'єднуватися у профспілки для захисту своїх прав.
Адміністрація загальноосвітнього навчального закладу
зобов'язана погоджувати з профспілковим комітетом умови праці — вивченням морально-психологічного клімату в колективі.
педагогічного, адміністративно-господарського, навчально-
допоміжного, медичного та обслуговуючого персоналу, Основні умови ефективного інспектування — це плановість,
навчальне навантаження, штатний розпис. Профспілковий систематичність, усебічність, глибина педагогічного аналізу стану
комітет слідкує за дотримуванням адміністрацією школи вимог справ, об'єктивність в оцінці роботи, вимогливість, тактовність
трудового законодавства. інспекторського персоналу.

Інспектування поділяють на фронтальне і тематичне. Фронтальне

інспектування передбачає перевірку всіх сторін діяльності
загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Тематичне
інспектування дає

можливість глибоко і всебічно вивчити лише одне питання

6. Методи управлінської діяльності в сучасній школі. Функції роботи школи чи групи шкіл (наприклад, «Стан викладання та
управління. якість знань учнів з математики», «Активізація пізнавальної
Методи управління — засоби управлінської діяльності керівника діяльності учнів на уроці», «Диференціація навчання школярів»,
школи, до яких він вдається з метою цілеспрямованого впливу на «Організація позашкільної та позакласної виховної роботи»).
учасників навчально-виховного процесу (вчителі, працівники 3. Особливості організації та проведення інспектування
школи, учні, батьки). Тематика, термін та перелік освітніх закладів, що підлягають
Сукупність методів управління складають: інспектуванню, визначені в річних планах роботи відділу,
— вербальні методи: індивідуальні (консультація, бесіда), групові управління, Міністерства освіти. Проведенню інспекторської
(інструктаж, нарада, збори); перевірки передує підготовча робота. У ході підготовчої роботи
— дослідницькі методи: вивчення передового досвіду, опрацьовуються керівні і нормативні документи і матеріали,
атестування педагогічних кадрів, анкетування та інтерв'ювання, пов'язані з темою перевірки, визначаються і аналізуються наявні
підготовка, друкування матеріалів (газет, збірників, статей, матеріали і показники роботи загальноосвітнього навчально-
методичних рекомендацій) про діяльність педагогічного й виховного закладу, матеріали попередніх перевірок.
учнівського колективів; Підбирається бригада та розподіляються обов'язки між її
— ілюстративно-показникові методи: моделювання структури членами. До складу бригади відділу освіти райдержадміністрації
організації навчально-виховного процесу, побудова графіків, можуть входити працівники відділу освіти, методисти
таблиць, матриць з вивчення рівня знань і вихованості учнів, райметодкабінетів, працівники позашкільних установ, голови
професійної підготовленості вчителів до творчої праці; районних методичних об'єднань вчителів-предметників, вчителів
— техніко-технологічні методи: застосування технічних засобів і початкових класів, керівники загальноосвітніх навчально-
пристроїв (комп'ютера, телебачення, радіо, селектора тощо). виховних закладів.
Основними функціями управлінської діяльності є педагогічний
аналіз стану навчально-виховного процесу в школі, планування
роботи, організація діяльності школи, внутрішкільний контроль та Максимальна тривалість фронтальної перевірки
регулювання життєдіяльності колективу школи. загальноосвітнього навчально-виховного закладу освіти — 2
Цикл управління школою розпочинається з педагогічного аналізу тижні. У ході перевірки члени бригади спостерігають і аналізують
роботи за попередній період та оцінки її ефективності, а саме: що навчальні заняття, проводять контрольні роботи, усне опитування
дала певна діяльність керівникам, учителям; що нового з'явилося учнів, бесіди з учнями, вчителями, керівниками школи,
в діях педагогів, житті класів, учнів; як проведена робота сприяла відвідують позакласні заходи, перевіряють стан внутрішньо-
вихованню в учнів національної свідомості й високоморальних шкільного керівництва і контролю, організацію методичної
якостей; які помилки були допущені керівниками; наскільки роботи, ведення шкільної документації і інше.
оптимальним був контроль; чи своєчасним було регулювання
процесу. Функція педагогічного аналізу закладає основи для
здійснення планування.
Планування — основний визначальний момент управління, який
означає проектування навчально-виховного процесу і процесу
керівництва ним, визначення мети й завдань.
Організація внутрішкільного управління є наступною функцією —
це приведення в дію управлінського рішення, утілення плану в
життя. Ця робота складається з вибору найдоцільніших форм і
методів залежно від термінів виконання, розстановки виконавців,
їхніх ділових якостей і досвіду та надання настанов.
Контроль — один з головних засобів забезпечення надійної й
достовірної інформації про стан навчально-виховної роботи. При
проведенні контролю потрібно дотримуватися взаємозв'язку і
взаємопогодженості форм і часу зі змістом навчально-виховного
процесу, диференційованого підходу до об'єктів, всебічності й
глибини охоплення об'єкта контролю, систематичності й
послідовності, перевірки виконання й гласності, динамічності
форм і методів, залучення до контролю громадськості.
Регулювання — підтримання об'єкта управління на необхідному
рівні, перевід його в якісно новий стан.

7. Структура та зміст роботи шкільної інспекції. Інспектування

загальноосвітнього закладу. Особливості організації та
проведення інспектування.
1. Структура шкільної інспекції
Інспектування — це система державного контролю за
виконанням освітніми закладами будь-яких форм власності
постанов і законів Верховної Ради, указів і розпоряджень
Президента України, рішень уряду в галузі освіти, директивних і
нормативних документів інших керівних органів з одночасним
наданням їм необхідної допомоги.

Структура шкільної інспекції така: інспектори відділів освіти

районної державної адміністрації, інспектори управління освіти
обласної державної адміністрації, інспектори Міністерства освіти
України.

Інспекторський контроль районної ланки спрямований на

діяльність керівників загальноосвітніх навчально-виховних
закладів та інших закладів освіти, управління освіти обласної
держадміністрації — на діяльність відділів освіти районної
держадміністрації, а через них на керівників навчально-виховних
закладів, Міністерства освіти — на діяльність управління освіти
обласної держадміністрації, а через них на районні відділи

Інспектори відділу освіти районної держадміністрації

призначаються і звільняються завідуючим відділом, інспектори
управління освіти обласної держадміністрації — начальником
управління, Міністерства освіти України — міністром освіти.
2. Зміст роботи шкільної інспекції
8. Ліцензування, атестація загальноосвітніх навчальних шкільного віку. Охоплення їх навчанням. Охоплення навчанням
закладів. випускників основної середньої школи. Виявлення і влаштування
Загальноосвітні навчально-виховні заклади можуть розпочинати дітей з психофізичними вадами, робота педагогічного колективу
свою діяльність тільки за наявності ліцензій. Ліцензування — це щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх, допомога
підтвердження права навчально-виховного закладу здійснювати відстаючим. Створення умов для систематичного відвідування
діяльність по наданню послуг для отримання загальної середньої школи й запобігання відсіву учнів. Організація медичного нагляду
освіти на рівні державних стандартів. Мета ліцензування — та роботи груп подовженого дня. Раціональне використання
встановлення відповідності програми діяльності навчально- фонду загального навчання. Ведення шкільної документації. 3.
виховного закладу заявленому статусу, створення рівних Управління підвищенням професійної кваліфікації вчителів.
можливостей для суб'єктів підприємництва на ринку освітніх Внутрішньо шкільна методична робота. 4. Керівництво
послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів держави педагогічним процесом: заходи щодо організації початку і
та замовників цих послуг. закінчення навчального року. Комплектування класів,
Для проведення ліцензування загальноосвітніх навчально- призначення класних керівників, вихователів груп подовженого
виховних закладів при обласних державних адміністраціях дня, керівників гуртків, завідувачів кабінетами. Розподіл
створюється регіональна експертна рада. педагогічного навантаження, складання розкладу уроків,
На ліцензійну експертизу подаються такі матеріали : заява на факультативних і гурткових занять, графіків навчальних екскурсій,
ліцензування освітньої діяльності, в якій вказується тип контрольних робіт.. Організація і проведення випускних і
навчально-виховного закладу, загальний напрям діяльності, перевідних екзаменів. Позаурочна робота. 5. Організація
обсяги прийому дітей. До заяви додаються дозвіл на заснування підвищення якості виховного процесу. Заходи щодо забезпечення
закладу, свідоцтво про його державну реєстрацію, статут спільної роботи школи, сім'ї, громадськості й трудових колективів
навчально-виховного закладу, навчально-виховні плани, освітні з виховання учнів. Спільна робота школи зі Службою у справах
вимоги до випускників, відомості про соціальну інфраструктуру неповнолітніх і кримінальною міліцією у справах неповнолітніх.
закладу освіти, матеріально-технічне та навчально-методичне Організація медичних оглядів учнів, їх медичного обслуговування
забезпечення. і профілактичної роботи із запобігання захворюванням.
Регіональні експертні ради у двомісячний термін проводять Санітарно-гігієнічна пропаганда. Заходи з проти нікотинової,
ліцензійну експертизу і подають свій висновок до органу, який протиалкогольної та проти наркотичної пропаганди. Заходи з
приймає рішення про видачу ліцензій. Він у свою чергу в фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи.
тримісячний термін повинен розглянути подані матеріали і Організація індивідуальної виховної роботи з учнями. 6.
прийняти рішення про видачу ліцензій або про відмову в її видачі. Соціально-економічна діяльність: зміцнення й раціональне
Ліцензія видається на термін, що відповідає тривалості використання навчально-матеріальної бази, заходи з дотримання
навчання, але не менше, ніж на три роки. Контроль за техніки безпеки, санітарії, гігієни. Заходи з допризовної
дотриманням умов ліцензування закладом здійснює орган, що підготовки та військово-патріотичного виховання. Заходи з
видав ліцензію на провадження освітньої діяльності. професійної орієнтації. Спільна робота школи та позашкільних
Ліцензований заклад освіти зобов'язаний пройти атестацію. установ щодо організації дозвілля учнів. Трудове навчання і
Атестація — це підтвердження державою здатності закладу до виховання. Суспільне та сімейне виховання. Підготовка і
проведення навчально-виховного процесу на рівні державних проведення капітального (поточного) ремонту шкільного
стандартів освіти. Метою атестації є перевірка вимог чинного комплексу, складання проектнокошторисної документації. 7.
законодавства щодо забезпечення конституційного права на Демократизація та координація внутрішньо шкільного контролю.
освіту і відповідності закладу освіти державним вимогам Контроль за станом навчально-матеріальної бази. Контроль за
(стандартам освіти). Періодичність проведення атестації — не рівнем знань, умінь і навичок учнів, за рівнем їх вихованості.
частіше одного разу у 5 років. Контроль за станом планувальної та облікової документації.
Міністерство освіти розробляє і затверджує перелік документів, Організація контролю за виконанням державних законодавчих
необхідних для організації та проведення атестації закладів актів, наказів і розпоряджень Міністерства освіти і науки України,
освіти. місцевих органів влади. Перевірка і затвердження планів
Для організації проведення атестаційної експертизи навчально-виховної роботи вчителів, усіх ланок діяльності школи,
створюються регіональні експертні ради або центри. Атестацію аналіз виконання навчальних планів і програм, викладання
закладу освіти проводить експертна комісія, до складу якої окремих предметів, ефективності уроків. Запровадження системи
входять працівники органів державного управління та Державної роботи вчителів, класних керівників. Здійснення оперативного
інспекції закладів освіти, висококваліфіковані педагогічні та контролю за станом техніки безпеки й охорони праці, пожежної
науково-педагогічні працівники, а також можуть залучатися безпеки, запобігання травматизму та нещасним випадкам з
представники зацікавлених організацій, підприємств і установ, дітьми. Підсумки та результативність внутрішньо шкільного
професійних і творчих спілок. контролю. Тематика й терміни проведення педагогічних рад і
Заклад освіти, що атестується, подає до регіональної експертної наказів по школі1. Наведена структурна схема є орієнтовною.
ради матеріали самоаналізу освітньої діяльності, що включають Школи набули чималого досвіду планування роботи на рік, і
аналіз стану навчально-матеріальної бази, кадрового і навчально- багато з них виробили власні схеми структури плану. Форми
методичного забезпечення, копії навчальних планів і програм річного плану також довільні.
тощо. Експертна комісія працює в закладі освіти не більше двох До підготовки річного плану залучають працівників школи.
тижнів. Наприкінці березня на основі аналізу діяльності за попередній
За підсумками роботи експертна комісія складає акт семестр директор визначає проблеми, які школа повинна
атестаційної експертизи закладу освіти, в якому містяться вирішити в наступному навчальному році, дає завдання своїм
рекомендації щодо визнання закладу освіти атестованим або заступникам і окремим працівникам щодо підготовки матеріалів,
неатестованим, і передає його регіональній експертній раді та визначає терміни їх подання. У квітні на нараді при директорі
керівництву закладу освіти. розглядається питання планування роботи на наступний рік,
У випадку незгоди закладу освіти з рекомендаціями експертної обговорюються проблеми й завдання, над якими працюватиме
комісії він має право подати апеляцію до органу державного школа. З числа педагогів можуть створюватися групи для
управління освітою, на який покладається проведення атестації. розробки розділів плану. Учасникам наради дають завдання
Якщо апеляція визнається правомірною, то призначається новий підготувати матеріали до річного плану, їх подають дирекції До 1
склад експертної комісії, висновки якої є остаточними. червня. Після закінчення навчального року, врахувавши його
Регіональна експертна рада на основі розгляду матеріалів підсумки, на основі зібраного матеріалу складають план роботи
атестаційної експертизи готує мотивований висновок щодо школи на наступний навчальний рік.
атестації закладу освіти та подає його до органу державного
управління освітою, на який покладено проведення атестації. Він
приймає рішення про атестацію цього закладу. Заклад освіти
визнається атестованим, якщо результати його діяльності
відповідають встановленим державним вимогам. Неатестований
заклад освіти позбавляється ліцензії про проведення освітньої
діяльності.

9. Планування роботи школи. Система шкільного планування,

його принципи. Зміст річного плану роботи загальноосвітньої
школи.
Чітке, конкретне планування навчально-виховної роботи школи —
важлива умова її успішної діяльності. Воно забезпечує
цілеспрямованість у роботі всіх підрозділів, створює умови для
організованої роботи педагогічного та учнівського колективів,
раціонального використання часу та інших можливостей і
резервів. Розрізняють перспективне, річне й поточне планування
діяльності школи. В усіх видах планування враховують зовнішню і
внутрішню інформацію. До зовнішньої належать вказівки
державних і відомчих органів щодо завдань сучасної школи, про
зміст навчання і виховання підростаючого покоління. Внутрішня
інформація містить необхідні відомості про попередню діяльність
школи, досягнення, недоліки і труднощі в роботі педагогічного
колективу.
Плануючи роботу школи, необхідно дотримуватися таких
принципів: науковості, що передбачає систему науково
обґрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів;
реальності й оптимальності заходів, які б забезпечили
рівномірний ритм роботи школи протягом року; соціальні вимоги,
що передбачають формування в учнів потрібних суспільству
моральних, правових, трудових та інших якостей, принципу
цілеспрямованості, педагогічної доцільності, концептуальна
єдність заходів у досягненні сформульованих цілей, єдине
спрямування.
Річне планування дає можливість поєднувати перспективні
завдання з конкретними завданнями на кожний семестр, на
кожен місяць навчального року. Річний план роботи школи може
мати такий зміст: 1. Вступ. Аналіз виконання плану за минулий
навчальний рік. Головні завдання і проблеми, над вирішенням
яких працюють педагогічний і учнівський колективи. 2.
Забезпечення прав особистості на освіту. Оперативний облік дітей
10. Педагогічний аналіз стану навчально-виховного процесу в класних керівників тощо. Водночас кожному з них слід вивчати
школі. роботу всіх учителів і вихователів, що потребує детальної
Педагогічний аналіз – це важлива функція управління, підготовки до кожного контрольного заходу.
спрямована на вивчення стану, тенденцій розвитку, об’єктивну Для забезпечення системи і єдності вимог внутрішкільного
оцінку результатів педагогічного процесу й вироблення на цій контролю директор спільно зі своїми заступниками складає плани
основі рекомендацій щодо упорядкування системи або переводу контролю (на півріччя, місяць, тиждень), в яких зазначає, хто із
її у вищий якісний стан. Саме він дає змогу керівнику школи керівних працівників школи, коли і з якою метою, який вид
бачити й оцінювати зміни у навчально-виховному процесі. перевірки і якими методами здійснюватиме. У таких планах
передбачено можливість спільного відвідування уроків і
Педагогічний аналіз – це вміння передбачити проблемні ситуації, позакласних занять керівниками школи, залучення до участі в
прогнозувати, формувати ці проблеми, ставити завдання. Аналіз контролі керівників методичних об'єднань, досвідчених учителів,
дає можливість прийняти обґрунтоване рішення. Аналіз роботи – класних керівників.
це своєрідна підготовка до чергового витка розвитку освітнього Внутрішкільний контроль повинен мати індивідуальний характер,
закладу. Тому теоретичні знання та практичні навички аналітичної що потребує здійснення контролю за роботою кожного члена
діяльності для керівника мають важливе і актуальне значення. колективу. Він має бути систематичним, раціональним,
всебічним. Важливо забезпечити єдність вимог і об'єктивність, що
унеможливлює суб'єктивні оціночні судження і висновки, а також
Основними функціями управлінської діяльності є педагогічний диференційований підхід, який враховує специфічні особливості
аналіз стану навчально-виховного процесу в школі, планування та індивідуальні якості контрольованих.
роботи, організація діяльності школи, внутрішкільний контроль та Алгоритм здійснення контролю складається із кількох етапів, які
регулювання життєдіяльності колективу школи. Цикл управління упорядковують контролювальну діяльність, що позначається на її
школою розпочинається з педагогічного аналізу роботи за ефективності.
попередній період та оцінки її ефективності, а саме: що дала Перший етап — підготовчий:
певна діяльність керівникам, учителям; що нового з'явилося в • постановка мети, завдань, вибір об’єктів і суб’єктів контролю;
діях педагогів, житті класів, учнів; як проведена робота сприяла • планування контролю;
вихованню в учнів національної свідомості й високоморальних • розробляння (відбір) правил, норм, стандартів для здійснення
якостей; які помилки були допущені керівниками; наскільки контролю;
оптимальним був контроль; чи своєчасним було регулювання • вироблення критеріїв оцінювання;
процесу. Функція педагогічного аналізу закладає основи для • визначення форм узагальнення результатів контролю.
здійснення планування. В роботі розглядається сутність Другий етап — організація контрольної діяльності:
педагогічного аналізу як важливої функції управління школою, • визначення термінів контролю;
його місце в плануванні роботи навчального закладу, доведено • відбір форм, методів контролю;
важливість професійно значущих знань і вмінь директора школи, • розробляння матеріалів для здійснення контролю: анкет, тестів,
їх роль у здійсненні педагогічного аналізу управлінської контрольних робіт тощо;
діяльності, запропоновано для впровадження схему здійснення • ознайомлення об’єктів контролю з метою, завданнями,
підсумкового аналізу результатів діяльності навчального закладу. строками контролю, критеріями оцінювання їхньої діяльності,
формами, методами контролю, формою узагальнення результатів
контролю.
Третій етап — безпосереднє здійснення контролю:
• перевірка, облік, оцінювання;
• узагальнення результатів контролю.
Четвертий етап — аналіз результатів контролю:
11. Системний аналіз уроку. • співставлення результатів контролю із визначеними нормами,
Системний аналіз — це розглядання уроку як єдиної системи з стандартами;
точки зору рішення головного дидактичного завдання й • оцінювання результатів за визначеними критеріями;
одночасно рішення розвиваючих завдань уроку, забезпечення • з’ясування відхилень від стандартів і норм;
формування знань, умінь і навичок учнів, засвоєння ними • установлення причин відхилень від стандартів і норм;
способів навчання • повідомлення результатів контролю об’єкта, узгодження
Оцінка основних особистісних якостей вчителя. позицій.
Знання предмета і загальна ерудиція вчителя. П’ятий етап — корекція результатів контролю:
Рівень педагогічної та методичної майстерності. • перевірка стандартів і норм на надійність і валідність;
Культура мови, темп, дикція. Інтенсивність. Образність, • перевірка методики та технології контролю, її ефективність;
емоційність, загальна та специфічна грамотність. • перевірка ступеня компетентності суб’єкта контролю;
Ступінь тактовності та демократичності взаємин з учнями. • якісне оцінювання діяльності об’єкта контролю;
Зовнішній вигляд, культура, міміка, жести. • складання довідок, розпоряджень, наказів, рекомендацій за
Оцінка основних характеристик учнів на занятті. результатами контролю;
Наявність і ефективність колективних (групових) форм роботи • самоаналіз контрольно-аналітичної діяльності керівником;
учнів на уроці. • перевірка виконання рішень, наказів, рекомендацій за
Ступінь дисциплінованості, організованості та зацікавленості в результатами контролю.
даному навчальному предметі взагалі і в уроці зокрема. Здійснення контрольно-аналітичної діяльності передбачає
Оцінка змісту діяльності викладача і учнів. видання констатувального наказу, складання довідки за
Науковість, доступність і посильность досліджуваного матеріалу. результатами проведеної роботи та видання узагальнювального
Актуальність і зв'язок з життям. наказу.
Ступінь новизни, проблемності і привабливості навчальної
інформації.
Оптимальність обсягу запропонованого для засвоєння нового
матеріалу.
Оцінка мети та результатів проведеного уроку.
Ступінь конкретності, чіткості та лаконічності формулювання мети
уроку.
Реальність, доцільність, складність і досяжність мети одночасно.
Ступінь навчального впливу проведеного уроку на учнів.
Ступінь виховного впливу (що і в якій мірі сприяє вихованню учнів
в ході уроку)

