«Світогляд»

Світогляд - це комплексна система ідей, цінностей, вірувань, переконань, знань та поглядів,

яка визначає спосіб сприйняття світу, розуміння людини свого місця в ньому, а також
орієнтацію в житті та прийняття рішень. Походження слова виникає з поєднання двох
складових: "світо-" (від слова "світ", яке вживається для позначення всесвіту або зовнішнього
світу) і "-гляд" (від слова "глядіти", що означає дивитися або спостерігати). Термін С. був
введений німецьким філософом Іммануїлом Кантом в XVIII столітті. Глибинна сутність С.
полягає в його фундаментальному значенні для формування індивідуальної та колективної
ідентичності людини, її способу мислення та взаємодії з оточуючим світом. Це форма і спосіб
сприйняття суб’єктом світу через потреби розвитку особистості.
Структурно С. поділяється на такі рівні: світобачення - на основі принципів; світовідчуття -
на основі досвіду; світорозуміння - формується на основі знання; світоспоглядання - на
основі мети, цілі, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності; світосприйняття -
на основі цінностей. У різні історичні епохи формувалися головні структурні системи:
космоцентрична, спрямована на пошуки єдиної сутності світобудови; теоцентрична, в якій
панує віра в надприродні сили; антропоцентрична, зв’язана з усвідомленням людини центром
Всесвіту, розкриттям можливостей розвитку особистості. Історичні типи С. спостерігаються
такі: міфологічний, філософський, релігійний, науковий і мистецький.
С. впливає на філософські, етичні, релігійні, соціальні, політичні, культурні, наукові та інші
аспекти індивіда та суспільства. Форми прояву С. можуть включати релігійні переконання,
моральні цінності, наукові уявлення, політичні установки, естетичні смаки, соціальні погляди
та інші аспекти світовідчуття та розуміння. Кожен індивід має свій власний С., що
формується під впливом багатьох чинників, таких як виховання, освіта, культурне
середовище, соціальний статус та інші.
У різні періоди культури і філософської думки С. набував різних значень та акцентів. У
давнину під С. розуміли загальний уявлення про світ, що базувалося на міфологічних,
релігійних та магічних уявленнях. З появою філософії, С. став більш раціональним та
філософським уявленням про світ та людину. Згодом, у контексті модернізації і
постмодернізму, поняття С. отримало нові тлумачення та визначення.
У стародавньому світі, у грецькій філософії, питання про С. вивчалися у контексті
метафізики та онтології. Наприклад, Платон і Арістотель висловлювали свої уявлення про С.,
розглядали його як фундаментальну концепцію, що охоплює всі аспекти людського
існування, підкреслюючи роль розуму і пізнання. У середньовічній філософії С. був сильно
пов'язаний з релігійними установками. Філософи, такі як Августин Аврелій та Томас
Аквінський, відстоювали ідею, що Бог є основою і поясненням всього існуючого. Релігійна
доктрина визначала канони добра і зла, що впливало на формування С. людей. В епоху
Просвітництва С. втратив свої релігійні засади і став більш зорієнтованим на раціональний
аналіз та науковий підхід. Філософи, такі як Рене Декарт й Іммануїл Кант, розвивали ідеї про
роль розуму, свободи та моральності в С. людини. Раціоналізм і емпіризм стали основою для
формування філософських концепцій С. . У сучасній філософії С. вивчається у контексті
постмодерністських теорій та культурного релятивізму. Зараз у фокусі уваги знаходяться
питання про розмаїття С. і їх взаємодію в умовах глобалізації та культурного плюралізму.
С. вивчався та аналізувався в контексті різних філософських теорій. Постмодернізм відкидає
ідею єдиного всеосяжного С., акцентуючи увагу на розмаїтості індивідуальних сприйняттях
світу. Марксизм розглядає С. як відображення соціально-економічної структури суспільства.
Екзистенціалізм підкреслює особисту відповідальність людини за власний С. та значення
вибору у житті. Ідеалізм підкреслює роль свідомості та ідей у формуванні С. . Матеріалізм
наголошує на матеріальних умовах і соціальному середовищі як визначальних факторах.
Постмодернізм критикує ідею єдиного всепояснюючого С. і підкреслює розмаїття та
контекстуальність позицій С. .
Література : Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії імені Г.
С. Сковороди; [редкол.: В. І. Шинкарук (голова) та ін.]. – Київ: Абрис, 2002. – VI, 742 с.