НЕ 2.9.

ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ТА КОШТОРИСНО-БЮДЖЕТНИЙ РЕЖИМ ФІНАНСУВАННЯ

1. Поняття, особливості та види фінансування публічних видатків. Джерела фінансування
публічних видатків. Види фінансування публічних видатків. Суб’єкти у сфері фінансування
публічних видатків.
Публічні видатки здійснюються шляхом фінансування.
Фінансування публічних видатків - це безповоротний, безвідплатний, плановий,
регламентований нормами права відпуск коштів з фондів для забезпечення виконання загально
суспільних потреб, завдань та функцій держави, органів місцевого самоврядування, на соціально-
культурні потреби та на розширене відтворення.
Фінансування здійснюється із різних джерел:
1. бюджетів різних рівнів;
2. позабюджетних цільових фондів;
3. власних коштів державних та комунальних підприємств.
Залежно від джерел фінансування можна виділити такі види фінансування: бюджетне
фінансування, самофінансування кредитне забезпечення.
Бюджетне фінансування - це фінансування, що проводиться за рахунок бюджетних коштів.
(Видатки з Державного та місцевого бюджетів називаються бюджетним фінансуванням).
Бюджетне фінансування - це процес безповоротного, безвідплатного відпуску коштів з
Державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого
самоврядування та забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій державної
чи комунальної форм власності.
Бюджетне фінансування базується на загальних принципах фінансування, але має і свої
специфічні особливості, які полягають у тому, що:
1. кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю
підприємства, установи чи організації, за винятком фінансування загальнодержавних заходів
боротьби з епідеміями, епізоотіями, ліквідації втрат від катастроф та стихійного лиха тощо;
2. фінансування бюджетних установ здійснюється на основі встановлених економічно і
науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються для кожної сфери діяльності держави.
Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних
підприємств за рахунок їх власних фінансових ресурсів.
Кредитне забезпечення - покриття витрат державних структур, державних і комунальних
підприємств за допомогою державного, місцевого та банківського кредиту.
Основними суб'єктами фінансування є державні та місцеві органи, підприємства, установи
та організації державної та комунальної форми власності.
Останні поділяються на такі, що фінансуються з бюджету частково або повністю. Державні
або комунальні підприємства, установи та організації, видатки яких повністю фінансуються з
бюджету, називаються бюджетними.
Слід зауважити, що поняття видатків Державного і місцевих бюджетів значно ширше, ніж
процес включення до відповідних бюджетів видатків на утримання конкретних галузей та установ і
відпускання їм коштів — бюджетного фінансування. Як вважають науковці, до інституту видатків
Державного і місцевих бюджетів належить цільове, доцільне й ефективне використання (касові і
фактичні видатки) коштів розпорядниками бюджетних коштів.
Держава, виділяючи бюджетні асигнування, завжди визначає: 1) пріоритети витрат; 2)
загальний обсяг фінансування; 3) цільове використання коштів; 4) норми витрат.
Фактори, що впливають на фінансування: дефіцит та профіцит бюджету, залишок
бюджетних коштів
Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел
фінансування бюджету.
Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого
розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів.
Оборотний залишок бюджетних коштів - частина залишку коштів загального фонду
відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.
Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків
планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет
України (рішенні про місцевий бюджет). На кінець бюджетного періоду оборотний залишок
бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.
Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком
бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів,
який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет
України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).
2. Принципи фінансування публічних видатків.
Незалежно від джерел покриття видатків фінансування здійснюється на підставі таких
принципів: плановість, безоплатність і безповоротність, цільове спрямування коштів, ефективність
їх використання, фінансування в міру виконання плану, оптимальне поєднання власних,
бюджетних та кредитних джерел, здійснення контролю за використанням коштів. Додатковими
принципами кошторисно-бюджетного фінансування є: одержання максимуму ефективності за
мінімуму витрат; урахування раніше використаних коштів.
Правове регулювання публічних фінансів немислиме без методу планування, оскільки всі
витрати з централізованих фондів коштів мають обов'язково відображатися у фінансових планах.
Об'єктивною необхідністю планування за нинішніх умов є посилення соціальної спрямованості
фінансових планів, відмова від залишкового методу фінансування соціальної сфери, подолання
негативних наслідків фінансової кризи, ощадливе й раціональне витрачання бюджетних ресурсів.
Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси.
Фінансове планування здійснюють шляхом укладання фінансових планів — індивідуальних
і зведених. Індивідуальні фінансові плани охоплюють баланси доходів та видатків підприємств,
кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні,
територіальні й галузеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий баланс,
Державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани — це
місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. До галузевих
входять фінансові плани міністерств, відомств, корпорацій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани
пов'язані між собою, що зумовлено юридичною та економічною природою бюджету.
Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безоплатний характер, оскільки кошти з
бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або
фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і без вимоги повернення. Отже, принцип
безповоротності та безоплатності фінансування державних видатків означає виділення коштів без
прямого їх повернення державі та без внесення до державних фондів коштів будь-якої платні за
отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці полягає в тому,
що непряме (опосередковане) повернення отриманих від держави коштів реалізується в
матеріальному збільшенні основних фондів у державній та комунальній виробничій і
невиробничій сферах, зростанні прибутків державних та комунальних підприємств, підготовці
кваліфікованих кадрів для суспільства тощо.
Разом із тим виділення коштів на умовах кредитування передбачатиме й повернення таких
ресурсів, і їх оплатність.
Принцип цільового спрямування фінансування публічних витрат полягає у необхідності
суворого дотримання при здійсненні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до
затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бюджетної установи передбачено
певну суму, що має піти на фінансування поточних видатків протягом звітного періоду, таку суму
можна відпускати саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати
працівникам або фінансування відряджень). Кошти мають відпускатися й використовуватися в
межах затверджених фінансових планів на підставі чітко визначених нормативів. Чинне
законодавство чітко обмежує можливість використовувати кошти не за цільовим призначенням,
оскільки існує загроза недофінансування планових видатків.
Для дотримання принципів ефективності й збалансованості бюджетів відповідного рівня
бюджетним установам заборонено здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати за
рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, окрім випадків,
передбачених Законом про Державний бюджет України. У такий спосіб законодавець намагається
уникнути відповідальності за рахунок бюджетних коштів у разі неможливості виконання
бюджетною установою своїх зобов'язань за цивільноправовими угодами, а також запобігати
витратам бюджетних ресурсів у зв'язку з неповерненням запозичених коштів третіми особами.
На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14.09.2002 р. було затверджено
Концепцію застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі. Метою його є
встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх
використання. Запровадження програмно-цільового методу в бюджетному процесі спрямоване,
зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі й завдання, на
які витрачаються бюджетні кошти; на підвищення рівня контролю за результатами виконання
бюджетних програм.
Ефективне використання коштів має на меті одержання суспільно необхідного або
бажаного результату за мінімальних витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього
принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління
виробничою та фінансовою діяльністю держави, розробку додаткових важелів і стимулів,
спрямованих на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію
виробництва й використання здобутків науко во-технічного прогресу; застосування високих
комп'ютерних технологій та ноу-хау.
Принцип фінансування в міру виконання планів означає, що кошти виділяють не
автоматично, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних та якісних показників, що
зумовлюють обсяги витрат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби в наданні
коштів. Завдяки цьому грошові ресурси можуть перебувати у постійному обігу. Реалізацію цього
принципу можна простежити при фінансуванні капіталовкладень і капітальних ремонтів, де в разі
невиконання планів засвоєння коштів невикористані грошові ресурси враховують при наданні
бюджетних коштів на наступний період.
Принцип оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в
тому, що під час визначення обсягу фінансування на всіх рівнях спочатку враховують наявність та
можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, потім — можливість
отримання банківських кредитів. І лише за об'єктивної неможливості покрити видатки з
вищезазначених джерел вирішується питання про виділення бюджетного або відомчого
фінансування. Цей принцип застосовують на стадії планування, розподілу та використання
державних ресурсів при покритті поточних видатків і капіталовкладень.
Принцип дотримання режиму економії застосовують на стадії фактичного використання
коштів; він проявляється у раціональному використанні трудових і матеріальних ресурсів,
використанні новітніх ресурсозбережних технологій, підвищенні норм видобутку сировини та
природних ресурсів тощо. Чинне законодавство, яке визначає правові засади кошторисно-
бюджетного фінансування, встановлює, що обов'язковим є виконання вимоги щодо
першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а
також на господарське утримання установ. Під час розрахунку видатків у проектах кошторисів
установи має бути забезпечено суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До
кошторисів можна включати тільки передбачені законодавством видатки, необхідність яких
зумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний
ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можна передбачати лише за умови
забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на
заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюють залежно від обсягу діяльності,
провадженої за рахунок цих коштів, із застосуванням установлених законодавством норм, що їх
дотримуються установи аналогічного профілю. Пошук та розвиток техніки й технології
виробництва, пошук дешевих ресурсів можуть сприяти заощадженню та раціональному
використанню природних, матеріальних і грошових ресурсів держави.
Визначальну роль у реалізації видаткової політики держави відіграє всебічний фінансовий
контроль, який забезпечує дотримання фінансової дисципліни всіма учасниками видаткових
відносин. Він дає змогу виявити помилки та недоліки у правовому регулюванні публічних фінансів
та вжити заходів із їх усунення. На підставі одержаних інформаційних даних розробляють
показники для перспективного і поточного планування державних видатків під час визначення
цільового спрямування коштів та їх оптимальних обсягів. Суттєву роль у процесі контролю має
відігравати і державний аудит.
 Фінансування державних видатків — це планове, цільове, безповоротне та безоплатне
відпускання коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних і
бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів
для забезпечення виконання загальносуспільних потреб, а також для утримання соціально-
культурної сфери, створення соціальних гарантій населенню та виконання зобов'язань держави, з
дотриманням режиму економії за всебічного постійного контролю.
Разом із тим фінансування державних видатків є поняттям вужчим, ніж фінансування
публічних видатків.
Видатки можна класифікувати за рядом ознак. За джерелами отримання видаткових
коштів — централізовані й децентралізовані. За джерелом отримання в межах централізованого
фонду — бюджетні та позабюджетні. За метою фінансування — поточні видатки,
капіталовкладення, резерви. За рівнем бюджетної системи — державні й місцеві.
