Білети на мовознавство

1)Історія формування знань про мову

● Епоха давнини: вивчався словниковий склад мови і укладались лексикографічні словники (приклад
давньоєгипетський ономастикон)
● Стародавня Греція: питання про взаємовідносини між предметом і його назвою(Плотон), звукова(піфагорська
школа) і граматична будова мови(Протагор, Діонісій), питання полісемії, омонімії, синонімії, словотвору і
словозміни(Арістотель).
● Середньовіччя: співвідношення мови і мислення, мови і суспільства.(Аврелій Августин), проблема походження і
знакової природи мови, її системної організації.
● Мовознавство 18-20 ст.- описані універсальні мовні одиниці покращена методика лінгвістичного аналізу.
● Фон Гумбольдт- відкрив порівняльно історичний метод.
● Бодуен де Куртене- розробив теорію фонетичних чергувань.
● Соссюр- основоположник сучасної лінгвістики.

2)Зв’язок мовознавства з іншими науками.

Суспільні науки: історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство.
Природні науки: фізіологія людини, антропологія, фізика, математика, географія, семістика.
Об'єкт мовознавства:
● Мова як абстрактна система і конкретні етнічні науки
● Живі і мертві мови
● Літературна мова, територіальні і соціальні діалекти
Предмет мовознавства:
● Історія формування лінгвістичних знань
● Основні теорії походження мови
● Відношення мови до мислення і суспільства
● Співвідношення мови і мислення
● Своєрідність мови як знакової системи
● Функції мови
● Особливості системної організації мови
● Одиниці всіх мовних рівнів та існуючі між ними зв'язки та відношення
● Внутрішні та зовнішні фактори мовного розвитку
● Основи типологічної та генеалогічної класифікації мов
● Основні лінгвістичні терміни
● Методи дослідження мовних явищ

3)Галузі мовознавства.
Загальне: зовнішня лінгвістика(мова як суспільне явище) , внутрішня лінгвістика(система, елементи, структура мови),
зіставне мовознавство(спільні і відмінні риси у структурі мов).
Конкретне: історичне(мова з точки зору її розвитку), описове/синхронічне(мова на певному етапі функціонування).
Прикладне(застосування лінгвістичних знань у практичній діяльності).

4)Методи дослідження мовних явищ.

● Гіпотетико-індуктивний та гіпотетико дедуктивний метод- заснований на дедуктивному виведенні наслідків з
гіпотези.
● Описовий метод-пояснення будови одиниць мови та їх функціювання.
● Зіставний метод-дослідження мови через порівняння її з іншою мовою.
● Метод системного аналізу-установлення структурний зв’язків між елементами системи.
● Дистрибутивний метод- дослідження мови через оточення окремих одиниць у тексті.
● Метод компонентного аналізу- розщеплення значення слова на семи(складові компоненти).
● Аналіз словникових дефініцій-визначення роду до якого належить предмет і визначення видових відмінностей.
● Контекстуально-інтерпретаційний метод- встановлення статусу тексту відносно інших текстів.

5)Теорії походження мови.

● Релігійна теорія: слово було створено Богом
● Суспільного договору: люди домовились однаково називати всі речі, бо їм треба було якось працювати разом, а для
цього треба спільна мова.
● Звуконаслідування: мова з'явилась через звуконаслідування природі.
● Вигукова: вигуки та інші емоції призвели до створення мови.
● Соціальна теорія- для командної праці треба було придумати вигуки, так і з'явилась мова.

6) Види знакових систем та місце мови серед них.