12. Логіка аналізу виховного заходу.

Важливе місце в аналітичній діяльності керівника школи займає
педагогічний аналіз виховних заходів, колективних творчих справ
(КТД). Як було зазначено раніше, виховний захід являє собою ряд
послідовно взаємопов'язаних етапів, в процесі реалізації яких
діти беруть участь в організаційній, предметної, творчої
діяльності.У загальному вигляді логіка педагогічного аналізу
виховного справи визначається послідовністю етапів його
проведення. Послідовність етапів може мати наступний вигляд:
спільна вироблення цілей, завдань виховного заходу, вибір форм
проведення; спільне планування; участь учнів у підготовці та
особливості педагогічного керівництва вчителів; безпосереднє
проведення виховного справи; спільне підведення підсумків і
аналіз.
Вивчення досвіду роботи шкіл та їх керівників дозволяє
представити один з можливих варіантів педагогічного аналізу
виховного справи:
аналіз мети виховного справи;
аналіз теми виховного справи, форми його проведення,
визначення місця даного заходу в системі виховної роботи класу,
школи;
оцінку місця проведення виховного справи, оформлення
аудиторії, стану та якості використаного обладнання;
аналіз кожного етапу проведення виховного справи (досягнення
виховної завдання етапу, відповідність змісту поставленого
завдання етапу, оптимальність використання методів, аналіз
результатів етапу);
аналіз впливу виховного справи на індивідуальний розвиток
особистості школяра, на розвиток дитячого колективу, його
самоврядування;
оцінку діяльності вчителя, класного керівника, рівня його
педагогічної майстерності: компетентності та професіоналізму
вихователя в управлінні виховним процесом, авторитетності,
педагогічного такту, форм співробітництва;
недоліки в проведенні виховного справи, їх причини;
рекомендації, поради класному керівнику, вчителю, вихователю
щодо вдосконалення виховного процесу.
Змістовну основу підсумкового аналізу роботи школи за
навчальний рік складають провідні напрямки:
якість викладання - відповідність професійної підготовки вчителів
вимогам тогочасної школи; виконання освітніх програм і
державних стандартів; використання активних форм і методів
навчання; реалізація виховного потенціалу уроку; розвиток
індивідуальних задатків і здібностей особистості; дотримання
норм оцінки знань, умінь та навичок учнів;
якість знань, умінь, навичок учнів - обсяг, глибина, системність,
міцність, усвідомленість; якість знань учнів на різних ступенях
загальної освіти (початкової, основної, повного середнього);
типові прогалини в знаннях учнів та їх причини; комп'ютерна
грамотність учнів, ступінь розвитку пізнавальних інтересів та ін;
рівень вихованості школярів; стан і якість методичної роботи в
школі;
ефективність роботи з батьками і громадськістю;
стан здоров'я школярів і санітарно-гігієнічна культура;
результативність діяльності ради школи, педагогічної ради;
робота школи за минулий десятирічний цикл навчання і
виховання; звітний загальношкільний доповідь.
Проведення підсумкового аналізу, його об'єктивність, глибина,
перспективність готують роботу над планом нового навчального
року.

13. Особливості внутрішньошкільного контролю. Етапи

здійснення внутрішньошкільного контролю.
Внутрішкільний контроль — систематична, цілеспрямована
перевірка роботи вчителя адміністрацією школи.
Його мета — домогтися оптимальної відповідності діяльності
школи державним стандартам.
Внутрішкільний контроль планується заздалегідь. Керівники
школи розподіляють між собою сфери діяльності для контролю
залежно від свого фаху. Тому директорові школи, якщо його
спеціальність, наприклад, фізика, доцільніше зосередитися на
контролі вчителів, що викладають предмети фізико-
математичного циклу; коли, наприклад, його заступник з
навчальної роботи історик, він перевіряє діяльність учителів
гуманітарних предметів; заступник з виховної роботи — роботу
14. Види, форми і методи внутрішньошкільного контролю.
Вимоги до організації внутрішньошкільного контролю.
Внутрішньошкільний контроль невіддільний від
внутрішньошкільного керівництва. У зміст внутрішньошкільного
контролю входить контроль за виконанням всеобучу, станом
викладання навчальних предметів, якістю знань, умінь і навичок
учнів, виконанням навчальних планів і програм, покласною і
позашкільною виховною роботою, організацією методичної
роботи, веденням шкільної документації, виконанням наказів,
розпоряджень, доручень.
Види
Класно-узагальнюючий. Передбачає виявлення рівня знань і
вихованості учнів класу, якості та методів викладання, якості
роботи класного керівника, виконання батьківських обов'язків у
вихованні дітей. Фронтальний. Спрямований на вивчення стану
викладання окремих предметів у всіх або окремих класах, стану
роботи класних керівників у всіх або окремих класах.
Тематичний. Його мета — перевірка роботи всього колективу над
певною проблемою, рівня знань і вмінь учнів з якоїсь теми або
предмета, стану роботи класних керівників у певному напрямі та
ін. Персональний. Його суть —
перевірка продуктивності викладацької діяльності, методичного
рівня учителя загалом або окремого аспекта його діяльності.
Оглядовий. Предметом перевірки є стан шкільної документації,
стан трудової дисципліни, стан навчального обладнання.
Форми внутрішкільного контролю
Колективна. До контролю залучають усі ступені управління:
адміністрацію, керівників кафедр, досвідчених учителів, учнів,
батьків.
Взаємоконтроль. До контролю залучають керівників кафедр,
досвідчених учителів і класних керівників через наставництво,
взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів.
Самоконтроль. Делегується найдосвідченішим учителям і
класним керівникам з обов'язковим періодичним звітуванням за
пропонованими схемами.
Адміністративний плановий контроль. Здійснюють директор, його
заступники, керівники кафедр відповідно до плану
внутрішкільного контролю.
Адміністративний регулювальний (позаплановий) контроль.
Здійснюють директор і його заступники у разі виникнення
непередбачених планом проблем.
Методи
Спостереження. Передбачає відвідування уроків, позакласних
заходів з наступним обговоренням.
Перевірка документації. Охоплює роботу з класними журналами,
щоденниками учнів, планами уроків, особовими справами учнів
та ін.
Опитування. Усне опитування здійснюють під час невимушеної
або цілеспрямованої бесіди за спеціально підготовленою
програмою.
Тестування. Використання методу психологічної діагностики для
вимірювання індивідуальних відмінностей.
Ретроспективний розбір. Використовується оцінка діяльності
школи випускниками минулих років, викладачами вищих
навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів та ін.
За логічною послідовністю внутрішкільний контроль поділяють на
поточний, попередній, проміжний, підсумковий, а також
епізодичний і періодичний.

15. Основні форми і зміст методичної роботи в школі. Функції

методичної роботи в школі. Вимоги до методичної роботи та
критерії її ефективності.
Методична робота – це робота, яка сприяє поліпшенню фахової
підготовки педагогічних кадрів у школах, спонукає кожного
вчителя до підвищення свого фахового рівня; сприяє взаємному
збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними
знахідками, дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної
майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує
підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення
до пошуку.
Зміст методичної роботи:
- поглиблення філософсько-педагогічних знань, які спрямовані на
відродження і розвиток національної освіти в Україні, вивчення
педагогічної теорії і методики навчання і виховання, психології,
етики, естетики, поглиблення науково-теоретичної підготовки з
предмету і методики його викладання з урахуванням вимог
Закону “Про мови” в Україні;
- освоєння і практичне застосування теоретичних положень
загальної дидактики, методики і принципів активізації навчальної
діяльності учнів і формування у них наукового світогляду,
виходячи з вимог етнопедагогіки;
- систематичне інформування про нові методичні рекомендації,
публікації по змісту і методиці навчально-виховної роботи,
глибоке вивчення відповідних державних нормативних
документів;
Основні форми методичної роботи в школі
Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і
колективній формах.
Індивідуальна форма. Ця форма методичної роботи вчителів є
складовою їх самоосвіти. Зміст індивідуальної самоосвіти
педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-
педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі
шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань,
семінарів, конференцій, педагогічних читань; розробку окремих
проблем, пов'язаних з удосконаленням навчально-виховної
роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку
доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування
педагогічних та методичних журналів, збірників та ін.
Організація самоосвіти передбачає зв'язок самоосвіти з
практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність
самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; гласність і
наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі;
Молоді спеціалісти, які закінчили вищі педагогічні заклади освіти,
упродовж першого року роботи за місцем працевлаштування
проходять стажування. Його мета — набуття практичних умінь і
навичок педагогічної діяльності.. Наставник надає стажисту
допомогу в плануванні навчальновиховної роботи, в розробці
поурочних планів та ін. Результати стажування розглядає
наприкінці навчального року дирекція школи.
Колективні форми 1. Відкриті уроки — одна з колективних форм
методичної роботи, їх мета — підвищення майстерності всіх
учителів. Основні завдання відкритих уроків: упровадження в
практику вчителів передового педагогічного досвіду і результатів
досліджень педагогічної науки, спрямованих на розв'язання
завдань, що стоять перед національною школою.
2.Одним із шляхів підвищення методичного рівня вчителів є
залучення їх до розробки актуальної для педагогіки і школи
проблеми. Наукову проблему обирають з таким розрахунком,
щоб до її розробки можна було залучити всіх педагогів школи.
3. Семінар-практикум — продуктивна форма методичної роботи.
Цінність його в тому, що вчителі самостійно опрацьовують
педагогічну літературу з обговорюваної проблеми, аналізують
власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники
семінарупрактикуму оформляють у вигляді рефератів або
доповідей.
4. Педагогічні читання — сприяють підвищенню педагогічної
майстерності вчителів. Мають на меті узагальнення і поширення
передового педагогічного досвіду і проводяться з актуальної
педагогічної тематики, їх можна організувати у школі, районі,
області, країні.
Функції методичної роботи в школі:
А) функція планування – важливий підготовчий етап методичної
роботи, яка полягає у визначенні системи заходів, що забезпечать
досягнення найкращих результатів;
Б) організаційна функція проявляється в діяльності, пов’язаній з
удосконаленням структури методичної роботи, змісту діяльності
різних її складових;
В) діагностична функція – вимагає регулярного вивчення ступеня
розриву між реальним рівнем компетентності педагогів, що
виявляється в узагальненому результаті їх праці, та вимогами
суспільства до якості діяльності конкретних працівників освіти в
умовах розбудови української національної школи;
Г) прогностична функція вимагає визначення знань та умінь,
необхідних педагогам у майбутньому;
Д) моделююча функція полягає у розробці принципово нових
положень навчально-виховної роботи в школі, у формуванні та
впровадженні моделей передового досвіду, їх
експериментальній перевірці, після якої вони можуть бути
використані як зразки для впровадження;
16. Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних
працівників.
Підвищення кваліфікації, методичної майстерності педагогів
відбуваються завдяки внутрішньо шкільній системі методичної
роботи та навчанню з відривом від основного місця роботи.
Кожний педагог, незалежно від закладу, в якому працює,
повинен один раз на 4—5 років проходити підвищення
кваліфікації в закладах післядипломної освіти, на відповідних
факультетах педагогічних інститутів, курсах, на факультетах
підвищення кваліфікації на базі педагогічних університетів. Школи
направляють педагогів відповідно до термінів перепідготовки та
офіційного набору певних груп за профілем перепідготовки.
Підвищення кваліфікації керівників шкіл здійснюється у
спеціальних групах (на факультетах, в інститутах), які
зосереджують свою роботу на вивченні сучасної теорії управління
(менеджменту).
Внутрішньо шкільну методичну роботу здійснюють певного дня
тижня, у найзручніший для всіх членів педагогічного колективу
час.
Для стимулювання діяльності вчителів щодо підвищення їх
професійної кваліфікації, методичної майстерності, спрямованості
до якісних результатів у навчанні й вихованні школярів,
починаючи з 1972 p., запроваджено їх атестацію.
Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється
спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня
кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на
присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.
Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників
зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу
педагогічної роботи їм встановлюють кваліфікаційну категорію,
визначають тарифний розряд оплати праці, присвоюють
педагогічне звання.
Атестація проводиться відповідно до Закону України «Про освіту»
з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо
підвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої
ініціативи. Вона є дієвим стимулом підвищення педагогічної
майстерності.
Традиційно проводили її один раз на 5 років. Основна частина
спеціалістів (учителі з вищою освітою) підтверджувала рівень
своєї кваліфікації, кращі з них здобували більш високу
кваліфікаційну категорію, окремих атестували як фахівців з
низьким рівнем кваліфікації, чиї професійні якості не відповідали
вимогам працівників освіти. З демократизацією системи освіти
з'явилася можливість атестуватись педагогу за власним
бажанням, який вправі звернутися із заявою до атестаційної
комісії з проханням атестувати його на будь-яку категорію.
Система атестаційних комісій має таку ієрархічну структуру:
головна, створена органом управління освітою на рівні країни,
краю, області, автономії; районна (окружна, міська), яка
створюється відповідним органом управління освітою;
атестаційна комісія освітнього закладу, яка створюється
педагогічною радою закладу. Кожна з комісій розглядає коло
питань у межах своєї компетенції, тобто присвоює відповідні
кваліфікаційні категорії: вищу (головна атестаційна комісія);
першу (районна (окружна, міська) комісія); другу (атестаційна
комісія освітнього закладу).
Відповідно встановлено кваліфікаційні категорії: спеціаліст,
спеціаліст другої категорії, спеціаліст першої категорії, спеціаліст
вищої категорії, а також педагогічні звання: старший учитель,
старший викладач, учитель (вихователь)- методист, педагог-
організатор-методист, майстер виробничого навчання першої
(другої категорії) та інші.
Атестація педагогічних працівників на сучасному етапі
передбачає системність і цілісність експертних оцінок, відкритість,
колегіальність, єдність вимог. Суть їх сформульовано в
кваліфікаційних характеристиках, затверджених Міністерством
освіти і науки, регіональними органами управління освітою.
Атестацію проводять одноетапно (з теоретичних і практичних
питань одночасно) або в два етапи. На першому організовують
теоретичні кваліфікаційні випробування (іспити, співбесіди, захист
власного творчого звіту) або дослідні (експериментальні
розробки). Мета їх — з'ясувати рівень теоретичної підготовки
педагога (спеціальних знань, методики викладання предмета,
психолого-педагогічних знань, володіння новими педагогічними
технологіями, уміння використовувати знання у власній
діяльності). Другий етап передбачає перевірку та оцінювання
практичних професійних умінь педагога (результативність праці в
навчально-виховному процесі). З цією метою члени комісії
відвідують заняття, проводять анкетування учнів, батьків, колег
атестуючого, адміністрації школи. Використання психолого-
педагогічних методик дає змогу об'єктивно визначити реальний
кваліфікаційний рівень педагога, його творчий потенціал.
Атестація робочого місця є одним із елементів атестації
педагогічного працівника.

