1

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури імені професора
В.І.Фесенко
 
 
 
 
 

САМОСТІЙНА РОБОТА
з сучасної української літератури
Рецензія на збірку Любові Бенедшин
«Літа проминальна літургія»
 
 
 
Виконала –
Студентка групи СОнім 25-18
Факультету германської філологія
Кузик Анастасія Олександрівна
Перевірив – Мариненко Ю.

Київ – 2018
 
 2

Що таке поезія? Для когось поезія – це потік свідомості, для когось –

політ фантазії, а для когось – це крик душі. Саме читаючи твори Любові
Бенедишин розумієшь, що це – саме та чиста, душевна , правдива лірика,
яка черпається безпосередньо з душі та емоцій поета.

Любов Бенедишин – українська поетеса, яка почала писати вже у

зрілому віці. В молоді літа вона була поза поезією і намагалася реалізувати
себе в області хімії, адже закінчила хіміко-політехнічний факультет у
Львові. Але хіміка з неї не вийшло, і тому вона закінчила бухгалтерські
курси і зараз працює , як це комічно не лунало б, бухгалтером фірми
«Птахівник». Як відомо, поетами не стаюсь і не працюють, ними
народжуються. Любові, напевно, просто потрібен був час, аби розкрити в
собі цей потік , який згодом вилився в 9 збірок та незліченну кількість віршів.
Не даремно про неї сказано: «Неординарне сприйняття світу виливається у
довершені вірші, (…) бо духовний вектор творів поетеси спрямований у
найпотаємніші глибини людської душі. Талант, помножений на
працьовитість, — ось складові успіху та визнання поетеси»

Я хочу приділити увагу збірці «Літа проминальна літургія», яка видана

у 2017 році видавництвом «Плай» у м. Львові . Для Любові «Літа
проминальна літургія» вже 9 збірка , яка побачила світ і отримала велику
кількість відгуків від читачів. Структурно збірка складається з 4 циклів, які
соголосні з порами року: «Феєрія весни», «Елегія літа», «У самотність
осені» «По той бік зими». Сама поетеса охарактеризувала свою збірку так :
«Знаєте, книжка складається з 4 розділів – це пори року. Пори року і
природи… Пори року людини. Взагалі життя дуже схоже на їх минущість та
мінливість. Тут і бачимо ось ці настроєві зміни. Може й навіть вікові. Бо в
кожній збірочці був розділ, який я присвячувала темі природи. Тут і
визбирала найкраще – усі перлинки.» Мальовничою, сповненою ніжної й
чуйної душі постає у віршах природа. Поетеса дуже чутливо сприймає
навколишній світ , радість огортає її від відчуття єднання з такою красою,
емоції переповнюють душу.

Хочу навести деякі вірші, що входять до збірки.

«Ранок у лісі»
Лісу сни високочолі
поміж кронами пливуть...
Маслюки біленькі льолі
поскидали у траву, - 
чепурненькі, на галяву
збіглись до старого пня.
Соловей співає славу
 3

повноті нового дня.

Липи плескають в долоні,
а дуби, статечно: ш-шааа...
Сонце снам цілує скроні...
Лісу світиться душа...
Кожен з нас – невід’ємна частинка матінки-природи. Людина не може
існувати без природи. Світ навколо нас такий чарівний, квітучий,
неповторний, в якому все гармонійно поєднано. Що може бути кращим за
тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Мені
здається, в цьому вірші поетеса хотіла висловити своє захоплення природою.
Саме в природі вона знаходить своє джерело натхнення. Майстерно
відтворює звуки природи, тонко розуміє її "мову". Вона вплітає в рядки поезії
надзвичайні яскраві спостереження. Читаючи ці рядки, мимоволі
переймаєшся поетовими емоціями, переживаєш разом з ним радість бачення
прекрасного. Адже не даремно поет представляється нам мандрівною
людиною, тому що тільки з природою він може знайти спільну мову.

«З голосІНЬ»

- Мій лірнику... ратнику... зраднику... - 

увись лебеджу, лебедію...
В Божественному палісаднику
раюю, ридаю, радію.

Довірила долі
надію,
а доля
змахнула крильми...

Десь там, поза пам'яттю - ми - 

квітневі... серпневі... осінні...
Хотіла співати псалми.
А з горла - глухе голосіння.

На мою думку, поетесі звичніше переживати свої душевні драми десь

поза людським оком, у глибині лісів, один на один з своїми думками . У цій
поезії поетеса звертається до природи як до свого друга. Поетеса хоче
донести до природи свої сокровенні почуття, знайти у ній співрозмовника,
поговорити тет-а-тет.

Отже, коли читаєш лірику Любові Бенедишин , складається враження,

що поетеса зупинилася десь у полі, в лузі чи на лісовій галявині. Вона була
 4

десь серед хлібів, квітів, трав і підслуховувала найпотаємнішу музику

природи. У її поезії оживають квіти і дерева, гаї і степи, зорі й сонце, тут
чуєш голос землі, тут читаєш таємничі літери природи. В своїх поезіях вона
оживила світ природи. Любов Бенедишин вміє влучно добирати художні
засоби до своєї поезії, чим зацікавлює читача  і примушує до роздумів над
кожним поетичним рядком. Ці поезії переконують нас , що природа-
невмируща краса, яку потрібно любити, розуміти, оберігати.