Professional Documents
Culture Documents
питання до іспиту 3 семестр
питання до іспиту 3 семестр
Головні риси: теоцентричний світогляд(в центрі всього – Бог, акцентується увага на морально-
етичні цінності); уявлення про дуалізм світу: земна (іманентна) і духовна (трансцендентна)
частини; символічність та алегоризм; універсалізм; колективна свідомість(персонажі відображу
культуру колективу, груп людей, герой – представник певного середовища); соціальна за
ангажованість(твори відображали суспільні стосунки, проблеми феодалізму, ієрархічний лад,
…).
+ Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його
найвагомішими досягненнями стали лицарська література, героїчний епос. Згасання
середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) —
проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті.
Біблійну історію Старого Завіту писали пророки, які передбачали майбутнє і говорили в ім'я
Боже, а Нового Завіту — учні Христові—Апостоли. Біблія писалась протягом 1100 років із XII ст.
до нашої ери.
Старий Завіт писало 16 пророків, із яких головними є 4: Ісая, Єремія, Єзекиїл, Даниїл, бо вони
за тисячоліття наперед передбачили і дослівно описали час і місце народження, терпіння,
смерть і воскресіння Ісуса Христа. Книги Старого Завіту були написані трьома мовами:
арамейською, єврейською, грецькою.
За 250 років до Різдва Христового всі книги Старого Завіту були перекладені на грецьку мову
72-ма єврейськими вченими. Старий Завіт складається з 45 книг, до яких належать 21
історичних книг (5 книг Мойсея: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону; книги Суддів і
Царів ізраїльських та інші), 7 повчально-поетичних книг (Йова, Псалми, Приповідки,
Проповідник, Пісня Пісень та ін.) і 17 пророчих книг. До протестантських видань Біблії не
включено 7 книг Старого Завіту (Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Естер, Товит, 1—2 Макавеїв),
які були писані грецькою мовою. Універсальний моральний закон — Заповіді Божі (Декалог)
містяться в книзі Вихід, 20.
Новий Завіт писався на грецькій та арамейській мовах протягом 50 років після вознесіння Ісуса
Христа. На арамейській, тобто, на староєврейській мові говорив властиво сам Христос.
Новий Завіт складається з 27 книг, до яких належать 4 Євангелії (із грецької мови означає
Добра Новина) і Діяння Апостолів, що складають історичні книги, повчальні (листи апостолів
Павла, Якова, Петра, Івана, Юди-Тадея) та пророча книга Івана Богослова Одкровення
(Апокаліпсис). Євангелісти, що проповідували науку Христа, розповідали про Нього самого,
Його життя були 4 Апостоли: Матей (Матвій або Матфей), Марко, Лука та Іван (Йоан, Іоанн).
Євангелія від Матея починається від народження й дитячих років Ісуса Христа, потім про
діяльність Ісуса в Галілеї і суміжних країнах та в Юдеї і Єрусалимі (із єврейської мови –
володіння миру). Закінчується вона оповіданнями про страждання, смерть і прославлення
Ісуса. Марко розпочинає Євангелію одразу ж після прилюдного виступу Предтечі Христа – Івана
Хрестителя. Опісля розповідає про діяльність Ісуса в Галілеї, потім Переї та Юдеї, закінчуючи
описом Його страждань, смерті і прославлення. Лука починає Євангелію від сповіщення
Ангелом звістки про народження Предтечі, доповнюєїї подією народження і дитячих літ
Христа. Потім оповідає про приготування Його до прилюдної діяльності, а пізніше — про Його
вчинки, навчання в дорозі через Перею до Юдеї. В кінці описує діяльність у Єрусалимі та про
страждання і прославлення. Євангеліст Іван починає Євангелію прологом про Предвічне Слово-
Бога, оповідає про хрещення Ісуса над Йорданом, про діяльність у Єрусалимі, Юдеї, Самарії,
Галілеї. Опісля розповідає, як Ісус об'являє Своє божество перед ворогами — єврейськими
старшинами, фарисеями та садукеями в Юдеї та в Галілеї, а потім перед своїми учнями та про
справу відкуплення — страждання, смерть і воскресіння.
