ВІРМЕНСЬКА

ГРУПА
До вірменської групи належить вірменська мова,поширена у Вірменіі та за іі
межами у місцях компактного проживання вірменських спільнот: у Грузіі,
Азербайджані (Нагірний Карабах), Лівані, Абхазіі, Сиріі, Йорданіі, Іраку, США,
краінах Західноі Європи. Загальна кількість мовців – прибл.6 млн.
Давньовірменська мова (грабар) сформувалася у ІІІ- ІV ст., іі літературна
форма – у V ст. Оригінальне вірменське письмо було створено наприкінці ІV
ст. просвітником Месропом Маштоцем. Сучасна літературна вірменська мова
(ашхарабар) має два варіанти: східновірменська (державна мова Вірменіі і
мова навчання у більшості вірменських спільнот) та західновіренська,якою
користуються малоазійські вірмени – переважно емігранти з Туреччини.
Вірменська мова нараховує понад 40 діалектів.
АЛБАНСЬКА ГРУПА

До албанської групи належить албанська мова, поширена в

Албаніі, Македоніі, Косово (Сербія), Греціі (Аттика, Беотія,
Пелопоннес, о-ви Евбея, Гідра, Порос та ін.), Італіі (Калабрія,
Апулія, о. Сицилія). Загальна кількіст носіів – понад 5,3 млн.
Албанська мова існує у двох регіональних варіантах: гегському
(північному) і тоскському (південному). На основі цих варіантів
розвивалися два регіональні різновиди літературної мови.
ГРЕЦЬКА ГРУПА
До грецької групи входять сучасна грецька (новогрецька) мова і мертві
давньогрецька та середньо грецька (візантійська). Новогрецька мова –
офіційна мова Греціі і грецької частини о. Кіпр, поширена також в Албаніі,
Болгаріі, Румуніі, Украіні (Приазов’я). Загальна кількість носіів становить
понад 13 млн. Писемність – на основі оригінального грецького письма.
Давногрецька мова існувала з кінця ІІ тис. до н.е. до ІV ст. до н.е., коли
розпочалось формування наддіалектноі форми мови – койне. Нею створено
надзвичайно багату різножанрову літературу – філософську,художню,
риторичну, релігійну (зокрема, Новий Завіт). Перші пам’ятки алфавітного
грецького письма належать до VIII ст. до н.е. Середньогрецька
(візантійська) мова – проміжний етап між давньогрецькою мовою античності
і сучасною новогрецькою мовою (VII – XV ст. н.е.), офіційна й літературна
мова Візантійськоі держави.
АНАТОЛІЙСЬКА ГРУПА
Анатолійську групу структурують генетично споріднені вимерлі мови,якими
говорила значна частина населення Анатоліі (сучасноі Туреччини) з початку
ІІ тис. до н.е до початку І тис. н. е. До неі належать хетська,лувійська,
палайська мови. Більшість сучасних лінгвістів вважають, що анатолійські
мови разом з індоєвропейською прамовою об’єднувалися в індохетську
мовну спільноту, яка розпалася наприкінці V тис. до н.е. Найкраще з-поміж
анатолійських мов дослідженя хетська мова, яка є найдавнішою письмово
зафіксованою індоєвропейською мовою. Вона була поширена у центральній
частині Анаталоіі у ІІ тис. до н.е. Численні таблички з клинописним письмом
були віднайдені на початку ХХ ст. у Туреччині, а згодом зашифровані.
Лувійська мова була поширена у центральних і південних областях
Анатоліі, а також у Північно-Західній Сиріі у ІІ тис. до н.е. – першій половині
І тис. до н.е. Палайською мовою розмовляли палайці – народ,який населив
частину Північноі Анатоліі у першій половині ІІ тис. до н.е.
ТОХАРСЬКА ГРУПА
До тохарської групи належать мертві близькоспоріднені мови,
поширені у VI – VIII ст. у Східному Туркестані (провінція
Синьцзян, Китай). Іх назва умовна,оскільки тохари говорили
однією зі східноіранських мов. Серед них вирізняють
«тохарську А» («східнотохарську») і «тохарську Б»
(«західнотохарську»), або карашарсько-турфанську і агнео-
кучанську (кубанську) за назвами міст, у яких було віднайдено
письмові тексти. Пам'ятки тохарської мови (буддійські тексти)
записані особливим різновидом індійського письма брахмі.
ІРАНСЬКА МОВА
До іранських належать понад 50 мов,діалектів і діалектних
груп,які об’єднують у кілька підгруп.
Південно-західна підгрупа. Вона охоплює перську (фарсі),
таджицьку,дарі,татську мови, а також мертві давньоперську і
середньо перську (пехлеві).
Північно-західна підгрупа. У ній об’єднано
белуджську,курдську,талиську, а також мертві лідійську і
парфянську мови.
Східна підгрупа. До неі належать афганська,