Виробничі підприємства в системі господарства покривають свої потреби за рахунок
власних коштів або залучених у кредитно-фінансових установах кредитних ресурсів. Такі видатки є
за своєю фінансовою природою децентралізованими. У свою чергу, видатки бюджетних
організацій є централізованими видатками, оскільки їх здійснюють за рахунок коштів відповідного
бюджету (Державного або місцевого). Водночас бюджетні установи, що фінансуються за рахунок
коштів централізованого фонду, мають змогу отримати доходи від власної діяльності, які згідно з
чинним законодавством буде зараховано до спеціального фонду кошторису такої установи та
спеціального фонду бюджету, з якого вона фінансується, відповідно.
3. Поняття, особливості та принципи бюджетного фінансування. Суб’єкти процесу
бюджетного фінансування. Види рахунків розпорядників бюджетних коштів. Порядок реєстрації та
обліку бюджетних зобов’язань. Специфіка фінансування бюджетної установи.
Бюджетне фінансування — це безповоротне та безоплатне відпускання коштів із
Державного й місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і функцій
муніципальних органів і забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій. В Україні
використовують кілька методів бюджетного фінансування: програмно-цільове,
кошториснобюджетне.
Так, кожне окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування
лише з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного фінансування
разом із загальними принципами провадження видаткової політики. Винятком із загального
правила є фінансування незапланованих заходів, пов'язаних зі стихійним лихом, епідеміями,
ліквідацією шкоди від катастроф тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяють як із
місцевих, так і з Державного (зокрема, з Резервного фонду) бюджетів.
Іще одним спеціальним принципом бюджетного фінансування є фінансування бюджетних
установ на основі економічно і науково обґрунтованих нормативів, запроваджених для кожної
сфери діяльності держави.
Розподіл установ на ті, які фінансуються із Державного бюджету, і ті, що отримують
асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значущості та підпорядкування. Так,
із Державного бюджету отримують фінансування національні установи; підприємства, організації
та заклади, підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам і
відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних місцевих
бюджетів.
Відповідно до ст. 86 Бюджетного кодексу України розмежування видів видатків між
місцевими бюджетами здійснюють на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв
повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Із бюджетів сіл, селищ,
міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які
забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які
розташовані найближче до споживачів.
Із бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного
значення, а також районних бюджетів фінансуються бюджетні установи та заходи, які
забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою всім громадянам
України. У свою чергу, видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують
гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування
програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюється з бюджету Автономної
Республіки Крим та обласних бюджетів. Із бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються всі
три передбачені групи видатків.
Слід зауважити, що саме у сфері видаткової діяльності в бюджетних відносинах можуть
застосовуватися договори. Зокрема, Бюджетний кодекс закріплює можливість укладення угод та
договорів на передачу видатків на виконання повноважень (на міжбюджетний трансфер) та про
надання субвенції: на виконання інвестиційних проектів із місцевих бюджетів; на утримання
об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного
користування. Договори, що укладаються між органами виконавчої влади й органами місцевого
самоврядування на різних рівнях, спрямовані на реалізацію ряду функцій, зокрема виконання
делегованих повноважень, заповнення прогалин у законодавчому регулюванні, виконання
цільових програм зі взаємодії різних органів, що мають різні функції. При цьому в юридичній
літературі звертають увагу на адміністративну природу таких договорів. Водночас, окремі науковці
зауважують про неефективність застосування договорів у бюджетній сфері, обумовлену
відсутністю юридичних гарантій.
Як приклад здійснення публічних видатків можна навести фінансування охорони здоров'я
та фізичної культури. Конституція закріплює, що медичну допомогу в державних і комунальних
закладах охорони здоров'я надають безплатно, а держава сприяє розвитку лікувальних закладів
усіх форм власності, підтримує фізичну культуру і спорт, забезпечує належний
санітарноепідемічний стан.
За функціональною структурою ці видатки поділяють на такі підрозділи (код 0700
«Охорона здоров'я»): медична продукція та обладнання; поліклініки й амбулаторії, швидка та
невідкладна допомога, в тому числі поліклініки загального профілю та амбулаторії; спеціалізовані
поліклініки; стоматологічні поліклініки; станції швидкої та невідкладної допомоги;
фельдшерськоакушерські пункти; лікарні та санаторно-курортні заклади: лікарні загального
профілю; спеціалізовані лікарні й інші спеціалізовані заклади; пологові будинки; санаторно-
курортні заклади; санітарно-профілактичні та протиепідемічні заходи і заклади; дослідження й
розробки у сфері охорони здоров'я; інша діяльність у сфері охорони здоров'я, зокрема будинки
дитини; станції переливання крові; інші заклади та заходи у сфері охорони здоров'я.
Закріплення фінансування за бюджетом відповідного рівня відбувається, виходячи із
закріплених конституційних гарантій. За рахунок Державного бюджету здійснюють видатки на:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(багатопрофільні лікарні й поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно
з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії,
госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини,
спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком,
затвердженим Кабінетом Міністрів України);
в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на
туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані
санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);
г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні
станції, заходи боротьби з епідеміями);
ґ) інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання
загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Обсяги бюджетного фінансування визначають на підставі науково обґрунтованих
нормативів із розрахунку на одного жителя.
Раніше, до 2016 р., обсяг фінансування за Державним та місцевими бюджетами на
утримання лікарень розраховувася за економічними нормами і нормативами, виходячи з
чисельності розгорнутих ліжок за профілем захворювань (терапевтичних, хірургічних, онкології,
гінекології тощо). За цими нормативами визначають необхідну кількість лікарів, середнього та
молодшого обслуговуючого персоналу, фонди заробітної плати, витрати на медикаменти і
харчування. У поліклініках кількість медичного персоналу встановлюють за даними про
чисельність населення на території, яка обслуговується, в сільській місцевості — на кожний
населений пункт.
За рахунок бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, бюджетів
місцевого самоврядування фінансують загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я.
Так, за рахунок коштів сільських, селищних і міських бюджетів фінансується первинна медико-
санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога (дільничні лікарні, медичні
амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).
У свою чергу, районні та обласні бюджети беруть участь у фінансуванні лікарень широкого
профілю, пологових будинків, станцій швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклінік і
амбулаторій, загальних стоматологічних поліклінік. За рахунок їх коштів здійснюються також
видатки на забезпечення програм медико-санітарної освіти (міські й районні центри здоров'я і
заходи з санітарної освіти).
При цьому кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучають і відповідного
зменшення фінансування на наступний період не проводять.
Разом з тим 30 листопада 2016 р. КМУ схвалив концепцію реформи фінансування системи
охорони здоров’я (№ 1013-р)
Для запровадження в Україні пропонується модель державного солідарного медичного
страхування, яка враховує кращі сучасні практики та досвід трансформації систем охорони
здоров’я у світі, зокрема у Центральній та Східній Європі.
Основним джерелом фінансування оновленої системи охорони здоров’я залишаються
кошти Державного бюджету України, отримані із загальнодержавних податків. Виплати для
лікування окремої людини не прив’язані до розміру її індивідуальних внесків.
Бюджетні кошти на фінансування медицини розподіляються через новий, сучасний
механізм стратегічної закупівлі медичних послуг. Відбувається перехід від фінансування
постатейних кошторисів закладів охорони здоров’я - бюджетних установ, розрахованих відповідно
до їх існуючої інфраструктури (кількості ліжок, персоналу тощо), до оплати результату (тобто
фактично пролікованих випадків або приписаного населення) закладам, які перетворюються на
автономних постачальників цих послуг, а також аптекам як постачальникам призначених лікарями
лікарських засобів. Таким чином, буде запроваджено принцип “гроші ходять за пацієнтом”, а не за
інфраструктурою закладів охорони здоров’я та іншими надавачами послуг.
Предметом закупівлі стає державний гарантований пакет медичної допомоги - прозоро
визначений обсяг первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої),
екстреної медичної допомоги та лікарських засобів, право на отримання якого у разі потреби
матимуть всі без винятку громадяни України. Вартість цих послуг покриватиметься системою
страхування повністю або частково. У випадку часткового покриття пацієнти будуть здійснювати
офіційну співоплату за послуги та/або лікарські засоби. Підходи до встановлення розмірів такої
співоплати будуть чітко визначеними і єдиними для всієї країни.
На початковому та середньостроковому етапі реформи генеральним замовником
медичних послуг державного гарантованого пакета медичної допомоги залишаються чинні
головні розпорядники бюджетних коштів, якими є відповідні органи державної влади та органи
місцевого самоврядування. Однак кінцевим завданням реформи є забезпечення закупівель таких
послуг через єдиного національного замовника.
Перехід на нову систему закупівель медичних послуг супроводжується створенням та
постійним вдосконаленням сучасної платформи для збору та обміну медичною та фінансовою
інформацією в електронному вигляді. Така електронна система дозволить реалізувати принцип
“гроші ходять за пацієнтом”, а також аналізувати ситуацію із станом здоров’я населення, щоб
оперативно розробляти оптимальний план закупівлі медичних послуг і найбільш ефективно
витрачати кошти. Ця система також відкриє можливість для створення “єдиного медичного
простору” - координації і інтеграції між рівнями медичної допомоги, а також для запровадження
нової системи управління якістю послуг.
Пропонована модернізація існуючої системи фінансування медичної галузі є радикальною,
тому передбачені нею зміни мають здійснюватися поступово. Запровадження нової моделі
передбачається здійснити трьома етапами, повна реалізація яких очікується до 2020 року.
 У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб'єкти. Стороною, що
представляє публічний інтерес є Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і
Державна казначейська служба, що дозволяє користуватися бюджетними призначеннями
(асигнуваннями). Останнє може поновлювати або припиняти фінансування бюджетних установ
залежно від дотримання ними фінансової дисципліни. Другим учасником є уповноважений банк,
де відкрито рахунки (Єдиний казначейський — у НБУ, особовий та реєстраційні рахунки бюджетної
установи — в банках, що входять до переліку тих, які обслуговують бюджетну сферу). Банк
здійснює контроль за витрачанням готівки, порядком сплати податків і обов'язкових зборів,
порядком списання коштів із рахунка. Третім учасником видаткових правовідносин є розпорядник
бюджетних коштів. Жоден із суб'єктів не має права оперативної самостійності.
Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому
порядку перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та
закладів—розпорядників нижчого ступеня.
За бюджетами міст районного підпорядкування, сільськими та селищними бюджетами
фінансування здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Таким
чином, у фінансуванні витрат із бюджету беруть участь усі ланки бюджетної системи України.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність
базуються на положеннях ст. 22 Бюджетного кодексу та підзаконних нормативно-правових актах,
зокрема Постановах Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду,
затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 р.