17. Передовий педагогічний досвід і його види. Критерії

визначення передового педагогічного досвіду.
Під поняттям педагогічний досвід розуміють сукупність знань,
умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-
виховної роботи.
На важливу роль педагогічного досвіду вказували К.Д.Ушинський,
А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. К.Д.Ушинський, зокрема,
виділяє таке поняття як педагогічна досвідченість, під якою він
розуміє факти виховання, пережиті вчителем. Ці факти «повинні
зробити вплив на розум вихователя, класифікуватися в ньому за
своїми характерними особливостями, узагальнюватися, стати
думкою, і вже ця думка, а не сам факт зробиться правилом
виховної діяльності вчителя».
А.С.Макаренко розкрив діалектичну природу педагогічного
досвіду, вказавши на важливість індукції і дедукції в ньому.
На творчий підхід у використанні чужого досвіду вказував
В.О.Сухомлинський. «Досвід уявляється мені садом квітучих
троянд. Ось нам треба пересадити цей квітучий кущ із саду на
своє поле. Що для цього треба зробити? Насамперед вивчити
грунт свого поля, додати те, чого в ньому не вистачає. Підготувати
цей грунт, потім уже пересаджувати. Але як? Разом з грунтом, не
оголюючи коренів».
Науковці поділяють педагогічний досвід на різні групи:
передовий, масовий (позитивний), недостатній. Масовий досвід є
характерним для основної маси педагогічних працівників.
Недостатній досвід — це досвід помилковий або застарілий,
досвід роботи молодих учителів.
Передовий педагогічний досвід — це досвід, який забезпечує
високу результативність як на основі сумлінного виконання
обов'язків, так і новаторства. Передовий педагогічний досвід
залежно від обсягу теми поділяють на комплексний і локальний,
а за кількістю авторів — на індивідуальний та колективний.
Комплексний досвід охоплює значну кількість питань роботи
вчителя чи педагогічного колективу (наприклад, система роботи
вчителя з розвитку зв'язного мовлення учнів, система роботи
педколективу навчально-виховного закладу щодо формування
національної свідомості учнів). Локальний досвід охоплює
окреме питання чи кілька взаємозв'язаних питань (наприклад,
досвід роботи вчителя математики з проблеми диференціації
навчання школярів, досвід педколективу з питань оптимізації
навчально-виховного процесу).Індивідуальний досвід — це
конкретний педагогічний досвід. Колективний досвід — це
досвід педколективу навчально-виховного закладу, творчого
об'єднання вчителів тощо.
Передовий педагогічний досвід поділяють на новаторський і
зразковий. Новаторський досвід виділяється певною
оригінальністю, новизною. Новизна досвіду може мати
об'єктивний або суб'єктивний характер. Якщо новизна досвіду
має об'єктивний характер і пошуки педагога-новатора носять
експериментальний характер, то такий досвід називають
дослідницьким Новаторський досвід може відрізнятися певною
оригінальністю, вдосконаленням форм, методів, засобів навчання
і виховання на основі творчого їх використання. Такий досвід
називають раціоналізаторським . Зразковий досвід — це
досвід роботи сумлінних вчителів, які використовують досягнення
педагогічної науки і практики, методичні рекомендації,
розроблені вченими, методистами, і педагогічна діяльність яких
служить зразком для інших.
18. Особливості вивчення, узагальнення і впровадження в
практику передового педагогічного досвіду.
Педагогічний досвід — сукупність знань, умінь і навичок, здобутих
учителем у процесі навчально-виховної роботи.
Він є важливим елементом загальної культури педагога, в якій
відображаються знання, вміння, навички та індивідуальні риси
його особистості, постійно розвиваючись, збагачуючись протягом
усієї педагогічної діяльності. Оновлюваність педагогічного досвіду
зумовлена постійними змінами у практичній педагогічній
діяльності та освітніх надбаннях педагога.

Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішньо

шкільного контролю на педагогічних читаннях, конференціях
тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно
вивчати й узагальнювати. Педагогічна наука пропонує таку
етапність вивчення педагогічного досвіду.
Визначення педагогічної проблеми та об'єкта вивчення. На цьому
етапі формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність,
формують групу для його вивчення.
Попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє
ознайомлення з об'єктом досвіду через відвідування навчальних
занять, бесіди з педагогами, попереднє вивчення шкільної
документації. Виходячи з цього, визначають ідеї передового
досвіду, уточнюють методи його вивчення.
Теоретична підготовка. Особам, які вивчають передовий досвід,
треба знати теоретичні та методичні положення з цієї проблеми,
вже розроблені в педагогічній науці та практиці. Це дасть змогу
визначити ступінь новизни досвіду, з'ясувати педагогічні умови,
які забезпечують його результативність.
Основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний
матеріал, вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу,
проводять контрольні зрізи. Зібраний матеріал класифікують на
типовий і випадковий, відтак його систематизують та
узагальнюють.
Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Аргументуються
і підкріплюються емпіричним матеріалом вихідні теоретичні
положення, сформульовані на етапі теоретичної підготовки. У
процесі систематизації та узагальнення досвіду саме вихідні
теоретичні положення є основою визначення провідних його
ідей, вироблення методичних рекомендацій щодо вирішення
досліджуваної проблеми. Дається оцінка перспективності цього
досвіду.
Під час вивчення передового педагогічного досвіду розкривають
його авторів, технологію — сукупність методів педагогічної
діяльності, особливість їх співвідношення та взаємодію, що
забезпечують бажаний результат і визначають педагогічну
майстерність автора досвіду. Важливо чітко визначити критерії
передового педагогічного досвіду, які дадуть змогу розглядати
його не як випадкове явище, а як систему діяльності, а також
умови формування досвіду, що допоможе зробити висновок про
можливість його відтворювати. Необхідно визначитися і щодо
засобів вивчення передового педагогічного досвіду, шляхів його
поширення та популяризації.
У практиці склалися такі форми й методи втілення передового
досвіду:
• відкриті уроки та інші заняття;
• усні повідомлення результатів вивченого, узагальнення
передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у школі, на
нарадах, курсах, семінарах представників народної освіти;
• письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення
передового педагогічного досвіду у формі методичних листів,
методичних розробок, статей у газетах і журналах, видання
брошур, монографій, збірників матеріалів конференцій і
семінарів;
• наочно-демонстраційна популяризація передового
педагогічного досвіду — організація виставок, спеціальні стенди
при методкабінетах та ін.

19. Наукова організація педагогічної праці. Інновації

(нововведення) в освіті. Критерії педагогічних інновацій.
Інновації (італ. innovatione — новина, нововведення) — нові
форми організації праці та управління, нові види технологій, які
охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні
сфери.
Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення
нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в
організацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця.
Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових
пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і
цілих колективів.
Інновація освіти — цілеспрямований процес часткових змін, що
ведуть до модифікацій мети, змісту, методів, форм навчання й
виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.
Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі
проблеми педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і
поширення передового педагогічного досвіду та проблема
впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в
практику. Результатом інноваційних процесів слугує
використання теоретичних і практичних нововведень, а також
таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може
виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом
нових педагогічних технологій, теорій, концепцій.
До педагогічних інновацій можна віднести набутки окремих
педагогів, творчих груп, які являють собою цілісну систему роботи
з певного напрямку, здебільшого недостатньо висвітленого у
науково-методичній літературі. Ці системи ґрунтуються на ідеях
відомих педагогів і на власному досвіді та інтуїції. Заслуга їхніх
авторів у тому, що вони по крихтах збирають, систематизують,
узагальнюють потрібний матеріал, вкладають у нього свої
знахідки, своє розуміння проблеми, і це дає підставу говорити
про новизну, оригінальність, а разом і про реальність підходів до
здійснення поставлених завдань.
Інноваційна спрямованість роботи вчителів визначається
критеріями педагогічних інновацій, до яких належать: а) новизна,
що дає змогу визначити рівень новизни досвіду. Розрізняють
абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні
новизни; б) оптимальність, який сприяє досягненню високих
результатів за найменших витрат часу фізичних, розумових сил; в)
результативність та ефективність, що означає певну стійкість
позитивних результатів у діяльності вчителя; г) можливість
творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає
придатність апробованого досвіду для масового впровадження в
загальноосвітніх закладах.
Маючи чітке уявлення про зміст та критерії педагогічних
інновацій, володіючи методикою їх застосування, учителі,
керівники навчальних закладів послідовно впроваджують їх у
свою практику. Але часто буває, що педагогічні інновації, у зв'язку
з відсутністю належної педагогічної експертизи та апробації,
недостатньою організаційною, технічною, психологічною
підготовленістю педагогічних кадрів, не знаходять подальшої
реалізації. Часто поспішне впровадження нововведень
призводить згодом до відмови від них. Увесь цей комплекс
причин свідчить про несформованість у школах потрібної
морально-психологічної ділової атмосфери, і якншими словами -
інноваційного середовища.
Наукова організація педагогічної праці

Наукова організація педагогічної праці (НОПП) - система науково

обґрунтованих заходів, спрямованих на вдосконалення
педагогічної праці та її умов, забезпечення максимальної
ефективності навчання і виховання за раціонального
використання часу, сил, засобів педагога та учнів.
НОПП охоплює такі проблеми, як економія, раціональне
використання часу, створення і раціональне використання
сприятливих умов праці та відпочинку, максимальне піклування
про здоров'я та всебічний розвиток усіх учасників трудового
процесу. Загальний зміст її утворюють НОП педагога, НОП учнів,
наукова організація праці педагогічного колективу школи.
Важливими елементами наукової організації праці вчителя є
організація часу, методика роботи з книгою, техніка фіксації та
оброблення інформації, методика відбору і зберігання готової
інформації. Учитель повинен уміти правильно розраховувати,
розподіляти час, уникати формальних заходів, намагатися
поєднувати різні види діяльності (перевірку зошитів і слухання
цікавої радіопередачі), використовувати раціональні методи
виконання запланованого, кооперуватися з іншими вчителями
(проведення класних годин у паралельних класах) тощо.
20. Концептуальні засади педагогічної технології М. Монтессорі
«Будинок вільної дитини».
Система М. Монтессорі охоплює концепцію і технологію
виховання й навчання дітей віком від 2,5 до 12 років. Найвищий
інтерес викликають її положення, що стосуються навчання,
виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.
Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає в необхідності
створення педагогом предметно-просторового середовища, в
якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній
потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це
середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її
індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у
наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх
використання. Такими засобами є автодидактичні (самонавчаючі)
Монтессорі-матеріали, з якими дитина працює, спочатку
наслідуючи педагога, діючи за зразком, а потім — самостійно
виконуючи різноманітні вправи. На цій підставі у педагогічній
системі Монтессорі можна виокремити такі ключові моменти:
1) навколишнє підготовлене середовище і вправи для розвитку
моторики, сенсорики (лат. sensus — відчуття) та інтелекту;
2) педагог, який створює, готує розвивальне середовище.
Філософія виховання М. Монтессорі заснована на власних
спостереженнях за дітьми, гуманістичних традиціях Ж.-Ж. Руссо,
Й.-Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, які визнавали особливу значущість
вродженого потенціалу дитини, її здатності розвиватися в
атмосфері свободи й любові. Своєрідність педагогічної філософії
М. Монтессорі полягає в тому, що дитинство, на її погляд, є не
просто періодом життя, а іншим полюсом природи людини і що
дорослий залежить від дитини настільки, наскільки дитина
залежить від нього.
М. Монтессорі вірила у безмежні можливості дитини, яка
«вступає до світу, щоб відновити людство», вважала, що дитина
володіє унікальною здатністю до самобудівництва. Аналізуючи
цей феномен, вона дійшла висновку, що ще до народження
дитина має в собі духовний зародок — модель власного
психічного розвитку, який, будучи вродженою її психічною
сутністю, виявляє себе лише у процесі розвитку.
Сенситивні періоди універсальні, тобто виникають у процесі
розвитку всіх дітей, незалежно від раси, національності,
соціального походження, геополітичних і культурних
відмінностей тощо. Водночас вони є індивідуальними, оскільки
час їх настання, тривалість і динаміка можуть бути різними у
конкретних дітей, хоч існують приблизні середньостатистичні
межі кожного з них:
- сенситивний період розвитку мовлення (0—6 років);
- сенситивний період сприйняття порядку (0—3);
- сенситивний період сенсорного розвитку (0—5,5);
- сенситивний період сприйняття маленьких предметів (1,5—
2,5);
- сенситивний період розвитку рухів і дій (1—4);
- сенситивний період розвитку соціальних навичок (2,5-6).
Їх внутрішній структурі властиві повільний початок, етап
максимальної інтенсивності й поступовий спад відповідної
сприйнятливості.
Філософські погляди М. Монтессорі базуються на космічній
теорії, згідно з якою все у світі (рослини, тварини, людина) існує
та діє відповідно до космічного плану розвитку Всесвіту. Смисл
життя, за її твердженням, полягає не в тому, щоб «досягти
досконалості на безмежному шляху прогресу», а в тому, щоб
«вплинути на навколишнє середовище і досягти в ньому певної
мети».

21. Особливості змісту вальдорфської педагогіки. Використання

ідей вальдорфської педагогіки в сучасній освіті.
Метою вальдорфських навчальних закладів є не накопичення
знань дитиною, а виховання людини, орієнтованої на
навколишній світ, здатної здійснювати усвідомлений вибір і брати
на себе відповідальність за нього.
У класичній вальдорфській школі навчання триває 12 років, а ті,
хто вирішив вступити до університету, закінчують ще 13-й
(абітурієнтський) клас. Головною фігурою навчально-виховного
процесу у вальдорфській школі є класний учитель, який викладає
в одному класі (з 1-го по 8-й) усі загальноосвітні предмети.
Навчальний процес відбувається без підручників і методик.
Немає у вальдорфській школі й оцінок. Замість них, учитель
постійно дає образні характеристики різних дитячих робіт. Тут
немає директора чи завуча. Існує лише педагогічна і господарська
колегії.У старших класах класних учителів замінюють учителі-
спеціалісти (предметники). Щодня перші дві ранкові години
відводять для головного уроку, на якому вивчають один
загальноосвітній предмет. Протягом дня вивчення інших
загальноосвітніх предметів вважається недоцільним. Опанування
дисципліни протягом 3—6 тижнів становить епоху. В одному класі
протягом навчального року може бути, наприклад, одна епоха з
хімії, дві епохи з літератури тощо. У вальдорфських школах
вивчають предмети, нехарактерні для традиційної школи, що має
на меті надати більшої естетичної спрямованості процесу
навчання, такою дисципліною є евритмія — виконання віршів або
музики за допомогою ритмічних рухів. Навіть предмети
природничо-математичного циклу викладають на образно-
естетичній основі. Фундаментальний принцип вальдорфської
педагогіки — «художнє передує інтелектуальному» —
виявляється як у побудові багаторічного шкільного курсу, так і в
межах одного уроку. Важливим у вальдорфській школі є трудове
виховання («уроки рукоділля і ремесел»). Кожна дитина повинна
набути досвіду роботи у кузні, з обробітку землі,
борошномелення, складання печі, випікання хліба тощо.
Головна ідея, покладена в основу вальдорфської педагогіки, це
ідея загальнолюдського утворення. Школа не повинна ставити
перед собою інших завдань, крім найбільш повного розкриття
закладених у людині задатків.
У нашому швидко змінному і нестабільному світі людина все
частіше повинна проявляти ініціативу, гнучкість і відповідальність.
Міждисциплінарний підхід, який використовують у
вальдорфських школах починаючи з перших і до випускних
класів, дозволяє прищепити учням цілісний погляд на світ. Це не
тільки допомагає їм освоювати в школі окремі області знань, але
самостійно встановлювати складні зв'язки з явищами.
Міждисциплінарний підхід застосовується при вивченні всіх
предметів з урахуванням вікових особливостей дітей.
Використання ідей вальдорфських шкіл у сучасній школі
дозволяють розвинути пам'ять учнів і підтримати їх інтерес до
навчання.

22. Характеристика технологій розвивального навчання.

В останні роки увагу вчителів все частіше залучають ідеї
розвиваючого навчання, з якими вони пов'язують можливість
змін в школі. Розвивальне навчання спрямоване на підготовку
учнів до самостійного "дорослому" житті. Головною метою
сучасної школи є забезпечення засвоєння школярами певного
кола умінь, знань і навичок, які їм знадобляться в професійній,
громадській, сімейної сферах життя.

