Гіпоксія (с.

428-442)
1. Визначення гіпоксії

Гіпоксія – це типовий патологічний процес, що виникає внаслідок недостатнього

постачанням тканинам кисню або в результаті порушення його використання
клітинами.

За участю кисню відбуваються такі біохімічні процеси:

1) Тканинне (клітинне) дихання – здійснюється в МХ клітин завдяки
дегідрогеназам та ін. компонентам дих. ланцюга, що забезпечують транспорт
електронів від субстратів на кисень.
Основна функція клітинного дихання – вивільнення енергії поживних речовин і
акумулювання її в макроергічних зв’язках АТФ (окисне фосфорилювання).
На ці процеси в клітині використовується 90% кисню, що поглинається
2) Мікросомне окиснення – відбувається в ЕПС. Проходить в печінці та
наднирниках, статевих залозах
Каталізатори – оксигенази – ферменти, які приєднують кисень до субстрату.
Залежно від кількості атомів кисню, що приєднуються, розрізняють:
 Монооксигенази – забезпечують р-ції гідроксилювання (утворення
стероїдних гормонів, перетворення проліну в оксипролін)
 Діоксигенази – р-ції детоксикації в печінці
3) Реакції утворення пероксидів – проходять у пероксисомах, а також у
гранулах нейрофілів і макрофагів.
Каталізатори – оксидази – ферменти, що забезпечують утворення гідропероксидів
і пероксиду водню
Значення утворення пероксидів:
 Катаболізм амінокислот, пуринів
 В лейкоцитах беруть участь у функціонуванні мієлопероксидазної системи
– провідний механізм бактерицидності
4) Реакції вільнорадикального окислення – у нормі інтенсивність незначна.
Активуються при пат. процесах, що супроводжуються оксидаційним стресом
(ушкодження клітин, дія іонізуючої радіації, отруєння). Центральний елемент
оксидаційного стресу – пероксидне окиснення ліпідів (ПОЛ)

Причини гіпоксії:
1) Зменшення вмісту кисню у вдихуваному повітрі (гіпоксична або екзогенна
гіпоксія)
2) Недостатність зовнішнього дихання (дихальна або респіраторна гіпоксія)
3) Порушення загального і периферичного кровообігу (серцево-судинна або
циркуляторна гіпоксія)
4) Зменшення здатності крові транспортувати кисень (кров’яна або гемічна
гіпоксія)
5) Порушення утилізації кисню клітинами (тканинна або гістотоксична
гіпоксія)

2. Види гіпоксії, принципи класифікації гіпоксії

Класифікація
І. Залежно від причин розвитку (етіологічна класифікація):
 Гіпоксична (екзогенна)
 Дихальна (респіраторна)
 Серцево-судинна (циркуляторна)
 Кров’яна (гемічна)
 Тканинна гіпоксія (гістотоксична)
 Змішана
ІІ. За темпами розвитку і тривалістю:
 Блискавична
 Гостра
 Підгостра
 Хронічна
ІІІ. Залежно від поширеності:
 Загальна
 Місцева

Патогенез
Головний чинник – недостатнє забезпеченням клітин киснем.
Дефіцит кисню в клітинах виникає тоді, коли зменшується його вміст у навкружній
позаклітинний рідині, тобто падає його напруга – рО2
Зменшення рО2 може бути зумовлено трьома групами факторів:
 Зменшення доставки кисню кров’ю
 Порушення дифузії кисню від капілярів до клітин
 Посилення використання кисню клітинами