№ 228 (зі змінами), «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення
боротьби з корупцією та контрою за використанням державного майна і фінансових ресурсів» від
29.11.2006 р. № 1673 (зі змінами); розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення
структури розпорядників бюджетних коштів» від 31.05.2006 р. № 296-р (зі змінами); Наказах
Міністерства фінансів України «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі
виконання бюджету» від 28.01.2002 р. № 57 (зі змінами), «Про затвердження Інструкції про статус
відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі» від
14.12.2001 р. № 574, «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002 р. № 1098 (зі змінами)
тощо.
Видатки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених
кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання бюджетних коштів
органи Державної казначейської служби здійснюють через реєстраційні, спеціальні реєстраційні
рахунки розпорядників бюджетних коштів. Їх відкривають для одержання коштів із бюджету і для
повного обліку бюджетних коштів та контролю за їх використанням в органах Державної
казначейської служби на кожен бюджетний рік. По закінченні року рахунки закривають, оскільки
згідно з чинним законодавством усі бюджетні призначення втрачають чинність по завершенні
бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачено багаторічні
бюджетні призначення.
Реєстраційний рахунок відкривають після письмового повідомлення про це розпорядника
бюджетних коштів. Аби відкрити рахунок у Казначейській службі України, бюджетна установа має
подати: заяву про відкриття, підписану керівником і головним бухгалтером; довідку про внесення
установи до Державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням
ідентифікаційного номера установи; нотаріально засвідчену копію статуту (положення) організації;
довідку про доведення до розпорядника коштів обсягу асигнувань, передбачених в акті про
бюджет на поточний період із розподілом їх за всіма підрозділами бюджетної класифікації;
довідку про затвердження кошторису з поквартальним розподілом; картку зі зразками підписів;
звіт про виконання попереднього кошторису.
Органи Державної казначейської служби укладають із розпорядниками коштів договори на
відкриття рахунків і обслуговування таких осіб відповідно до встановлених лімітів. Кількість
реєстраційних рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня деталізації
контролю Казначейства за використання бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
На органи Державної казначейської служби покладено контроль за відповідністю
розподілу показників документів, поданих розпорядниками бюджетних коштів, даним
казначейського обліку.
 Порядок реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та
одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України затверджено
Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 р. № 309.
Згідно з п. 2.2 цього Порядку, розпорядники бюджетних коштів за умови взяття
зобов'язання протягом семи робочих днів від дати його виникнення подають до відповідного
органу Державної казначейської служби України Реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників
(одержувачів) бюджетних коштів (на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях) і
оригінали документів та/або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт
узяття бюджетного зобов'язання.
За умови взяття зобов'язання, за яким застосовуються процедури закупівель товарів, робіт і
послуг за державні кошти, розпорядник бюджетних коштів протягом семи робочих днів від дати
його виникнення подає до Державної казначейської служби України додатково, крім
вищезазначених документів, оригінали документів та/або їх копії, засвідчені в установленому
порядку, що підтверджують проведення закупівлі та передбачені законодавством у сфері
державних закупівель.
Після перевірки підтвердних документів один примірник реєстру та/або реєстру
фінансових зобов'язань і заявки на видачу готівки та перерахування коштів на вкладні рахунки
повертають розпоряднику бюджетних коштів, а інші примірники цих документів залишаються на
зберіганні в органі Державної казначейської служби України. Форма заявки на видачу готівки та
перерахування коштів на вкладні рахунки затверджується мінфіном. Документи, що
підтверджують факт узяття зобов'язання та/або фінансового зобов'язання, повертають
розпоряднику з відміткою «зареєстровано і взято на облік».
Законодавство України визначає випадки, коли документи, подані розпорядниками
бюджетних коштів, можуть не прийняти. Зокрема, органи Казначейства не реєструють:
а) зобов'язання у разі: відсутності у розпорядника бюджетних коштів бюджетних
асигнувань, встановлених кошторисом; відсутності документів, які підтверджують факт узяття
бюджетного зобов'язання; відсутності затвердженого в установленому порядку паспорта
бюджетної програми (крім випадків, у яких законодавством не передбачено його затвердження);
невідповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту
бюджетної програми; неподання або подання неповного пакета підтвердних документів щодо
проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти; недотримання
розпорядниками бюджетних коштів бюджетних повноважень та обмежень, які вводяться
законодавчими та іншими нормативно-правовими актами; недотримання вимог щодо
оформлення поданих документів;
б) фінансові зобов'язання у разі: відсутності відповідного бюджетного зобов'язання,
відображеного у бухгалтерському обліку виконання державного та місцевих бюджетів; відсутності
у розпорядника бюджетних коштів фактичних надходжень спеціального фонду; відсутності
документів, які підтверджують факт узяття бюджетного фінансового зобов 'язання; недотримання
вимог щодо оформлення поданих документів; невідповідності фінансового зобов'язання
відповідному бюджетному зобов'язанню, відображеному в бухгалтерському обліку виконання
державного та місцевих бюджетів; недотримання розпорядниками бюджетних коштів бюджетних
повноважень та обмежень, які вводяться законодавчими та іншими нормативно-правовими
актами.
У таких випадках органи Казначейства зобов'язання та/або фінансові зобов'язання не
реєструють, а застосовують заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, визначені
Бюджетним кодексом України.
Особливості правового статусу бюджетної установи полягають у специфічному режимі
фінансової складової її діяльності. Бюджетну установу фінансують лише з одного бюджету. У
цьому полягає один із принципів кошторисно-бюджетного фінансування. При цьому всі кошти, що
їх бюджетна установа може самостійно заробити, потрібно отримувати суворо в межах,
визначених БКУ. Такі кошти зараховують до спеціального фонду кошторису бюджетної установи, а
відповідно, і до спеціального фонду бюджету; вони підпадають під процедури та обмеження,
встановлені бюджетним законодавством. Тобто незалежно від того, чи отримує бюджетна
установа фінансування безпосередньо із бюджетну відповідного рівня, чи отримує кошти за
надання послуг, виконання робіт тощо, її обмежено в праві як здійснювати запозичення, так і
надавати позички, оскільки такі її дії безпосередньо впливають на показники того бюджету, з
якого вона фінансується. Винятки із загального правила, передбаченого даним пунктом, може
встановлювати лише закон про Державний бюджет України, і стосуватимуться вони в такому разі
тільки тих бюджетних установ, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету.
Ураховуючи персоналізацію відповідальності за порушення бюджетної дисципліни та
необхідність підвищення фінансового контролю за витрачанням коштів, Бюджетний кодекс
передбачає, що кошти бюджету надаються фізичним та юридичним особам, що не мають статусу
бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), лише через розпорядника бюджетних
коштів.
Отже, одержувачі бюджетних коштів — це підприємства і госпрозрахункові організації,
громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують
безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені
органами державної влади на виконання державних цільових програм і надання послуг.
Одержувачі бюджетних коштів Відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від
29.04.2004 р. № 549 та від 30.11.2004 р. № 1607, які внесли зміни до Постанови Кабінету Міністрів
України від 28.02.2002 р. № 228, одержувачі бюджетних коштів можуть готувати запити щодо
обсягів видатків до проекту Державного бюджету України та подавати їх відповідному
розпоряднику; отримувати від розпорядника відомості щодо обсягів асигнувань; надавати
розпорядникові звіти про використання коштів.
Одержувачі коштів можуть відкривати відповідні рахунки одержувачів коштів, тобто
рахунки, що їх відкривають в органах Державної казначейської служби України за відповідними
кодами бюджетної класифікації видатків для обліку операцій із виконання плану використання
бюджетних коштів.
Одержувачі бюджетних коштів витрачають їх відповідно до плану використання
бюджетних коштів (розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі, за видатками,
структура яких відповідає повній економічній класифікації видатків і класифікації кредитування
бюджету). Такі плани бюджетні установи складають для забезпечення своєї діяльності, незалежно
від того, чи ведуть вони облік самостійно, чи обслуговуються централізованою бухгалтерією,
разом із індивідуальними кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами
надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду за кожною
виконуваною бюджетною програмою (функцією).
4. Правові засади програмно-цільового методу фінансування. Поняття фінансування
цільових програм. Класифікація цільових комплексних програм. Мета програмно-цільового
методу фінансування. Складові програмно-цільового методу фінансування.
Бюджетний кодекс України основним методом фінансуванням в Україні у бюджетному
процесі визначив програмно-цільовий метод.
Фінансування цільових програм — це метод прогнозування видатків на пріоритетні
напрями економічного та соціального розвитку, який застосовується під час розробки бюджетної
політики держави на майбутній період. У більшості економічно розвинутих країн світу, у т.ч. у
Великобританії, Франції, Швеції, ФРН, США, розробляються спеціальні фінансові програми. При
тому, що метод має ряд недоліків, але він повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки і
свідчить про високий рівень управління економікою.
В Україні запроваджено фінансування цільових комплексних програм. Цільова комплексна
програма являє собою правовий акт, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та
строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення визначених цілей. Такі цілі
обумовлюються стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю конкретних або
суміжних соціально-економічних проблем тощо.
Цільові комплексні програми класифікують:
1) за рівнем та складом — міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні,
регіональні, локальні;
2) за характером і метою розробки — соціально-економічні (спрямовані на вирішення
проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня
населення країни, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектора);
інституційні (покликані вдосконалити організацію управління господарськими системами,
трансформувати суспільні відносини); регіональні (спрямовані на господарське освоєння нових
районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-економічних комплексів
регіонів тощо); виробничі (націлені на інноваційні методи ведення виробництва, збільшення
випуску певних видів продукції, розвиток прогресивних напрямів виробництва, підвищення
якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів); науково-технічні
(спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки й упровадження
інноваційних технологій та нової техніки); екологічні (пов'язані із ресурсозбереженням,
реалізацією природоохоронних проектів);
3) за термінами виконання— довгострокові (5—10 років), спрямовані на досягнення
стратегічних цілей; середньострокові (1—5 років), покликані розв'язати тактичні завдання;
короткострокові (до року), спрямовані на досягнення оперативних цілей.
Більшість програм, що фінансуються за програмно-цільовим методом, здійснюють у сфері
проведення науково-дослідних та дослідноконструкторських робіт, кінцевий результат яких
використовують у різних галузях національної економіки й соціально-економічної сфери. Серед
них: «Національна космічна програма», «Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра»,
«Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії»,
«Програма в галузі охорони здоров'я і медичної техніки», «Національна програма відродження
освіти («Україна — XXI століття»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Програма
розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси» тощо.
