Тема 7. Музично - ритмічні рухи як засіб музичного самовираження.

План

1. Значення музично-ритмічних рухів для розвитку дитини.

2. Зміст музично-ритмічного виховання дошкільників.
3. Види музично-ритмічної діяльності.

Музично-ритмічні рухи – це найбільш продуктивний вид музичної

діяльності з погляду формування у дітей музичної творчості і творчих якостей
особистості. Музично-ритмічні рухи формують у дошкільників та дітей
молодшого шкільного віку вміння сприймати, слухати, аналізувати музичні
твори, пробуджують бажання самому бути творцем мистецтва.
Потреба в рухах є природною і необхідною формою діяльності для
зростання та розвитку дитини. Музично-ритмічні рухи дають дітям змогу легше
зрозуміти образ, закладений в музичний твір, повністю відчути характер та
настрій музики.
Цей вид музичної діяльності заснований на моторно-пластичному
відтворенні музичного матеріалу, що обумовлено природною рухливістю дітей.
Саме за допомогою музично-ритмічних рухів, міміки, жестів під музику дитина
може передати свій настрій, почуття, переживання, влучно розкрити цілісний
музичний образ. Для цього їй необхідні вільні музично-ритмічні рухи, для дітей
це одна з найдоступніших форм самовираження. Такого роду діяльність
сприяє зацікавленості до різних видів мистецтва, зокрема до музичного,
хореографічного; формуванню естетичних смаків; розвитку музично-творчих
здібностей.
Основним завданням музично-ритмічних рухів є формування
у дітей дошкільного віку вміння сприймати музичні образи і передавати їх у
русі. Поєднуючи різні засоби музичної виразності, створюється цілісний і
художньо повний музичний образ. Для виявлення емоційного змісту
музики дитина має вміти відчувати характер, мелодичну лінію, гармонію,
ладове забарвлення. Музично-ритмічна діяльність відіграє важливу роль у
формуванні загальної культури особистості дитини, її пізнавальної, вольової та
емоційної сфер.
Музично-ритмічна діяльність сприяє психічному розвитку дитини:
розвитку довільної уваги, пам’яті, уяви, фантазії, активізації пізнавальних
процесів, творчих проявів; розширенню світогляду. Важливим є спостереження
дитиною за розвитком музично-художнього образу в музичному творі. Саме
слухова увага під час роботи з музичним твором розвиває музичну пам'ять.
Виконуючи ті чи інші музично-ритмічні рухи, діти уявляють певний образ, в
процесі чого розвивається творча уява, а не лише репродуктивна діяльність. Все
це необхідно для цілісного творчого розвитку дитини та здійснення нею
творчої діяльності.
Музично-ритмічні рухи сприяють всебічному розвитку дитини. Святкові
шикування,   національні   танці,    інсценівки,   хороводні, ігри із співом
формують   моральні якості   дошкільників. Беручи активну участь в іграх,
вправах, танцях, підготовці до свят, дошкільники набувають
найрізноманітніших знань про життя, що їх оточує, розвивають творчу уяву та
мислення, спостережливість, здатність орієнтуватися в просторі й часі. Ігри й
танці привчають дітей до колективних дій, сприяють вихованню почуття
колективізму, дружби, товариськості, взаємної поваги. На заняттях у дітей
формується характер, воля, наполегливість, вміння мобілізувати свої сили,
зосередити увагу, проявити спритність, кмітливість, розумову активність.
Рухи під музику зміцнюють дитячий організм. Задоволення, що його
дитина дістає в процесі гри, завжди супроводжується значними фізіологічними
змінами в її організмі, покращується дихання і кровообіг. Веселі ігри й танці
збуджують, нервову систему і викликають посилену діяльність вищих відділів
головного мозку, пов’язаних з асоціативними інтелектуальними та вольовими
процесами. Музично-ритмічні рухи сприяють формуванню моторики,
поліпшують осанку. У дітей з’являються такі якості рухів, як легкість,
польотність, пружність, спритність, точність, швидкість та енергійність.
Завдяки музиці рухи дошкільників набувають емоційного забарвлення, стають
більш чіткими, виразними і красивими. Керуючи іграми й танцями, музичному
керівнику і вихователю треба всіляко сприяти розвиткові дитячої ініціативи,
творчості, винахідливості.
Змістом музично-ритмічного виховання є розвиток у дітей активного,
свідомого сприйняття музичних творів, вироблення у них вмінь передавати в
рухах зміст і характер музики. Цих вмінь дошкільники набувають під час
виконання танців, музичних ігор і вправ, що становлять єдину систему, за
допомогою якої здійснюється музично-ритмічне виховання дітей.
Усі музично-ритмічні рухи повинні відповідати змістові й формі
музичних творів, під які вони виконуються. Репертуар для занять має
відзначатися високими художніми якостями. Хороводи та інструментальна
музика повинні бути яскравими, з чіткою побудовою, приємною мелодією,
простою гармонією та виразними динамічними відтінками. Необхідно, щоб
музичні твори були доступними для дитячого сприймання. Це дасть можливість
дітям у найпростіших рухах передати характер музики, найяскравіші її
елементи, допоможе глибше сприйняти й усвідомити зміст твору.
В програмі музично-ритмічного виховання значна увага приділяється
розвитку природної виразності рухів дитини. Як відомо, в музично-руховій
діяльності дітей рухи є засобами вираження думок, почуттів, образів. Тому чим
активніше, емоційніше дитина сприймає музику, тим виразніше вона буде
рухатись, танцювати. У межах кожного вікового періоду музично-ритмічна
діяльність дітей має свої особливості, зумовлені особливостями розвитку
мовлення, ігрової діяльності, театральних дій, сприймання дітьми музичних та
літературних творів.
Наприклад, в іграх для дошкільників молодшої групи використовується