1) Зменшення доставки кисню кров’ю –

Кількість кисню, що доставляється тканинам кров’ю, Vох – описується формулою:
Vох = Сох * Q
Сох – вміст кисню в артеріальній крові
Q – об’ємна швидкість руху крові
Із формули випливає, що причинами порушень доставки кисню кров’ю можуть
бути чинники: зменшення вмісту кисню в артеріальній крові та зменшення
об’ємної швидкості руху крові в тканинах
 Зменшення вмісту кисню в артеріальній крові (↓ Сох)
У нормі артеріальна кров містить 20 об.% кисню і майже весь з’єднаний з
гемоглобіном (фізично роз’єднаний 0,3 об.%)
Оскільки
Сох = 1,34 * [Hb] * Sox
 [Hb] – концентрація гемоглобіну в крові
Sox – насичення гемоглобіну киснем
1,34 – число Хюфнера (к-сть мл О2, яку здатен зв’язати 1г Hb)
Причинами зменшення вмісту кисню в артеріальній крові можуть бути:
o Зменшення конц. Hb, здатного зв’язувати кисень (↓ [Hb]). Це може бути
обумовлено:
А) Анемією (↓ загального вмісту Hb)
Б) Інактивацією Hb
o Зменшення насичення гемоглобіну киснем (↓ Sox). У нормі цей показник (%
Hb, що припадає на окиснену його форму – оксигемоглобін) в арт. крові
складає 97%
При зменшенні pО2 до 60 мм рт. ст. Sox зменшується лише до 90%
Коли рО2 опускається нижче 60 мм рт. ст. – відбувається значна дисоціація
оксигемоглобіну і Sox різко падає
Порушення дисоціації оксигемоглобіну – явище, при якому Hb не віддає або
погано віддає кисень тканинам. Настає при зміщенні кривої дисоціації
оксигемоглобіну вліво.
o Зміщення кривої дисоціації HbO2 вліво відбувається при:
 Гіпотермії
 Алкалозі
 Гіпокапнії
 Зменшенні вмісту в еритроцитах 2,3-дифосфогліцерату (2,3-ДФГ)
 Отруєнні оксидом вуглецю (СО)
 Патологічних формах гемоглобіну
o Зміщення кривої дисоціації HbO2 вправо – полегшує віддавання кисню
гемоглобіном, що може мати компенсаторне значення при гіпоксії
Причини:
 Гіпертермія
 Ацидоз
 Гіперкапнія
 Збільшення вмісту в еритроцитах 2,3-ДФГ
 Зменшення об’ємної швидкості руху крові в тканинах – порушення
кровопостачання (↓ Q)
Pa−Pv
Q= R
Pa - тиск в артеріях («на вході»)
Рv – тиска у венах («на виході)
Ра – Рv – перфузійний тиск
R – опір судин
Тобто порушення кровопостачання настає при:
 Зменшенні перфузійного тиску в судинах за рахунок:
А) Зменшення артеріального тиску
Б) Збільшення венозного тиску
 Збільшенні гемодинамічного опору судин за рахунок:
А) Звуження судин
Б) Підвищення зв’язкості крові

2) Порушення дифузії кисню від капілярів до клітин

Відповідно до закону Фіка, інтенсивність дифузії кисню в тканинах визначається
формулою:
S
m = k l (Pe - Pi)
m – к-сть газу, що дифундує (дифузійний потік)
k – коефіцієнт дифузії
S – загальна площа поверхні, через яку здійснюється дифузія
l – відстань дифузії
(Pe – Pi) – різниця між pO2 в капілярах і всередині клітин
Причини порушення дифузії кисню в тканинах:
 Зменшення коефіцієнта дифузії кисню (↓ k) – коефіцієнт залежить від
властивостей тканини, через яку дифундує кисень. При відкладанні пат.
компонентів, напр., ліпідів (холестериноз), оксіапатиту (кальциноз), амілоїду
(амілоїдоз), гіаліну (гіаліноз) – є перешкоди на шляху дифузії кисню до тканини
 Зменшення загальної площі поверхні кровоносних капілярів (↓ S) –
виникає при зменшення к-сті функціонуючих капілярів
 Зменшення напруги кисню в капілярах (↓ Ре) – має значення для клітин,
розташованих ближче до венозного кінця, де рО2 не перевищує 40 мм рт. ст. При
порушеннях доставки кисню рО2 вен. кінця може падати до 20-15 мм рт. ст. –
різко зменшується дифузія кисню до клітин
 Збільшення напруги кисню в клітинах (↑ Pi) – якщо клітини не
використовують кисень, то дифузія О2 в клітини зменшується або припиняється
 Збільшення відстані дифузії (↑ l) – показник зростає при:
А) Припиненні руху крові в окремих капілярах (тоді ділянка тканини, що
кровопостачалася цими капілярами, починає отримувати кисень від капілярів,
розташованих далі – на більшій відстані)
Б) Набряках тканин – клітина віддаляється від капілярів

3) Посилене використання кисню клітинами – гіпоксія навантаження

Зменшення рО2 в інтерстиції може бути зумовлене збільшеним споживанням кисню
клітинами, що інтенсивно працюють. При цьому доставка кисню може залишатися
на норм. рівні або зростати, але в недостатній мірі, щоб компенсувати збільшене
його використання