4. Загальна характеристика Корану.
Коран — священна книга мусульман
За життя Мухаммеда ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам'ять, записували на різних
предметах. Після його смерті виникла ідея зібрати ці тексти, поки були люди, які знали їх
напам'ять. Цю справу доручили Зайду Ібн Сабіту, який служив секретарем у Мухаммеда
протягом останніх п'яти років. Він склав збірник сур, упорядкував тексти, написані на
пергаменті, кістках, глиняних табличках та ін. Цей збірник відомий під назвою Сухуф (листи), до
нас він не дійшов.
Коран — перши письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та
природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Мусульмани
вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Мухаммеда
самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст.
Складається він із 114 сур (глав) — 90 "меккських" і 24 "мединських". Більша його частина —
діалогічна полеміка між Богом,
Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Велика частина цих
віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що
відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна
розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини),
інші стосуються релігійного ритуалу й обов'язків
Сури розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі ближче до початку,
більш короткі - до кінця. Сури меккійські (більш ранні) і мединські (більш пізні) перемішані. Те
саме повторюється багатослівно в різних сурах. Вигуки і прославляння величі і могутності
Аллаха чергуються з розпорядженнями, заборонами і погрозами "гієною" у майбутнім житті
всім непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки,
як у християнському Євангелії: це зовсім сирі, неопрацьовані тексти.
Існує декілька думок про походження назви. Згідно з однією думкою, вона є похідним від
дієслова «кара'а», яке означає «читати».
У Ведах згадуються 1000 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин:
Спочатку Веди передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до
учня, і були записані пізніше.
Слово Веда означає «відати», «знати», «вінець знання», «достовірні знання». Воно стосується
знання, що має божественне походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались
жерцями на славу богів. Багато віків ці гімни не записувались.
«Ріґсі Веда», «Веда хвали», складається з 1028 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина
віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами
можуть тільки люди, обізнані в духовних питаннях. «Яджур Веда», відома як «Веда
жертвоприношень», містить інструкції по проведенню жертвоприношень. «Сама Веда», «Веда
піснеспівів», складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в «Ріґ
Веді». «Сама Веда» особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). «Атгарва
Веда» містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб.
Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить
здійснювати жертвопринесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують
задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає
удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґні,
бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шанувати Васудеву, а той, хто хоче, щоб
тіло його було сильним — Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні
вшановувати великих предків, Праджапаті; охочі насолоджуватись статевим життям
поклоняються царю небес Індрі. У будь-якому разі, ведична література говорить про
півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі,
які керують справами Всесвіту.
Епічні сказання ірландців - скели - деякими рисами подібні до ісландських саг, тому їх також
почали називати сагами. Відомо близько 280 ірландських саг, рукописи, що збереглися,
належать до XI-XII ст. У сагах відбилися особливості як доби їх виникнення, так і тієї епохи, коли
вони були записані. Але архаїчна основа переважає: саги відтворюють побут, вірування і
уявлення ще язичницької Ірландії. Якщо героїчний епос багатьох народів був переважно
віршований, то ірландські саги з самого початку складалися прозою. Саги дуже різноманітні за
змістом. В героїчних сагах основна увага зосереджена на зображенні військової доблесті героя,
в ній розповідається про битви, походи, змагання. Досить багато місця в них займає
фантастика. Значне місце в фантастичних сагах займає тема мореплавства. Тема кохання в них
часто поєднується з трагічною ситуацією, в яку потрапляють герої.
Значне місце у поетичній біографії Кухуліна займає сага «Хвороба Кухуліна», в якій
розповідається про любов Кухуліна до фантастичної істоти - сіди Фанд. Велична сага
«Смерть Кухуліна» присвячена героїчній загибелі богатиря.