музика, контрастна за регістром, темпом, динамікою. Вона легше сприймається
дітьми, сприяє кращому виконанню певних музичних завдань, як в іграх
«Дідусь-садівник і козенята» (музика О.Гедіке), «Прогулянка і дощик» (музика
А.Філіпенка). Українські народні танці за формою, як правило, двочастинні. На
першу частину діти бігають або ходять по колу, па другу — послідовно
виконують нескладні рухи — тупотіння, плескання, кружляння (наприклад,
«Веселий танець», «Танець парами»).
У кожній наступній віковій групі програмові завдання і музичний
матеріал ускладнюються. Діти вчаться рухатись, відображаючи менш
контрастні зміни динаміки (голосно, помірно, тихо), регістрів (високий,
середній, низький), переходи від помірного до повільного або швидкого темпу.
Використовуються переважно трьохчастинні музичні твори (наприклад, гра
«Зайці та лисиця»).
У процесі музично-ритмічного виховання необхідно здійснювати такі
завдання:
а) навчати дітей узгоджувати рухи з характером музики, найяскравішими
засобами музичної виразності, ритмічно, виразно рухатися, грати в музичні
ігри, водити хороводи, танцювати як на заняттях, так і поза ними;
б)  розвивати почуття ритму, яке полягає в тому, що діти відчувають у музиці
ритмічну виразність, відгукуються на неї і передають її в рухах;
в) розвивати художньо-творчі здібності, які можуть виявлятися у дошкільників
в тому, що вони самі шукають способи відображення ігрового образу,
вигадують, комбінують танцювальні рухи, пропонують зміни в танках, з
власної ініціативи танцюють, водять хороводи поза заняттями.
  Одним із видів музично-ритмічної діяльності є  музично-ритмічні
вправи. Вони сприяють організації дітей на заняттях, емоційно налаштовують
на активне усвідомлене засвоєння музичного матеріалу. Під час роботи
над вправами  удосконалюються основні музично-ритмічні рухи й
вивчаються деякі танцювальні рухи. Діти навчаються сприймати емоційний
зміст музики, передавати пластичними, танцювальними рухами характер,
форму твору.
Музично-ритмічні вправи можуть бути сюжетними і безсюжетними.
Перші мають більш емоційний характер, їхні образи допомагають дитині краще
виконати певні музичні завдання (наприклад у вправі «Дудочка», музика Т.
Ломової, передати в рухах контрастний характер музики). Сюжетні вправи, в
основному, використовуються в молодшій та середній групах. У старшій
групі найчастіше виконують безсюжетні вправи, наприклад, «Біг парами»
(музика Ф. Шуберта).
Сюжетні та безсюжетні вправи спрямовані на вироблення у дітей
цілого ряду вмінь:
а) узгоджувати рухи з характером музичних творів (бадьорим, жвавим,
спокійним, маршовим, танцювальним);
б) змінювати рухи із зміною регістру (високий, середній, низький), динамічних
відтінків (голосно, тихо і т. д.) і темпу музичного твору (швидко, повільно,
прискорено, уповільнено тощо);
в) починати і закінчувати рух одночасно з музикою;
г) самостійно змінювати рухи відповідно до форми твору;
д) виконувати різні шикування (колона, шеренга, ходіння по колу один за
одним, парами, четвірками тощо);
е) виконувати танцювальні елементи («пружинка», крок польки, галоп,
перемінний крок, колупалочка та ін.);
є) удосконалювати основні рухи: ходьба, біг, стрибки;
ж) виконувати різноманітні вправи з атрибутами (прапорцями, кульками тощо).
З) виконувати імітаційні рухи з імітацією різних дій і рухів птахів, звірів,
людей, транспортних засобів, запозичені з сюжетної драматизації.
Умовно вправи можна поділити на три групи: 1) вправи, які допомагають
удосконалити основні рухи (ходьба, біг, стрибки); гімнастичні рухи без
предметів (рухи ногами, хвильоподібні рухи руками, рухи тулуба); з
предметами (стрічками, прапорцями, обручами, м’ячами), а також з уявними
предметами, різні шикування і перешикування; 2) вправи, що готують дітей до
виконання таночків, музичних ігор, які навчають танцювальним
елементам(Найпростіші елементи народного, бального, сучасного дитячого
танцю; імітаційним або образно-ігровими рухам( рухи тварин, птахів, тощо,
різні дії людей, їх емоції і почуття); 3) вправи-композиції, які мають завершену
форму, що складаються з поєднання різних елементів в певній послідовності.
Такі вправи часто виконуються з різними предметами (стрічками, платочками,
прапорцями, квітами, обручами).
  Ефективним засобом виховання у дітей почуття  товариськості, взаємної
поваги, дружби, вміння співпрацювати з колективом є ігри і танці. На музичних
заняттях та уроках музики під час цих видів діяльності діти вчаться
зосереджувати увагу, направляти свої сили в потрібному напрямку. Приймаючи
активну участь в іграх, діти розвивають спритність, кмітливість, активізується
розумова діяльність. Від танців та ігор діти отримують велике задоволення і
саме це є причиною фізіологічних змін і їхньому організмі (покращується
дихання і кровообіг, робота серцево-судинної системи). Збудження нервової
системи під час проведення веселих ігор і танців викликає посилену діяльність
вищих відділів головного мозку, пов'язаних з асоціативними, інтелектуальними
та вольовими процесами.
Значне місце в музично-ритмічному вихованні належить танцям. У всіх
видах танців рухи мають узгоджуватися з характером, засобами виразності та
формою музичного твору, адже танець невіддільний від музики, яка не тільки
організовує і регулює рухи, а й надає їм виразності та емоційності.
Танці складаються з простих народних та класичних танцювальних рухів, їх
можна розподілити на кілька видів:
1) Танці із зафіксованими рухами.
а) таночки з участю дорослого, який може виконувати однакові або різні рухи;
б) сучасні дитячі таночки;
в) народні, в основному українські, таночки;