● Види знаків:
Копії або зображення
Ознаки
Сигнали для оповіщення на відстані
Знаки символи
 ● Типологія знакових систем:
Штучні/природні
Детерміновані/ймовірні
Гомогенні/гетерогенні
Варіативні/не варіативні
Регенеративні/нерегенеративні
Однорідного/різнорідного функціювання

7)Своєрідність мови як системи знаків

● Специфічні властивості мови як системи знаків:
Універсальність
Посередницька роль
Загальність використання
Здатність само опису
Необмеженість
Саморозвиток
Емоційна забарвленість
Полісемантичність
Поліфункціональність

8)Функції мови
Комунікативна
Ідентифікаційна-людина орієнтується в часі і просторі.
Етнічна
Експресивна
Гносеологічна-пізнання навколишнього світу
Мислетворча
Естетична
Культурологічна
Номінативна- допомагає називати речі
Фатична-звичайне спілкування

9)Мова і мовлення
Форми мовлення:
Зовнішнє
Внутрішнє
Усне
Писемне
Двостороннє
Одностороннє

10)Співвідношення мови і мислення

● Різні аспекти вивчення проблеми співвідношення мови і мислення:
Статичний-взаємодія мови і мислення шляхом вивчення мовних значень.

Генетичний-розгляд процесу становлення мови і мислення

Психологічний-вивчення мовленнєвої дільності індивідів

Гносеологічний-аналіз результатів пізнавальної діяльності людини

11)Розвиток письма
● Письмо- штучно створена система фіксації мовлення, яка за допомогою графічних елементів передає інформацію
на відстані і в часі.
● Піктографія-
● Ідеографія- письмо графічними знаками, що позначають поняття про предмети і явища дійсності.
● Фонографія- письмо знаки якого відображають вимову слів.

12)Мова як суспільне явище

● Мова- процес відтворення фактів свідомості в мовних знаках.
● Мова поєднує три рівноправні аспекти:
Реальні процеси мовленнєвої діяльності
Психічні аналоги явищ, які існують в свідомості людини.
Наукові абстракції, що створюються вченими на основі вивчення мови.

13)Зв’язок мови і культури

● розвиток культури впливає на розширення сфери функціонування літературної мови.
 ● Виникають нові функції мови
● Виникають слова реалії які відображають своєрідність культури народу.

14)Розвиток і функціонування мови у різні історичні епохи.

● Родо-племінний діалект. Первісне мовне утворення, риса якого спонтанна варіативність мовлення.
● Мова народності. Теж дуже варіативна мова, але для неї характерна поява різних наддіалектних форм.
● Національна мова. Формується в процесі зростання національної свідомості коли велика кількість діалектів і
говірок вже не задоволняло потреби суспільства.

15)Мовна ситуація. Національна мовна політика.

● Національно мовна політика- це свідомий вплив суспільства у багатомовній державі на функціональні
взаємовідносини між окремими мовами, це сукупність адміністративних заходів щодо рішення мовних проблем у
соціумі.
Ретроспективна- спрямована на відновлення практично втраченої мови.
Пуристична- запобігає явищам міжмовної інтерференції.
Етнічної міксації- асиміляція різних етносів.
Пряме введення мови коолонізаторів до всіх сфер спілкування населення.
● Мовна ситуація- функціональна єдність мов і їх варіантів, що обслуговують певний соціум.
Кількісні параметри:
Кількість мов у даній ситуації.
Кількість мовців, що говорять певною мовою.
Кількість комунікативних сфер.

16)Основні системні ознаки мови

● Мова - це організована сукупність взаємопов’язаних рівнів, елементи яких неподільні з точки зору кожного рівня,
але членуються, укладаючи нижчі рівні.
● Ієрархічність мовної системи передбачає можливість її розподілу на підсистеми нижчого порядку і входження в
системи більш високого порядку: такі як культура і цивілізація.
● Структурність мовної системи проявляється в наявності складної системи відношень і зв’язків між її одиницями.
● Відкритість мовної системи означає неможливість укладання вичерпного, повного списку одиниць.
● Динамізм мовної системи проявляється у постійних якісних і кількісних змінах в її будові при збереженні
системних характеристик.

17)Елементи мовної системи та їх фундаментальні властивості.