Поняття про розвиваючому навчанні - провідне в сучасній

дидактичної концепції. Розвивальне навчання - найважливіший
інструмент реалізації основної мети будь-якої освіти та
досягнення його основного результату - особистості людини як
носія культури, творця, професіонала, громадянина, батька. Це
навчання, в якому здобувається комплекс (в ідеалі - система)
знань про світ і самій людині, яка сприяє (в ідеалі - забезпечує)
розвиток мотивації, ціннісних орієнтацій, різноманітних
здібностей, моральних і громадянських якостей особистості.
У навчанні завжди, так чи інакше, відбуваються процеси
оволодіння знаннями, розвитку та виховання. Але традиційно до
останніх десятиліть переважну роль в організації навчального
процесу грало оволодіння знаннями, а розвиток і виховання, як
передбачалося, повинно було йти саме по собі і бути природним
результатом придбання знань і умінь використовувати ці знання.
Однак якщо ці процеси протікають стихійно, якщо система
навчання не забезпечує функціонування механізмів розвитку,
якщо педагог не регулює ці механізми, то й одержувані
результати найчастіше в плані розвитку виявляються
малоефективними, що не забезпечують достатньої підготовки до
подальшого навчання і творчої діяльності.
Отже, розвивальне навчання завжди відбувається в "зоні
найближчого розвитку" і здійснюється в діяльності і спілкуванні
(яке деякі психологи вважають особливим видом діяльності). Тут
же розташована і робоча позиція педагога, завжди готового до
регулювання, стимулюванню і надання допомоги.
23. «Школа успіху і радості» С. Френе. Технологія «Створення Уміння організувати проектну діяльність учнів є показником
ситуації успіху». високої кваліфікації вчителя, його здатності користуватися
Технологія французького педагога Селестена Френе (1896 – 1966) розвивальними технологіями навчання. Важливу роль у цьому
"Школа успіху й радості" є яскравим прикладом реалізації ідей відіграє володіння методами творчості.
гуманістичної педагогіки. Він запропонував оригінальне Проектування в навчальній діяльності до певної міри
розв'язання проблеми організації життя дітей, різноманітні програмоване і залежить від вікових можливостей та інтересів
експерименти для активізації їхньої пізнавальної діяльності, учасників проекту:
форми й методи виховної роботи. — молодші школярі: малий обсяг знань; невміння оцінювати свої
Основою педагогічної технології С. Френе є "ядро цінностей", до можливості; оперування очевидним, а не сутнісним; слабка
якого належать: вольова підготовленість; нетривала здатність працювати і слабка
- здоров'я дитини; мотивація в завданнях із доопрацювання; готовність прийняти
- визнання дитячого прагнення до максимального саморозвитку; допомогу; обмеженість функціональної освіченості; незначна
- створення сприятливого для розвитку дітей середовища; залежність від консолідації групи; надання переваги ручній
- забезпечення «природного, живого й усебічного виховного роботі. Спектр інтересів: репродукування об'єкта, що викликав
процесу». інтерес; вияв сміливості у виборі об'єкта; спроби і навіть помилки;
Основними засобами виховання та розвитку учня С. Френе підмінювання видів діяльності; оволодіння новими вміннями;
вважав природу, працю в школі-майстерні, розумову діяльність очікування особистого успіху;
під час індивідуальних занять за планом і графіками, художню Ефективними у формуванні інтересу до участі в проекті є такі
творчість, набутий у процесі трудової діяльності власний досвід. прийоми:
Важливим засобом виховання С. Френе вважав природу. Він, як і 1) пояснення суті проектного методу — упровадження поняття
Р. Штейнер, визнавав необхідність ранньої соціалізації дитини у «проект» на прикладах інженерних, дизайнерських, технічних,
відповідно організованому дошкільному закладі, де "пізнання на економічних та соціальних проектів;
дотик" впроваджується як провідний метод виховання. Це, у свою 2) демонстрування варіантів виконаних проектів — ознайомлення
чергу, вимагає різноманітності навколишнього середовища. зі змістом та обсягом проекту-зразка, вимогами до оформлення;
Нововведеннями також були уроки-прогулянки, під час яких діти акцентування на елементах творчості (досягнення новизни,
спостерігали природне й людське середовище, а потім усно й генерування варіантів, формування банків ідей), сильних і
письмово викладали свої враження. Важливим засобом чуттєвого слабких аспектах представлених проектів; повідомлення
пізнання дитиною світу є художня творчість. За словами С. Френе, критеріїв оцінювання виконаних проектів; розрізнення проектів
малюнок не втрачає значущості й після того, як діти навчилися за складністю (вибір об'єкта, обсяг розробок, трудомісткість
писати. Важливу роль у їхньому розвитку відіграють також виконання);
ляльковий театр, співи, ритміка. 3) анотування переліку можливих тем проектів — демонстрація
С. Френе запровадив спільне з дитиною розроблення переліку тем (не менше десяти); коментування можливих
індивідуальних планів занять із усіх навчальних дисциплін. результатів, очікуваних проектних рішень (зміна форми, розмірів,
Особливістю цієї технології є авторське бачення таких етапів кольору, вибір матеріалу, поєднання функцій виробу, зменшення
розвитку й виховання дитини: кількості деталей, зміна технології виготовлення); проведення
1. Виховання в сім'ї (від народження до 2 років). Від взаємодії уявного експерименту під гаслом «Я зробив би так...»;
батьків із дитиною на цьому етапі значною мірою залежать успіхи 4) ознайомлення з процедурою оцінювання проектів — публічний
виховання в індивідуальному, соціальному та загальнолюдському захист проектів; критерії оцінювання проекту і його захисту.
аспектах на наступних стадіях її розвитку. Зазначимо, що На початкових стадіях упровадження проекту в навчально-
сучасними психологічними дослідженнями доведена особлива виховну діяльність учитель допомагає учневі обрати об'єкт (не
важливість перших трьох років життя людини й необхідність критикує вибір школяра, якщо він на ньому наполягає),
участі обох батьків у виховному процесі. Такої інформації на налагодити співпрацю між учасниками (якщо проект спільний).
початку ХХ століття в науці ще не існувало, але автор переконував Частина учнів може не впоратися зі стартовим етапом, тому
у необхідності навчати батьків батьківства. деякий час вони лише спостерігатимуть за тими, хто успішно
2."Дитячий заповідник" (від 2 до 4 років) – це дошкільні заклади, справляється. Педагог повинен їх не осуджувати або усувати від
де має здійснюватися виховання дітей від 2 років. На будь-якому участі в проекті, а спонукати наздоганяти інших, не знижувати
етапі життя дитини справжнє виховання здійснюється на основі вимог до виконання завдань, у разі потреби дати індивідуальну
принципу "пізнання на дотик". Ефективною є підготовка дитини консультацію.
до життя в насиченому розвивальному середовищі, у якому Отже, основні умови застосування методу проектів такі:
створенні умови для пізнання світу "на дотик", тому завдання — наявність значущої в дослідницькому і творчому планах
вихователя полягає в постійному матеріальному й технічному проблеми (завдання), розв'язання якої потребує інтегрованих
вдосконаленні обладнання "заповідника", що сприятиме набуттю знань, дослідницького пошуку;
дитиною досвіду. — практична, теоретична, пізнавальна значущість
3.Дитячий садок (від 4 до 7 років). Виховання дитини до семи передбачуваних результатів;
років має здійснюватись у процесі гри з використанням — самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;
відповідних матеріалів, знарядь, технічних засобів. — структурування змістової частини проекту (із зазначенням
4.Початкова школа (від 7 до 14 років). Із погляду С. Френе, саме поетапних результатів);
на цьому етапі доцільними є уроки. У початковій школі дитина — використання дослідницьких методів: визначення проблеми та
продовжує діяльнісне пізнання світу, освоєння навколишнього завдань, що випливають із неї, планування можливого їх
світу в дії. розв'язання, обговорення методів дослідження;
Мета й завдання технології — обговорення способів представлення кінцевих результатів
Головна мета виховання С. Френе, що визначає мету зазначеної (захист, творчий звіт, презентація);
освітньої технології – максимальний розвиток особистості дитини — висновки, постановка нових проблем дослідження. У проектній
в розумно організованому суспільстві, що буде служити їй і якому діяльності закладено глибокий освітній зміст. Гіперпосилання —
вона сама буде служити. Іншими словами, педагог наполягає на відсилання до ресурсу, тематично чи логічно пов'язаного з
підготовці учня до життя у соціумі. проектом, — у проектному дослідженні може багато чого
Виходячи із визначеної мети автор окреслює наступні завдання навчити. У пошуковій діяльності воно допомагає розширити
технології: формування активного громадянина демократичного знання, встановити нові взаємозв'язки, факти. Досвід роботи з
суспільства; формування особистості, яка усвідомлює свої посиланнями дуже важливий, тому що вчить структурувати
громадянські обов’язки; формування особистості, яка готова й матеріал, визначати, де можна обмежитися лише згадуванням
прагне відстоювати свої права. про факт, а де необхідні подробиці в контексті виконуваного
проекту

24. Характеристика технології групової навчальної діяльності

учнів.
Ця технологія ґрунтується на уявленні про розвиток дитини як
суб'єкта діяльності. Відповідно головною метою навчання
вважається забезпечення розвитку дитини.

Розвивальне навчання - спрямованість змісту, принципів, методів

і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності
розвитку пізнавальних можливостей школярів (сприймання,
мислення, пам'яті, уяви та ін.).

Головною його метою є формування активного, самостійного,

творчого мислення учня, поступового переходу на цій основі до
самостійного навчання.

Передумовами розвивального навчання є можливість учнів

самостійно або з допомогою вчителя осмислювати матеріал,
творчо використовувати його в нестандартних умовах, свідомо
запам'ятовувати для подальшого навчання.

Важливим компонентом навчальної діяльності за розвивального

навчання є навчальне завдання. Працюючи над ним, учень має
знати, для чого він виконує завдання, які дії необхідні для його
розв'язання, за яких умов їх можна виконувати, якими засобами
при цьому послуговуватися.

З огляду на особливості технології розвивального навчання,

пропонується типологія адекватних структурі навчальної
діяльності уроків, яка охоплює:

а) уроки на формулювання навчального завдання. їх

компонентами є оцінка можливостей учня, створення ситуації
успіху через особистісну мотивацію; практичне завдання,
доступне для виконання кожним учнем; рефлексія способу дії,
обговорення того, що зроблено.

Під час цих уроків навчальне завдання постає лише наприкінці

заняття, а протягом усього уроку учень осмислює те, чого не знає;

25. Організаційні умови реалізації методу проектів у навчально-

виховній роботі з молодшими школярами.
Дітей варто навчати найголовнішим чином того, щоб вони
здобували знання не тільки з книг, а спостерігали самі небо і
землю, дуби і буки, тобто щоб вони досліджували і пізнавали самі
предмети, а не пам'ятали тільки чужі спостереження і пояснення
26. Інтерактивне навчання як сукупність технологій.
Інтерактивне навчання — це навчання, побудоване на основі
спілкування та взаємодії, що реалізуються і в технологіях, і в
методах, і в організаційних формах.
Використання досить нового терміну «інтерактивний» у
методичній літературі на сьогодні не є сталим. Зустрічаємо
формулювання й трактування такі, як «інтерактивне навчання»,
«інтерактивна технологія», «сукупність технологій», «інтерактивні
форми» та ін. Але головне, що мова тут іде саме про процес
спілкування, в якому відбувається обмін інформацією, вміннями,
досвідом між учнями та вчителем або учнем та учнем. За О. І.
Пометун, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що
«навчальний процес відбувається за умови постійної, активної
взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання
(колективне, групове навчання співпраці), де й учень, і вчитель є
рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють
що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають,
уміють і здійснюють.
Підгрунтя інтерактивного навчання закладено ще в радянській
школі XX ст. й пов’язане з використанням бригадно-
лабораторного, проектного методу, колективного способу
навчання (КСН) та ін.
Мета інтерактивного навчання
Підготовка особистості до реального життя, формування
громадянської позиції, перехід від особистості учня, що
самоідентифікується, до особистості, яка саморелізується.
Інтерактивні технології навчання стимулюють потребу учня в
реалізації свого потенціалу. Освітні та розвивальні цілі виступають
як супутні.
Використання інтерактивного навчання, на відміну від інших
систем навчання, дозволяє значно збільшити відсоток засвоєння
інформації (до 90 %); навчання орієнтоване, на відміну від
традиційного, не тільки на засвоєння знань, але й на розуміння,
застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Головним джерелом
мотивації є інтерес самого учня, в результаті чого навчальній
діяльності притаманний високий рівень активності. Учитель,
виступає як рівноправний партнер учнів, виконує організаційні та
консультаційні функції.
Існує досить значна кількість підходів до класифікації
інтерактивних технологій навчання. У посібнику «Сучасний урок.
Інтерактивні технології навчання» (О. Пометун, Л. Пироженко)
пропонується, наприклад, така класифікація (за метою уроку та
формою організації навчальної діяльності)
Класифікації інтерактивних технологій навчання
технології кооперативного навчання;
технології колективно-групового навчання;
технології ситуативного навчання;
технології опрацювання дискусійних питань.
В. В. Мельник пропонує інтерактивні методи поділяти на
превентивні інтеракції (тренінг, консультації та ін.), імітаційні
інтеракції (інсценування, ділові ігри, диспут, «мозковий штурм» та
ін.), неімітаційні інтеракції (проблемна лекція, конференція,
практикум тощо

27. Нові інформаційні технології в освіті.

Інформаційна технологія – процес, що використовує сукупність
засобів і методів збору, обробки, зберігання та передачі даних
для отримання інформації нової якості про стан об’єкту, процесу
або явища (за Н. Макаровою). Еволюція інформаційних
технологій, що використовуються людиною, приводить до зміни
змісту навчального процесу.
Технічні засоби навчання :
Комп’ютер – цей програмований електронний пристрій, здатний
обробляти дані та проводити математичні обчислення.
Комп’ютер значно розширив можливості представлення
навчальної інформації. Можливість застосування мультимедійних
форматів (комп’ютерної графіки, звуку в поєднанні з сучасними
засобами відеотехніки), дозволяє моделювати різні ситуації та
середовища, виводячи заняття на якісно більш високий рівень.
Можна виділити основні можливості використання комп’ютера в
навчальному процесі:
• робота з навчальними програмами;
• виконання математичних обчислень;
• пошук інформації;
• моделювання різних процесів тощо.
Мультимедійний проектор (відеопроектор) – технічний засіб,
призначений для проектування різних зображень на великий
екран із джерела відеосигналу.
Мультимедійний проектор дозволяє:
• користуватись будь-якими комп’ютерними додатками;
• використовувати на заняттях навчальні відеофайли;
• демонструвати презентацію для аудиторії;
• використовувати матеріали глобальної мережі Інтернету тощо.
Застосування проектора в навчальній діяльності дозволяє
збільшити рівень наочності навчального процесу.

Графопроектор – цей технічний засіб для проектування на екран

зображень, нанесених на файли (кодограми) стандартного
формату A4. Графопроектор може бути також використаний при
демонстрації інших прозорих об’єктів (колб, пробірок тощо),
динамічних ілюстрацій хвильових і оптичних явищ, хімічних
реакцій і т. д.
Слайд-проектор – технічний засіб, призначений для проектування
статичної інформації з точною кольоровою передачею щодо носія
інформації (слайду) й автоматичним підстроюванням фокусу
різкості зображення.
Як і мультимедійний проектор, графопроектор і слайд-проектор
дозволяють збільшити наочність матеріалу, що викладається.

Інтерактивна дошка – це сенсорний екран, приєднаний до

комп’ютера, зображення з якого передається на дошку за
допомогою мультимедійного проектора.

28. Використання ігрових технологій у початковій школі.

У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її
допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно,
нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання.
В грі діти перевіряють свою силу і спритність, у них виникають
бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути до чогось
прекрасного.
Всі визначення гри – правильні, бо гра для дитини – саме
життя, з усіма його прикрасами, хвилюваннями, вдачею і
розчаруваннями.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для
молодших школярів.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з
колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У
процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися,
працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять,
бажання вчитися. Задовольняючи свою природну невсипущу
потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все,
що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не
помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в
різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює
запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості,
інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – це
творчість, гра – праця.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і
виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність
цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня,
розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра
як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні
пізнавальні можливості, виховує особистість.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися.
самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не
помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються
навіть найпасивніші учні.
Проводити ігри, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному
уроці. Це особливо стосується 1 – 2 класів – перехідного періоду,
коли учні ще не звикли до тривалої напруженої діяльності. Вони
швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає
одноманітність. Тому гра є засобом активізації навчання та
виховання, один з найефективніших методів організації
навчальної діяльності учнів початкових класів.
Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають
збудити думку учня, допомогти йому зосередитися і виділити
основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну
діяльність.
Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на
кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій,
поступово ускладнюючи і урізноманітнюючи їх у міру
нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок,
засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання кмітливості,
самостійності, наполегливості тощо.
29. Концептуальні засади технології проблемного навчання та її
використання в початковій школі.
Цілі та завдання проблемного навчання:

• - набуття знань, умінь, навичок;

• - засвоєння засобів самостійної діяльності;
• - розвиток пізнавальних і творчих здібностей.
Під час проблемного навчання вчитель не повідомляє знання в
готовому вигляді, а ставить перед учнем завдання (проблему),
зацікавлює його, викликає в нього бажання знайти спосіб її
розв’язання.

Методичні прийоми, які використовуються вчителем для

створення проблемних ситуацій:

• - учитель підводить учнів до суперечності й пропонує їм

самостійно знайти спосіб її вирішення;
• - зіштовхує протиріччя практичної діяльності;
• - викладає різні точки зору з одного і того ж питання;
• - спонукає учнів робити порівняння, узагальнення, висновки з
ситуацій, співставляти факти;
• - ставить конкретні запитання (на узагальнення, обгрунтування,
конкретизацію. логіку мислення);
• - визначає проблемні теоретичні і практичні завдання
(наприклад, частково-пошукові або дослідницькі);
• - ставить дослідницькі завдання (наприклад, з недостатніми або
надлишковими даними, з суперечливими даними, свідомо
допускаючи помилки тощо).
Дослідницька діяльність є в повній мірі самостійним пошуком
учнем розв’язання проблеми.
Технологія проблемного навчання сприяє не тільки набуттю
учнями необхідної системи знань, умінь та навичок, але й
досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формування в
них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної
творчої діяльності, розвиває інтерес до навчальної праці;
забезпечує грунтовні результати навчання

30. Технологія колективного творчого виховання (за І.

Івановим).
Сутність технології колективного творчого виховання —
формування особистості у процесі роботи на користь інших
людей, в організації певного способу життя колективу, де все
грунтується на засадах моральності та соціальної творчості.
Особливість технології полягає в тому, що між вихователями і
вихованцями у процесі діяльності складаються суб'єкт-суб'єктні
взаємини, в силу яких і вчитель, і учні рівною мірою почувають
себе відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.
Одна із основних ідей технології - формування особистості через
єдиний виховний колектив із загальними вимогами до старших і
молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується
засобами дружної виховної турботи (збудження, переконування,
привчання, поваги, довіри, схвалення), співдружності старших і
молодших колективів, роботи з рідними вихованців та основними
виховними засобами (колективна організаторська діяльність,
колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).
Мета технології: забезпечувати соціальне замовлення на людину
нового, демократичного суспільства, якій
Виховні завдання:
- вимоги вихователів вирішуються непомітно для вихованців у
ході колективної творчої справи;
- тісна єдність складових виховання в реалізації кожної КТС;
- розвиток в єдності всіх трьох сторін особистості: пізнавально-
світоглядної, емоційно-вольової, діяльнісної;
- реалізація різних функцій виховної діяльності;
- взаємозв'язок виховання і самовиховання.
Структурні компоненти технології:
- колективна організаторська діяльність;
- колективна творчість;
- колективна постановка мети;
- ситуації-взірці;
- емоційне насичення життя колективу;
- суспільне спрямування діяльності колективу.
Основна форма колективної творчої діяльності -
колективна творча справа ( КТС). Це спільний пошук кращих
рішень життєво важливих завдань, тому що виконується спільно і
дітьми, і дорослими - задумується, організовується, здійснюється,
аналізується. У кожній КТС вирішується ціла низка педагогічних
завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних
основ життя, самостійності та ініціативи дітей, самоуправління,
активного ставлення до навколишнього середовища.
Творча справа проходить кілька етапів.
1- Попередня робота колективу або попереднє цілепокладання.
2- Колективне планування (вибори ради справи).
3- Колективна підготовка справи (розподіл обов'язків, створення
мікрогруп).
4- Проведення справи.
5• Колективний аналіз (підсумки справи).
6• Найближча післядія (зміни в житті колективу).
Основний педагогічний результат технології колективного
творчого виховання --розвиток громадянської самосвідомості
дитини та здатності до соціальної творчості (перетворення
оточуючого дітей світу), що є дуже актуальним у даний
періодстановлення державності (жити заради усмішки іншого).