Дехтіре принесла з собою дар потойбічного світу — сина на ім’я Сетанта. Суалтам Мак Рот, її
чоловік, був такий щасливий знову бачити дружини, що усиновив хлопчика, майбутнього героя
Кухуліна, якому батько Дехтіре, друїд Катбад, колись передбачив славу великого воїна. З
дитинства Сетанта охоче вчився військовому мистецтву, але мало хто помічав, наскільки
хлопчина сильний і хоробрий. Запізнившись на вечірку, яку коваль Ольстера Куланн влаштував
на честь короля Конхобара Мак Несса, юний герой біля самих воріт був атакований лютим
псом і зміг уникнути смерті, розтрощивши йому голову. Хазяїн горював, втративши вірного
вартового, і Сетанта викликався служити замість собаки, доки не буде знайдена заміна. Куланн
відхилив пропозицію, проте відтоді Сетанта отримав нове ім’я — Кухулін, «пес Куланна».
Незважаючи на попередження Катбада, що тому, хто в певний день піде в перший бій,
призначено коротке життя, Кухулін незабаром підняв зброю проти ворогів Ольстера, напівбогів
Фойла, Фаннела і Туахелла, а також проти їх численних прибічників.
https://briefly.ru/_/saga_o_kuhuline/
Болезнь Кухулина
Раз в год все улады собирались на праздник Самайн, и, пока длился этот праздник
(целых семь дней), не бывало там ничего, кроме игр, гуляний, пиров и угощений.
Любимым же делом собравшихся воинов было похваляться своими победами
и подвигами. Раз на такой праздник собрались все улады, кроме Конала
Победоносного и Фергуса, сына Ройга. Кухулин решает не начинать без них, так как
Фергус — его приёмный отец, а Конал — молочный брат. Пока собравшиеся играют
в шахматы и слушают песни, на озеро, находящееся неподалёку, слетается стая птиц,
прекрасней которых никто не видел во всей Ирландии. Женщин охватывает желание
получить их, и они спорят, чей муж окажется ловчее в ловле этих птиц.
Одна из женщин от имени всех просит Кухулина добыть птиц, а когда он начинает
ругаться, упрекает его в том, что он является виновником косоглазия многих
влюблённых в него уладских женщин, ибо сам он кривеет на один глаз от ярости
во время боя, а женщины делают это для того, чтобы быть похожими на него. Тогда
Кухулин совершает такой налёт на птиц, что все их лапы и крылья падают в воду.
Кухулин с помощью своего возницы Лойга захватывает всех птиц и делит их между
женщинами. Каждая получает по две птицы, и только Ингуба, возлюбленная
Кухулина, остаётся без подарка. Ей он обещает в следующий раз поймать самых
прекрасных птиц.
Вскоре над озером появляются две птицы, соединённые золотой цепочкой. Они поют
так сладко, что все впадают в сон, а Кухулин устремляется на них. Лойг и Ингуба
предупреждают его, что в птицах скрывается тайная сила и лучше их не трогать,
но Кухулин не может не сдержать своего слова. Он дважды мечет камни в птиц,
но дважды промахивается, а затем пронзает крыло одной из них своим копьём. Птицы
сразу исчезают, а Кухулин отходит к высокому камню и засыпает. Во сне ему
являются две женщины в зелёном и пурпурном плащах и избивают его плетьми почти
до смерти. Когда Кухулин пробуждается, он в силах только попросить перенести его
на постель в дом. Там он, не вымолвив ни слова, лежит целый год.
Ровно через год, в такой же день Самайна, когда Кухулин все ещё находится в постели
в окружении нескольких уладов, в дом внезапно входит некий муж и садится прямо
напротив Кухулинова ложа. Он говорит, что Кухулина излечат дочери Айда Абрата —
Либан и влюблённая в него Фанд, если он поможет их отцу разделаться с врагами.