● Дискретність або переривчастість – це здатність мовних елементів до членування в середині її структури на
більш дрібні одиниці.
● Лінійність. Ця властивість обумовлює форму існування елементів мови шляхом утворення конкретних
систем із дискретних елементів.
● Неоднорідність – це загальна властивість елементів, що реалізує можливу в силу дискретності комбінаторику
елементів в лінійних побудовах.

18)Типи зв'язків та відношень між мовними одиницями.

● Синтагматичні відношення виникають між мовними одиницями, які утворюють лінійні послідовності,
комбінуючись в комунікативному акті.
● Парадигматичні відношення виникають між мовними одиницями, які заміщають або потенційно можуть заміщати
одна одну в комунікативному акті.
● Варіантні відношення виникають між конкретними реалізаціями однієї й тієї ж абстрактної мовної одиниці, які
різняться формою або змістом, але не порушують тотожності даної одиниці.
● Ієрархічні відношення – це відношення між системами різної складності, в результаті яких системи більш високого
порядку членуються на системи нижчого порядку, прості системи входять в більш складні.

19)Рівні мовної структури

● Мовні рівні – це сукупності всіх одиниць одного ступеня складності. В основі їх виділення лежить принцип
аналізу і синтезу, який полягає у тому, що всі одиниці вищих рівнів повністю членуються на одиниці нижчих
рівнів, і навпаки, прості одиниці безпосередньо синтезують більш складні.
● Фонетичний рівень- Фонема. Функції перцептивна, конститутивна, сигніфікативна
● Морфологічний рівень- Морфема. Функції семасіологічна
● Лексичний рівень- Слово. Функції номінативна
● Синтаксичний рівень- Речення. Функції комунікативна.

20)Мінливість як одна з сутнісних властивостей мови. Типи мовних змін

● Мінливість – це природна, внутрішня властивість мови. Саме вона забезпечує відповідність мови потребам
комунікативної і пізнавальної діяльності людей.
 ● Основні типи мовних змін
Змінюється кількість елементів шляхом зовнішнього і внутрішнього додавання і віднімання.
Змінюється якість елементів.
Перерозподіляються існуючі між елементами зв’язки і відношення.

21)Внутрішні та зовнішні фактори мовного розвитку.

● Внутрішні
Асиметрія форми і змісту мовного знака. Форма намагається виконувати інші функції, крім її власної (розвиток
полісемії і омонімії). Зміст намагається виразити себе іншими засобами, крім його власного знака (розвиток
синонімії).
Антиномія норми і можливостей мовної системи. Можливості мовної системи завжди перевищують
загальноприйняті нормативні реалізації мовних потенцій. Прагнення системи максимально реалізувати свої
можливості на певному етапі руйнує норму, що приводить до змін на тих чи інших рівнях мови.
Антиномія коду і тексту. З точки зору теорії інформації мова – це код, тобто система знаків і правила їх сполучення,
а мовлення – це текст, тобто повідомлення, що складається із знаків за існуючими правилами. Код і текст пов’язані
зворотною залежністю: збільшення одиниць коду скорочує текст і навпаки. Ускладнення коду пов’язане з появою
нових слів, його спрощення є результатом втрати рідких слів, що втратили свою актуальність.
Антиномія інформаційної і експресивної функції мови. Це протиріччя відображає конфлікт стандартного і
індивідуально-експресивного аспектів мовленнєвої діяльності. Стандартне мовлення є безособовим і невиразним.
Експресивність створюється шляхом відходу від традиційної норми (виникнення фразеологізмів, стилістична
маркованість тексту).
● Зовнішні
міграції, війни, виникнення і розпад держав (запозичення);
розвиток писемності (ускладнення синтаксичних конструкцій);
класова і професійна диференціація суспільства (виникнення соціальних і професійних діалектів);
диференціація соціальних умов і форм спілкування (функціональна диференціація мови, формування системи
мовних стилів);
розвиток політичних, економічних, культурних контактів між державами (запозичення, виникнення світових або
міжнародних мов); науково-технічний прогрес (процеси неологізації, особливо у сфері термінології).
22)Синхронія і діахронія
● Синхронія відображає складну картину мовної системи на певному етапі її розвитку без урахуванням мовних змін.
Вона є переважно статичним явищем, хоча їй також властива певна внутрішня динаміка – динаміка мовленнєвої
діяльності.
● Діахронія відображає мовні зміни, які виявляються при порівнянні різних етапів мовного розвитку. ЇЇ домінуючою
ознакою є динамізм, однак інколи в ній також виявляються ознаки статичності, оскільки інтенсивність і швидкість
мовних змін відрізняється в різних підсистемах мови.