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
1. Складіть перелік правил реалізації принципу науковості в
навчанні.
1. Використовувати в навчанні новітні досягнення науки
інформатики. Привчати учнів, які цікавляться, читати науково-
популярні журнали, знаходити інформацію на спеціалізованих
сайтах в мережі Інтернет, брати участь в предметних олімпіадах і
наукових конференціях.

2. Використовувати логіку науки інформатики, методи наукового

пізнання як адаптований варіант наукової діяльності учнів. За
допомогою власного досвіду учні краще зрозуміють і засвоять
зміст наукових знань, що вивчаються.

3. Вивчення законів науки інформатики починати не з готових

формулювань, а пропонувати учням самостійно виконувати
дослідження; надати їм можливість конструювати свої теоретичні
моделі, пояснювати одержані факти.

4. Дозволити учням пережити радість власного відкриття при

будь-яких видах діяльності.

5. Ознайомлювати учнів з яскравими фактами біографії науковців

та вчених, розкривати моральні і професійні якості діячів науки.

Принцип науковості доцільно розглядати в єдності з принципом

доступності та посильної складності. Навіть найскладніший і
необхідний для подальшого навчання матеріал повинен
викладатися в межах можливостей засвоєння його всіма учнями
на рівні розуміння. За принципом доступності навчання повинно
проводитися так, щоб матеріал, що вивчається, за змістом і
обсягом був посильним для всіх учнів. Тобто передбачається
врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. При
цьому необхідно спиратися на навчально-пізнавальні можливості
учнів. Дидактами доведено, що розширення пізнавальних
можливостей учнів відбувається в процесі послідовного
ускладнення навчальних і практичних задач, що спричинює
напруження їхніх розумових і фізичних сил.
2. Складіть перелік правил реалізації принципу свідомості й
активності в навчанні.
Принцип свідомості в навчанні можна вважати одним із головних
принципів навчання інформатики. За цим принципом
передбачається цілеспрямований добір навчального матеріалу,
який забезпечує розвиток пізнавальних здібностей учнів.
Принцип свідомості реалізується також через усю організацію
навчання, протягом якого відбувається перехід від усвідомлення
правил виконання дії до її автоматизованого виконання, від
формування окремих елементів діяльності до їх об'єднання. Для
реалізації принципу свідомості учням повідомляються цілі і
завдання навчання, відомості про предметну діяльність і основні
етапи її здійснення.
Для реалізації принципу активності вчителю доцільно:
1. Учити дітей ставити запитання. Запитання важливіше за від-
повідь, оскільки відкриває, а не закриває пізнання.

2. У навчанні завжди використовувати альтернативні підходи,

позиції і точки зору до будь-якого суттєвого питання.

3. Відшукувати з учнями причини того, що вивчається. Спонукати

гіпотези учнів, працювати з їхніми версіями як з особистісним
змістом освіти.

4. У процесі навчання робити зупинки і пропонувати учням про-

аналізувати їхню діяльність. Рефлексивна позиція потребує часу,
але збільшує результативність засвоєння курсу інформатики.

3. Змоделюйте урок будь-якого типу з використанням

міжпредметних зв'язків.
Тема: Герб, прапор, гімн - держава.
Мета: Розширити знання дітей про традиції і символи
українського народу. Вміти ділити текст на частини і складати
план. Виховувати у дітей любов до Батьківщини.
Обладнання: плакати, малюнки, прапор.
Тип уроку - читання оповідання.
хід уроку.
I Організаційний момент.
- Добрий день, діти. Приготуйте усе до уроку читання.
II. Перевірка домашнього завдання.
- Над якою темою ми зараз працюємо? (На світі є одним-одна
Вкраїна).
- Які вірші ви готували вдома? ("Звернення", "Вогник".) Чому саме
так називаються ці вірші?
- Як ви гадаєте до кого і з чим звертається найменший член
родини у вірші "Звернення"? Прочитайте ці рядки.
- Як ви розумієте зміст висловів: "яскравіє зірка", "світ-казка",
"мрія будує"?
- Що особливо вразило вас у вірші "Вогник"?
- Щоб ви хотіли перейняти від поета - оповідача?
III. Підготовка до читання твору.
- Сьогодні на уроці ми познайомилися з символами нашої України
і її традиціями.
- Символи - це знаки, прикмети, умовні позначення будь-якого
предмета, явища.
- Традиції - елементи культури, які передаються наступним
поколінням і зберігаються протягом тривалого часу
- Діти, які символи України ви знаєте?
- А чи знаєте ви традиції нації, які ,можливо, чули від батьків,
бабусь і дідусів?
- Ви вже бачили і знаєте національну символіку України. На уроці
ми більш ширше розглянемо цю тему, і дізнаємось багато нового
з тексту "Герб, прапор, гімн - держава".
- У тексті вам зустрінуться такі слова:
тризубці;
пофантазуємо;
щоправда;
поєднання;
замислюється;
зосередьтеся;
національні;
життєдайний;
блакитному;
живлющої.
Прочитайте їх мовчки. А тепер хором.
- Які з поданих слів вам невідомі?
IV. Перше читання тексту. (Вчитель читає текст).
- Перед тим, як я розпочну читати текст, послухайте запитання до
нього.
- Що цікавого ви дізналися про національні символи України?
- А тепер текст читаємо послідовно, по частинах.
- Яке запитання можна поставити до першої частини?
- Дайте відповідь на такі запитання:
- Яку пісню вивчають на уроках ("Ще не вмерла Україна").
- Які три основні символи України?
- Читаємо наступну частину і думаємо, яке запитання можна
поставити до неї.
- Дайте відповідь на такі запитання:
- Чому саме тризуб вважають гербом України?
- Що цікавого ви дізналися про тризуб?
- Читаємо третю частину.
- Чому саме жовтий і блакитний кольори поєднані у
національному прапорі України?
- Що вони означають?
- Читаємо заключну частину.
- Як ви розумієте слова: "Національний гімн України"?
- Чому слова гімну приписували Т.Г.Шевченку?
- Яке урочисте вітання прийняте сьогодні? Зачитайте ці слова у
тексті.

Хвилинка відпочинку.
Відгадайте загадки.
Червоний клубок по голубій хустині качається, людям усміхається.
/Сонце і небо/.

І не дівка, а червоні стрічки носить. /Калина/

Батько високий, мати низька, син заклопотаний, дочка прудка.
/Небо, земля, вогонь, вода/.
Хто в полі ходить, жне і молотить. Жито-пшеницю всяку
пашницю? /Комбайн/.

VI. Заключна робота над твором

-Якаосновна думка твору?
- Скажіть, що ви дізналися про національні символи України?
- А зараз проведемо вибіркове читання, я задаю запитання, а ви
відповідь знаходите у тексті.
- Національний прапор України це...
- Національний гімн це...
- Золотий тризуб це...
VII. Домашнє завдання
- Відкрийте щоденники і запишіть домашнє завдання (ст. 39 - 41).
1. Виразно читати.
2. Вміти переказувати текст.
3. Відповідати на запитання в кінці твору.
VIII. Підсумок уроку.
- Чим сподобався вам урок?
- Що нового дізналися?
Оцінити працю кожного учня, визначити хто найкраще працював.
4. Розробіть модель здійснення вчителем початкової школи
самоаналізу проведеного уроку.
Тема. Антарктида – найхолодніший материк
Мета. Сформувати в учнів уявлення про Антарктиду; розвивати
уміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причинно-
наслідкові зв’язки, робити висновки, просторову уяву, вміння
працювати із картою півкуль;формувати потребу у пізнанні нових
знань; розвивати кмітливість, спостережливість, мислення.
Обладнання: таблиці, ілюстративний матеріал, картки, сигнальні
картки, бортовий журнал, контурні карти, кросворд.
Тип уроку. Комбінований.
Форма проведення. Урок-подорож.
1. Урок проведено під час вивчення теми «Природа материків і
океанів». Під час перевірки домашнього завдання у формі
прийому «Експрес-тестування», гри «Так чи ні?», гри «Посели
тварину на материк» відбувався зв’язок з попередніми уроками.
Специфіка цього уроку у формі проведення (урок-подорож, урок-
лекція)
2. Були враховані особливості учнів при підготовці до прийому
«Конкурс знань» .
3. Основним на уроці було сформувати в учнів уявлення про
Антарктиду; розвивати уміння аналізувати, порівнювати,
встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки,
просторову уяву, вміння працювати із картою півкуль .
4.Сруктура комбінованого уроку сприяла вирішенню основних
завдань уроку.
5. Акцентувалася увага на основних наукових поняттях з даної
теми (кліматичні умови, розташування, форми земної поверхні,
водойми, погодні умови, корисні копалини, населення).
7. Для розкриття нового матеріалу були вибрані такі
- методи навчання : монологічний, демонстративний,
діалогічний, пошуковий, алгоритмічний; - методи
викладання:інформаційно-повідомляючий; пояснювальний;
спонукаючий; - методи роботи учнів : виконавський;
реконструктивний: частково-пошуковий; творчий; - принципів
навчання: науковість; доступність; наочність;
проблемність;самостійність і активність учнів; системність і
послідовність; врахування індивідуальних особливостей учнів;
диференціація; стійкість засвоєння знань, умінь і навичок; зв’язок
навчання з життям; єдність освітніх, розвиваючих, виховних
функцій навчання; - методи опитування учнів: біля дошки; з
місця; за картками; виконання вправ; - форми опитування учнів:
індивідуальні; парні; групові; фронтальні; письмові; усні;
8. Під час уроку були використані такі засоби навчання: - таблиці,
- картки, - ілюстрації, - ТЗН(колонка ), - книги, - підручники, -
записи на дошці,.
9. За рахунок психологічного налаштування, використання девізу
уроку, хвилинки релаксації (під музичний супровід, звуки
вітру),прийому «Похвала» , спокійної мови вчителя на уроці
підтримувалась хороша психологічна атмосфера спілкування.
12. Поставлені завдання вдалося повністю реалізувати . Учні, які
не встигли поділитися інформацією, мали змогу поділитися нею
на наступному уроці, під час актуалізації опорних знань.
13.Оцінювання роботи учнів складалося з декількох етапів :
самооцінювання (на полях зошита сніжинками, виконання
тестових завдань «Блиць-опитування».
Урок базувався на лекції вчителя. Вважаю, що була можливість
чергувати повідомлення нового матеріалу з учнями з високим
рівнем знань. Але з огляду на складність матеріалу не
використала цього.План-конспект уроку було реалізовано
повністю. Мети уроку досягнуто.

5. Придумайте дидактичну гру для учнів початкових класів з

будь-якого предмета (на власний вибір) з використанням
етнографічного матеріалу
Дидактична гра «Бумеранг".
Мета. Розвивати вміння аналізувати слова; закріплювати вміння
користуватися словником; удосконалювати сформовані вміння
працювати над проблемою в парах.
Матеріали гри: картки зі словами і простий олівець;
Інструкція до використання.
Гра має таку назву, адже слова з якими ми працюватимемо слід
записати у 2 стовпчика : 1 стовпчик- зверху донизу, 2 стовпчик –
знизу доверху, одна літера навпроти іншої.
Проміжки між літерами слід заповнити так, щоб утворити нові
слова, у яких перша й остання літера збігаються із написанням.
Правила гри
Працюйте в парах.
Знаходьте спільне рішення, умійте довести його.
Працюйте так щоб не заважати іншим.
Усім парам роздають картки з однаковими словами. Слова з 4- 5
літер.
Слова можуть належати до різних частин мови.
За потреби користуйтеся словником
Виграє той хто першим правильно виконає завдання.
Аналіз гри.
Хто не встиг виконати завдання?
Зі словами на які літери у вас виникли труднощі?
Хто бажає записати свої варіанти дібраних слів?
Хто почув нові для себе слова?
Отже можна зробити висновок , що дидактичні ігри та вправи, які
використовуються на уроках укр.мови розвивають мовлення.
Також ці ігри покращують розвиток пам’яті , уваги, кмітливості,
вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати,
диференціюват

6. Змоделюйте урок засвоєння нових знань у початковій школі.

Важливим завданням такого уроку є свідоме оволодіння учнями
системою наукових понять, законів чи іншими формами знань,
способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння
знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні
визначення, пояснювати їх, наводити приклади, переказувати
матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за
зразком чи у змінених умовах). Урок засвоєння нових знань має
таку структуру:
1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція
опорних знань.
2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація
навчальної діяльності.
3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу,
осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.
4. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх у різних
ситуаціях.
5. Підбиття підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок засвоєння нових знань спрямований на вивчення нового
матеріалу, що має великий обсяг інформації, яка потребує
значних витрат часу на опрацювання. Тому всі інші етапи
скорочені в часі, а то й відсутні, наприклад, перевірка
домашнього завдання. Під час проведення такого уроку основний
акцент ставиться на самостійному засвоєнні знань учнями під
керівництвом учителя.
7. Змоделюйте сучасний комбінований урок у початковій школі. А №818 Королева сказала виконати вам самостійно, обчислити
Тема уроку. Множення числа на суму. Складання задачі за зручним способом.
даним рівнянням. Задачі, пов’язані з одиничною нормою. 14×(3+7)=14×10=140
Мета уроку: ознайомити учнів із властивістю множення числа на 8×(20+8)=8×20+8×8=160+64=224
суму; формувати вміння складати задачу за даним рівнянням; - Королева Математика приємно вражена працею і вашими
розвивати вміння розв’язувати задачі, пов’язані з одиничною знаннями.
нормою, логічне мислення, увагу та обчислювальні навички у VI. Підсумок уроку.
дітей; виховувати любов та інтерес до математики. 1. Підсумкова бесіда
Обладнання: ноутбук, презентація, картки із завданнями для - Пригадайте правило, яке ми сьогодні вивчали.
індивідуальної роботи, схеми задач, лист, аудіозапис. - Обчисліть із поясненням:
Тип уроку: комбінований; форма проведення – урок-подорож. 3×(10+4)=
Хід уроку: 5×(12+6)=
І. Організаційна частина 4×18=
Дзвоник всім нам дав наказ: 6×16=
До роботи швидше в клас! - Що ми сьогодні вивчали на уроці? (Множення числа на суму.
Біля парти станем чемно – Складали задачі за даним рівнянням. Задачі, пов’язані з
Плине час хай недаремно. одиничною нормою.)
Будемо уважні і старанні всі. - Королева математика надзвичайно сильно задоволена вашою
Сядемо рівненько на місця свої. роботою на уроці. Бажає вам математичних успіхів.
1.1. ПРИВІТАННЯ 2.Оцінювання досягнень учнів
Добрий день, діти! Повідомлення домашнього завдання.Інструктаж.
1.2 Перевірка готовності до уроку - На дошнє завдання вам треба ще раз добре вивчити правило.
Девізом нашого уроку є : Розв’язати приклади №822 і задачу №823
СПОСТЕРІГАЮ.
ПОМІЧАЮ.
МІРКУЮ.
РОБЛЮ ВИСНОВОК.
1.3.Налаштування дітей до уроку
Сьогодні ми здійснимо подорож Країною знань, королеви
Математики.
(стукіт у двері)
Діти, що це? Це лист, давайте прочитаємо, що там!
Любі третьокласники!
Я, Королева Математика, запрошую вас до Країни Знань!
Найкращим учням я відкрию свою таємницю, яка допоможе у
навчанні. Щоб потрапити до Палацу мудрості, треба виконати мої
завдання.
Успіхів Вам!
- Діти, чи готові ви виконати завдання королеви?
- Тож часу не гаймо, а мерщій до роботи.
ІІ. Контроль, корекція та закріплення знань.
1.Перевірка домашнього завдання.
А) індивідуальні завдання.
– Першим, нас зустрів пан Всезнайкін – це дуже талановитий і
здібний чоловік. Чотирьом учням він передав індивідуальні
завдання. Отож, ваше завдання уважно прочитати і виконати
відповідні завдання якнайшвидше.

Б) фронтальна форма перевірки.

- А зараз пан всезнайків хоче перевірити наскільки ви
відповідально поставились до виконання домашнього завдання.
- Вам слід було розв’язати задачу №813
Столяр робить за день 12 рам, а його помічник – 7. Скільки рам
вони зробили разом за 5 днів?
- Що ви дізнались спочатку? (скільки рам столяр і його помічний
зробили за 1 день)
- Якою дією ми можемо дізнатись? (дією додавання)
- Що до чого будемо додавати? (12+7=19 рам).
- Чи можемо ми відповісти на запитання задачі? (так, можемо).
- Якою дією? (множення)
- Тож скільки рам вони зробили разом за 5 днів? (95 рам)
- Молодці!
- Пан Всезнайкін, пропонує вам скласти вираз до задачі. Запишіть
його на дошці.
(12+7)×5=95 (р.)
В) творча робота над задачею.
– На скільки 95 менше від 100? (на 5)
– Скільки рам повинен зробити помічник, якщо за 5 днів він із
столяром разом зробить 100 рам? ( 8 рам).
(12 ?)×5=100
- Пан Всезнайкін надзвичайно сильно задоволений вашою
роботою.
- А також вдома ви повинні були розв’язати приклади, №814
28×3=84 3×9=27
84-72=12 27×3=81
12×5=60 81÷9=9
60÷20=3 9+19=28
- Чим особливі ці приклади? (вони є кругові)
- Як розв’язувати кругові приклади?
- Зачитайте результат першого прикладу?
- Зачитайте результат останнього прикладу?
- Всезнайкін радіє за ваші успіхи.
Слухай! Це перше слово з таємниці Королеви Математики.
2.Усні обчислення.
- Діти, вашої допомоги потребує селянин він просить у вас
допомогти йому зібрати багатий урожай.
33×3=99 32×2=64 24÷4=6 8×7=56 19×5=95
40÷8=5
- Селянин дуже задоволений вашою роботою.
3. Підсумок підготовки дітей до уроку.
Дивись! Це друге слово з таємниці Королеви математики.
- Королева Математика задоволена вашою підготовкою до
виконання домашнього завдання. Всі учні 3 класу виконали
домашнє завдання. Бажає вам математичних успіхів і завжди
старанно готуватись до уроку.
ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
- А нам, щоб потрапити до палацу мудрості, слід ще пройти
довгий шлях. Ось і наступний острів видніється він називається
островом «Новинка». На цьому острові діти завжди дізнаються
щось нове. А ми на цьому острові навчимося множити число на
суму, складати задачі за даним рівнянням, а також розв’язувати
задачі, які пов’язані з одиничною нормою.
- На цьому острові нас зустрів професор Задачкін, він пропонує
нам розв’язати ряд задач.