После этого муж неожиданно исчезает, а Кухулин встаёт с ложа и рассказывает уладам
обо всем, что с ним произошло. По совету предводителя уладов Конхобара
он отправляется к тому самому камню, где год назад его настигла болезнь, и встречает
там женщину в зелёном плаще. Она и оказывается дочерью Аида Абрата по имени
Либан и говорит, что пришла просить его о помощи и дружбе по просьбе своей сестры
Фанд, которая любит Кухулина и свяжет с ним жизнь, если тот поможет супругу
Либан — Лабрайду биться против его врагов. Однако Кухулин не в состоянии
отправиться с ней сейчас же и решает сначала послать Лойга, чтобы тот разузнал все
про страну, откуда пришла Либан. Лойг отправляется вместе с Либан, встречается
и с Фанд, с Лабрайдом, но если Фанд очень любезна с Лойгом и поражает его своей
красотой, то Лабрайд нерадостен из-за того, что его ожидает трудная битва с огромным
войском. Лабрайд просит Лойга поспешить за Кухулином, и тот возвращается.
Он рассказывает Кухулину, что видел множество красивейших женщин и Фанд,
превосходящую красотой всех остальных, Кухулин же во время рассказа своего
возницы ощущает, что разум его проясняется и силы прибывают. Он просит Лойга
позвать его жену Эмер. Эмер, узнав, что происходит с ее мужем, сначала обвиняет
в бездействии уладов, которые никак не ищут средство помочь ему, а затем призывает
Кухулина превозмочь себя и встать с постели. Кухулин стряхивает с себя слабость
и оцепенение и вновь отправляется к камню, у которого ему было видение. Там
он встречает Либан и отправляется вместе с ней к Лабрайду.
Смерть Кухулина
Кухулин собирается на битву, но пятьдесят женщин королевского рода преграждают
ему путь, чтобы не пустить на новые подвиги. С помощью трёх чанов холодной воды
им удаётся охладить его пыл и удержать в этот день от выезда на бой. Но другие
женщины укоряют Кухулина в бездействии и призывают защитить их страну. Кухулин
снаряжается и подходит к своему коню, но тот трижды поворачивается к нему левым
боком, что предвещает большое несчастье. В ночь накануне похода богиня войны
Морриган разбивает колесницу Кухулина, ибо знает, что он уже не вернётся домой.
Тем не менее Кухулин отправляется в путь. По дороге он навещает свою кормилицу,
а затем встречает трёх кривых на левый глаз старух, жарящих собачье мясо.
На Кухулине лежал зарок — не отказываться от пищи с любого очага, но не есть мяса
собаки. Он пытается объехать старух, но они замечают его и приглашают попробовать
их пищу, Кухулин ест собачье мясо левой рукой и кладёт кости под левую ляжку,
от чего они теряют прежнюю крепость. Затем Кухулин вместе со своим возницей
Лойгом прибывает к месту битвы.
Тем временем предводитель его врагов Эрк придумывает такую хитрость: все
их войска сдвигаются в единую стену и на каждом углу выставляют пару сильнейших
воинов и заклинателя, который должен будет попросить Кухулина одолжить ему
копье, могущее поразить короля. Приблизившись к вражескому войску, Кухулин сразу
ввязывается в битву и так работает копьём и мечом, что равнина становится серой
от мозгов им убитых. Вдруг Кухулин видит на краю войска двух борющихся друг
с другом воинов и заклинателя, который призывает его разнять дерущихся. Кухулин
наносит каждому такой удар, что мозг выступает у них через нос и уши и они падают
замертво. Тогда заклинатель просит у него копье, Кухулин отказывается отдать его,
но под угрозой быть обесславленным за скупость, соглашается. Один из вражеских
воинов — Лугайд — мечет копье в Кухулина и убивает его возницу Лойга. Кухулин
отправляется на другой фланг войска и вновь видит двух борющихся. Он разнимает их,
отбрасывая в разные стороны с такой силой, что они падают замертво у подножия
соседней скалы. Стоящий рядом с ними заклинатель опять просит у него копье,
Кухулин вновь отказывается, но под угрозой опозорить всех уладов отдаёт его. Тогда
Эрк мечет копье в Кухулина, но попадает в его коня по имени Серый из Махи.
