•3.

Національно-правова імплементація
міжнародних зобов’язань держав. Інкорпорація,
рецепція, відсилання.
•Вітчизняна теорія і практика передбачає різні
способи імплементації міжнародно-правових
зобов’язань у національне законодавство,
зокрема трансформацію, рецепцію та відсилання.
•трансформації, яка відбувається офіційно як
юридично оформлена та відбувається в порядку,
визначеному державою, та неофіційно (ad hoc),
тобто не оформлену юридично і визначену в порядку
домовленості державних органів.
•Окремо виокремлюють автоматичну та
неавтоматичну трансформацію, що вимагає
спеціального рішення. Якщо законодавство держави
передбачає, що всі міжнародні договори, в яких вона
бере участь є частиною її внутрішньодержавного
права, то норми будь-якого міжнародного договору,
як тільки він набуває чинності автоматично
трансформуються. Якщо ж законодавство вимагає
для надання договору сили закону, наприклад,
прийняття парламентського акта, то це вже
неавтоматична трансформація.
•При цьому під трансформацією він розуміє
сукупність форм і методів перетворень норм
міжнародного права в норми внутрішньодержавного
права шляхом видання спеціального державного
нормативного акта, доопрацювання норм
міжнародного права у відповідності із загальними
принципами національного права. Трансформація
застосовується в тих випадках, коли технічно
неможливо або недоцільно з тих чи інших причин при
формулюванні норми національного
нормативно-правового акта зберігати форму
відповідної норми міжнародного договору, а також
при необхідності додаткового національного
регулювання відносин з метою виконання договору
на внутрішньодержавному рівні.
•Виокремлюють загальну, часткову та
конкретну відсилку. Загальна відсилка –
це спосіб, за яким формується національна
норма, що відсилає до всього міжнародного
права, часткова – до частини міжнародного
права (наприклад, до міжнародного
договору), а конкретна відсилка відсилає до
конкретної норми міжнародного договору.
•Загальна чи часткова відсилка
використовується для формування
бланкетної норми, що відсилає до
міжнародного права в цілому чи частини
міжнародних договорів у випадку, коли
технічно неможливо відтворити норму чи
відсутня необхідність відтворення через
надмірно велику кількість міжнародних
договорів, що регулюють ті самі
правовідносини.
•Конкретна відсилка застосовується у
випадку коли при формуванні національних
норм, що регулюють ті чи інші відносини,
виникає необхідність відіслати суб’єкта
правозастосування до конкретної норми
міжнародного договору без її відтворення в
національному нормативному акті.
•При рецепції законодавець приймає для
себе модель поведінки та надає їй
юридичного обов’язку для суб’єктів
внутрішньодержавного права. Рецепція
включає в себе дві основні риси:
•по-перше, сприйняття національним
правом правил міжнародного права через
механізм ратифікації чи схвалення
міжнародних договорів;
•по-друге, передачу (трансмісію) прав та
обов’язків, що покладені на державу,
компетентним органам державної влади.