23)Типологічна класифікація мов

● Інкорпоруючі мови (наприклад, чукотська, коряцька). В них різні частини висловлювання об’єднуються в єдині
складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Отже, речення в інкорпоруючих мовах
нагадують слова.
● Ізолюючі (кореневі) мови (наприклад, китайська, в’єтнамська). В них відсутні афікси і граматичні значення
виражаються за допомогою інтонації, порядку слів, службових слів.
● Аглютинативні мови (наприклад, японська, корейська, грузинська). В них граматичні форми слова утворюються
шляхом приєднання до кореня особливих афіксів, кожен із яких виражає тільки одне граматичне значення.
● Флективні мови (наприклад, індоєвропейські мови). В них саме флексія відіграє важливу роль у вираженні
граматичних значень. Відповідно до способу синтезування граматичних відношень виділяють такі мовні типи:
аналітичні, синтетичні, полісинтетичні мови.
● Аналітичні мови. Вони характеризуються тенденцією до окремого вираження лексичних і граматичних значень.
Граматичні значення виражаються за допомогою службових слів, порядку слів, інтонації.
● Синтетичні мови. В них граматичні значення синтезуються з лексичними у межах слова. Граматичні значення
виражаються за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму.
● Полісинтетичні мови. В них граматичні значення також виражаються всередині словоформ, при цьому майже
кожна словозмінна морфема виражає тільки одне граматичне значення.

24)Генеалогічна класифікація мов

● Сім’ї: індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, фіно-угорська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська,
китайсько-тибетська та ін.
● Індоєвропейська сім’я (групи: індійська, іранська, балтійська, грецька, албанська, вірменська, кельтська,
анатолійська, тохарська)

25)Спорідненість мов та порівняльно-історичний метод

● Порівняльно-історичний метод. Цей метод використовується для вивчення закономірностей розвитку споріднених
мов з єдиного джерела.
● Спорідненість мов - це матеріальна близькість двох або більше мов, що виявляється в звуковому схожості мовних
елементів різних рівнів. Подібність, як правило, спостерігається не тільки в словах, але і в мінімальних значущих
 елементах (в кореневих морфемах, в словотворчих афіксах, в граматичних формах і т.д.). У фонетичної системи
родинних мов простежуються звукові відповідності, що представляють результати історичної еволюції звуків
мови-джерела (наприклад, російському звуку «с» закономірно відповідає латинський звук «k»: рус. Серце ,
лат. СОГ).
Мовна спорідненість встановлюється зазвичай при наявності цілого ряду загальних структурних елементів,
представлених в сукупності. Однак найбільш доказовим є факт наявності системи закономірних звукових
відповідностей, що відображають регулярний характер звукових перетворень мовних одиниць, висхідних до
прамови (пор., Наприклад, долю праслов'янського поєднання * tort , яке в російській мові розвинулося в torot :
рос. Ворона, в болгарському в trat БЛГ. вран, в польському в trot : плс. шопа).
Ступінь мовного спорідненості може бути різною: поряд з мовами, родинні зв'язки яких досить прозорі (звідси
можливість майже безперешкодного розуміння їх носіїв, пор., Наприклад, російська, українська і білоруська мови),
існують мови, спорідненість яких встановлено в результаті спеціальних наукових досліджень ( наприклад,
фінно-угорські та самодийские мови: ненецький, енецкий, селькупська, які раніше не вважалися родинними
фіно-угорським мовам).