Застосування програмно-цільового методу базується на положеннях Бюджетного кодексу,
Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду,
затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 р.
№ 228 (зі змінами), Наказах Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про статус
відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі» від
14.12.2001 р. № 574, «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002 р. № 1098 (зі змінами),
«Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника
коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях
бюджетного процесу» від 29.10.2012 р. № 662 тощо.
Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі запровадили з метою встановити
безпосередній зв'язок між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.
Запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі спрямоване на:
— забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі й завдання, на
досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю результатів
виконання бюджетних програм;
— за результатами виконання бюджету забезпечення оцінки діяльності учасників
бюджетного процесу стосовно досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також аналіз
причин неефективної реалізації бюджетних програм;
— упорядкування діяльності головного розпорядника бюджетних коштів із формування й
виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію
кожної бюджетної програми між головним розпорядником і відповідальними виконавцями
бюджетних програм;
— посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання
відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за
фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;
— підвищення якості розробки бюджетної політики, ефективності розподілу й
використання бюджетних коштів.
Наприклад, у науці програмно-цільове фінансування здійснюють, як правило, на
конкурсній основі для: 1) науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на
реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; 2) проведення найважливіших
прикладних науково-технічних розробок, що їх виконують на державне замовлення; 3) проектів,
виконуваних у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.
Стаття 20 Бюджетного кодексу визначає основні засади застосування програмно-цільового
методу у бюджетному процесі. Пункт 42 ч. 1 ст. 2 БК визначає його як метод управління
бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із
застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного
процесу.
Відповідно до ч. 1 статті 20, у бюджетному процесі програмно-цільовий метод
застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів.
Програмно-цільовий метод як на рівні державного бюджету, так і на рівні місцевих
бюджетів має такі чотири основні складові:
—бюджетні програми;
—відповідальні виконавці бюджетних програм;
—паспорти бюджетних програм;
—результативні показники бюджетних програм.
Головним елементом програмно-цільового методу (підходу) є бюджетні програми. П. 4 ч. 1
ст. 2 БК визначає бюджетну програму як сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної
мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник
бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Ці функції на розпорядників
бюджетних коштів покладає законодавство, що визначає їх правовий статус, та головні
розпорядники бюджетних коштів відповідно до Бюджетного кодексу.
Відповідальними виконавцями бюджетних програм, як неважко здогадатися з
попереднього визначення, виступають головні розпорядники бюджетних коштів (бюджетні
установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують
повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень) за бюджетними програмами,
виконання яких забезпечується їх апаратом, та/або розпорядники бюджетних коштів нижчого
рівня (бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних
асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету), які виконують
бюджетні програми у системі головного розпорядника. Здійснення видатків на основі бюджетних
програм передбачає визначення їх конкретних відповідальних виконавців. Відповідальним
виконавцем бюджетної програми є визначена головним розпорядником бюджетних коштів за
письмовим погодженням із Мінфіном (на стадії складання проекту Державного бюджету на
наступний рік) юридична особа, що має окремий рахунок і бухгалтерський баланс. Відповідальний
виконавець забезпечує виконання однієї або кількох бюджетних програм та несе відповідальність
за це.
У п. 1.6 Наказу Міністерства фінансів України від 23.08.2012 р. № 939 передбачено, що
головний розпорядник приймає від відповідальних виконавців на розгляд за кожною бюджетною
програмою, за виконання якої вони відповідають, з детальними обґрунтуваннями та розрахунками
за визначеними формами: - плани діяльності на плановий та наступні за плановим два бюджетних
періоди (включаючи заходи щодо реалізації інвестиційних програм (проектів)); - проект кошторису
та бюджетний запит, складені на підставі плану діяльності та індикативних прогнозних показників
бюджету на наступні за плановим два бюджетних періоди; - мережу розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня (далі - розпорядники нижчого рівня) та одержувачів бюджетних коштів, які
будуть отримувати кошти з державного бюджету за КВК 350; - проекти паспортів бюджетних
програм та звіти про їх виконання; - зведені проекти кошторисів та зведені плани асигнувань
загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани
спеціального фонду (далі - зведені кошториси) для складання розпису державного бюджету; -
розподіл показників зведених кошторисів відповідальних виконавців у розрізі розпорядників
нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів, показників планів використання бюджетних
коштів, помісячних планів використання бюджетних коштів; - кошториси на погодження по
центральному апарату з розрахунками та обґрунтуваннями в розрізі кодів економічної
класифікації видатків; - зміни до розпису державного бюджету в межах, затверджених
відповідальним виконавцем бюджетних програм; - зміни до кошторисів у межах, затверджених
відповідальними виконавцями бюджетних програм; - зміни до кошторисів у межах, затверджених
відповідальними виконавцями бюджетних програм за головним розпорядником; - пропозиції
щодо формування порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними
програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму
використання бюджетних коштів; - розподіли відкритих асигнувань за мережею відповідального
виконавця; - розподіли раніше відкритих (невикористаних) асигнувань; - фінансову та бюджетну
звітність за бюджетними програмами; - інформацію про бюджет за бюджетними програмами та
показниками.
Департамент спільно зі структурними підрозділами Мінфіну готує висновки та пропозиції
щодо документів, зазначених у пункті 1.6 цієї глави. Оформлені документи в установленому
порядку подаються на підпис та погодження керівництву Мінфіну.
Проекти кошторисів за бюджетними програмами на плановий і наступні за плановим два
бюджетних періоди, бюджетні запити, проекти зведених кошторисів, планів асигнувань загального
фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального
фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів
одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів установ розглядаються
головним розпорядником у присутності посадових осіб, відповідальних за формування показників
бюджетних програм.
На стадії підготовки й подання бюджетних запитів відповідальні виконавці формують
паспорти бюджетних програм, виходячи з відповідних показників, визначених головним
розпорядником коштів, а після затвердження Державного бюджету уточнюють їх відповідно до
бюджетних призначень із поквартальним розподілом результативних показників. Такі паспорти
складають за кожною окремою програмою відповідно до вимог Наказу Міністерства фінансів
України «Про паспорти бюджетних програм» від 29.12.2002 р. № 1098 (зі змінами).
Відповідальні виконавці бюджетних програм:
—безпосередньо забезпечують виконання однієї або ряду бюджетних програм у системі
головного розпорядника; —забезпечують цільове та ефективне використання бюджетних коштів
протягом усього строку реалізації відповідних бюджетних програм у межах визначених для них
бюджетних призначень;
—ведуть в установленому порядку облік та звітність;
—здійснюють інші повноваження, встановлені чинним законодавством України, зокрема,
Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у
бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 р. №
574. Зазначеною Інструкцією розмежовуються повноваження, права і відповідальність головного
розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм у
процесі складання, затвердження та виконання бюджету в умовах упровадження
програмноцільового методу у бюджетний процес.
Відповідальними виконавцями можуть бути:
1) головний розпорядник -за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується
його апаратом;
2) розпорядники коштів державного бюджету нижчого рівня та одержувачі коштів
державного бюджету, які виконують бюджетні програми у системі головного розпорядника.
Кожна бюджетна програма відповідно до Бюджетного кодексу повинна мати паспорт
бюджетної програми. Згідно п. 40 ч. 1 ст. 2 БК паспорт бюджетної програми - це документ, що
визначає мету, завдання, напрями використання бюджетних коштів (коштів бюджету, тобто
належних відповідно до законодавства надходжень бюджету та витрат бюджету), відповідальних
виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми відповідно до
бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України (рішенням про
місцевий бюджет). Визначення всіх бюджетних програм покладається на відповідних головних
бюджетних розпорядників.
Визначення відбувається з обов'язковим урахуванням положень частини другої статті 21 і
пункту другого частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України. Відповідно до зазначених
положень, головні розпорядники коштів державного бюджету повинні формувати бюджетні
програми (з урахуванням строку їх реалізації) на плановий і наступні за плановим два бюджетні
періоди та відповідно до цього організовувати та забезпечувати на підставі плану діяльності та
індикативних прогнозних показників бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди
складання проекту кошторису та бюджетного запиту.
Яким чином відбувається реалізація бюджетної програми? Головний розпорядник
бюджетних коштів визначає відповідального виконавця бюджетних коштів. Визначення
відбувається за обов'язкового погодження з Міністерством фінансів України (якщо йдеться про
кошти Державного бюджету) чи місцевим фінансовим органом (якщо йдеться про кошти
місцевого бюджету).
Головний розпорядник бюджетних коштів, що здійснює розпорядження коштами
бюджетних програм, виконання яких забезпечується апаратом такого головного розпорядника,
може бути одночасно і відповідальним виконавцем таких бюджетних програм. Також
відповідальним виконавцем таких бюджетних програм може бути і розпорядник бюджетних
коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.
Завданням відповідального виконавця бюджетних програм є забезпечення цільового та
ефективного використання бюджетних коштів протягом всього часу (строку) реалізації відповідних
бюджетних програм в межах відповідних визначених бюджетних призначень.
Для оцінки ефективності бюджетної програми застосовуються результативні показники
відповідної бюджетної програми. Оцінка ефективності бюджетної програми включає в себе два
види показників: кількісні показники та якісні показники. Ці показники визначають
результативність виконання бюджетної програми. Також ці показники характеризують бюджетну
програму в ході її безпосередньої реалізації. Показниками оцінюється і ступінь досягнення певної
мети, що ставилась від початку бюджетної програми та виконання поставлених завдань.
Якісний та кількісний показники повинні підтверджуватись:
—даними бухгалтерського обліку;
—даними статистичного обліку;
—даними внутрішньогосподарського (або управлінського) обліку;
—офіційною державною статистичною звітністю;
—відповідною фінансовою звітністю;
—іншою встановленою обов'язковою звітністю.
Головний розпорядник бюджетних коштів розробляє перелік результативних показників
щодо кожної окремої бюджетної програми. Такий перелік розробляється з обов'язковим
урахуванням засад (принципів), що встановлюються Міністерством фінансів України.
Учасники бюджетного процесу, в межах наданих їм повноважень, здійснюють оцінку
ефективності бюджетних програм, на всіх стадіях цього процесу. Така оцінка передбачає
проведення відповідних заходів з моніторингу, аналізу та контролю за цільовим та ефективним
використанням бюджетних коштів.