Види гіпоксії
 Гіпоксична (екзогенна)
 Дихальна (респіраторна)
 Серцево-судинна (циркуляторна)
  Кров’яна (гемічна)
 Тканинна гіпоксія (гістотоксична)
 Змішана

3. Гіпоксична гіпоксія: етіологія, патогенез, зміни газового складу крові

Гіпоксична (екзогенна) гіпоксія
Причини:
 Зниження атм. тиску (піднімання на висоту в гори)
 Зменшення вмісту кисню у вдихуваному повітрі (робота в шахтах,
несправність систем кисневого забезпечення в літальних апаратах, на
підводних човнах, у скафандрах)

Основні клінічні форми гіпоксичної гіпоксії:

 Гірська хвороба (гостра і хронічна)
 Висотна хвороба

Прояви гіпоксії, що виникають при підніманні на висоту, залежать від зони, в

якій перебуває організм. Виділяють 4 зони, які розділені одна від одної
ефективними порогами:
1) Нейтральна зона (0-2000 м над рівнем моря) – ф-ції організму не
страждають
2) Зона повної компенсації (2000-4000 м над рівнем моря):
o Збільшення частоти пульсу, дихання
o Підвищення АТ
o Зменшення фізичної й розумової працездатності
o Ейфорія
o Порушується тонка координація рухів, послаблюється увага
3) Зона неповної компенсації (4000-7000 м над рівнем моря) – розвиваються
важкі, але оборотні зміни:
o Зменшення частоти пульсу (брадікардія)
o Зниження АТ
o Дихання часте, поверхневе. Іноді розвивається дихання Чейна-Стокса
o Сонлявість, млявість, нудота
4) Критична зона (понад 7000 м) – розвиваються необоротні зміни:
o АТ падає до 0
o Пульс стає ниткоподібним
o З’являється термінальне дихання
o Непритомність
o Судоми  смерть
Зміни газового складу крові:
o Зменшення рО2 арт. крові (гіпоксемія)
o Зниження рСО2 арт. крові (гіпокапнія)
 o Розвиток газового алкалозу

4. Дихальна гіпоксія: етіологія, патогенез, зміни газового складу крові

Дихальна (респіраторна) гіпоксія
Причини:
 Недостатність зовнішнього дихання
Зміни газового складу крові:
 Зменшення рО2 в арт. крові
 Збільшення рСО2 в арт. крові
 Розвиток газового ацидозу

5. Гемічна гіпоксія: етіологія, патогенез. За зміною якого параметра

транспорту кисню можна визначити цей вид гіпоксії?
Кров’яна (гемічна) гіпоксія
Це гіпоксія, що виникає внаслідок зменшення кисневої ємності крові. (КЄК – це
максимальна к-сть кисню, яку може зв’язати кров при повному насиченні
гемоглобіном кисню)

Залежно від причин розрізняють:

 Анемічну форму
 Гіпоксію, зумовлену інактивацією гемоглобіну - гемоглобіну в крові
достатня к-сть, але він не здатний зв’язувати кисень (інактивований гемоглобін)
 КЄК знижується

Є 2 форми інактивованого гемоглобіну: карбоксигемоглобін і метгемоглобін

1) Карбоксигемоглобін – є продуктом взаємодії Hb з СО (оксид вуглеця,
чадний газ – дим пром. і побутового походження, випускні гази автомобілів,
цигарковий дим). СО має в 200-250 разів більшу спорідненість з Hb, ніж O2. При
цьому карбоксигемоглобін дисоціює набагато повільніше, ніж оксигемоглобін
У патогенезі отруєння чадним газом мають значення такі чинники:
 Інактивація Hb, внаслідок чого зменшується КЄК  розвивається кров’яна
гіпоксія
 Зміщення кривої дисоціації оксигемоглобіну вліво. Навіть той Hb, що не
зазнав інактивації, погано віддає кисень тканинам
 Зв’язування СО з залізом гема, що входить до складу цитохромів 
тканинна гіпоксія
2) Метгемоглобін – це гемоглобін, у якому залізо перебуває в окисненому стані
3+
(Fe ). Таке залізо міцно зв’язується з гідроксильними групами (ОН) і не здатне
приєднувати кисень. У нормі вміст метгемоглобіну в крові не перевищує 1-2%