IV. Вивчення нового матеріалу.

1.Підготовча робота.
- Діти, як ви помножите двоцифрове число на одноцифрове.
Обчисліть вираз 32×3. ( Запишемо число 32 як суму десятків і
одиниць 32 = 30+2. Одержимо такий вираз: (30+2)×3)
- Яке правило треба використати? (множення суми на число).
(30+2)×3=30×3+2×3=96
- Отже, спочатку помножили десятки на 3, одержали 90, а потім
помножили одиниці на 3, одержали 6. Разом буде 96.
- Згадайте правило?! (Щоб помножити суму на число, можна
помножити на це число кожний доданок і знайдені добутки
додати).
2.Засвоєння нових знань.
- А зараз уважно послухайте умову задачі.
На змаганнях у першому запливі було 4 човни, по 8 спортсменів у
кожному. У другому запливі було 3 човни, також по 8
спортсменів. Скільки всого спортсменів брало участь у двох
запливах?

- Чи можемо ми відповісти на запитання задачі? (ні, не можемо).

- Чому? (тому що, ми не знаємо скільки спортсменів було у
першому запливі).
- Чи можемо ми дізнатись? (так, можемо)
- Якою дією? (множення)
- Що на що будемо множити? (8×4=32)
- Чи відомо нам скільки спортсменів було у другому запливі? (ні)
- Як ми можемо дізнатись?(8×3=24)
- Чи можемо ми тепер відповісти на запитання задачі? (так
можемо)
- Якою дією? (додавання).
- Що до чого будемо додавати? (до 32+24=56 спор.)
2.Первинне закріплення
Повторення плану розв’язання.
- яке перше запитання до задачі?
- Скільки спортсменів було у 1 запливі?
- 8×4=32 (спор.)
- Яке друге запитання до задачі?
- 8×3=24 (спор.)
- Скільки спортсменів було у другому запливі?
- 8×3=24 (спор.)
- Скільки всього спортсменів брало участь у двох запливах?
- До 32+24=56 (спор.)
- Запишіть вираз до задачі.
8×4+8×3=56 (спор.)
- Чи можемо ми розв’язати задачу іншим способом? (так,
можемо)
- Що нам потрібно дізнатись спочатку? (скільки разом було човнів
у 1 і 2 запливі)
- Якою дією ми можемо дізнатись? (додавання)
- Що до чого будемо додавати? (4+3=7 чов.)
- Чи можемо ми відповісти на запитання задачі? ( так, можемо)
- Якою дією? (множення)
8×7=56 (спор.)
- Запишіть вираз до задачі.
8×(4+3)=56
8×(4+3)=8×4+8×3
- Отже, щоб помножити число на суму, можна помножити число
на кожний доданок і знайдені добутки додати.
- Розгорніть підручники на сторінці 125, зачитайте правило.
- Хто вже запам’ятав правило?
- За ваші знання королева нам відкрила третє слово таємниці.
Думай!!!
Фізкультхвилинка.
V. Закріплення вивченого матеріалу.
1. Обчислення виразів.
- Королева пропонує обчислити вирази, застосувавши правило.
№817
7×(20+5)=7×20+7×5=140+35=175
3×(300+20)=3×300+3×20=900+60=960
(Учні виконують біля дошки з коментуванням)
- Тож яке правило ви застосували? (множення числа на суму).
8. Захистіть методичну розробку узагальнювального уроку в
початковій школі.
Мета: встановлення рівня оволодіння учнями основними
теоретичними знаннями, повторення, більш глибоке осмислення
навчального матеріалу, приведення його до певної системи.
Структура
1. Повідомлення теми й мети уроку.
2. Мотивація навчальної діяльності.
3. Відтворення та коригування опорних знань.
4. Узагальнення та систематизація понять.
5. Засвоєння провідних ідей і теорій на основі широкої
систематизації.
6. Домашнє завдання.
Для систематизації та узагальнення виділяються ключові питання
відповідного курсу. Увага звертається на знаходження та
розкриття в уже вченому матеріалі закономірностей, логічно-
наслідкових зв’язків, глибокої сутності процесів та явищ; на
перехід від окремих до більш широких узагальнень. Слід
звернути увагу на те, що систематизація передбачає певну форму
відображення окремих фактів у певній системі взаємозв’язків
схему, узагальнюючу таблицю тощо. У жодному разі не можна
вважати систематизацією просте відтворення окремих фактів або
дій наприкінці вивчення теми. Це буде просте повторення.
Урок такого типу може проходити у формі оглядової лекції,
бесіди, опитування й виконання системи завдань та ін.

9. Наведіть приклад різних форм виховної роботи з учнями

початкових класів з фізично-оздоровчого виховання.
Фізично-оздоровче виховання – це система соціально-
педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я,
загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і
фізичних можливостей людини, формування життєво важливих
рухових навичок та вмінь.
Кожна форма занять має одну цільову спрямованість, але
характеризується різними завданнями та організаційними
основами. Для створення цілісної уяви про призначення різних
форм занять школярів створено декілька класифікацій форм
занять школярів, які відрізняються тим, що по-перше, в основу
кожної з них покладено різні ознаки, і по-друге, дещо
відрізняються назви форм занять, що пов’язано з їх великим
різноманіттям і невпинним та постійним розвитком у сучасній
практиці фізично-оздоровчого виховання школярів. В той же час,
погляди вчених збігаються, коли мова йде про значення та
підходи до проведення цих форм занять.
Організаційні форми фізичного виховання учнями початкових
класів проводять під час навчання в школі, після уроків, у вихідні
дні, на канікулах. В залежності відособливостей організації
навчально-виховного процесу учнів вони поділяються на урочні та
позаурочні. Професор Б.М.Шиян подає класифікацію форм
занять. За особливостями організації навчально виховного
процесу школярів, форми занять поділяються на: 1) урочні; 2)
позаурочні. До урочних
форм занять відноситься – урок фізичної культури. В залежності
від переважного розв’язання завдань уроки поділяють на: -
навчальні; - тренувальні; - контрольні; - змішані.
Позаурочні форми занять поділяють на:
- заняття в режимі навчального дня; - позакласні заняття; -
позашкільні заняття. До занять, що проводяться в режимі
навчального дня відносять: гімнастику до занять; фізкульт-
хвилинки і паузи та ін.
До позакласних занять відносять: секції з виду спорту; секції ЗФ;
змагання; масові ФК-С заходи; тощо.
До позашкільних занять відносять: міжшкільні змагання; у
спортивних школах ДЮСШ; при ЖЕКах; у місцях відпочинку та ін.
Варто відмітити, що за ознаками обов’язковості всі форми
поділяються на обов’язкові і добровільні. До перших відноситься
лише урок фізичної культури. За вирішенням
завдань навчально-виховного процесу школярів Л.П.Матвеєв
подає іншу класифікацію форм занять: 1) урочні; 2) неурочного
типу.
1. Урочні форми занять розподіляються на умовні дві групи:
- власне урочні форми занять;
- форми занять урочного типу.
Власне урочні форми занять це урочні заняття з обов’язкового
курсу ФВ: в загальноосвітній школі це урок фізичної культури.
Форми занять урочного типу збігаються за основними ознаками з
урочними. Зокрема заняття урочного типу в секції ЗФП,
спортивних секцій, клубах, командах, під керівництвом штатних
фахівців на добровільних засадах. Різниця полягає лише в
тому, що заняття урочного типу на відміну від уроку ФК не є
обов’язковими. 2. До неурочного типу відносимо
такі форми занять: - великі; - малі.
До великих форм занять належать: самостійні (ФК-оздоровчого та
спортивно-тренувального характеру); ФК-С змагання; ФК-
рекреаційні (подовжені перерви, спортивно-ігрові заняття,
туристичні походи). До малих
форм занять належать: ранкова гігієн. зарядка; гімнастика до
занять; фізкульт-хвилинка; фізкультпауза; виробнича гімнастика;
гімнастика перед сном.

10. Складіть фрагмент уроку з будь-якого предмета з

використанням інтерактивних технологій;
Урок читання з використанням
інтерактивних технологій
3клас
Тема уроку. Ігор Калинець "Про що розповіли Незабудки".

Мета. Удосконалювати техніку читання прозових творів,

насичених діалогами;
виробляти навички чіткої й виразної вимови; вчити голосом,
інтонацією передавати настрій дійових осіб. Виховувати бережне
ставлення до природи.
Обладнання. Малюнки квітів (кульбаба, тюльпан, дзвіночок,
бузок, волошка,
ромашка, фіалка, незабудка), картки зі словами.
Методи і прийоми: ”Асоціативний кущ”, ”Передбачення ”,
”Взаємні запитання”,
”Сенкан”,”Мозковийштурм”,”Мікрофон”.
Форми: робота в парах, групова форма роботи.

Хід уроку
І. Вправи на вдосконалення навичок читання.
1. Гра "Переплутанка".

Читання анаграм.

сніжпідник (підсніжник) астрай (айстра) ,

нятрода (троянда)
„ Мозковий штурм”

— Які квіти ви ще знаєте?

— Які квіти називаються лісовими, польовими, декоративними?

2. Розмовна хвилинка.

—Квіти — це вічні і прекрасні супутники нашого життя

3. Читання вірша із пропущеними літерами, що позначають
голосні звуки.

_ вр_нц_ пр_к_д_ _тьс_

II. Повідомлення теми і мети уроку.
— А ось послухайте, про що розповіли незабудки українському
письменнику Ігорю Калинцю. Він усе запам'ятав і записав для вас.

III. Опрацювання казки І. Калинця "Про що розповіли Незабудки".

Розповідь про автора твору
 Слухання казки. Перевірка первинного
сприймання.
 Словникова робота

11. Спроектуйте модель виховного заняття з трудового
виховання учнів 1-2 класів на одну із запропонованих тем («Світ
моїх захоплень», «Моя трудова сім’я», «Золоті руки моєї
бабусі»),
Тема: Світ моїх захоплень
Мета заходу:розширити знання учнів щодо видів праці, захоплень
людей; сформувати у учнів характер, волю, бажання
вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію;
навчити цінувати працю, захоплення і хобі інших людей.
Обладнання:мультимедійна презентація, виставка учнівських
робіт.
1. Вспуп. Привітання.
- Доброго дня шановні гості, учні! Ми раді вітати Вас на нашому
виховному заході, присвяченому чарівному таємничому світу
людських захоплень. Темою цієї виховної години є хобі – це одна
із значущих складових життя кожної людини. Займаючись
улюбленою справою, людина задовольняє найважливішу потребу
в самореалізації, що забезпечує їй духовне зростання і дає життю
набагато більше яскравих фарб і позитивних емоцій.
Сьогодні ми зможемо відповісти на такі питання:
Що ж таке хобі?
Чому так важливо мати захоплення?
Як знайти собі справу до душі?
Які захоплення є найпоширенішими в світі?
Унікальні та неймовірні захоплення.
А також поринемо у світ ваших захоплень
2. Запитання до учнів і присутніх.
- Коли ж у людей з'являються захоплення?
Орієнтовні відповіді:Напевне, в дитинстві, коли дитина починає
гратися і усвідомлювати, що їй подобається, а що ні.
- Що таке хобі?
Орієнтовні відповіді:
Хобі, або Гобі (англ. hobby — захоплення) — узагальнена назва
улюблених занять або розваг, що не є робочою спеціальністю і до
яких вдаються у вільний час.
3. Зачитування історії походження слова «хобі».
- Для того щоб дізнатись, що найбільше подобається учням
нашого класу ми заздалегідь з вами підготували виставку ваших
захоплень, тобто хобі.
- Отже, давайте розглянемо роботи і опишемо їх.
4. Представлення захоплень учнів. (За бажанням учні
розповідають чому саме обрали таке заняття)
5. Розповідь вчителя і пояснення.
- Існують хобі: поезія, колекціонування, спорт, музика........
6.Висновки. Ключові запитання.
- Чи всі визначилися яке у вас хобі?
Я мрію, щоб кожен з вас знайшов собі захоплення до душі, і тоді
минеться нудьга. То ж захоплюйтесь, творіть!

12. Підберіть дидактичний матеріал з проблем естетичного

виховання учнів початкових класів.

Леся Українка
СПИТЬ ОЗЕРО…
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни…»
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

Олександр Олесь
ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.

Іван Франко
ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА
Дивувалась зима,
чом це тануть сніги,
чом льоди присли всі
на широкій ріці?

Дивувалась зима,
як посміли над сніг
проклюнутись квітки
запахущі, дрібні?
Прислів’я
 Високі гори мають глибокі доли.
 Де високі гори, там глибокі доли.
 Нема гори без долини.