Смертельно раненный конь убегает в Серое озеро, откуда добыл его некогда Кухулин,
унося на своей шее половину дышла. Кухулин же упирается ногой в оставшуюся
половину дышла и ещё раз проезжает через вражеское войско из конца в конец. Опять
замечает он двух бойцов, бьющихся друг с другом, разнимает их так же, как
и предыдущих, и вновь встречает заклинателя, который просит у него копье. На этот
раз Кухулину пришлось отдать его под угрозой опозорить скупостью свой род. Тогда
Лугайд берет это копье, мечет его и попадает прямо в Кухулина, да ещё так, что
внутренности его выпадают на подушку колесницы. Смертельно раненный Кухулин
просит у окруживших его врагов дозволения искупаться в Чёрном озере, и они
разрешают ему. Он с трудом доходит до озера, купается, а затем возвращается к врагам
и привязывает себя к высокому камню, не желая умирать лёжа или сидя. В этот момент
появляется Серый из Махи, чтобы защитить его, пока ещё в нем есть душа и исходит
луч света от его лба. Зубами он убивает пятьдесят, а каждым из копыт — по тридцать
воинов. Долго воины не решаются подойти к Кухулину, думая, что он жив, и только
когда птицы садятся на плечи его, Лугайд отсекает ему голову.
В это время о смерти Кухулина узнает Конал Победоносный. Некогда они заключили
договор: тот из них, кто умрёт первым, будет отомщён другим. Конал отправляется
по следам вражеского войска и вскоре замечает Лугайда. Они договариваются
о поединке и разными дорогами прибывают на условленное место. Там Конал сразу
ранит Лугайда копьём. Тем не менее их бой продолжается сутки, и только когда конь
Конала — Красная Роса — вырывает кусок мяса из тела Лугайда, Коналу удаётся
отрубить ему голову. По возвращении домой улады не устраивают никакого
торжества, считая, что все почести принадлежат Кухулину. Он же явился тем
женщинам, что удерживали его от выезда на битву: колесница его пронеслась
по воздуху, а сам Кухулин, стоя на ней, поёт.
старовини, і тоді ж вона одержала назву «Едда», за аналогією з книгою ісландця Сноррі Стурлусона (1179—1241) 3
метою розрізнення поетичну збірку прийнято називати «Еддою Старшою», а книгу Сноррі— «Еддою Молодшою»
(або «Прозаїчною Еддою»)
Родоначальником богів і людей, творцем землі є верховний бог Одін (Водан — у західних
германців). Одін, бог війни, робить своїх улюбленців сильними і непереможними. Дочки Одіна,
войовничі діви-валькірії, відносять полеглих героїв до Валгалли («чертог мертвих»), де вони
змагаються в боях, а потім весело бенкетують з Одіном. Він — бог мудрості, покровитель
поетів і сам поет, сила його слова підкорює всіх. Мужній і стійкий, він здобув «мед поезії»,
віддав у заклад око, щоб стати мудрим, пожертвував власним життям заради знань.
Втіленням руйнівних демонічних сил, чвар, а також комічної стихії у скандінавській міфології
був Локі, розумний, але злий жартівник. Він підступно занапастив світлого бога Бальдра, що
стало передвістям загибелі богів. Найвизначнішою пам'яткою язичницької міфології є пісня
«Віщування Вьольви» *, в якій відбилися ідеї боротьби між добром і злом та ідея спокутування
зла. Пісня розпадається на дві частини: розповідь про минуле та пророцтво) Розбуджена
Одіном зі смертного сну Вьольва розгортає грандіозну картину створення світу, його загибелі та
відродження?) Спочатку із безодні народився Імір, потім з'явились боги. Вони вбили Іміра і з
його тіла утворили світ: м'ясо стало землею, кров — морями і ріками, кістки — горами... Люди
були створені з ясеня і верби. Самі боги трудились і забавлялись на зелених луках Ідавйолля.