2 групи причин, що зумовлюють утворення метгемоглобіну:

1. Екзогенні речовини-окислювачі. До них відносять:
o Нітросполуки (оксид азоту (ІІ), нітрити, нітрати)
 o Аміносполуки (анілін, фенілгідразин)
o Окислювачі (хлорати, перманганати, хінони)
o Окисно-відновні барвники (метиленовий синий у високих конц.)
o Лікарські препарати (нітрогліцерин, амілнітрит, сульфаніламіди,
барбітурати)
2. Недостатність антиоксидантних с-м еритроцитів і відновлювачів
метогемоглобіну. Найбільше значення для відновлення метгемоглобіну мають:
o НАДФН
o Глютатіон
o Аскорбінова кислота
Причини зменшення к-сті цих речовин:
o Порушення р-цій пентозного циклу (основне джерело НАДФН)
o Пригнічення активності глютатіонредуктази – відновлює глютатіон
o Гіповітаміноз С
Дефект ферменту НАДФ-залежної метгемоглобінредуктази – спадковий
метгемоглобіноз

Тяжка гіпоксія і порушення виникають при збільшенні конц. метгемоглобіну в

крові до 60-70%
Основне порушення з боку газового складу крові: зменшення КЄК

6. Циркуляторна гіпоксія: етіологія, патогенез, зміни газового складу крові

Серцево-судинна (циркуляторна) гіпоксія
Причини:
 Порушення загальної гемодинаміки – недостатність серця і судин (шок,
колапс)
 Розлади периферичного кровообігу – венозна гіперемія, ішемія, тромбоз,
емболія, стаз

Залежно від механізмів розвитку виділяють 2 форми циркуляторної гіпоксії:

 Ішемічну
 Застійну
Зміни газового складу крові:
 Збільшення артеріовенозної різниці за киснем за рахунок більш повного
вилучення його з арт. крові. (Артеріовенозна різниця за киснем – це різниця
між вмістом кисню в арт. і вен. крові. У нормі складає 5 об.%)

7. Тканинна гіпоксія: етіологія, патогенез, зміни газового складу крові

Тканинна (гістотоксична) гіпоксія
Виникає в результаті порушення утилізації кисню клітинами
В її основі лежать 2 типи порушень:
 Пригнічення біологічного окиснення
  Роз’єднання окиснення і фосфорилювання
Зміни газового складу крові:
 Зменшення артеріовенозної різниці за киснем
 Збільшення рО2 венозної крові

Порівняльна характеристика основних показників газового складу крові при

різних видах гіпоксії

8. Негайні і довготривалі механізми пристосування і адаптації до гіпоксії

Захисні компенсаторні реакції поділяються на 2 групи: загальні і місцеві

1. Загальні реакції – спрямовані на збільшення доставки кисню кров’ю.

До них відносять: р-ції в системах зовнішнього дихання, кровообігу, крові:

 Реакції зовнішнього дихання – гіпервентиляція - покликані збільшити рО2

арт. крові. Цьому слугують:
o Збільшення глибини дихання
o Зростання частоти дихання
o Мобілізація резервних альвеол – посилюється кровообіг у легенях (легенева
перфузія) – забезпечує максимальну ефективність зовн. дихання
Основний механізм запуску гіпервентиляції пов’язаний зі збудженням
хеморецепторів дуги аорт і синокаротидної зони – реагують на зменшення рО2 в
арт. крові.
Імпульси від хеморецепторів надходять у довгастий мозок і збуджують відповідні
нейрони дих. центру
В результаті посиленого дихання настає гіпокапнія.
Гіпокапнія виявляє себе тим, що:
o Пригнічується робота дих. центру
o Розвивається газовий алкалоз
o Настає спазм мозкових і вінцевих судин
o Крива дисоціації оксигемоглобіну зміщується вліво – кров погано віддає
кисень тканинам
  Реакції системи кровообігу – спрямовані на збільшення кровопостачання
тканин. До них відносять:
o Збільшення хвилинного об’єму крові (ХОК) за рахунок збільшення сили й
частоти серцевих скорочень
o Підвищення АТ
o Перерозподіл течії крові – зменшення кровообігу в шкірі, скелетних м’язах,
органах черевної порожнини і збільшення у серці й ГМ
У розвитку цих р-цій провідне значення має активація САС, що настає
рефлекторно (збудження хеморецепторів). А в разі тяжкої гіпоксії – через пряму
дію на ЦНС чинника гіпоксії

