Соціальна структура населення Київської Русі

На тлі поглиблення майнового розшарування в суспільстві й виникнення приватної власності та її

накопичення в певної невеликої групи осіб формувалися різні соціальні прошарки.

Суспільно-політичне життя Київської Русі було надзвичайно активним і участь у ньому брали всі групи
існуючого в той час населення. Суспільство Київської Русі не було однорідним. Упродовж століть у
процесі розпаду первіснообщинного ладу й утворення феодальних відносин сформувався суспільний
поділ. На верхівці суспільства стояв князь, за ним — бояри, дружина, православне духовенство,
міщани й селяни. На останньому щаблі суспільної ієрархії були раби.

На верхівці класової піраміди стояв монарх — князь. Він користувався найбільшою повнотою
економічної й політичної влади та мав найбільше прав і привілеїв у державі, бо був її власником —
одноосібним правителем. У його руках зосереджувались усі три гілки влади — судова, законодавча та
виконавча. Князі були найбагатшими людьми й володіли величезними земельними угіддями. їм
належала також найбільша частка в зовнішній торгівлі. Свідченням багатств були будинки, які
належали Великим князям київським та їхнім родичам, пожертви, що виділялися монастирям від
імені князя, а також суми викупів за родичів під час війн і міжусобиць.

Князь очолював також аристократичний прошарок у суспільстві Київської Русі. У васальній залежності
від Великого князя київського були його найближчі родичі з династії Рюриковичів, бояри,
дружинники та місцева родова знать. Вони мали чимало прав у державі. Перебуваючи на службі у
князя, вони отримували великі земельні наділи, для роботи на яких використовували найману й
рабську працю. За непокору князеві бояри могли позбутися не лише землі, а й життя, адже
верховним суддею на Русі був той самий Великий князь київський.

Серед привілеїв, якими користувались аристократи, була служба у війську князя й участь старших
дружинників у засіданнях боярської думи. Для молодших дружинників великою честю була участь у
князівському посольстві за межами держави.

Не меншу роль у суспільному поділі охрещеної Русі відігравала церковна організація та вище
духовенство. До вищого духовенства належали митрополит, єпископи, настоятелі монастирів і
приходські священики.

Церква мала частину сталих прибутків на своє утримання й розвиток, з X ст. вона отримувала
десятину від князівських прибутків. Згодом церква ставала могутнішою в економічному сенсі,
отримуючи землі й села в приватне володіння за спеціальними грамотами від Київських князів і як
подарунки від бояр. Такі володіння стали головним джерелом існування церкви.

На щабель нижче від бояр стояли люди середнього соціального прошарку — міська знать.
Переважно це було найближче оточення князя, його дружинники, купці та лихварі, які домінували в
міській політиці. У їхніх руках зосереджувалися великі багатства. Подекуди їхнє бажання збагатитися
суперечило прагненням бідніших прошарків населення, що неминуче призводило до соціальних
вибухів. Наслідком експлуатації з боку верхівки суспільства ставали народні повстання.

За міською знаттю йшли дрібніші прошарки міського населення — ремісники, дрібні торгівці,
власники крамниць. Низи міста були представлені черню.

У сільськогосподарській Русі найчисленніший прошарок становили селяни, які, власне, і відігравали

велику роль у зміцненні й розвитку країни. Вільні селяни — смерди — це найчисельніше населення
Київської Русі. Вільний селянин мав право переїжджати з місця на місце, звертатися до суду.
Основним обов’язком смердів була сплата князям, боярам та іншим власникам данини, а також
відбування військової повинності під час війн. Збільшення боярських землеволодінь спричинило
появу численної групи смердів, які працювали на боярській землі, залишаючись на певний час
особисто вільними.

Закупи — тимчасово перебували в економічній залежності від особи, яка дала їм позику (купу), після
повернення боргу вони ставали вільними від зобов’язань; рядовичі — також тимчасово зобов’язані
селяни, які підписали договірні документи (ряд) на час відпрацювання боргу.

Наступною категорією населення, згідно з «Правдою Ярослава», були невільні люди: раби, челядь.
Найбезправнішою частиною суспільства були холопи. Хоча Київська Русь оминула в своєму розвитку
фазу рабовласництва, становище холопів було дещо схоже на становище рабів. До речі, рабом міг
стати не лише військовополонений, а й закуп або рядович, який не сплатив боргу й намагався втекти.
У невільне положення потрапляла людина, яка одружувалася з рабом, або була куплена при свідках.
Були випадки, коли батьки, не маючи змоги розрахуватися з боргами, були змушені продавати своїх
дітей у рабство.

Окрему групу населення становили ізгої — це особисто вільне населення яке втратило зв’язок зі
своєю соціальною групою. Часом так називали князів, які в період феодальної роздробленості
втратили стіл і землі.

Отже, можемо зрозуміти, що соціальна структура населення Київської Русі була вкрай неоднорідною
та строкатою. Унаслідок майнового розшарування сформувалися різноманітні соціальні прошарки, у
кожного з яких існували власні права та обов’язки.