Але в світі поширюється зло, боги порушують свої клятви, вбивають світлого бога Бальдра.
Поезія скальдів. В Норвегії та Ісландії протягом IX—XIII ст. розвивалась поезія скальдів — один з
найоригінальніших видів творчості » усій світовій літературі. Мистецтво скальдів сягає корінням
в давні часи і відокремлюється від інших видів усної творчості давніх германців, мабуть, на
межі VIII— X ст. Скальд нагадує інші типи давньогерманських співців-поетів, відомості про яких
збереглися в латинських, готських та лангобардських пам'ятках.
«Молодша Едда» складається з чотирьох частин: «Пролог», «Видіння Гюльві» *, «Мова поезії»,
«Перелік розмірів», котрі різняться за змістом і формою.
«Молодша Едда» написана в період занепаду поезії скальдів, за задумом автора, повинна була
стати посібником для молодих поетів і відродити мистецтво скальдів. «Едда» Сноррі разом зі
«Старшою Еддсю» є унікальним джерелом відомостей про язичництво германських народів
Саги.
А в скандинавських народів (пращурів сучасних шведів, норвежців, ісландців, данців)
творцями і виконавцями епічної поезії були скальди, які складали героїчні пісні про
подвиги своїх володарів – конунгів, похвали на їхню честь (Ісландські скальди
прославились як великі майстри складання похвальних пісень- панеприків, які називались
драпами (дослівно — «бойова пісня»). У працях скальди оспівували бойові подвиги конунга і
йог дружини, мудрість і силу правителя.) Вважалось, що така пісня приносить славу, вдачу;
Тому скальдів щедро віддячували і прагнули привернути до твору.) або т. зв. “погані пісні”
про ворогів. Так само, як у кельтів філіди, вони були наближеними до володарів, а під
час банкетів для них ставилися окремо найкращі лави.
Скальди володіли мечем не гірше, ніж словом. Показовою є біографія знаменитого
ісланддця Егіля Скаллагримсона, який був воїном-найманцем у багатьох володарів.
Якось він посварився із норвезьким конунгом (князем) на красномовне ім’я – Ерік
Кривава Сокира і навіть вбив його сина. Коли Егіля впіймали й привели до грізного
конунга, доля скальда була вирішена. І ось лише за одну ніч перед стратою він написав
для Еріка таку гарну похвальну пісню, що той подарував Скаллагримсонові життя і
свободу. Пісня так і названа – “Викуп за голову”3.
Його бурхливе життя, типове для епохи вікінгів, описане у родовій «Сазі про Егіля». На схилі літ
він жив на батьківщині в Ісландії. Особисте горе, втрата близьких не змінили його характеру —
він залишився зухвалим, жадібним до чужого добра, мужнім у боротьбі з незгодами. У
знаменитій поминальній пісні «Пам'ять сина», яку Егіль написав, коли втопився його
улюблений син Бодвар, старий поет погрожує помстою велетню морів, нарікає на самого Одіна
за те, що той забув стару дружбу і відсахнувся від поета. І тепер єдина втіха в його самотності —
вміння складати вірші. Творчість Егіля пов'язана з фольклором, він часто використовує
розмовні вирази, прислів'я тощо.
Скальди створили складну систему поетичних синонімів — так звані хейті і метафоричних,
умовних поетичних перифраз — кеннінгів, якими замінювались найбільш вживані у віршах
поняття. Наприклад, замість слова сонце вживалось його хейті — коло, світило тощо.