 Реакції системи крові – спрямовані на збільшення КЄК. Відбувається:

o Збільшення к-сті еритроцитів
o Збільшення конц. гемоглобіну в периферичній крові
В основі цього лежить:
o Вихід додаткових к-сті еритроцитів з депо (негайна р-ція)
o Активація еритропоезу (при кисневому голодуванні посилюється утворення
ниркових еритропоетинів)
При хронічній гіпоксії розвивається поліцитемія (еритроцитоз)  збільшення
в’язкості крові  утруднення руху крові по капілярах  розлади мікроциркуляції
До захисних компенсаторних р-цій с-ми крові відносять також зміщення кривої
дисоціації оксигемоглобіну вправо – ефект Бора

2. Місцеві реакції. Їх можна поділити на ті, що полепшують забезпечення

клітин киснем та реакції в системах утилізації кисню

 Тканинні р-ції, спрямовані на покращення забезпечення клітин киснем:

А) Посилення місцевого кровообігу – артеріальна гіперемія – розвивається як
наслідок безпосереднього впливу зменшення рО2 на гл. м’язи судин та є
результатом дії на судини вазоактивних метаболітів (аденозину, молочної к-ти,
іонів калію й водню)
При артеріальній гіперемії збільшується к-сть відкритих (функціонуючих)
капілярів  зменшується відстань дифузії кисню і збільшується загальна площа
дифузійної поверхні, що полегшує доставку кисню клітинами
Б) Новоутворення судин – ангіогенез (неоваскуляризація) – проростання судин у
тканини, що перебувають у стані тривалої гіпоксії
В) Підвищення вмісту міоглобіну в м’язових клітинах. Міоглобін зв’язує кисень
усередині клітин, завдяки чому депонує кисень. Міоглобін починає дисоціювати
(віддавати кисень), коли рО2 в клітині стає меншим за 10-15 мм рт. ст.

 Реакції в системах утилізації кисню:

А) Зниження функціональної активності клітин  зменшується їхня потреба в
кисні. За тривалої помірної гіпоксії поступово розвивається атрофія таких клітин
Б) Збільшення кількості дихальних ферментів і МХ за рахунок посиленого їх
утворення в клітинах
В) Збільшення спорідненості цитохромоксидази з киснем
Г) Підвищення ступеня спряженості оксинення й фосфорилювання до
максимально можливої величини, що дорівнює 3
Д) Активація гліколізу

В основі розвитку місцевих захисних компенсаторних р-цій, механізмів негайної і

довготривалої адаптації при гіпоксії лежать внутрішньоклітинні білки HIF-1
(гіпоксія – індуцибельний фактор – ГІФ) та металотранскрипційний фактор
(MTF-1)
HIF-1 – протеїн, молекула якого складається з 2х субодиниць –і β
При норм. вмісті кисню в клітинах щойно синтезований HIF-1 руйнується в
протеасомах. Цьому передує р-ції гідроксилювання залишків проліну в α-
субодиницях білка, яку каталізує HIF-пролілгідроксилаза
В умовах гіпоксії ця р-ція не відбувається, бо бракує главного компоненту – кисню
 припиняється убіквітінзалежна деградація молекул HIF-1 у протеасомах.
Завдяки цьому HIF-1 виконує свою основну ф-цію – проникає в ядро і стає
транскрипційним фактором для ряду генів.
Під впливом HIF-1 посилюється синтез білків, які збільшують стійкість клітин до
кисневого голодування:
 Ферменти біологічного окислення та білки, що входять до складу дих.
ланцюгів МХ і с-ми окисного фосфорилювання
 Ферменти гліколізу
 Судинний ендотеліальний фактор росту, що є стимулятором ангіогенезу
 Катехоламіни
 NO-синтетази
 Еритропоетин
 Ендотелін-1, ангіотензин ІІ
Водночас HIF-1 затримує процеси диференціації клітин.
Вилучення генів, яку кодують структуру HIF-1 з геному методом «генетичного
нокауту» веде до внутрішньоутробної загибелі плода

Стадія компенсації – негайні зміни:

