Гектор Берліоз

1803 - 1869
Берліоз - видатний французький композитор-симфоніст, один з самих яскравих
представників романтизму ХІХ сторіччя. Також він був видатним диригентом, теоретиком
,музично-суспільним діячем та музичним критиком. Новаторство Берліоза - композитора
полягає у створенні ним жанру програмної симфонії.

Дитинство та юність
Гектор Берліоз народився 11 грудня 1803 року у містечку Кот-Сен-Андре у родині
лікаря. Його батько був досить прогресивною особистістю і своєму синові надав початкові
знання з природничих наук,літератури та історії. Перші музичні враження Берліоза
пов’язані з побутом рідного містечка, зокрема з військовою музикою. Він грав на флейті у
військовому оркестрі, навчався грі на гітарі. Велике враження на майбутнього композитора
справила музика католицького богослужіння.
У 1821 році, за побажаннями батька, Берліоз відправився до Парижу з наміром вивчати
медицину. Втім, вона мало цікавила юнака. У столиці Франції він почув опери Глюка,
Сальєрі, які дуже вразили його і з 1823 року він починає брати приватні уроки з композиції
у знаменитого композитора, професора Паризької консерваторії Жана Франсуа Лесюера. У
1826 році Берліоз вступає до консерваторії, де продовжує заняття з Лесюером і починає
вивчати контрапункт у Антона Рейха. Велику роль у становленні художніх смаків Берліоза
зіграла його духовна близькість з письменниками Віктором Гюго,Олександром Дюма,
Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Генріхом Гейне, композиторами Фредеріком Шопеном,
Ференцем Лістом, легендарним скрипалем Ніколо Паганіні. До речі - саме Паганіні замовив
композитору концерт для альта з оркестром, відомий як симфонія «Гарольд в Італії».
В період навчання Берліоз написав декілька великих творів, зокрема ліричну сцену
«Смерть Орфея», «Вісім сцен» за «Фаустом» Гете, кантату «Ермінія і Танкред» та інші.
Першим видатним твором Берліоза стала «Фантастична симфонія», яка була написана
під впливом його зустрічі з талановитою актрисою Гаррієт Смітсон - однією з дружин
композитора у майбутньому (1830 р.) Цей твір в романтико - фантастичних фарбах розкрив
конфлікт внутрішнього світу художника та його оточення (Берліоз був автором програми
симфонії). В цьому ж році відбувся перший авторський концерт композитора, що мав
великий успіх у слухачів та виконавців.
На жаль, родина Берліоза не підтримала його прагнення до здобуття професійної
музичної освіти і батько позбавив його матеріальної підтримки. У результаті цього
конфлікту юнак опинився в дуже скрутному становищі.
 Протягом 1827-1830 років Берліоз чотири рази брав участь у конкурсі на отримання
Великої Римської премії, і лише вчетверте досяг своєї мети. Ця премія давала композитору
право жити за державний кошт в Італії і вдосконалювати там своє мистецтво. Перебування в
цій країні (1830-1832) подалі відбилося у видатних творах композитора: симфоніях
«Гарольд в Італії», «Ромео і Джульєтта» та опері «Бенвенуто Челліні». В Італії Берліоз
спілкувався з Глінкою та Мендельсоном, знайомився з творами Дж. Байрона.
Роки творчої зрілості
(1832 - 1847)
В 1832 році Берліоз повертається до Парижу, де розпочинається новий творчий період
його життя. В цей час він активно працює як композитор, диригент, музичний критик.
Однак, основним джерелом існування стає музично - критична діяльність Берліоза.
Композитор залишив велику кількість статей про опери Глюка, Моцарта, Вебера, про
симфонії Бетховена та про музику Глінки. Статті, рецензії, музичні новели, фейлетони
згодом були опубліковані в кількох збірках: «Музика і музиканти», «Музичні гротески»,
«Вечори в оркестрі». Центральне місце в літературній спадщині Берліоза зайняли
«Мемуари» - автобіографія композитора, написана блискучим літературним стилем, що
надає широку панораму художньої і музичної життя Парижа тих років. Величезним внеском
у музикознавство стала теоретична праця Берліоза «Трактат про інструментування» (з
додатком - «Диригент оркестру»). В 1837 році був вперше виконаний Реквієм, присвячений
пам’яті жертв Липневої революції 1830 року. Це виконання не було поміченим у Парижі,
але через 4 роки в Петербурзі цей твір мав грандіозний успіх. В 1840-х роках були написані
«Траурно - тріумфальна симфонія» і «Осудження Фауста» для солістів, хору та оркестру.
Починаючи з 1843 року Берліоз багато гастролював як диригент у різних країнах
Європи. Великий інтерес твори Берліоз викликали в Росії, де він був двічі у 1847 та 1864
роках.
Останні роки життя Берліоза були досить складними. Закінчились гроші, зароблені на
гастролях; померла молодша сестра, загинув єдиний син Луї, прогресувала хвороба, і в
березні 1869 року композитор помер.