Пишними та красномовними були кеннінги Наприклад, замість слова воїн вживали: махач
меча, дерево битви, кущ шолому; корабель — це кінь моря, олень моря, бик води; жінка —
сосна наряду, липа золота тощо.
Ісландці створили також багату прозаїчну літературу, так звані саги (і ,тд . sagа -те, про що
розповідають). Запис та письмова обробка їх почались з другої половини ХІІ ст. Початок
письмовій обробці саг поклали ісландські клірики, творці історичних праць. Серед них
виняткове місце посідають «Книга про ісландців» (бл. 1130) Арі Торгільссона, яка являє собою
коротку історію Ісландії, та «Книга про заняття землі» (початок ХIIІ ст.), яка вміщувала список
перших переселенців та запис про важливі події з життя кожного роду.
.(Сага — це художній твір на основі історичного матеріалу. Спочатку вона снувала в усній
традиції, потім пройшла через письмову та літературну обробку В процесі запису, мабуть,
зазнала певних змін уже в дусі XIII ст. (коли й записано більшість родових саг).Саги про
ісландців анонімні. Вони створені людьми, які, напевно, не вважали свою розповідь вимислом,
вірили в те, що розповідали. У ті далекі часи в ісландській мові і не було слів автор, писати,
письменник. Родові саги склалися переважно у «вік саг» (930—1030) — період інтенсивного
населення Ісландії, своєрідну героїчну епоху волелюбних переселенців.
Сагам властивий об'єктивний, стриманий тон розповіді, тверезе викладення фактів, подій,
учинків. Автор ніби розчинився у розповіді, його нема (героями керує сама доля, в яку так
вірили германці, скандінави). Характеристика дійових осіб поступово складається з вражень
про їхню поведінку та вчинки. Детальний опис родинних зв'язків, місцевості збільшує ступінь
вірогідності цих докладних розповідей На відміну від кельтських саг та поезії скальдів, мова
родових саг бідна на художні прийоми. В ній мало метафор, порівнянь, немає і елемента
фантастики. Правда, трапляються прояви «дивовижного» (віщі сни, привиди, заклинання і т.
ін.), але це побутові забобони, У родових сагах нема опису почуттів героїв, заглиблення в їхній
внутрішній світ.
у знаменитій «Сазі про Ньяля» розповідається про мудрого законодавця Ньяля, що став
жертвою сліпої помсти. Разом з ним загинули його сини, внук, дружина. Месником за них став
зять Ньяля, котрий чудом врятувався з палаючого будинку.
«Сага про Ньяля>> — найбільша із родових саг Виникла вона, очевидно, наприкінці ХШ ст., про
її популярність свідчать численні списки. У сазі згадується понад 700 власних імен, більше 400
географічних назв. Це дає великий простір для вивчення основної проблеми — правда і
вимисел у сагах про ісландців.
Хільдебрант приймає виклик сина. На цьому текст уривається. Звичайно такий двобій
закінчується перемогою батька або примиренням.
+ Пісня відтворює суворий дух і суперечливу мораль того часу: поряд із відданістю
правителю, особистою відвагою, гордістю героям властиві хитрість, підступність.
«Пісня про Хільдебранта» набула напевно широкої популярності, про що свідчать
пізніші обробки цього сюжету.
Події відбуваються у Скандинавії (Данія та південь сучасної Швеції). У величному палаці Георот
славного конунґа Гродґара бенкетували дружинні воїни з племені данів. Проте ось вже 12 зим
на Георот нападає страшна потвора на ймення Ґрендель, винищуючи найкращих та
найшанованіших воїнів.
У Данії колись правив король зі славного роду Скільдінгов на ім’я Хродгар. Він був особливо
успішний у війнах із сусідами і, накопичивши великі багатства, вирішив увічнити пам’ять про
себе і своє правлінні. Він надумав збудувати чудову бенкетний зал для королівської дружини.