 Гіпервентиляція
 Посилення кровообігу
 Викид крові з депо – збільшення к-сті еритроцитів і гемоглобіну
 Зміщення кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо
 Посилення спорідненості цитохрому дихального ланцюга
 Р-ція регуляторних систем (нервової та ендокринної) – збудження
дихального та судинорухового нервових центрів  вивільнення катехоламінів
 гіпервентиляція, гіперфункція серця і с-ми кровообігу
 Стадія компенсації – відтерміновані зміни:
 Гіперплазія кісткового мозку – посилення еритропоезу. Стимулятори
еритропоезу: продукти розпаду еритроцитів, еритропоетин нирок, 2,3-ДФГ
 У м’язах підвищується вміст міоглобіну
 У клітинах підвищується експресія NO-синтетази  додаткове утв. оксиду
азоту – підвищує клітинну активність
 Гіпертрофія дихальних м’язів та міокарда – посилення кровопостачання цих
органів за рахунок ангіогенезу під під дією тромбоцитарного та
енодетіального факторів росту
 Гіпертрофія кіркової речовини наднирників, гіпоталамуса і нейронів дих.
центру
 Гіпертрофія мітохондрій – посилюється гліколіз, активується ПФШ
 Збільшення вироблення ферментів антиоксидантного захисту (каталази,
пердоксидази, супероксиддисмутази), простагландинів, цитохрому Р-450
 HIF-1!!!
Стадія декомпенсації:
 Енергодефіцит
 Кальцієві механізми ушкодження
 Осмотичні механізми ушкодження
 Ацидотичні механізми ушкодження

9. Патологічні порушення в організмі при гіпоксії

Негативні зміни, що виникають в організмі в умовах гіпоксії можна розділити
на 2 групи: ті, що є зворотним боком захисних компенсаторних р-цій і зумовлені
гіпоксичним ушкодженням клітин

1. Прикладами першого типу власне патологічних змін є:

А) Гіпокапнія – розвивається в р-ті гіпервентиляції легень
Б) Поліцитемія – веде до збільшення в’язкості крові – порушення мікроциркуляції
В) Гострий набряк головного мозку – розвивається в р-ті компенсаторного
розширення мозкових артерій при зменшенні рО2 крові
Г) Гострий набряк легень – зменшення парціального тиску кисню в альвеолах
спричиняється до звуження легеневих артеріол. Сенс полягає в тому, щоб
спрямувати кров до тих альвеол, в яких к-сть кисню більша.
Оскільки в умовах гіпоксії парц. тиск у всіх альвеолах однаково низький, то
відбувається спазм легеневих артеріол  розвивається гіпертензія малого кола
кровообігу і збільшується навантаження на праве серце.
Через те що ступінь спазмування різних артеріол різний, то кров
спрямовується в ті судини, звуження яких є меншим  зростання тиску крові в
капілярах таких ділянок легень і фільтрації рідини в інтерстиц. тканину й альвеоли.
Д) Ацидоз – зумовлений компенсаторною активацією гліколізу
2. Гіпоксичне ушкодження клітин
Головною ланкою патогенезу ушкодження клітин є порушення процесів
біологічного окиснення і окисного фосфорилювання  дефіцит АТФ
«Критичною» для процесів біологічного окислення є внутрішньоклітинна напруга
кисню в 1 мм рт. ст. Якщо рО2 стає меншим, то порушується здатність
цитохромоксидази передавати електрони на кисень – припинення клітинного
дихання
10. Механізми гіпоксичного ушкодження клітин

 Оксидаційний стрес – при падінні внутрішньокл. напруги кисню нижче 1

мм рт. ст. компоненти дих. ланцюга не можуть передавати електрони далі,
оскільки цитохромоксидаза через зменшення спорідненості з киснем обежує цей
процес. Тому відбувається «скидання» електронів на молекули кисню,
обминаючи цитохромоксидазу і дих. ланцюг у цілому.
Це веде до неповного відновлення кисню: замість 4х електронів до молекули О2
приєднується 2 або 1 (утворюються пероксид водню або супероксидний радикал)
Поява активних форм кисню (АФК) зумовлює активацію р-цій ПОЛ

 Перевантаження клітин кальцієм – виникає в результаті зумовленого

дефіцитом АТФ порушення роботи Са-насосів, що видаляють Са2+ з цитоплазми
назовні і в ЕПР.
До цього додається посилене входження Са2+ в клітини, адже в р-ті активації
ПОЛ порушуються бар’єрні властивості плазм. мембрани і збільшується її
проникність для цих іонів
Збільшення внутрішньокл. конц. Са2+ запускає кальцієві механізми ушкодження
клітин