26)Фонетика як розділ науки про мову. Три аспекти вивчення звуків мовлення.
● Фонетика- розділ мовознавства який вивчає звуки мови.
● Аспекти вивчення мови:
Фізичний-розгляд звукової матерії завдяки якій мовлення передається з точки зору коливання повітря.
Фізіологічний-процес відтворення звуків апаратом мовлення.
Функціональний- функціонування звуків у суспільстві.
27)Наголос та інтонація
● Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.
Словесний-виділення певного складу у слові.
Фразовий-виділення певного слова у фразі.
Логічний-особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні.
Емфатичний-емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків.
● Інтонація-рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.
Мелодика-зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів підвищень і понижень, напрямку його рух.
Інтенсивність-підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити.
Пауза-перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення.
Темп-швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів.
Тембр-емоційне забарвлення.
28)Поняття про фонему, її функції. Диференційні ознаки фонем.
● Найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця.
● Її функції:
Конститутивна: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;
Ідентифікаційна: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
Дистинктивна: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.
● Диференційні ознаки-ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.
1) Ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість).
2) Ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо).
4) Ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність,
плавність тощо).
5) Твердість/м'якість.
6) Короткість/довгота
7) Назальність/неназальність
8) Відкритість/закритість голосних
29)Варіювання фонем. Типи алофонів
● Позиційний алофон– алофон, пов’язаний із місцем у слові (початок, кінець), положенням щодо наголосу.
Наприклад, в українській мові фонема /е/ в ненаголошеній позиції реалізується у звукові, наближеному до [и],
фонема ж /и/ в такій позиції функціонує як алофон, наближений до [е].
● Комбінаторний алофон– алофон, зумовлений характером і впливом сусідніх фонем. Наприклад, у слові ряд фонема
/а/ реалізується звуком заднього ряду [.а], що після м’якого приголосного у вимові просувається вперед.
Комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т'/ у звукові [д'] під впливом наступного дзвінкого приголосного:
[молод'бá] та ін.
 ● Факультативний алофон– закономірна варіативність алофонів деяких фонем, що виникають у результаті різних
причин: наявності різних стилів вимови, впливу діалектного оточення тощо.Вони не вважаються відхиленням від
норми, а закріплені мовною традицією певного колективу і мовцями звичайно не помічаються й не
усвідомлюються. Наприклад, [іи] на початку слова [іинод'і] є факультативним алофоном /і/.
30) Класифікація голосних та приголосних звуків мовлення.
Голосні - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши
з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв’язок, далі рухається до ротової
порожнини вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями і вільно виходить назовні. Ротова порожнина
відіграє при цьому роль резонатора, який за рахунок руху нижньої щелепи та переміщення язика в горизонтальній і
вертикальній площинах змінює свої розміри та форму, що є вирішальним при творенні голосних різної якості.
+За місцем творення (береться до уваги рух язика в горизонтальній площині ротової порожнини) виділяються голосні
звуки переднього ряду ([є], [и], [і]) та заднього ([а], [о], [у])
алежно від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні
звукинизького ([а]), середнього ([є], [о]), високо-середнього ([и]) і високого ([і], [у]) ступенів підняття.
За участю губ голосні поділяються на неогублені (не-лабіалізовані) й огублені (лабіалізовані). До огублених належать
[о], [у], решта голосних звуків неогублені.
Залежно від місця наголосу в слові голосні звуки можуть бути наголошеними і ненаголошеними.
Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.
При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя,
утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видихуване
повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря
різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.
В основі поділу приголосних на шумні й сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Сонорні
(від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові
9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над
голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній
За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий а за
ознакою твердості чи м’якості розмежовуються на тверді і м’як

31) Комбінаторні та позиційні зміни звуків в процесі мовлення.