Ефективність бюджетних програм оцінюється на підставі аналізу всіх результативних
показників бюджетних програм. Також оцінка здійснюється на підставі іншої необхідної
інформації, яка міститься в:
—бюджетних запитах;
—кошторисах;
—паспортах бюджетних програм;
—звітах про виконання кошторисів;
—звітах про виконання паспортів бюджетних програм.
Міністерство фінансів України визначає організаційно-методологічні засади оцінки
ефективності бюджетних програм.
До результатів оцінки ефективності бюджетних програм входять висновки органів
виконавчої влади, уповноважених на здійснення фінансового контролю за дотриманням
бюджетного законодавства.
Результати оцінки ефективності бюджетних програм є підставою для:
—прийняття рішень про внесення в установленому порядку змін до бюджетних
призначень поточного бюджетного періоду;
—відповідних пропозицій до проекту бюджету на плановий бюджетний період;
—відповідних пропозицій до прогнозу бюджету на наступні за плановим два бюджетні
періоди, включаючи зупинення реалізації відповідних бюджетних програм.
Здійснення заходів щодо певних бюджетних програм потребує відповідного нормативно-
правового визначення механізму використання бюджетних коштів. Відповідно до таких програм
головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти, які визначають порядок
використання коштів державного бюджету та забезпечують їх затвердження у терміни, що
визначені Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до рішення Кабінету Міністрів України порядки використання коштів
державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником
коштів державного бюджету, що здійснюється за обов'язковим погодженням з Міністерством
фінансів України. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету повинен бути поінформований
про затвердження таких порядків використання коштів державного бюджету .
Протягом тридцяти днів з дня набрання чинності чергового Закону України «Про
Державний бюджет України» мають бути затверджені і порядки використання коштів державного
бюджету за бюджетними програмами, які вперше визначаються в даному (новому) Законі України
«Про Державний бюджет України»
Порядок використання бюджетних коштів, що передбачений певною бюджетною
програмою (у разі продовження дії такої програми в наступних бюджетних періодах), продовжує
діяти до завершення реалізації даної програми. У разі необхідності, до такого порядку
використання бюджетних коштів можуть вноситись відповідні зміни.
Порядок використання бюджетних коштів повинен містити (включати в себе): —цілі та
напрями за якими (відповідно до яких) будуть використовуватись бюджетні кошти; —
відповідального виконавця бюджетної програми, підстави та/або критерії залучення одержувачів
бюджетних коштів до виконання бюджетної програми; —завдання головного розпорядника
бюджетних коштів, розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних
коштів), що забезпечують виконання бюджетної програми, з визначенням порядку звітування про
її виконання (у тому числі щодо результативних показників) та заходів впливу у разі її
невиконання; —у разі потреби порядок, терміни та підстави, а також критерії розподілу
(перерозподілу) видатків між адміністративно-територіальними одиницями у розрізі
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням
відповідних нормативно-правових актів; —конкурсні вимоги до інвестиційних програм (проектів),
включаючи порядок та критерії їх відбору, а також критерії та умови визначення виконавців таких
програм (проектів); —критерії та умови відбору суб'єктів господарювання, яким надається
державна підтримка з бюджету, а також визначення обсягу такої підтримки; —умови та критерії
конкурсного відбору позичальників та проектів (програм), на реалізацію яких надаються кредити з
бюджету; —умови надання кредитів з бюджету та їх повернення, включаючи положення щодо
здійснення контролю за їх поверненням; —положення щодо необхідності перерахування коштів за
бюджетними програмами, які передбачають надання субвенцій з державного бюджету місцевим
бюджетам, шляхи погашення бюджетної заборгованості у разі її наявності; —вимоги щодо
необхідності відображення у первинному та бухгалтерському обліку отриманих (створених)
оборотних і необоротних активів бюджетними установами та одержувачами бюджетних коштів, у
тому числі отриманих (створених) в результаті проведення централізованих заходів; —у разі
потреби — положення щодо здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, визначення умов і
термінів поставки та проведення розрахунків; —інші положення щодо особливостей бюджетної
програми.
Паспорт бюджетної програми розробляється головним розпорядником бюджетних коштів.
Протягом 45 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України
головний розпорядник спільно з Міністерством фінансів України повинен затвердити розроблений
ним паспорт відповідної бюджетної програми. Протягом 45 днів з дня набрання чинності
рішенням про місцевий бюджет головний розпорядник спільно з місцевим фінансовим органом,
повинен затвердити розроблений ним паспорт відповідної бюджетної програми.
Міністерство фінансів України розробляє відповідні правила складання паспортів
бюджетних програм та правила складання звітів про виконання таких бюджетних програм
У бюджетному процесі програмно-цільовим методом передбачено складання прогнозу
бюджету на наступні (ті що ідуть за плановим) два бюджетні періоди. Порядок складання прогнозу
бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди визначається в статті 21 Бюджетного
Кодексу.
5. Поняття кошторисно-бюджетного фінансування та кошторису. Особливості кошторису,
його відмінності від інших фінансових планів. Види кошторисів. Кошториси бюджетної установи.
 Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безоплатного
відпускання грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з
бюджету, на підставі відповідних фінансових планів — кошторисів бюджетних установ.
За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера
суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто
переважно вся бюджетна сфера. Зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають
установи та організації, що здійснюють державне управління, міжнародну, правоохоронну
діяльність, забезпечують національну оборону і безпеку держави. За рахунок коштів бюджетів
відповідного рівня утримуються установи соціальнокультурної сфери: освіти, охорони здоров'я,
соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва, фізичної культури та
спорту тощо. Переважно з місцевих бюджетів фінансуються установи житлово-комунального
господарства. Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності установ законодавчої та
виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання
соціально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та
організацій, які не мають своїх доходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом
кошториснобюджетного фінансування.
Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-
бюджетним фінансуванням. Це система науково та економічно обґрунтованих заходів щодо
визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також
розрахунку їх оптимальних обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних
коштів.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає
повноваження бюджетній установі отримувати доходи і здійснювати видатки, визначає обсяг і
спрямування коштів, необхідних для виконання її функцій та досягнення цілей, визначених на рік
відповідно до бюджетних призначень. Кошторис можна розглядати як акт управлінської
діяльності; як фінансовий план; як правозастосовний акт; як правовий акт.
Як акт управлінської діяльності кошторис визначає виділення та використання бюджетних
коштів.
Як фінансовий план кошторис є актом планування, на підставі якого установа фінансується
з бюджету протягом року і в якому встановлюються граничні суми асигнувань, що заборонено
перевищувати.
Кошторис як правозастосовний акт - акт, який припиняє свою дію після його виконання.
Кошторис як правовий акт відповідно до вимог законодавства визначає: конкретний
розмір коштів на конкретні заходи і на визначений термін; права й обов'язки керівників
бюджетних установ з використання встановленого обсягу коштів, а також права й обов'язки
фінансових органів з виділення цих коштів та контролю за їх використанням; це правовий акт, з
моменту затвердження якого виникають фінансові правовідносини.
На відміну від інших фінансових планів кошторис:
- передбачає витрати лише бюджетних установ;
- відображає односторонній, витратний характер його зв'язку з бюджетом. Суспільне,
економічне та правове значення кошторису полягає в тому, що він: впливає на діяльність
бюджетних установ, організацій; забезпечує ефективне і цільове використання коштів; дає
можливість контролювати виконання фінансових показників; визначає права й обов'язки
розпорядників бюджетних коштів з їх цільового використання, що відпускаються з відповідного
бюджету, а також обов'язки фінансових органів з виділення цих коштів та їхні права на здійснення
контролю за цільовим використанням бюджетних ресурсів.
Бюджетні призначення визначають обсяг повноважень головного розпорядника
бюджетних коштів, наданих йому Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет
України або рішенням про місцевий бюджет. Бюджетне призначення має кількісні й часові
обмеження та дає змогу надавати бюджетні асигнування.
Фінансово-правові відносини за кошторисно-бюджетного фінансування виникають із
моменту затвердження кошторису бюджетної установи розпорядником бюджетних коштів вищого
рівня, оскільки, згідно з чинним законодавством, бюджетним установам можна виділяти
бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Саме у цьому
вбачають правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не
встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи ту правову норму
за конкретними правовідносинами.
Правові засади роботи з кошторисами визначає Порядок складання, розгляду,
затвердження й основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений
Постановою Кабміну від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами). Форму кошторису затверджує
Міністерство фінансів України.
Із 2000 р. в Україні запроваджено два види кошторисів: індивідуальні та зведені, що
складаються відповідно до бюджетної класифікації. Вони різняться рівнем узагальнення
інформації про доходи й видатки бюджетних установ. Зокрема, бюджетна установа незалежно від
того, чи веде вона облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для
забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною
виконуваною нею бюджетною програмою (функцією).
План асигнувань із загального фонду бюджету — це помісячний розподіл асигнувань,
затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної
класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року. План асигнувань є
невід'ємною частиною кошторису і підлягає затвердженню разом із ним. Як і форму кошторису,
форму плану асигнувань затверджує Мінфін.
План використання бюджетних коштів — це розподіл бюджетних асигнувань,
затверджених у кошторисі, за видатками, структура яких відповідає повній економічній
класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету.
План асигнувань загального фонду бюджету, план надання кредитів із загального фонду
бюджету, план спеціального фонду, план використання бюджетних коштів вищих навчальних
закладів та наукових установ, помісячний план використання бюджетних коштів є невід'ємними
складовими кошторису і підлягають затвердженню разом із ним. Форми зазначених планів
затверджуються Мінфіном.
Зведені кошториси, зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани
надання кредитів із загального фонду бюджету та зведені плани спеціального фонду — це
зведення показників індивідуальних кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету,
планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду розпорядників
коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для подання Мінфіну,
Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам та органам
Державної казначейської служби.
Зведені кошториси не затверджують.
Зведені плани використання бюджетних коштів і зведені помісячні плани використання
бюджетних коштів — це зведення показників індивідуальних планів використання бюджетних
коштів та індивідуальних помісячних планів використання бюджетних коштів вищих навчальних
закладів і наукових установ — розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються
головним розпорядником коштів, через якого вони отримують бюджетні призначення, для
подання цих показників Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим
фінансовим органам та органам Державного казначейства.