13. Складіть фрагмент конспекту уроку з будь-якого предмета,

що вивчається у початковій школі, з використанням
народознавчих засобів; проілюструйте їх ефективність у процесі
вирішення навчально-виховних завдань уроку.
Для кожного етапу розвитку дитини українське народознавство
повинно мати різноманітні форми викладу. Використання
народознавчого матеріалу потрібне в різних сферах життя
дитини. Завдяки народознавству діти глибше відчувають, що
знання про свій народ – це перш за все пізнання себе
Урок – свято «УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК»
Мета. Познайомити учнів з давніми обрядами, традиціями,
звичаями нашого
народу, пов'язаними з квітами України, які вплітають в
український
вінок.Відкрити дивовижний світ української пісні, легенди.
Допомогти учням усвідомити необхідність примножувати
традиції, вчити бачити прекрасне.
Обладнання. Віночки з живих чи штучних квітів, букети квітів,
малюнки з зображенням квітів, український одяг або малюнки
його, запис на дошці, у глечиках відвари цілющих трав, пучечки
засушеного любистку, м'яти, чебрецю.
Заходять діти і співають "Ой минула вже зима ".
Хід уроку
Пізнання світу починається з добра. Природа, зокрема рослинний
світ, були тим добротворцем для людини, якого вона шанувала і
обожнювала в усі часи. Український вінок називали "знахарем"
душі.
I. Повідомлення теми уроку.
II. Вивчення нового матеріалу.
1. Вступне слово вчителя.
У народі кажуть: "Тримай хатиночку, як у віночку","Хто вміє
віночок вити, той уміє життя любити".
Як символ прихильності богів, вінки прикрашали голови
володарів і, зроблені з дорогоцінних металів, вони
перетворювалися на корони.
А що важить віночок у житті українського народу? Виявляється,
надзвичайно багато. Це і елемент одягу, і оздоба, і символ.
Символ нескінченності життя. Жодного звичаю, жодного обряду в
нашого поетичного народу без віночка немає. Тож проведемо
розмову про український віночок.
2. Розповідь про український віночок.
14. Складіть завдання для самостійної роботи учнів на уроці при
вивченні однієї з тем, обґрунтуйте зміст, доцільність і час
виконання.
Самостійна робота – одна з важливих форм організації
навчального процесу. Вона відіграє особливу роль в професійній
підготовці фахівців, будучи формою, з одного боку, організації
самостійної роботи учнів, з іншої – розвитку їх пізнавальної
активності. Залежно від мети зміст завдань буде різним.
«Заповни пропуски». Цей прийом краще використовувати під час
вивчення тем,що вимагають складних обчислень або якщо на
попередньому уроці були виявлені прогалини в знаннях учнів.
Завдання для цього прийому готуються на картках і учні вносять
свої відповіді тільки до карток,які пізніше можна перевірити.
Це базова самостійна робота. Результати цієї підготовки
виявляються в активності учнів на заняттях і як виконані
контрольні роботи, тестові завдання, зроблені доповіді і інші
форми поточного контролю. Самостійна робота з метою
первинного закріплення має тривати не більш як 5-6 хв., щоб
учитель міг зразу перевірити, наскільки учні зрозуміли новий
матеріал, виявити помилки. На цьому етапі роботи важливо
швидко зорієнтуватися, чому саме учень помиляється
Діагностико-коректуючий етап. Даний етап допомагає з’ясувати
причини труднощів, які виникають в учня під час навчання,
виявити прогалини у знаннях і вміннях та скоректувати його
діяльність, спрямовану на усунення недоліків.
Учитель планує самостійну роботу на різних етапах навчального
процесу. Залежно від рівня обізнаності школярів з матеріалом
змінюватиметься й ступінь їх самостійності під час виконання
завдань.
15. Захистіть методичну розробку предметної екскурсії
«Рослини в нашому , житті».
Наша екскурсія пройде у Княждвірський заказник.
Кня́ждвірський зака́зник — ботанічний заказник
загальнодержавного значення в Україні. Розташований на захід
від села Княждвора Коломийського району Івано-Франківської
області, на правому березі річки Прут.
Площа 208 га, з яких 70 гектарів займають тисові дерева. Серед
ялицево-букових лісів (з домішкою явора) охороняється одна з
найбільших в Україні та Європі природна ділянка, де зростає тис , увагу ,організованість, самостійність ,уміння узгоджувати
ягідний — релікт флори третинного періоду. Його дерева сягають інтереси , долати труднощі ; зміцнювати здоров’я ; виховувати в спосіб життя у ваших сім’ях. Бережіть здоров'я, зміцнюйте і
10—12 м заввишки. У підліску — горобина, ліщина, бузина
червона та інші чагарники. Багатий трав'яний покрив. Окрім тиса Обладнання :спортивний інвентар (два обручі , дві скакалки, два
ягідного, у заказнику трапляються й інші види рослин, занесені до баскетбольні м’ячі ,тенісні ракетки , кеглі)
Червоної книги України: білоцвіт весняний, лілія лісова, крокус
Гейфеля.
На території заказника — активні зсуви в долині Пруту. Заказник Хід заходу
має велику наукову цінність та ґрунтозахисне значення.
Всього в заказнику знаходяться 23 тисячі екземплярів тису.
Неподалік від музею висаджені екзотичні рослини, серед яких:
туя, ялівець, самшит, смерека канадська, магнолія та інші.
16. Спроектуйте модель групової форми виховної роботи із
застосуванням технології колективної творчої справи.
До цих форм належать політичні інформації, години класного
керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з
періодичною пресою, випуск стінної газети, підготовка радіо- і
телепередач, екскурсії, походи та ін
Тема: Екскурсія. Які зміни відбуваються в природі восени? (2 клас.
Мета: дослідити, які зміни відбулися в осінній природі, у житті
тварин і рослин; занотувати свої спостереження, узагальнити і
зробити висновки; розвивати спостережливість; виховувати
пізнавальний інтерес.
Хід уроку
ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПРАВИЛАМИ ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС ЕКСКУРСІЙ У
ПРИРОДУ
Перебуваючи в природі — у лісі, на луці, біля озера чи річки — не
завдавай природі шкоди, не порушуй взаємозв’язків у ній.
Намагайся не витоптувати траву, не ламати гілки з дерев. Не
зривай квітів для букетів. Букети краще складати з рослин, які
виростила людина.
Не дозволяй нікому брати до рук пташині яйця, пташенят,
звірят: людський запах відлякує диких тварин, дорослі
тварини можуть покинути своїх малят, вони стануть легкою
здобиччю хижаків.
Не залишай після себе слідів перебування у природі: сміття
( пакети, залишки їжі, бляшанки) забери із собою. Не
розпалюй вогнища поблизу дерев.
Після повернення з екскурсії в природу обов’язково вимий руки.
— Не забруднюйте природу, забирайте сміття із собою, щоб
викинути у від веденому місці.
ОЗНАЙОМЛЕННЯ ІЗ ЗАВДАННЯМИ ДЛЯ СПОСТЕРЕЖЕНЬ (с. 42-43)
Спостерігай за погодою вдень. Яка висота Сонця на
небосхилі? Як змінилася температура повітря? Яке повітря
(сухе, чисте, прозоре)? Що ти можеш сказати про стан неба
1. Перші дві дитини несуть лопату та обруч — ≪город≫. Потім
повертаються до команди.
2. Інші учасники приносять по одній картоплині.
3. Решта учасників несуть вирізаний із зеленого паперу круг за
розміром обруча. Ним накривають обруч — ≪закопують
картоплю≫.
(Поки судді підводять підсумки ,проводиться гра
Оголошення підсумків конкурсів .)
Учитель. Зараз ми з вами пограємо у веселу гру «футбол».Ця гра
на уважність,
отже ,слухайте уважно умови гри . Коли я підніму праву руку
вгору – всі кричать «футбол»; ліву руку – «штанга »; руки в «замок
» - «мимо »; дві руки вверх – « гол ».
Ось так весело і просто ми пограли з вами у футбол .
2-й учень
Будуть з нас і альпіністи , І завзяті футболісти ,
І жокеї і плавці , Не прості собі спортсмени ,
А відомі рекордсмени .
учень. Ми всі здружились, підросли,
Разом сміялись, веселились.
Разом до перемоги йшли,
учень. О спорт, о спорт!
Це просто клас!
Дружіть із ним завжди.
Здоров’я, юність, силу дасть
І творчої снаги.
учень. Хочемо усім сказати,
Що здоров’я краще мати,
Аніж хворому ходити
Й світ чарівний не любити!
Бо любов, здоров’я, сила
Нам дають чарівні крила.
Ще дають саме життя
І несуть у майбуття.
учень. Ось і скінчилось наше свято.
17. Спроектуйте сценарій виховного заходу з використанням Треба всім відпочивати:
народних спортивних ігор; фольклору про здоров’я. І спортсменам, й глядачам
Спортивні змагання Ми бажаєм щастя вам!
«Спритні, дужі, небайдужі, і кмітливі, і грайливі» Бережіть здоров’я власне,
Поки є на це ще час.
Бо життя таке прекрасне!
Мета : створити атмосферу свята в грі-змаганні ; виховувати Учитель. Пам’ятайте, що рости здоровими і сильними вам
любов до фізкультури та спорту ; розвивати пам'ять допоможуть уроки фізкультури в школі, заняття у спортивних
секціях, ігри та забави на свіжому повітрі, а найбільше - здоровий
учнів почуття дружби ,колективізму ,взаємовиручки . примножуйте його.
Учитель . Друзі , вітаємо вас на нашому святі „Спритні, дужі,
небайдужі, і кмітливі, і грайливі», щоб позмагатися у силі,
спритності, і просто відпочити. Бажаємо командам великих
перемог, значних досягнень!
Спортивне змагання
Почати пора.
Нумо, дружно , діти ,
Крикнем всі «Фізкульт –ура!»
Хай не буде суперечок
Серед нас ніколи.
Нехай спорт нас об’єднає
В нашій рідній школі.
Здорові діти- нація здорова,
Багата Україна і чудова.
Тож, діти, ви здоровими ростіть.
В майбутнє добрими ідіть.
Ведучий .Визначати переможців
Буде в нас жюрі поважне .
Воно буде ,знаємо точно ,
Об’єктивне і уважне .
Та перш ніж будемо змагатись, Нам потрібно всім представитись
„Рухливчикиˮ „Сміливчикиˮ
Усі. Ми – сміливчики завзяті. Усі. Ми – рухливчики рухливі,
Позмагаємось на святі. І завзяті, і сміливі.
Будем сміливо змагатись, Будем дуже ми старатись,
Щоб перше місце мати. Щоб весь час перемагати.
Ведуча .Тож розпочинаємо наші змагання .
Конкурс 1 . ПОСВЯТА В КОЗАЧАТА
Мета: виховувати повагу до козаків (військових, які захищають
свою Батьківщину); патріотичні почуття на основі знайомства
дитини з побутом і традиціями козаків, їхньою відданістю Україні,
українському народові; сприяти фізичному розвиткові
дошкільнят.
Підготовча робота: бесіди на патріотичні теми перед початком
гри; заняття, присвячене ознайомленню з козацтвом; читання
дитячої художньої літератури про козаків; вправляння в роботі з
мапою; вивчення на музичних заняттях козацьких пісень,
вправляння у крокуванні під відповідний музичний супровід;
козацькі танці; на ранковій гімнастиці слід розучити відповідний
комплекс загальнорозвивальних вправ.
ХІД ГРИ
Група дітей ділиться на два загони, у кожному обирають отамана.
Вихователь (або запрошений дорослий) — гетьман, який запитує
в дітей, що вони знають про козаків, чому їх усі шанують та
поважають, а потім пропонує дітям пройти посвячення в козачат.
Для цього дітям треба здолати кілька перепон та витримати
випробування.
Кожна команда отримує мапу, на якій показано місце, де
зберігаються козацькі прапори. На мапу мають бути нанесені
об’єкти, які діти вже бачили раніше. Перепони роблять штучно
або використовують природний рельєф майданчика.
Після цього прапори вставляють у підставки і проводять іще
кілька ігор.
≪Пройти через болото≫ — пройти через кілька обручів (можуть
брати участь і дівчата, і хлопчики).
≪Перенести козацьку чайку через мілину≫ — паперову форму
човна переносять 5–6 дітей (лише хлопчики).
≪Напоїти коней≫. Атрибути для гри: 2 великих відра з водою
(або якісь інші посудини), 2 великих порожніх відра, 2
пластикових невеликих відра.
Діти стають у 2 колони, отаман бере невеличке відро.
Мета гри — перенести воду з повного відра в порожнє. Учасники
команд роблять це по черзі. Перемагає команда, яка перенесе
більше води.
У грі можуть брати участь і дівчата, і хлопчики.
У перервах між іграми можна запропонувати дітям заспівати
пісню про козаків, дівчатам — затанцювати веселого таночка.
Для більш ефектного проведення цієї гри бажано використати
українські народні костюми, козацькі атрибути.
Наприкінці гри гетьман визначає переможців, хвалить усіх
учасників гри та посвячує хлопчиків у козачата (наприклад, вручає
іграшкові шаблі), дівчат — у козачки (роздає віночки). Можна
закінчити гру загальним танком на вибір педагога.
• Конкурс 2. КОЗАЦЬКІ РОЗВАГИ
Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства
дитини з побутом і традиціями козаків, їхньою відданістю Україні,
українському народу.
Гру можна організувати у спортивній (музичній) залі або
спортивному майданчику. Дітям належить пройти через кілька
перепон, які можна створити (враховуючи рельєф майданчика
закладу) з підручних засобів: обручів, кубиків, м’ячів, канату,
гімнастичних лав тощо.
Діти діляться на дві команди. Після того, як усі учасники здолають
перешкоди, визначається переможець.
• Конкурс 3. САДІННЯ КАРТОПЛІ
Мета: виховувати патріотичні почуття на основі знайомства
дитини з побутом і традиціями українського народу.
Обладнання: іграшкова лопата, гімнастичний обруч, круг із
зеленого паперу за роз-
міром обруча, картопля.
Гру бажано організувати на спортивному майданчику або просто
на подвір’ї. Дітям загадують загадку про картоплю:
Викопала кущ лопата —
Яблучок у нім багато,
Овальних та коричневих,
З малесенькими вічками.
Знадобляться нам вони
На пюре та деруни. (Картопля.)
Вихователь обговорює з дітьми значення картоплі для
харчування, здоров’я українців.
Діти діляться на дві команди, між ними проводиться змагання.
18. Складіть фрагмент виховної години з формування в учнів
шанобливого ставлення до батьків, старших членів родини.
Виховна година: «Ти і твоя сім’я»
Мета: Поглибити знання дітей про сім’ю, про основні обов’язки
членів сім’ї — кожен член великої родини має дбати про красу,
чесність і порядність свого роду. Виховувати шанобливе
ставлення до старших членів сім’ї.
Обладнання: тематичні малюнки (родин), мікрофон, Хід виховної
години
1. Вправа «Мікрофон».
— Що означає слово сім’я? Сім’я — група близьких родичів
(чоловік, дружина, батьки, діти та інші, що живуть разом)
2. Мозковий штурм. — Навіщо людині сім’я?
3. Короткі розповіді дітей про їхні сім’ї. (разом з фото)
Діти називають ім’я та по батькові батьків, дідуся, бабусі, місце
роботи, ким працюють.
— У кого ще живі прабабусі і прадідусі? Назвіть їх.
— Народне прислів’я говорить: «Хто не знав змалку діда, той
добра не звідав».
4. Розповідь учителя про сім’ю
5. Бесіда про основні обов’язки в сім’ї.
6. Розповідь учителя про пошану до батьків.
«Шануймо наших батьків!» — так велить Біблія. Майже три з
половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав
пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були вирізьблені слова:
«Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі та щоб
довголітнім був ти на землі».
Шанування батьків — один із найсвятіших обов’язків людини і
неоплатних боргів дітей. Батьки вас ростять, виховують, учать
добра, пестять, люблять. І як же не відплатити їм пошаною,
любов’ю, ласкою і допомогою?
7. Робота з прислів’ями
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Яке дерево, такі в нього й квіточки, які батьки, такі й діточки.
Який кущ, така й калина; яка мати, така й дитина.
8. Перегляд мультфільму

19. Складіть план проведення батьківських зборів або лекції для

батьків (на власний вибір).
План проведення батьківських зборів покажемо на прикладі 1
класу
План проведення зборів (орієнтовний)
I. Знайомство з директором школи та шкільною адміністрацією.
II. Представлення педагога, який буде працювати з класом.
III. Екскурсія шкільною будівлею.
IV. Міні-лекція «Закони виховання в родині. Якими їм бути?».
V. Анкетування батьків із теми зборів.
VI. Самопредставлення - візитна картка родини.
VII. Батьківський тренінг «Дитина у дзеркалі батьків».
Педагоги зустрічаються з батьками першокласників перед
початком навчального року. Доречніше за все проводити таку
зустріч-збори наприкінці серпня. Учитель використовує перші
збори для того, щоби познайомитися з батьками, налаштувати
родину на необхідність спілкування зі школою, педагогами,
створити оптимістичний настрой на навчальну діяльність, зняти
страх родини перед школою.

20. Складіть план підготовки і проведення диспуту, обґрунтуйте

методику його проведення.
Диспут – вільний, жвавий обмін думками, колективне
обговорення питань, які хвилюють його учасників.
Тема диспуту не повинна нав’язуватися класним керівником,
вона має виходити з потреб учнівського колективу.
Ефективність диспуту залежить від ґрунтовної попередньої
підготовки.
Тема: Ввічлива людина.
Мета:
1)Виховна: виховувати почуття відповідальності за свої вчинки,
підвищувати рівень виховуваності.
2)Навчальна: впроваджувати елементи естетичного виховання
культури
спілкування;
3)Розвиваюча: розширити знання учнів з ввічливості, розвивати
культуру поведінки, культуру мовлення.
Форма проведення: диспут
Місце проведення: класна кімната.
Час проведення: заняття виховної години 800 - 845
Етапи підготовки проведення виховного заходу:
1. Етап - вибір мети. Мета даного заходу підібрана таким чином,
щоб не тільки можна було дати нові знання, але й перевірити ті,
що вже мають учні, але крім цієї головної мети існує ще й інша -
розважальна.
2. Етап - планування виховного заходу. На даному етапі йде
підбір питань для заходу, місця та часу проведення.
3. Етап - організація діяльності учнів. Учні раніше були
попереджені про проведення заходу. Від них не потребується
попередньої підготовки.
4. Етап - проведення заходу.
5. Етап - підведення підсумків. Після проведення заходу
обговорити захід з вчителем, методистом та присутніми
студентами, з метою вивчення успіхів та невдач.

Сьогодні ми поговоримо про ввічливість, як одну з рис культурної

людини. Філософ[Емерсон] сказав:,, Ввічли¬вість—це сума
маленьких жертв, які ми приносимо оточуючим нас людям". А
іспанський письменник М. Сервантес наголошував , що „Ні¬що не
коштує так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість".

21. Спроектуйте блок виховних занять у групі продовженого дня

з використанням сюжетно-рольових ігор з учнями 1-2 класів.
Група продовженого дня – це форма навчального процесу,
котрий включає в себе самостійну підготовку домашніх завдань в
навчальному кабінеті під керівництвом педагога, оздоровчу
програму, широку, різноманітну роботу по естетичному
вихованню, організацію активного відпочинку.
ГПД створюється з метою:
- надання допомоги сім’ї в вихованні дітей;
- сприяння фізичному розвитку дітей;
- забезпечення адаптації до життя в суспільстві;
- забезпечення підготовленості вихованців до занять.
- створення умов для цікавої діяльності дітей;
- формування перших трудових навичок у учнів.
СЮЖЕТНО-РОЛЬОВІ ІГРИ:
1. Магазин. Спочатку облаштовують магазин, тобто готують товар
до продажу. Визначають призначення магазину — «Одяг»,
«Канцелярські товари», «Аптека», «Супермаркет». «Продавець»,
роль якого грає обраний учень, зустрічає «покупців».
2. Кафе. Розподіляють ролі « касирів », « офіціантів »,
«прибиральниць», «відвідувачів». Перед грою обладнують кафе
необхідним ігровим матеріалом.
3. Заправна станція. Цю гру, як правило, доцільно об'єднати з
грою «Автопарк». Розподіляють ролі «диспетчерів»,
«операторів», «шоферів», «механіків». Діти виконують
різноманітні дії доставки вантажів і перевезення пасажирів.
4. Газетний кіоск. Грі передує бібліотечний урок, де дітей
ознайомлюють із різноманітними періодичними виданнями.
Перед грою обладнують вітрину. Працівник кіоску починає свою
роботу.
5. Банк. Перед грою слід провести екскурсію до банку або
вихователь розповідає про роботу банківських установ.
Розподіляють ролі «касирів», «контролерів», «інкасаторів»,
«відвідувачів» і т. ін.
22. Складіть таблицю класифікації найбільш поширених форм
організації виховної роботи (фронтальна, групова,
індивідуальна).
Найбільш поширеною є класифікація організаційних форм
виховання в залежності від того, як організовані учні: масові
форми (участь всього класу), гурткова (групова) форма та
індивідуальна.
Як видно з наведеного рисунка, на цій основі виділяють три
основні організаційні форми навчання:

1) індивідуальна; 2) індивідуально-групова; 3) колективна.

Очевидно, що третя організаційна форма навчання - колективна -
є така форма, яка об'єк единяет всі попередні і дозволяє
багатоваріантним чином трансформувати форму організації
навчання відповідно до особливістю тієї чи іншої методичної
системи. Саме в цій формі навчання можливе створення таких
ситуацій, при яких колектив навчає і виховує кожного свого члена,
а кожен член бере активну участь у навчанні та вихованні своїх
товаришів по спільної навчальної діяльності.
Фронтальна, групова та індивідуальна робота з учнями є спільні
форми організації навчально-виховної роботи. При фронтальному
навчанні педагог управляє навчально-пізнавальною діяльністю
всього класу, що працює над єдиною задачею. Фронтальна
робота може використовуватися на всіх етапах уроку, однак вона,
будучи орієнтованою на середнього учня, повинна
доповнюватися груповими та індивідуальними формами.

23. Спроектуйте модель виховного заняття з трудового

виховання учнів 1-2 класів. («Світ моїх захоплень», свято «Моя
трудова сім’я», «Золоті руки моєї бабусі»).
Тема: Світ моїх захоплень
Мета заходу:розширити знання учнів щодо видів праці, захоплень
людей; сформувати у учнів характер, волю, бажання
вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію;
навчити цінувати працю, захоплення і хобі інших людей.
Обладнання:мультимедійна презентація, виставка учнівських
робіт.
1. Вспуп. Привітання.
- Доброго дня шановні гості, учні! Ми раді вітати Вас на нашому
виховному заході, присвяченому чарівному таємничому світу
людських захоплень. Темою цієї виховної години є хобі – це одна
із значущих складових життя кожної людини. Займаючись
улюбленою справою, людина задовольняє найважливішу потребу
в самореалізації, що забезпечує їй духовне зростання і дає життю
набагато більше яскравих фарб і позитивних емоцій.
Сьогодні ми зможемо відповісти на такі питання:
Що ж таке хобі?
Чому так важливо мати захоплення?
Як знайти собі справу до душі?
Які захоплення є найпоширенішими в світі?
Унікальні та неймовірні захоплення.
А також поринемо у світ ваших захоплень
2. Запитання до учнів і присутніх.
- Коли ж у людей з'являються захоплення?
Орієнтовні відповіді:Напевне, в дитинстві, коли дитина починає
гратися і усвідомлювати, що їй подобається, а що ні.
- Що таке хобі?
Орієнтовні відповіді:
Хобі, або Гобі (англ. hobby — захоплення) — узагальнена назва
улюблених занять або розваг, що не є робочою спеціальністю і до
яких вдаються у вільний час.
3. Зачитування історії походження слова «хобі».
- Для того щоб дізнатись, що найбільше подобається учням
нашого класу ми заздалегідь з вами підготували виставку ваших
захоплень, тобто хобі.
- Отже, давайте розглянемо роботи і опишемо їх.
4. Представлення захоплень учнів. (За бажанням учні
розповідають чому саме обрали таке заняття)
5. Розповідь вчителя і пояснення.
- Існують хобі: поезія, колекціонування, спорт, музика........
6.Висновки. Ключові запитання.
- Чи всі визначилися яке у вас хобі?
Я мрію, щоб кожен з вас знайшов собі захоплення до душі, і тоді
минеться нудьга. То ж захоплюйтесь, творіть!