г) хороводи зі співом, рухи яких пов’язані або не пов’язані з текстом;
є) дитячі бальні танці.
2) Характерні танці.
Даний вид танців складається з таких рухів, які рельєфно змальовують
відповідний персонаж і властиві лише йому. Наприклад, танець ведмедиків,
сніжинок, намистинок.
З) Танці-імпровізації.
Діти під музику самостійно підбирають рухи і виконують їх. Вони спрямовані
на розвиток творчості, музикальності і почуття ритму.
 Серед рухів під музику музична гра займає одне з центральних місць.
Зміст і характер рухів у грі визначаються музикою. Цей вид діяльності,
близький і зрозумілий дітям, значною мірою сприяє їхньому музичному і
загальному розвитку, отже всі ігри й музика до них мають відповідати
загально-виховним завданням.
Музичні ігри можна поділити на два типи:
1) ігри під інструментальну музику — сюжетні та безсюжетні;
2) ігри під спів.
Тематика і зміст сюжетних ігор різноманітні. В іграх використані близькі,
зрозумілі дітям образи і дії, що вони їх спостерігають у навколишньому житті.
В основу сюжетної гри покладено певний образ, завдання. У ній є розгорнута
дія, персонажі, які часто зіставляються. Навіть якщо у грі є тільки один образ,
який дається у розвитку.
Безсюжетні ігри включають багато рухів: перебіжки, шикування, ходіння,
стрибки тощо. Такі ігри сприяють розвитку точності, спритності, музикальності
рухів. Словесні сигнали в них замінено музичними. У безсюжетних іграх
обов’язково є елемент змагання, що приносить дітям радість і задоволення. В
іграх під спів діти навчаються передавати рухами зміст та образ пісні,
загальний характер музики (веселий, спокійний), форму (заспів, приспів) і
засоби музичної виразності (темп, динаміка, ритм, регістр). У молодшій групі
ігри, в основному, проводяться під спів музичного керівника, а починаючи з
середньої, — під спів вихователя і дітей. Спочатку розучують пісню, а потім
грають, співаючи її. Під спів дошкільників можна проводити тільки ігри зі
спокійними, плавними рухами. Бігати й стрибати під час таких ігор не можна,
адже це утруднює дихання дітей і заважає співу. Якщо за умовою гри треба
робити стрибки чи бігти, пісню співає педагог, а діти мовчки виконують
відповідні рухи. Можна поділити дітей на дві підгрупи: одна — співає, друга —
грає. При повторенні гри діти міняються ролями: ті, хто грав, співають, і
навпаки.
Музично-дидактичні ігри є одним із засобів музичного розвитку дітей.
Вони мають певний зміст, розвиток дії, правила. Ці ігри відіграють значну роль
у сенсорному розвитку дітей, удосконалюють слухові відчуття, сприяють
активному розвитку музичного сприйняття.
Музично-дидактичні ігри мають багато спільного з рухливими іграми та
хороводами. Змагання в спритності, сміливості, швидкості відбуваються тільки
під кінець гри, щоб не порушувати слухової зосереджуваності дітей. За своїм
характером музично-дидактичні ігри можуть бути різними проте вони мають на
меті навчити дошкільників розрізняти і запам’ятовувати музичні звуки за
висотою, тембром, динамікою, ритмом у зв’язку із загальним характером
музичного твору.
Усі музично-дидактичні ігри можна розділити на три типи відповідно до
розгортання дій та дидактичних завдань. Своїм спокійним і зосередженим
характером перший тип нагадує настільні дидактичні ігри. В їхній основі
лежить вміння вслухуватися в музику. Виконання сенсорного завдання
пов’язане з ігровою дією. Другий тип музично-дидактичних ігор наближається
до рухливих. Спочатку виконується сенсорне завдання, а потім — ігрові дії з
елементами змагання. Третій тип ігор за характером подібний до хороводних.
Вони мають риси народних ігор, їм властива варіаційність, елементи
імпровізації рухів. У музично-дидактичних іграх цього типу сполучаються рухи
групи дітей і дії ведучого, роль якого грають по черзі самі діти.
Ігри-інсценізації побудовані на основі сюжетів пісень. Як правило
підбираються ігри з розгорнутим сюжетом, наявністю яскравих контрастних
образів. Рухи дітей у таких іграх визначаються безпосереднім сюжетом пісні,
діями персонажів а також фантазією самих дітей, які стараються підшукати
найбільш точні виразні ігрові рухи для передачі образів, а при виконанні пісні –
знайти відповідні інтонації голосу, які підкреслюють ті чи інші особливості
персонажів. Ігри-інсценізації найчастіше розігруються на сюжети народних
пісень, а також на сюжети сучасних дитячих пісень, забавлянок.
Таким чином, заняття музично-ритмічною діяльністю є складним
виховним процесом і допомагають у всебічному розвитку особистості дитини:
музично-естетичному, творчому, емоційному, вольовому і пізнавальному.
Музично-ритмічна діяльність сприяє розвитку активного музичного
сприйняття, посилює емоційне сприйняття, а рухи під музику стають більш
виразними, вишуканими і скоординованими.
Питання для самоперевірки
1. Музично-ритмічні рухи – найбільш продуктивний вид музичної
діяльності.
2. Роль музично-ритмічних у рухів у формуванні загальної культури
особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.
3. Художні якості та особливості репертуару для музично-ритмічного
виховання.
4. Музично-ритмічні вправи як однин із видів музично-ритмічної
діяльності.
5. Сюжетні і безсюжетні музично-ритмічні вправи.
6. Місце та роль танців в музично-ритмічному вихованні дошкільників.
7. Види танців: танці із зафіксованими рухами, характерні танці, танці-
імпровізації.
8. Тематика і зміст сюжетних ігор.
9. Значення безсюжетних ігор під інструментальну музику.
10.Ігри зі співом.
11.Музично-дидактичні ігри як однин із засобів музичного-сенсорного
розвитку дітей.
12.Три типи музично-дидактичних ігор.
13. Ігри- інсценізації.