● За місцем артикуляції (відповідно до горизонтального руху язика) на голосні переднього, середнього й заднього
ряду;
● Ступенем підняття спинки язика до твердого піднебіння (голосні високого, високо-середнього, середнього,
низького піднесення);
● За участю губ виділяють огублені голосні й неогублені.
● Комбінаторні зміни- зумовлені взаємодією звуків у мовленнєвому потоці.
● За напрямом усі комбінаторні зміни поділяють на регресивні і прогресивні. Регресивні — вплив наступного звука
на попередній, а прогресивні — навпаки.
32)Поняття про лексику і лексикологію. Основні ознаки слова.
● Лексика-вивчає словниковий склад мови.
●  Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном
"лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".
Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в
цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова
за їхнім походженням і за стилістичним вживанням. Таку лексикологію ще називають описовою, на відміну від
історичної лексикології, яка вивчає формування і розвиток лексичного складу мови протягом певного історичного
періоду. Існують також інші галузі науки про слово, що вивчають окремі, часткові проблеми лексикології:
семасіологія - наука про значення слова і пов'язані з ним питання багатозначності (полісемії), омонімії, синонімії,
антонімії, етимологія - наука, що вивчає походження слів, спорідненість їх з іншими словами; фразеологія - вчення
про стислі лексично неподільні сполучення слів. Суміжною з лексикологією і безпосередньо з нею пов'язаною є
лексикографія - лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення різних словників і займається їх
укладанням на основі наукових досягнень лексикології.

33)Лексичне значення слова. Структура лексичного значення.

● Лекси́чне зна́чення- історично закріплена у свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності,
зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.
34)Полісемія. Типи лексичних значень слова.
● Полісемія-наявність у мовній одиниці кількох значень.
● Первинне номінативне значення- значення, якого набуло слово водночас із його появою.
● Фразеологічне значення- значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними
словами.
● Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної — позитивної чи негативної
— характеристики особи, предмета, явища.
35)Мотивація і внутрішня форма слова.
● Внутрішня форма слова-ознака реалії, покладена в основу її мовної назви.
36)Поняття про омонімію. Типи омонімів.
● Омоніми-це , які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення.
● Повні(абсолютні)— омоніми, у яких збігається уся система форм.
● Неповні(часткові)— омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми.
37)Синонімія та антонімія
● Синонімія — повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних
одиниць за значенням при відмінності їхньої звукової форми.
Абсолютні синоніми – слова, тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення.
Морфологічні синоніми-це варіанти форм слів на позначення того самого поняття.
Синтаксичні синоніми-різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки.
Стилістичні синоніми мають виразно різне експресивне забарвлення і належать до конкретних стилів, обмежені
тією чи іншою сферою вживання.
Контекстуальні синоніми – зближення за значенням відбувається лише в певному мовленнєвому контексті.