Ураховуючи наявність у бюджетах двох фондів — загального та спеціального, а також
необхідність посилення контролю за витрачанням бюджетних ресурсів та їх заощадження, було
скасовано позабюджетні фонди бюджетних установ і запроваджено дві складові кошторису:
— загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та
розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою
основних функцій або розподіл надання кредитів із бюджету за класифікацією кредитування
бюджету;
— спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на
конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення
відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів,
пов'язаних із виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів із бюджету
згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.
 Установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та
в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджує керівник відповідної вищої за
рангом установи.
Чинне законодавство встановлює особливості затвердження кошторисів окремих установ.
Так, наприклад, кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів
із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду і штатні розписи затверджуються:
— Секретаріату Кабінету Міністрів України за відповідними бюджетними програмами —
Міністром Кабінету Міністрів України за погодженням із Прем'єр-міністром України та Мінфіном;
— міністерств та інших центральних органів виконавчої влади за бюджетними програмами
«Керівництво та управління» — керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за
погодженням із Мінфіном; за іншими бюджетними програмами, що їх виконує безпосередньо
апарат міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, — керівниками відповідних
центральних органів виконавчої влади;
— обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій — головами
відповідних держадміністрацій за погодженням із Мінфіном.
Кошториси президій державних академій наук за бюджетними програмами «Наукова й
організаційна діяльність президії» затверджують їх керівники за погодженням із Мінфіном; за
іншими бюджетними програмами, що їх виконує безпосередньо апарат цих установ, — їх
керівники.
Зазначені документи подають і затверджують у двох примірниках, один з яких повертають
цій установі, а другий залишається в установі, керівник якої їх затвердив.
При цьому кошториси затверджують за загальним і спеціальним фондами на рік без
розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
Мінфін, Державна фінансова інспекція, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим,
місцеві фінансові органи щороку в межах своєї компетенції після прийняття відповідних бюджетів
перевіряють правильність складення і затвердження кошторисів, планів асигнувань загального
фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального
фонду, планів використання бюджетних коштів (окрім планів використання бюджетних коштів
одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів.
До затвердження в установленому порядку зазначених документів підставою для
здійснення видатків або надання кредитів із бюджету є проекти цих кошторисів і планів, засвідчені
підписами керівника установи й керівника її фінансового підрозділу або головного бухгалтера.
По закінченні 30-денного терміну органи Державної казначейської служби здійснюють
операції з розрахунково-касового обслуговування розпорядників коштів бюджету тільки
відповідно до затверджених та зареєстрованих в обліку відповідних органів Державної
казначейської служби кошторисів та решти документів.
Згідно із бюджетним законодавством, установи мають право брати зобов'язання щодо
видатків або надання кредитів із бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального
фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального
фонду, виходячи з потреби здійснювати пріоритетні заходи та з урахуванням платежів для
погашення зобов'язань минулих періодів, якщо інше не передбачено законодавством. Вищі
навчальні заклади та наукові установи мають право брати зобов'язання також відповідно до плану
використання бюджетних коштів і помісячного плану їх використання.
Видатки або надання кредитів із бюджету спеціального фонду бюджету здійснюються
лише в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду на підставі кошторисів з
урахуванням внесених до них змін.
Відповідно, установи мають право використовувати протягом поточного року залишки
коштів на рахунках спеціального фонду на початок року для видатків або надання кредитів із
бюджету, передбачених у кошторисах на поточний рік (шляхом внесення змін до спеціального
фонду кошторису).
Державна казначейська служба визначає порядок та форми звітів про виконання
кошторисів.
6. Кошторисний процес. Поняття кошторисного процесу. Стадії кошторисного процесу.
 Кошторисний процес - регламентована нормативно-правовими актами діяльність
бюджетних установ, організацій зі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів
доходів і видатків цих установ, організацій.
Стадії кошторисного процесу: складання проектів кошторисів; розгляд і затвердження
кошторисів; виконання кошторисів.
Правовий режим кошторисного процесу в Україні регламентує постанова КМУ "Про
затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання
кошторисів бюджетних установ" від 28 лютого 2002 року № 228.
Порядок складання проектів кошторисів. Проекти кошторисів складаються усіма
установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на
який плануються видатки та (або) надання кредитів з бюджету (коли установи утворені не з
початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення).
У частині надходжень проектів кошторисів зазначаються планові обсяги, які
передбачається спрямувати на здійснення видатків або надання кредитів з бюджету із загального
та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.
Обсяги надходжень до спеціального фонду проекту кошторису визначаються на підставі
розрахунків за кожним джерелом доходів та (або) фінансування бюджету чи повернення кредитів
до бюджету, що плануються на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники:
обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа
приміщень і вартість обладнання, іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у
гуртожитках, кількість відвідувань музеїв) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника,
який має встановлюватися відповідно до законодавства; прогнозоване надходження обов'язкових
платежів до спеціального фонду бюджету; прогнозований обсяг повернення коштів до бюджету,
що мають цільове призначення. На підставі зазначених показників визначається сума надходжень
на наступний рік за кожним їх джерелом з урахуванням конкретних умов роботи установи.
Під час визначення обсягів видатків та (або) надання кредитів з бюджету розпорядників
нижчого рівня головні розпорядники мають брати до уваги об'єктивну потребу в коштах кожної
установи, залежно від її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для
установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо),
обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і
кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення
витрат у плановому періоді.
Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними
коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ.
Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи має забезпечуватися суворий
режим економії коштів і матеріальних цінностей - вноситися тільки видатки, передбачені
законодавством, необхідність яких зумовлена характером діяльності установи.
Асигнування на централізовані заходи, які здійснюються головними розпорядниками,
вносяться до кошторисів тільки у разі, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету
не суперечить законодавству.
Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій
послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи
з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення
заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені)
видатками загального фонду.
Після затвердження Державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів
приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів.
Порядок розгляду і затвердження кошторисів. У тижневий термін після опублікування
Закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради АРК, місцевих рад
Мінфін України, Міністерство фінансів АРК, місцеві фінансові органи доводять до головних
розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування - документ, який містить затверджені
бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, інші
показники, що згідно із законодавством мають бути визначені на основі нормативів.
 Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів
асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету,
планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів, помісячних планів
використання бюджетних коштів і подають ці документи головним розпорядникам для уточнення
показників проектів зведених кошторисів і складання проектів зведених планів асигнувань
загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та
зведених планів спеціального фонду, а також проектів зведених планів використання бюджетних
коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів. Розпорядники свої витрати
приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені
лімітними довідками.
Проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби розглядаються головним
розпорядником у присутності керівників цих установ.
Головні розпорядники під час їх розгляду зобов'язані: забезпечити суворе виконання вимог
законодавства, вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік; додержуватися режиму
економії, не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених потребою;
забезпечити дотримання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та їх
помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості
здійснення відповідних видатків або надання кредитів з бюджету протягом року; не допускати
прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.
Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подають Мінфіну
України, Міністерству фінансів АРК, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених
кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання
кредитів із загального фонду бюджету, зведених планів спеціального фонду, а головні
розпорядники коштів, через які отримують бюджетні призначення вищі навчальні заклади та
наукові установи, також уточнені проекти зведених планів використання бюджетних коштів і
зведених помісячних планів використання бюджетних коштів для складання і затвердження згідно
з бюджетними призначеннями, встановленими у відповідному бюджеті для загального і
спеціального фонду в розрізі головних розпорядників, розпису відповідного бюджету. Зазначені
проекти мають відповідати лімітним довідкам.
Кошториси мають бути затверджені протягом 30 календарних днів після затвердження
розписів відповідних бюджетів керівником відповідної установи вищого порядку (підставою для їх
затвердження є доведення Казначейством України до головних розпорядників витягів із
затвердженого розпису Державного бюджету).
Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із
загального фонду бюджету, плани спеціального фонду і штатні розписи окремих установ
затверджуються у такому порядку:
-Секретаріату КМУ за відповідними бюджетними програмами - міністром Кабінету
Міністрів України за погодженням з прем'єр- міністром України та Мінфіном України;
-міністерств, інших центральних органів виконавчої влади за бюджетними програмами
"Керівництво та управління" - керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади за
погодженням з Мінфіном України, за іншими бюджетними програмами, - керівниками
відповідних центральних органів виконавчої влади;
- органів виконавчої влади, що належать до сфери управління міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади – їх керівниками;
- обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій - головами
відповідних держадміністрацій за погодженням з Мінфіном України;
- міністерств і відомств АРК, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних держадміністрацій - Радою міністрів АРК, обласними,
Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями після експертизи, проведеної
Міністерством фінансів АРК, головними обласними і головним Київським міським та
Севастопольським міським фінансовими управліннями;
- управлінь, відділів, інших підрозділів райдержадміністрацій - райдержадміністраціями
після експертизи, проведеної районними фінансовими управліннями; - Президій державних
академій наук за бюджетними програмами "Наукова і організаційна діяльність президії" - їх
керівниками за погодженням з Мінфіном України; за іншими бюджетними програмами, - їх
керівниками;
- за бюджетними програмами спеціального фонду Державного бюджету, що виконуються
за рахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища, - головним
розпорядником за погодженням з Мінфіном України; - бюджетних установ, що фінансуються з
бюджетів сіл, селищ, міст районного значення - міськими, сільськими, селищними головами.
Кошториси підписуються керівником установи (централізованої бухгалтерії) та керівником
її фінансового підрозділу або головним (старшим) бухгалтером, а передбачені на проведення
централізованих заходів - керівниками міністерств, інших центральних органів виконавчої влади,
держадміністрацій та виконавчих органів місцевих рад, що запланували зазначені заходи (окремо
на кожний захід).
Для здійснення кожного конкретного заходу не пізніше ніж за місяць складається окремий
кошторис на підставі календарних планів.
Одночасно з кошторисом затверджуються план асигнувань загального фонду бюджету,
план надання кредитів із загального фонду бюджету, план спеціального фонду, план використання
бюджетних коштів (крім плану використання бюджетних коштів одержувачів), помісячний план
використання бюджетних коштів, штатний розпис установи. Зазначені документи подаються та
затверджуються у 2 примірниках, один з яких повертається цій установі, а другий залишається в
установі, керівник якої їх затвердив.
Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за
періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів.