24. Спроектуйте орієнтовний зміст роботи предметного тижня

для учнів 4 класу
Орієнтовний план предметного тижня «Художньо-
естетичного циклу»
День перший - інформаційний
Девіз: “Пізнання починається зі здивування” (Арістотель)
1. Усний журнал про значення праці в житті людини,
ознайомлення з планом тижня. (проводять члени самоврядування
школи).
2. Бесіди по класах.(проводять класні керівники).
День другий - творчий
Девіз: “Землю прикрашає сонце, а людину – праця”
1. Виставка стіннівок присвячених праці, образотворчому
мистецтву.
2. Усний журнал на тему: «Що таке мистецтво»
3. Виставка – фотоконкурс «Професія моїх батьків - моїми
очима».
День третій – навчально - пошуковий
Девіз: “Знання складаються з дрібних крихт щоденного досвіду”
(Д. Писарєв)
1. Нетрадиційні уроки в школі.
2. Загальношкільна операція “Пошук”.(Учні школи проводять
дослідження у вигляді «Квесту» на тему: «У чому сенс роботи
вчителя, значення цієї професії для людства».
День четвертий – ігровий
Девіз: “Гра - це та чарівна паличка, яка навіть нудне заняття
вмить перетворює на цікаве і захоплююче”
1. Ігри.(У класах проводять класоводи та класні керівники)
2.Конкурси, вікторини.
День п’ятий – святковий
Девіз: “Хто перший у праці, тому слава скрізь”
1. Свято праці і бережливості.(Конкурс команд КВК)
2. Підсумки тижня.
25. Складіть план фізкультурного змагання для учнів 4 класу на
тему «Козацькі забави».
Задачі
Удосконалювати навички виконання вправ у рівновазі.
Сприяти розвиткові сміливості та спритності.
Прищеплювати хлопцям любов до військової справи.
Устаткування й інвентар
2-3 гімнастичні ослони.
Колода, стінка, 10 рюкзаків.
4 гімнастичних мати.
Місце проведення: спортивний зал
На початку заняття вчитель повідомляє учнів, що сьогодні в них
пройде незвичайний урок, що всі вони на ці 45 хвилин стануть
військовими, наприклад, десантниками. А військові - це люди
сильні, сміливі, відважні і відмінно підготовлені фізично.
Десантники повинні добре орієнтуватися в обстановці, мати
почуття рівноваги. Сьогодні ви будете й у ролі «парашутистів» на
уроці, і в ролі «розвідників», і в ролі «льотчиків».
І. Вступна частина уроку - 5-10 хвилин
Побудова, вітання, повідомлення задач уроку. Під звуки
військового маршу клас входить у спортивний зал і вибудовується
в шеренгу по одному. Учитель повідомляє хлопцям, що сьогодні
на уроці вони покажуть свою силу, спритність, влучність і
кмітливість. Тому що ми сьогодні з вами всі військові, то зараз
виконаємо у виді розминки комплекс ранкової гімнастики.
Комплекс 1
1. Вихідне положення - руки зчеплені внизу, 1-2 - руки вгору,
піднятися на носки і потягнутися, 3-4 - опускаючи руки через
сторони, повернутися у вихідне положення.
2. Вихідне положення - ноги нарізно, руки на пояс, 1 - нахил
вправо з одночасним поворотом тулуба вправо, 2 - вихідне
положення, 3-4 - те ж, але в іншу сторону.
3. Вихідне положення - основна стійка, 1 - дугами вліво руки вгору
і нахил вправо, 2 - зворотним рухом повернутися у вихідне
положення, 3-4 - те ж, але в іншу сторону. У вихідному положенні
не зупинятися.
4. Вихідне положення - руки вперед, 1-4 - сісти без допомоги рук,
5-8 - встати (руки в тім же положенні).
5. Вихідне положення - основна стійка, ноги нарізно ширше, руки
в сторони, 1-2 - два пружних нахили до лівої ноги, руками
потягнутися до ступні. Те ж, нахиляючись до правої ноги.
6. Вихідне положення - лежачи на спині, ноги нарізно 1-2 -
спираючись на п'яти, потилицю і руки, прогнутися (підняти тіло), 3
- лягти і розслабитися, 4 - пауза.
7. Вихідне положення - основна стійка, 1 - коло руками назовні, 2
- пригорнувши лікті до тіла, «середнє коло» (одними лише
передпліччями) назовні. Після декількох повторень напрямок
рухів змінювати.
8. Вихідне положення - лежачи на спині, 1 - зігнути ноги вперед, 2
- випрямити вгору, 3 - знову зігнути, 4 - вихідне положення.
9. Вихідне положення - лежачи на грудях, руки в пліч, 1-2 -
розгинаючи руки (віджимаючи), упор лежачи на стегнах, 3-4 -
вихідне положення.
10. Вихідне положення - руки на пояс. Стрибки на двох ногах з
поворотами на 90°(можна і на 180°).
Примітка: після побудови, пояснення задач уроку повторити
повороти на місці. Далі ходіння по колу, перешикувати клас у
колони по чотири і розминку (ранкову гімнастику) провести на
місці. Стежити за поставою.
ІІ. Основна частина - 30 хвилин
1-а станція «Десантники»
Учні надягають «парашути» (рюкзак, усередині якого медбол - 2
кг) - і по черзі проходять по похилому гімнастичному ослоні (який
одним кінцем установлений на гімнастичній стінці на другій
поперечині). Вилазять до кінця сходів, спускаючись, перелазять
на інші сходи, опускаючись на інший ослін, установлений поруч із
гімнастичними сходами, проходять по ослоні і наприкінці
зістрибують, намагаючись правильно і м'яко приземлятися на
носки, потім проходять по переверненому ослоні, переборюють
різні перешкоди, пересуваються по-пластунськи.
2-а станція «Льотчики»
Юні льотчики піднімаються по трапу - на 3-5 рейку гімнастичної
стінки та вилітають зі злітної смуги - з'їжджаючи вниз один за
одним по двох-трьох гімнастичних ослонах, укріплених похило.
Потім, розправивши крила - піднявши руки в боки долонями
вниз, - юні льотчики пересуваються повільним бігом, імітуючи
політ літака, роботу його двигунів, з почерговими нахилами
тулуба вліво і вправо. «Літаки» летять один за одним,
наближаючись до мети. Знову по гімнастичному ослоні учні
піднімаються на рейки гімнастичної стінки (висота 1-1,2 м).
Звучить команда «Приготуватися до стрибка!» Хлопці по черзі,
обережно, стрибають униз і направляються на вихідне
положення.
3-я станція «Розвідники»
Учні по черзі, обережно, стрибають униз із «козла» (висота 1 м) і
направляються до місця зборів. Тут вони одержують указівки:
пересуваючись по-пластунськи, учні повинні перебороти ділянку
залізниці (два ослони, установлені паралельно), піднятися і
короткими перебіжками досягти річки.
Переправи в зазначеному місці не виявилося. Приходиться
використовувати підручні засоби. Діти стають уздовж
гімнастичних ослонів (це засіб переправи), стоячи до них правим
боком. Піднявши ослін, учні переносять його до місця переправи,
опускають і починають рухатися заздалегідь обумовленим
способом: спираючись руками об ослін, ноги нарізно, ослін між
ногами; пересуваються вперед, по черзі перебираючи його
руками, потім поштовхом обох ніг з виносом прямих рук уперед
роблять стрибок, імітуючи таким чином завершення переправи
через водну перешкоду.
4-а станція «Ігрова галявина»
За сигналом учителя на «ігрову галявину» збираються всі три
команди. Команди вибудовуються в колони по одному за своїм
командиром. Учитель повідомляє номери естафет і пропонує
командам взяти в них участь.
1. Естафета «Здоров'я в порядку - спасибі зарядці».
Командири за командою вчителя виходять уперед, повертаються
обличчям до команди (навкруги) і разом з командою виконують
3-4 вправи, розучені раніше.
2. Естафета «Хокей»
Команда одержує гімнастичний ціпок і маленьке гумове кільце.
Ціпок встановлюється в середині кільця. Учасник, тягнучи перед
собою ціпок з кільцем (тримаючи його як ключку), обводить
стійку і також повертається назад, передавши ціпок наступному
гравцеві, а сам стає останнім у колону.
3. Естафета «Футбол»
Обвести стійку м'ячем, ведучи його лівою і правою ногою.
Примітка: не можна торкатися м'яча руками.
4. Заключна естафета «Тунель»
Команди стають на лінії старту в колону по одному (ноги на
ширині пліч). У першого гравця м'яч. За командою «Марш!» м'яч
передається під ногами. Коли останній гравець одержав м'яч, він
біжить уперед і стає перед командами, й усе повторюється
спочатку, поки командир кожної команди не займе своє місце.
Примітка: поки журі підраховує результати, дівчинки показують
ритмічний танець із «буфами».
ІІІ. Заключна частина - 5 хвилин
Учитель підбиває підсумки уроку, а потім проводить гру на
відновлення дихання (гра на увагу).
Домашнє завдання
Стрибки через скакалку 50-100 разів, віджимання від підлоги до
20 разів.
26. Змоделюйте фрагмент виховного заняття з метою
формування навичок культури поведінки молодших школярів
(«Лицарський турнір», «Школа хороших манер»).
Тема. Школа хороших манерів.
Мета: поглибити знання учнів про етикет і його важ¬ливість у
житті людини;
навчати учнів жити у злагоді з оточуючими, сприяти розвитку
культурного рівня учнів; виховувати в учнів повагу одне до
одного.
Обладнання: український етимологічний словник
План
1. Слово вчителя.
2. Бесіда.
3. Слово вчителя.
4. Запитання до учнів.
5. Слово вчителя.
6. Вікторина «Чарівні вчинки».
7. Слово вчителя.
8. Запитання до учнів.
9. Слово вчителя.
10. Бесіда.
11. Творче завдання «Дружня порада».
12. Вправа «Мікрофон».
13. Заключне слово вчителя.
14. Гра «Чарівний стілець».
Хід заняття
Слово вчителя.
Кожному з нас відомі п'ять відчуттів. Це — нюх, зір, слух, смак та
дотик. Проте існує іще шосте відчуття, до¬ступне кожному, але не
кожному помітне. Мова йде про відчуття такту, культуру
поведінки, спілкування з оточуючими — тобто про те, що робить
людину по-справжньому гарною.
Кожний із нас у повсякденному житті постійно вжи¬ває ввічливі
слова. Найпоширеніші з них — «добридень», «здрастуй», «до
побачення», «будь ласка», «спасибі», «дякую». Проте чи
замислювались ви коли-небудь, що означа¬ють ці ввічливі слова,
звідки вони прийшли в нашу мову? Виявляється, що походження
цих слів дуже давнє, їх вжи¬вання сягає ще часів Київської Русі.
Спочатку вони були сталими виразами, добрими побажаннями.

27. Спроектуйте орієнтовний зміст роботи вихователя з

батьками учнів з метою підвищення їхньої педагогічної
культури.
Зміст роботи школи з батьками полягає в такому:
підвищення педагогічної культури батьків (лекції, семінари,
індивідуальні консультації, практикуми):
залучення батьків у навчально-виховний процес (батьківські
збори, спільні творчі справи, допомога у зміцненні матеріально-
технічної бази);
участь батьків в управлінні школою (рада школи, батьківські
компоти)
Форми та методи роботи з батьками повинні бути спрямовані на
підвищення педагогічної культури батьків, на зміцнення взаємодії
школи та родини, на посилення їхнього виховного потенціалу.
Методи роботи: спостереження, бесіда, тестування, анкетування

28. Складіть план роботи одного із занять гуртка (на власний

вибір): “Веселкова райдуга» (гурток вишивання), “Шпунтик і
Гвинтик» (гурток юних конструкторів), “Писанкарочка»,
“Маленька ткаля», “Кухарочка», гуртка технічного
моделювання та ін.
ТЕМА: Народні традиції вишивання.
МЕТА : Вчити учнів вишивати хрестиком узори. Ознайомити із
українськими народними традиціями вишивання рушника,
сорочки, їх призначенням в побуті; символікою, технікою
вишивання. Виховувати любов до народної творчості.
ХІД заняття
1.Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо хлібом, любов`ю і миром
2. Для людей відкрита
Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла
3.Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щирі,
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі
Керівник гуртка.
Діти, сьогодні у нас трішки незвичне заняття, бо воно святкове і
до нас завітали гості. (Завдання членам гуртка. Вишивають за
зразком узори.)
Що ви знаєте про вишиту сорочку?
(Пісня «Два кольори»)
Керівник гуртка.
Сорочка, усі краї якої оздоблені вишивкою, має оберігати від
нещастя, відганяти від людини злі сили, перешкоджати їхньому
проникненню до тіла. Улюблений колір вишивки – червоний,
який вважали оберегом від чортів. Вишивкою прикрашають
комір, рукави.
ЛЕГЕНДА

Колись на небі не було поділу на добрих і лихих ангелів.

Діти, а тепер давайте поговоримо про ваші вишивки. Для кого і
що ви вишиваєте? (Розповіді дітей) Ви довго вишивали, а тепер
давайте затанцюємо. (Український танець)
Дорогі діти, я хочу, щоб ви ніколи не забували наші українські
традиції, щоб
ви гаряче любили свій рідний край, все, що дороге нашому
серцю. Хай у кожній хаті знову буде вишивка.

29. Підберіть дидактичний матеріал (казки, вірші, легенди,

прислів’я, оповіді тощо) з питань трудового виховання
молодших школярів;
Прислів’я
Землю красить сонце, а людину — праця.
Хто не працює, той не їсть.
Дерево цінують за плодами, а людину — за справами.
Праця людину годує, а лінь марнує.
Без праці жити — тільки небо коптити.
Маленьке діло краще великого неробства.
Без труда нема плода.

Вірші
Оленчині вишивки
А Оленка в нас рукодільниця,
Хвалять всі її, хоч мала.
Скатерть вишила, блузку вишила,
Мамі лагідно подала.

Мама тішиться, тато тішиться,

Бо світлиця в нас, як весна,
Усміхається в ніжних вишивках,
Вся заквітчана і ясна.

А на вишивках, мов на вишеньках,

Спілі ягоди, хоч збирай!
А на вишивках розливається
Світлорайдужний барвограй.

І проміниться та ще й міниться
Скрізь на вишивках дивосвіт,
Бо залишився на цих вишивках
Рук Оленчиних теплий слід.
Степан Жупанин
30. Змоделюйте план виховної роботи класного керівника з
морального виховання учнів на півріччя.
Орієнтовний перелік документації, яку веде класний керівник:
· Класний журнал.
· Особові справи учнів.
· Табелі успішності учнів.
· План виховної роботи.
· Конспекти виховних годин, годин спілкування, диспутів.
· Розробки сценаріїв виховних заходів.
· Тека психолого-педагогічних спостережень.
· Щоденник роботи з „важкими” дітьми.
· Протоколи батьківських зборів.
· Матеріали щодо запобігання дитячому травматизму, бесіди з
правил дорожнього руху, облік проведення інструктажів з
безпеки життєдіяльності.
· Літопис або документи класних справ.
Циклограма класного керівника
Щоденно:
1. Робота з тими хто запізнюється та виявлення причин відсутності
учнів.
2. Організація харчування учнів.
3. Організація чергування учнів.
4. Індивідуальна робота з учнями.
5. Контроль за зовнішнім виглядом учнів.
Щотижня:
1. Перевірка щоденників.
2. Проведення заходів за планом.
3. Робота з батьками за планом.
4. Робота з вчителями предметниками.
5. Зустріч з психологом та медсестрою, психолого-педагогічні
спостереження.
Щомісяця:
1. Відвідування уроків класу.
2. Консультація психолога стосовно важковиховуваних дітей.
3. Зустріч з батьками за планом.
4. Нарада щодо планування роботи.
Протягом семестру:
1. Оформлення класного журналу.
2. Засідання МО класних керівників (за планом).
3. Аналіз виконання плану, корекція.
4. Проведення батьківських зборів, засідання батьківського
комітету (за планом).
Один раз на навчальний рік:
1. Оформлення особових справ.
2. Аналіз роботи та складання плану виховної роботи.
3. Статистичні дані.
4. Проведення відкритого виховного заходу.

Мета проведення:
· Вивчити індивідуальні особливості учнів під час неформального
спілкування.
· Пізнати інтереси учнів, зрозуміти їхні переживання та мотиви
поведінки.
· Обговорювати поточні події класу, селища, держави.
Форми проведення:
· Вільне спілкування вчителя з учнями.
· Бесіди на заплановані теми.
· Обговорення актуальних статей з газет.
· Обговорення кінофільмів, книжок, вистав.
· Зустріч із цікавими людьми.
· Усні журнали.
· Засідання прес-клубу.
· Виступи учнівських лекторських груп.
· Дискусії.
· Години спілкування.
· Тренінги.
· Екскурсії.
· Політичне інформування учнів.
Виховні години проводяться один раз на тиждень у певний день.
Тематика спілкування з учнями заздалегідь планується, однак
поточні події у класі, школі, селищі, державі можуть підказати
тему незаплановану раніше.

13. Зміст, засоби та організаційні форми морального виховання

молодших школярів. Способи та засоби формування культури
поведінки учнів початкової школи.
Моральне виховання — це виховний вплив школи, сім'ї,
громадськості, що має на меті формування стійких моральних
якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння
ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності.
Моральне виховання — дуже важка робота для вчителя, тому що
не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у суспільстві
відбувається багато негативного, нелегко скласти програму
виховної роботи, усе в ній передбачити і виконати. Крім того,
виховання має внутрішні суперечності: не спрацьовує відразу
зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не
побачиш), виховання потрібно здійснювати за багатьма
напрямами (розумовим, моральним, трудовим, естетичним,
екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо). І все це
потрібно зробити вчителю.
Методологічною основою морального виховання є етика —
наука про мораль, її природу, структуру і особливості
походження. Мораль — це система принципів, норм і правил, які
регулюють поведінку людини в суспільстві, роблять її
правильною. Поняття "моральний", "моральність"
використовують, коли мова йде про конкретний вчинок,
практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і моральність
не можна вважати синонімами.
Зміст морального виховання в національній школі дається в
концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної
виховної роботи (1994 р.), української національної школи-
родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання
(1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе
формування національної свідомості, виховання любові до
розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в
практичних справах розбудови нашої держави; формування в
учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності
Україні