● Антоніми– різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.
Контрарні антоніми виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції(протиставлення
різного ступеня).
Комплементарні антоніми доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. У них нема
середнього (проміжного) члена. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний – хибний
(не+істинний=хибний), живий – мертвий (не+живий=мертвий).
Контрадикторні антоніми: один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності:
молодий – немолодий (середніх літ, літній, старий), дорогий – недорогий (дешевий, не дуже дешевий тощо).
Векторні антоніми- виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати – виїжджати,
збирати – розбирати, піднімати – опускати, засвітити – загасити (протилежні дії спрямовані на один об’єкт).
Конверсивні антоніми – слова, яких одна дія розглядається з різних боків учасників: купувати – продавати,
побеждать – проигрывать, to give – to take (одна і та сама дія відповідно до загальної ситуації, що визначає
функціональні ролі її учасників).
38)Запозичення слів
● Запози́чення — елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), який було перенесено з
однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес (запозича́ння) переходу елементів однієї
мови до іншої.
39)Предмет фразеології. Поняття про фразеологізм, його основні ознаки.
● Фразеологія - це розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови.
● Фразеологізм- стійке словосполучення, яке сприймається як єдине ціле і вживається носіями мови в усталеному
оформленні.
● Основні ознаки:
Семантична неподільність
 Відтворюваність у готовому вигляді
Наявність емоційно-експресивного забарвлення.
Сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення.
Стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів
Спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.
40)Семантичні і структурні типи фразеологізмів
● Фразеологічні зрощення- абсолютно неподільні, нерозкладні, немотивовані фразеологічні одиниці, у значенні
яких «немає ніякого зв'язку, навіть потенційного, зі значенням їх компонентів.
● Фразеологічні єдності — теж семантично неподільні фразеологічні одиниці, але цілісне значення їх умотивоване
значенням компонентів
● Фразеологічні сполучення — тип фраз, створюваних реалізацією зв'язаних значень слів.
● Фразеологічні вирази-стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично
подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням.
41)Джерела фразеології
● Прислів’я
● Приказки
42)Проблеми перекладу фразеологізмів
● Переклад калькою, тобто спроба скопіювати англійський образ і створити свою фразеологічну одиницю
● Описовий переклад –відмова від перекладу фразеологізмом.
● Переклад фразеологічним аналогом, тобто використання в українській мові фразеологічних одиниць, які мають
те саме значення, але які побудовані на іншому образі.
43)Поняття про морфему. Типи морфем
● Морфема — найменша частина слів, що має певне значення
Лексико-поняттєвою морфемою називають корінь.
Словотворчими є більшість префіксів і суфіксів, вони слугують для утворення нових слів від твірного слова
Граматичними називають морфеми, які не утворюють слова з новим лексичним значенням, а лише виражають
граматичні значення роду, часу, відмінка тощо.
44)Основа слова. Типи основ.
● Основа слова — це частина слова, яка вказує на його лексичне значення.
Коренева основа відповідає кореню.
Непохідна основа — це основа, в складі якої не виділяються
словотворчі афікси і яка не мотивується словами того самого
кореня наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати — мир-,
сонц-, біл-, зна-. Значення непохідної основи замкнене в ній
самій і може бути виявлене лише внаслідок етимологічного
аналізу.
П о х і д н а — це основа, в складі якої, крім кореневої мор-
феми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка
мотивується через семантико-словотвірні зв’язки з іншими сло-
вами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво,
правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс
(мороз-и-, правд-и-, роз-да-) і мотивуються через споріднені
слова {мороз, правда, дати).
В і л ь н а ( н е з в ‘ я з а н а ) — це основа, що має здатність
до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афік-
сальних) споріднених словах і в словах з непохідними основа-
16ми. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик
основа крик може виступати самостійно і в споріднених сло-
 вах, як ускладнена словотворчими афіксами, так і неускладнена
(крик).
З в ‘ я з а н а — це основа, яка не має здатності вільно ви-
являти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфік-
сальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів.
Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка,
навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик-
(вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.
45)Способи словотвору