 Зміна вмісту електролітів і води в клітинах - електроліто-осмотичні

механізми ушкодження. Дефіцит АТФ пригнічує роботу Na-K-насосів плазм.
мембран.
У результаті з клітин виходять іони К+, а входять Na+, Cl-  підвищення осм.
тиску в клітині і перехід сюди води з інтерстицію  внутрішньоклітинний набряк

 Внутрішньоклітинний ацидоз – є наслідком компенсаторної активації

анаеробного гліколізу  накопичення молочної кислоти

У розвитку гострого гіпоксичного ушкодження клітин виділяють 4 періоди:

І – Латентний період – кілька секунд. Клітини функціонують нормально
ІІ – Період порушення ф-цій – триває до повного припинення ф-цій органа,
тканини
ІІІ – Період оживлення – час від моменту повного припинення ф-цій до початку
розвитку необоротних змін
ІV – Період необоротного ушкодження клітин – триває до загибелі клітини
11. Фактори, що зумовлюють різну чутливість тканин до кисневого
голодування

Чим вища інтенсивність споживання кисню клітинами, тим вища їхня чутливість до
кисневого голодування
Чутливість до гіпоксії залежить від:
 Швидкості окисних процесів в організмі
 Від температури тіла – при зменшення темп. тіла чутливість тканин до
гіпоксії падає.

«Критичним органом» в умовах гострої гіпоксії є головний мозок

Латентний період для ГМ – 4 с.
Через 8-12 с після повного припинення постачання головного мозку киснем ф-ції
ЦНС припиняються і людина непритомніє
Через 20-30 с зникає спонтанна електрична активність кори ГМ (на
електроенцефалограмі – ізоелектрична лінія)
Межа оживлення ГМ – 8-10 хв
Водночас реанімувати організм в цілому можна тільки в межах 4-5 хв після зупинки
серця, оскільки після відновлення роботи серця необхідно ще 4-5 хв., щоб створити
АТ, достатній для кровопостачання мозку.

12. Сучасні принципи кисневої терапії. Ізо- та гіпербарична оксигенація.

Токсична дія кисню. Гіпероксія і вільнорадикальні реакції

Основні принципи лікування гіпоксії:

І. Ліквідація причин кисневого голодування. Залежно від виду гіпоксії:

 Повернення хворого в умови норм. парц. тиску кисню (гіпоксична гіпоксія)
 Боротьба з недостатністю зовн. дихання (дихальна гіпоксія)
 Боротьба з недостатністю заг. і периф. кровообігу (циркуляторна гіпоксія)
 Лікування анемії й отруєнь, що спричинили інактивацію гемоглобіну
(кров’яна гіпоксія)
 Відновлення утилізації кисню тканинами (тканинна гіпоксія)

ІІ. Поліпшення доставки кисню тканинам – киснева терапія.

Терапію киснем застосовують у 2х основних варіантах:
1. Ізобарична оксигенація – дихання чистим киснем або сумішшю газів з
високим вмістом кисню в умовах норм. атм. тиску (ізобарія). При цьому
збільшується парц. Тиск кисню в альвеолах  зростання рО2 в арт. крові.
Ефективно при гіпоксичній і дихальній гіпоксіях
2. Гіпербарична оксигенація – дихання в умовах високого атм. тиску. Мета –
збільшити вміст фізично розчиненого в плазмі крові кисню.
 Так, У нормі артеріальна кров містить 20 об.% кисню і майже весь з’єднаний з
гемоглобіном (фізично роз’єднаний 0,3 об.%).
При збільшення атм. тиску в барокамері к-сть зв’язаного з Hb кисню не міняється,
зате зростає вміст розчиненого О2: при 2 додаткових атмосферах стає 6 об.%.
Оскільки саме 6 об.% відповідає нормальній артеріовенозній різниці за киснем, то
такої к-сті розчиненого в плазмі О2 достатньо для задоволення потреб організму
Ефективно при всіх видах гіпоксії, крім тканинної

ІІІ. Збільшення стійкості клітин до кисневого голодування

 Тренування організму в барокамерах з використанням періодичної дозованої
гіпоксії, а також різні с-ми адаптації при підніманні на висоту в гори.
 Використання препаратів, що збільшують вміст у клітинах HIF-1 – інгібітори
ферменту HIF-пролілгідроксилази