осетинська,ягнобська мови, а такоє вимерлі авестійська,
согдійська, скіфська.
ІНДІЙСЬКА ГРУПА
До індійської (індоарійськоі) групи належить понад 100 мов,якими
спілкується 1 млрд людей. Ареал іх локалізаціі – краіни Південноі
Азіі. Найпоширенішими мовами індійської групи є гінді, урду,
бенгалі, паджабі, маратхі,непалі, сингальська, орія, кашмірі,
циганська.
Гінді – одна з п’яти найпоширеніших мов світу, кількість мовців
становить 260 млн, ще 120 млн використовують іі як другу мову. Це
державна мова Індіі (поряд з англійською), поширена у штатах
Уттар-Прадеш, Малх’я-Прадеш, Хар’яна, Біхар, Раджахстан, у Делі.
Постала на основі мови гіндустані, яка сформувалася у
Середньовіччі (ХІІІ – ХІІІ ст. ) на базі діалекту кхарі болі як мова
міжрегіонального спілкування. Продовжуючи літературну традицію
класичного санскриту, гінді використовує оригінальне індійське
письмо деванагарі і значну кільськість санскритських елементів.
Урду – державна мова Пакистану (поряд з англійською), одна з офіційних
мов Індіі, поширена також у Непалі, Афганістані, Бангладеш та ін. Це
одна з двох (поряд з гінді) стандартизованих форм мови гіндустані.
Виникнення урду пов’язане з ісламізацією Північноі Індіі в XI – XIV ст.
Наслідуючи арабську і перську літературні традиціі, урду
використовувала арабсько-перську графіку, що сприяло масовому
проникнення в мову відповідноі лексики. Кільськість мовців – 64 млн, ще
для 94 млн урду є другою мовою.
Бенгалі (189 млн носіів) поширена в Бангладеш та Індіі (штат Західна
Бенгалія). Бенгальською мовою створена багата літературна, нею писав,
зокрема, лауреат Нобелівськоі преміі 1913 р. Рабіндранат Тагор (1861 –
1941). Використовує власне оригінальне письмо нагарі з Х ст.
Раджастхані – офіційна мова штату Раджастхан в Індіі. Загальна кількість
носіів – понад 12 млн. Найдавніші писемні пам’ятки – з XIV ст.
Писемність – на основі деванагарі, поширена також у Північній Індіі, на
півдні Бутану й у Брунеі. Стандартизація літературноі мови почалася у
ХХ ст. Писемність на основі деванагарі.
Орія – офіційна мова індійського штату Орісса. Загальна кількість
носіів – 32 млн. Літературна традиція має 800-річну історію.
Використовує власну писемність, для якої характерна заміна
верхньої горизонтальноі риски літер півколом.
Панджабі (пенджабі) (понад 62 млн носіів) поширена у
Пакистані , також є офіційною мовою у штаті Педжаб (Індія),
мовою сикхського богослужіння і ритуалу. У Пакистані для запису
текстів панджабі використовують арабський шрифт,
модифікований для урду, а в Індіі – шрифт гурмукхі, іноді також
деванагарі.
Сингальською мовою спілкується населення о. Шрі-Ланка
(Цейлон) в Індійському океані (прибл. 16 млн носіів).
Використовує власну систему письма на основі
брахмі,найдавніші написи датовано ІІІ ст. до н. е.
Циганська мова - сукупність близькоспоріднених за походженням
діалектів, пращури носіів яких відірвалися у І тис. н.е від
основного індоарійського ареалу, мігрували на захід, на початку
ІІ тис. н.е опинилися в зоні контактів з грецькою мовою, а згодом
розселилися по всій Європі і світую Залаьна кількість носіів -
понад 4 млн, найчисельніші групи циган проживають у Румуніі,
Болгаріі, Угорщині, Словаччині, Сербіі, Туреччині, Чехіі, Греціі,
США.
Сіндхі ( прибл. 42 млн носіів) – офіційна мова провінціі Сіндх
(Пакистан), також використовується в Індіі. Писемність – на основі
арабського алфавіту, доповнена значною кількістю нових знаків, в
Індіі використовують також писемність деванагарі.
Гуджараті (45,7 млн носіів) – офіційна мова штату Гуржарат на
південному заході Індіі. Одна з небагатьох індоарійських мов з
усталеним літературним стандартом. Мовою гуджараті написав
більшість своїх творів Махатма Ганді. З XVI ст. для письма
гуджараті використовує модифікований алфавіт деванагарі (без
верхньої риски і зі змінами деяких символів).
Маратхі (прибл. 72 млн носіів) – офіційна мова індійського штату
Махараштра, центром якого є м. Бомбей. Витоки літератури мовою
маратхі сягають межі І – ІІ тис. н. е. Сучасна маратхська література
належить до найбільш багатих і розвинутих в Індіі. Використовує
писемність деванагарі.