● Суфіксальний спосіб-додавання до слова суфікса.
● Префіксальний спосіб-додавання префікса.
● Суфіксально-префіксальний- приєднання того і того
● Усічення-творення слова усіченням
● Складання-поєднання двох чи більше основ
● Основоскладання-поєднання основ за допомогою інтерфікса
● Словоскладання-поєднання слів в одне слово.
46)Основні граматичні поняття
● Граматична форма- це засіб вираження граматичного значення, показник граматичних значень.
● Граматичне значення- це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його
відношення за допомогою граматичної форми.
● Грамати́чна катего́рія— це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і
виражене в певній системі співвідносних граматичних форм.
47)Критерії виділення частин мови
● Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним
граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо.
● Морфологічний критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх
форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій.
● Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в
однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про
первинні синтаксичні функції).
● Словотвірний критерій - критерій, за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір
словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів.
48)Типи синтаксичних зв’язків
● Предикативний зв'язок - це зв'язок між підметом і присудком, який є реченнєво-твірним зв'язком, що формує
структурну основу простого двоскладного речення..
● Підрядний зв'язок — синтаксичний зв'язок, що вказує на грамагичну залежність одного компонента від іншого в
реченні чи словосполученні.
● Сурядний зв'язок - синтаксичний зв'язок, що поєднує граматичні компоненти в словосполученні, простому та
складному реченнях.
49)Словосполучення. Типи словосполучень.
● Іменникові (субстантивні) - з іменником у ролі головного слова.
● Дієслівні (вербальні) словосполучення, в яких головним словом виступає дієслово.
● Прикметникові (ад'єктивні) словосполучення - з прикметником у ролі головного слова.
● Числ і в н ико в і (нумеральні) словосполучення - з числівником у ролі головного слова.
● Займенникові (прономінальні) словосполучення - з займенником у ролі головного слова
● Прислівникові (адвербіальні) словосполучення - з прислівником у ролі головного слова
50)Речення, його специфічні ознаки.
● Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на
письмі) сприйняття.
● Предикативність - співвіднесеність змісту речення з об'єктивною дійсністю.
● Модальність - вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання.
● Речення- це мінімальна одиниця мовлення, оформлена за законами певної мови, що є відносно завершеною
одиницею спілкування та вираження думки.
● Речення має такі ознаки:
● 1.Предикативність- це синтаксична категорія, що виражає співвідносність повідомлення з дійсністю.
Предикативні відношення виражають ствердження або заперечення дії. Вона становить єдність двох категорій:
дієслівної категорії часу та категорії модальності. Носієм предикативності у реченні або головний член речення в
односкладному реченні. Предикативність реалізується категорією:Часу;Способу;Виду;Особи.
● 2.Модальність - це категорія, що виражає відношення змісту висловлення до дійсності. Ця категорія виявляє себе
теж за допомогою присудка, його граматичними формами способу, часу, модальними частками та іншими
засобами.
Речення можуть мати реальну модальність ( означають реальну дію: Наші діти підростають, Наші діти
підростатимуть, Наші діти виросли).
● Типи речень за метою висловлення:
● Розповідні- речення містять повідомлення про факти, події, явища: наприклад: Я вперше в Києві. Це місто-
прекрасне, як усмішка долі. Розповідні речення дуже різноманітні за змістом і структурою.
● У них можуть повідомлятися:
● -Реальні події: Місто Помпеї було зруйноване внаслідок вулкану у 79 році нашої доби.
● -перераховувати предмети, події, явища:  А з очеретів видибала лисичка.- давати характеристику, опис природи.
Основним засобом оформлення розповідних речень є інтонація. Вони вимовляються рівним тоном, на логічно
наголошеному слові, тоді тон підвищується, далі йде пауза і у кінці речення тон знижується.
● Питальні – речення містять у собі питання, що вимагає відповіді у співрозмовника .
● Засобами вираження питання у питальних реченнях є специфічна питальна інтонація, питальні займенники, частки
та порядок слів. Слово, що виражає питання стоїть на початку речення.
● Типи речення за емоційним насиченням. За ступенем емоційного насичення речення поділяються на 2 типи :
● Неокличні речення- це речення, які не мають особливого емоційного насичення. Вони вимовляються звичайною
інтонацією, властивою для кожного з типів речень за метою висловлення .
● Окличні речення- це розповідні, питальні, спонукальні, бажальні речення, що вимовляються з піднесенням тону
для вираження емоцій: почуття радості, захоплення, здивування, страху. Вкінці окличного речення ставиться знак
оклику.