Ключові поняття теми: музично-ритмічна діяльність, музично-ритмічні

вправи, танці, музично-дидиктичні ігри.

Література
1. Вільчаковський Е. С., Денисенко Н. Ф., Шевченко Ю. М. Інтеграція рухів
і музики у фізичному розвитку дітей старшого дошкільного віку:
Навчально-методичний посібник. Тернопіль: Мандрівець, 2011. 128 с.   
2. Ветлугіна Н. О. Музичний розвиток дитини. Київ: Муз. Україна, 1978.
255 с.
3. Виноградов Л. В. Развитие музыкальных способностей у дошкольников.
СПб.: Речь, Образовательные проекты. Москва: Сфера, 2009. 160 с.
4. Катрук А. Формування творчих здібностей дітей за допомогою музично-
ритмічних рухів. Музичний крівник. 2015. №4. С. 4.
5. Кононова Н. Г. Музыкально-дидактические игры для дошкольников.
Москва : 1982. 360 с.
6. Завалко К. Фір С. Основи Орф-педагогіки: навчально-методичний
посібник. Під заг. редакцією К. В. Завалко. Чернігів: ПАТ «ПВК» Десна»,
2018.  162 с.
7. Шевчук А.С. Розвиток дошкільнят у музично-руховій діяльності: Навч.-
метод. посіб. Київ : Вид. дім „ІПкі і сні і": Вид. Л. Галіцина, 2006. 128 с.