Виконання кошторису. Органи Казначейства виконують реєстрацію та ведуть облік
зазначених документів і здійснюють операції з розрахунковокасового обслуговування
розпорядників коштів бюджету тільки відповідно до затверджених та зареєстрованих документів.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення в будь-якій формі або надавати
за рахунок бюджетних коштів позики юридичним і фізичним особам, крім випадків, передбачених
Законом про Державний бюджет України. Видатки або надання кредитів з бюджету спеціального
фонду бюджету провадяться лише в межах і за рахунок відповідних надходжень до цього фонду
на підставі кошторисів з урахуванням внесених до них змін. Установи мають право
використовувати протягом поточного року залишки коштів на рахунках спеціального фонду на
початок року для здійснення видатків або надання кредитів з бюджету, передбачених у
кошторисах на поточний рік (через внесення змін до спеціального фонду кошторису).
Зміни до спеціального фонду кошторису вносяться у разі, коли загальний обсяг фактичних
надходжень до цього фонду разом з обсягом залишків коштів на його рахунках на початок року
буде більшим, ніж відповідні надходження, взяті до уваги у кошторисі на відповідний рік.
Водночас у спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків або надання кредитів з
бюджету має дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів і залишків коштів на початок року.
Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису за власними
надходженнями на підставі довідки Держказначейства про підтвердження надходження коштів на
спеціальні реєстраційні рахунки, що відкриті у відповідному органі Держказначейства, та довідки
про внесення змін до кошторису, яка затверджується керівником установи, що затвердив
кошторис, без внесення відповідних змін до бюджетного розпису за спеціальним фондом
бюджету.
Виконання кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання
кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, планів використання
бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів
використання бюджетних коштів здійснюється наростаючим підсумком з початку року.
За порушення встановленого порядку використання бюджетних коштів їх розпорядники та
одержувачі притягаються до юридичної відповідальності (детальніше про це у главі 6
"Відповідальність за порушення бюджетного законодавства").
7. Фінансування соціального захисту населення, соціального забезпечення та охорони
здоров'я. Бюджети, з яких відбувається фінансування соціального захисту населення, соціального
забезпечення та охорони здоров'я.
 Фінансування соціального захисту населення і соціального забезпечення. Відповідно до
функціональної структури видатків бюджету розділ "Соціальний захист та соціальне забезпечення"
(код 1000) містить такі підрозділи: соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний
захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни та праці; соціальний захист сім'ї, дітей та
молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлового питання; допомога на
утримання житла; допомога на забезпечення житлом; соціальний захист інших категорій
населення; дослідження і розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у сфері
соціального захисту.
Зазначені видатки фінансуються як з Державного, так і з місцевих бюджетів.
Зокрема, з Державного бюджету здійснюються видатки на:
а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу
строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і
рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до
Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб; фінансування доплат,
надбавок, підвищень до пенсій, встановлених законом;
б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на
медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому
числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків,
заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу
та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова
допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій;
кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове
покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);
в)державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус
всеукраїнських;
г)державні програми і заходи щодо дітей, молоді, жінок, сім'ї;
ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання
загальнодержавних програм і заходів щодо дітей, молоді, жінок, сім'ї;
д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій
громадян.
До видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, що здійснюються з районних
бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення та враховуються при
визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів належать видатки на: утримання притулків для
неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70% від кількості дітей, які перебувають у цих закладах,
формується на території відповідного міста чи району), територіальних центрів і відділень
соціальної допомоги вдома; на надання пільг ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми,
додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг,
компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; на державні програми
підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; районні та міські
програми і заходи щодо реалізації 33 державної політики щодо дітей, молоді, жінок, сім'ї.
Із бюджету АРК, обласних бюджетів фінансуються видатки на: а) надання допомоги з
догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічного розладу; адресну соціальну допомогу
малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати;
навчання та трудове влаштування інвалідів; утримання будинків-інтернатів для осіб літнього віку
та інвалідів, будинків-інтернатів для дітей-інвалідів, центрів з нарахування пенсій, притулків для
неповнолітніх; б) республіканські АРК і обласні програми та заходи з реалізації державної політики
щодо дітей, молоді, жінок, сім'ї.
Видатки місцевих бюджетів на соціальний захист та соціальне забезпечення (що не
враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів) спрямовуються на програми
місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; місцеві програми соціального захисту
окремих категорій населення; програми соціального захисту малозабезпеченої категорії учнів
професійно-технічних навчальних закладів.
Порядок надання соціальних послуг за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів
регулюється Законом України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року №966-IV. Безоплатні
соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними
стандартами соціального обслуговування, надаються: громадянам, які не здатні до
самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які
мають забезпечити їм догляд і допомогу; громадянам, які перебувають у складній життєвій
ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають
роботу, у зв'язку зі стихійними лихами, катастрофами, громадянам, які є біженцями внаслідок
збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижчий від
встановленого прожиткового мінімуму; дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій
ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю,
конфліктами тощо. Вичерпний перелік соціальних послуг, умови їх надання та порядок
регулювання тарифів їх оплати встановлюються КМУ
У Державному та місцевих бюджетах мають передбачатися кошти для фінансування
цільових програм надання соціальних послуг, у місцевих бюджетах - кошти, необхідні для
фінансування соціальних послуг. Фінансування територіальних програм розвитку соціальних
послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом
кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів. Контроль за цільовим
використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється
відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, а також органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.
Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов'язкового
державного соціального страхування регулюються законодавством про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування.
Видатки на охорону здоров'я, передбачені функціональною структурою видатків бюджету
(розділ "Охорона здоров'я" (код 700)), здійснюються з бюджетів за такими напрямами:
- з Державного бюджету на програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують
виконання загальнодержавних функцій, а саме на: а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-
поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують
специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим КМУ); б) спеціалізовану,
високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-
дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої
Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки,
спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим КМУ); в) санаторно-
реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз,
загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для
ветеранів Великої Вітчизняної війни); г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-
епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями); - з бюджетів сіл,
селищ, міст районного значення та їх об'єднань на первинну медико-санітарну, амбулаторно-
поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-
акушерські та фельдшерські пункти);
- з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення
на: первинну медико-санітарну, амбулаторнополіклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні
широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги,
поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, дільничні лікарні, медичні
амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, в тому числі ті, що знаходяться на
території сіл, селищ, міст районного значення відповідного району); б) програми медико-
санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи щодо санітарної освіти. Відповідно до
ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року №2801-XII
кошти Державного та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для
забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування
державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових
досліджень з цих питань. За рахунок зазначених коштів фінансуються загальнодоступні для
населення заклади охорони здоров'я. Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі
науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
 8. Видатки на освіту, культуру, спорт. Бюджети, з яких відбувається фінансування освіти,
культури та спорту.
Відповідно до функціональної структури видатків бюджету розділ "Освіта" 35 (код 900)
охоплює такі підрозділи: дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта;
вища освіта; післядипломна освіта; позашкільна освіта та заходи із позашкільної роботи з дітьми;
програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження і розробки у сфері
освіти; інші заклади та заходи у сфері освіти.
Видатки на освіту фінансуються з різних бюджетів. Фінансування з Державного бюджету
передбачене для спеціалізованих шкіл (в тому числі шкіл-інтернатів), загальноосвітніх шкіл
соціальної реабілітації, професійно-технічних закладів освіти, вищих навчальних закладів,
заснованих на державній формі власності, а також для закладів післядипломної освіти і
позашкільних навчальних закладів та заходів з позашкільної роботи з дітьми, інших закладів та
заходів в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій (за переліком,
затвердженим КМУ).
З бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань фінансуються видатки на
школи-дитячі садки.
До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського
АРК і міст обласного значення, належать видатки на: спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії,
колегіуми, вечірні (змінні) школи; заклади освіти для громадян, які потребують соціальної
допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для
дітейсиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70% від
кількості їх учнів формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного
типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; вищі
навчальні заклади I-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності АРК, спільній власності
територіальних громад, вищі навчальні заклади державної та комунальної форм власності)
відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.
Зазначені норми деталізовані у спеціальному законодавстві України. Зокрема, відповідно
до Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року №1060-ХП держава забезпечує бюджетні
асигнування на освіту в розмірі не меншому 10% від національного доходу, а на фундаментальні
наукові дослідження, наукові програми - не меншому 10% від державних коштів, що виділяються
на утримання вищих навчальних закладів.
За рахунок коштів Державного бюджету України у межах обсягів державного замовлення
здійснюються фінансування професійно-технічної підготовки робітників, соціальний захист учнів,
слухачів та педагогічних працівників у державних професійно-технічних навчальних закладах.
Фінансування державних і комунальних позашкільних навчальних закладів здійснюється за
рахунок коштів відповідних бюджетів. Діти із багатодітних сімей, діти із малозабезпечених сімей,
діти-інваліди, діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, здобувають позашкільну
освіту безоплатно. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування мають
право встановлювати додаткові пільги з плати за навчання з урахуванням можливостей місцевих
бюджетів.
За рахунок коштів Державного бюджету здійснюється фінансування вищих навчальних
закладів державної форми власності (Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі
органи відповідних рад можуть фінансувати зазначені заклади відповідно до програм соціально-
економічного розвитку регіонів), а вищих навчальних закладів, що перебувають у власності АРК, та
вищих навчальних закладів комунальної форми власності - за рахунок коштів відповідних
бюджетів. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, наукових і
науково-педагогічних працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у Законі про
Державний бюджет.
Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з
вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у
вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах, необхідних для
забезпечення на кожні 10 тисяч населення навчання не менше як 100 студентів у вищих
навчальних закладах І і II рівнів акредитації та 180 студентів - III і IV рівнів акредитації.
 Видатки на культуру та мистецтво. Функціональна структура видатків бюджету розділ
"Духовний та фізичний розвиток" (код 800) містить такі підрозділи: фізична культура і спорт;
культура та мистецтво; театри; художні колективи, концертні і циркові організації; кінематографія;
творчі спілки; бібліотеки; музеї і виставки; заповідники; клубні заклади; інші заходи і заклади в
галузі культури та мистецтва; засоби масової інформації; дослідження і розробки у сфері
духовного та фізичного розвитку; інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку.
Джерелами фінансування культури та мистецтва є кошти Державного і місцевих бюджетів,
а також коштів підприємств, організацій, громадських об'єднань та інших джерел. Держава
гарантує необхідні асигнування на розвиток культури в розмірі не менше 8% від національного
доходу України. З метою фінансової підтримки культури можуть створюватися фонди розвитку
культури. Так, за рахунок коштів Державного бюджету здійснюється фінансування національних та
державних бібліотек, музеїв і виставок, заповідників національного значення, міжнародних
культурних зв'язків, державних культурно-освітніх заходів; національних театрів, національних
філармоній, національних та державних музичних колективів і ансамблів (згідно з переліком,
затвердженим КМУ); надається державна підтримка громадським організаціям культури і
мистецтва, що мають статус національних; фінансуються державні програми розвитку
кінематографії, державна архівна справа.
З бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань фінансуються сільські,
селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки, а з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського АРК і міст обласного значення - театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і
будинки культури, школи естетичного виховання дітей, сільські, селищні та міські палаци культури,
клуби та бібліотеки.
Фінансування розвитку фізичної культури і спорту. Фінансування державної програми
розвитку фізичної культури і спорту, фізкультурновиховної діяльності і спорту вищих досягнень
здійснюється за рахунок Державного бюджету (передбачається окремою статтею). У сільській
місцевості витрати на утримання всіх закладів фізкультурно-спортивного призначення, в тому
числі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також проведення фізкультурно-спортивних заходів
здійснюються переважно з Державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування. Так,
кошти з Державного бюджету спрямовуються на: утримання центральних спортивних шкіл вищої
спортивної майстерності (за переліком КМУ), формування національних команд, проведення
навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних
видів спорту; підготовку і участь національних збірних команд в олімпійських та паролімпійських
іграх, у тому числі на фінансову підтримку баз олімпійської підготовки; державні програми з
інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з
інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них); державні програми фізкультурно-
спортивної спрямованості. Натомість за рахунок видатків, що здійснюються з районних бюджетів,
бюджетів міст республіканського АРК і міст обласного значення фінансується утримання та
навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл
республіканського АРК і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту, фінансова
підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого
значення.
9. Порядок фінансування видатків на державне управління, національну оборону,
правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави. Особливості фінансування видатків
на державне управління, національну оборону, правоохоронну діяльність та забезпечення
безпеки держави. Бюджети, з яких відбувається фінансування видатків на державне управління,
національну оборону, правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави.
Фінансування видатків на державне управління. Фінансове забезпечення діяльності ВРУ та
її апарату, Рахункової палати, Президента України, його Секретаріату та інших консультативних і
дорадчих органів Президента України, системи органів виконавчої влади (КМУ, міністерств,
комітетів, агентств, служб, адміністрацій, департаментів, комісій, управлінь, палат, фондів,
інспекцій, бюро та інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних
адміністрацій), інших органів державної влади регулюється БК, Законом України "Про джерела
фінансування органів державної влади" від ЗО червня 1999 року №783-XIV, спеціальним
законодавством.
 Діяльність органів державної влади (їх утворення, реорганізація та ліквідація) здійснюється
лише за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про
Державний бюджет України на відповідний рік (фінансування органу державної влади
передбачається окремим рядком). Органи державної влади можуть отримувати додаткові кошти з
місцевих бюджетів для виконання делегованих законами України повноважень органів місцевого
самоврядування, але їм забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні
спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що
передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та
інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до
Державного бюджету України.
Відповідно до БКУ, з Державного бюджету здійснюються видатки на законодавчу та
виконавчу владу, Президента України, з бюджету АРК, обласних бюджетів - на представницьку,
виконавчу владу АРК і обласні ради. Видатки на органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст
районного значення, міст республіканського АРК, міст обласного значення, органи місцевого
самоврядування районного значення здійснюються з відповідних бюджетів.
Окрім того, держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого
самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Кошти, необхідні для
цього, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджет України. Рішення органів
державної влади, які призводять до додаткових видатків органів місцевого самоврядування,
обов'язково супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів. Витрати органів
місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо
не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами, компенсуються державою.
Фінансування видатків на національну оборону, правоохоронну діяльність та забезпечення
безпеки держави.
Чинним законодавством визначено, що фінансування потреб оборони держави
здійснюється лише за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається
щорічно Законом України "Про Державний бюджет України" та має забезпечувати належне
виконання завдань оборони, але не менше 3% від запланованого обсягу ВВП. Так, за рахунок
коштів Державного бюджету України фінансуються Збройні Сили України (фінансування витрат на
виконання завдань, до яких можуть залучатися з'єднання, частини і підрозділи Збройних Сил
України, здійснюється КМУ за рахунок коштів, що виділяються на виконання цих завдань, або
додаткових коштів). Окремим рядком у Державному бюджеті передбачається фінансування
діяльності Ради національної безпеки і оборони України.
Особливість фінансування органів прокуратури, яке здійснюється за рахунок коштів
Державного бюджету, полягає у затвердженні розмірів асигнувань на їх утримання ВРУ за
поданням Генерального прокурора України. На відміну від них, фінансування міліції здійснюються
за рахунок коштів Державного і місцевих бюджетів, а також за рахунок коштів, які надходять на
підставі договорів від міністерств, відомств, організацій і громадян. При цьому чисельність міліції,
що утримується на кошти Державного бюджету, і витрати на її утримання визначаються КМУ за
поданням МВС України, а міліції, що утримується на кошти місцевого бюджету, і витрати на її
утримання - місцевими радами за поданнями управлінь (відділів) внутрішніх справ, погодженими
з МВС України. 39
Видатки на утримання СБУ, органів ДКРС, ДПС, митних органів визначаються КМУ і
здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. За рахунок таких коштів
фінансуються також видатки зазначених органів на підготовку, перепідготовку, підвищення
кваліфікації їх працівників, на загальнообов'язкове страхування.
Певні особливості притаманні видаткам з Державного бюджету на фінансування судової
системи, визначені у статтях 120-121 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002
року №3018-111. Вони полягають у тому, що:
-функції головного розпорядника бюджетних коштів здійснюють: ВСУ, КСУ, вищі
спеціалізовані суди (щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ) та Державна
судова адміністрація України (щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів
загальної юрисдикції, діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського
самоврядування та державної судової адміністрації);
 видатки на утримання судів визначаються окремими рядками щодо загальних судів і
спеціалізованих судів, а також окремими рядками щодо місцевих судів, апеляційних судів (у тому
числі Апеляційного суду України), військових судів (місцевих та апеляційних разом) та окремо
щодо Касаційного суду України та кожного вищого спеціалізованого суду;
- видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році;
- єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції розробляє,
затверджує (за погодженням з Радою суддів України), доводить до кожного суду Державна судова
адміністрація України); на підставі зазначених нормативів, які повинні переглядатися не рідше
одного разу на 3 роки, затверджується кошторис витрат на утримання кожного суду.
Суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів
видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний
фінансовий рік, у порядку, встановленому БК. Видатки на утримання судів не пізніше 10 числа
кожного місяця перераховуються органами Держказначейства України на рахунки ВСУ, інших
судових установ _ головних розпорядників бюджетних коштів та на рахунки територіальних
управлінь державної судової адміністрації.
У разі, якщо Державний бюджет України на поточний фінансовий рік не прийнято, суди
фінансуються в порядку, встановленому БК.
10. Власні надходження бюджетних установ. Поняття власних надходжень бюджетних
установ. Групи власних надходжень бюджетних установ. Напрями використання власних
надходжень бюджетних установ. Обмеження щодо використання власних надходжень бюджетних
установ.
Питання формування та використання власних надходжень бюджетних установ
врегульовано Бюджетним кодексом України (далі - Кодекс). Так, пунктом 15 частини 1 статті 2
цього Кодексу визначено, що власні надходження бюджетних установ - кошти, отримані в
установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт,
гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку
продукції чи майна та іншої діяльності.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 13 Кодексу, власні надходження бюджетних установ є
складовою частиною доходів спеціального фонду. Частиною 4 статті 13 Кодексу визначено, що
власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду
бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:
перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами
згідно із законодавством;
друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
У складі першої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною
діяльністю;
підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;
підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;
підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку
майна (крім нерухомого майна).
У складі другої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;
підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій,
фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів
з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об’єктів
нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;
підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від
розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних
послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; кошти, що отримують державні і
комунальні вищі навчальні заклади, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані
на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення
власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною
діяльністю, благодійні внески та гранти;
підгрупа 4 - кошти, отримані від реалізації майнових прав на фільми, вихідні матеріали
фільмів та фільмокопій, створені за бюджетні кошти за державним замовленням або на умовах
фінансової підтримки.
Власні надходження бюджетних установ використовуються на: покриття витрат, пов'язаних
з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною
діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової
(господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);
утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок
надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних
активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і
транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4
першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і
енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності
бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);
Водночас, частинами 8 і 9 статті 51 Кодексу встановлено особливості здійснення окремих
видатків бюджету за рахунок власних надходжень бюджетних установ.
Так, частиною 8 статті 51 Кодексу визначено, що якщо фактичний обсяг власних
надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи менший від планових
показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів
зобов'язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису
щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання
спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних
коштів упорядковують бюджетні зобов'язання з урахуванням внесених змін до спеціального
фонду кошторису.
Відповідно до частини 9 статті 51 Кодексу, якщо обсяги власних надходжень бюджетних
установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України
(рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких
надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на
заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв. Якщо такої заборгованості немає,
розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за
рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання
основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною
бюджетною програмою.
У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих
бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими
зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.
Слід зазначити, що відповідно до частини 9 статті 13 Кодексу створення позабюджетних
фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами
місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Відкриття
позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження
бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим,
органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється, крім
випадку, передбаченого частиною восьмою статті 16 цього Кодексу, а також крім розміщення
закордонними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках
іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та розміщення вищими і
професійно-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних
коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне
право.
Крім цього, Законом України «Про адміністративні послуги» від 6.09.2012р. № 5203
розроблено порядок надання адміністративних послуг, визначено процедуру надання
адміністративних послуг органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в
межах делегованих їм органами виконавчої влади повноважень, підприємствами, установами та
організаціями, на які згідно з нормативно-правовими актами покладено повноваження надавати
адміністративні послуги.
Одночасно зазначаємо, що питання казначейського обслуговування розпорядників та
одержувачів бюджетних коштів місцевих бюджетів, в тому числі і в частині власних надходжень
бюджетних установ, врегульовано рядом нормативно-правових актів Державної казначейської
служби України, зокрема Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів,
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012 №938, Порядком відкриття та
закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України,
затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 №578 та Порядком реєстрації
та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного
казначейства України затвердженого наказом Міністерства фінансів України України від 02.03.2012
№309.