Не шкодував Хродгар ні сил, ні коштів на будівництво, і найбільш досвідчені майстри
збудували йому залу, рівної якій не було на всьому білому світі. Як тільки оздоблення чудової
зали було завершено, Хродгар став бенкетувати в ній зі своїми воїнами, і вся околиця
оголошувалася дзвоном дорогих кубків і піснями королівських співаків. Але веселі святкування
славного Хродгара тривали недовго, недовго лилися рікою пінисте пиво і золотистий мед,
недовго лунали веселі пісні … Шум застіль короля Хродгара долітав до лігва страшного
величезного чудовиська Гренделя, що мешкав неподалік у смердючих болотах. Грендель
ненавидів людей, і їх веселощі збуджувало в ньому злість … І ось одного разу вночі це
чудовисько підкралося нечутно до залі Хродгара, де після довгого буйного бенкету
розташувалися на відпочинок безтурботні воїни …
Грендель схопив тридцять витязів і потягнув у своє лігво. На ранок крики жаху змінили кліки
веселощів, і ніхто не знав, звідки наскочило страшне лихо, куди поділися Хродгарови витязі.
Після довгих сокрушении і здогадів безпечність взяла верх над побоюваннями і страхами, і
Хродrap зі своїми воїнами знову затіяв бенкети в дивній залі. І знову нагрянула біда – жахливий
Грендель став щоночі забирати по кілька витязів. Незабаром усі вже здогадалися, що саме
Грендель вторгається вночі в залу і викрадає мирно сплячих воїнів, Ніхто не наважився
вступити у двобій з диким чудовиськом. Хродгар марно благав богів, щоб вони допомогли
йому позбутися від страшної напасті. Бенкети в залі припинилися, замовкло веселощі, і тільки
Грендель зрідка забирався туди ночами в пошуках здобичі, сіючи навколо жах.
Чутка про це страшне лихо дійшов до землі гаутов (у Південній Швеції), де правив славетний
король Хігелак. І ось самий знаменитий витязь Хігелака, богатир Беовульф, заявляє свого
повелителя, що хоче допомогти королю Хродгару і вступить в боротьбу з жахливим Гренделем.
Незважаючи на всі спроби відрадити його від задуманого, Беовульф споряджає корабель,
вибирає чотирнадцять відважних воїнів зі своєї дружини і пливе до берегів Данії. Підбадьорює
щасливими ознаками, Беовульф висаджується на сушу. Негайно до прибульців під’їжджає
берегової сторож, розпитує їх про мету прибуття і поспішає з доповіддю на королю Хродгару.
Беовульф із товаришами тим часом надягають панцери, розбирають зброю і дорогою,
вимощеною строкатими каменями, направляються до піршественний залі короля Хродгара. І
кожен, хто бачить припливли з-за моря воїнів, дивится їх міцному додаванню, химерним
шоломів, прикрашеним зображеннями вепрів, блискучим кольчуг і широким мечам, важким
списів, які богатирі несуть з легкістю. Заморську дружину зустрічає Вульфгар – один з
наближених короля Хродгара. Розпитавши їх, він доповідає королю – мовляв, прибутку
важливі гості, ватажок називає себе Беовульф.
Хродгару це славне ім’я відоме, він знає, що доблесний Беовульф силою дорівнює тридцяти
могутнім витязя, і король велить швидше кликати гостей, сподіваючись, що з ними прийшло і
позбавлення від великої напасті. Вульфгар передає приїжджим гостям королівське привітання і
запрошення на бенкет.
Беовульф з дружиною, склавши списи в кут, склавши щити і мечі, в одних шоломах і броня
слідують за Вульфгар; тільки два воїни залишаються вартувати зброю. Беовульф вітає Хродгара
поклоном і розповідає, що ось, мовляв, я – рідний племінник короля гаутов Хігелака, почувши
про біди, які терплять данці від страшного Гренделя, приплив битися з чудовиськом. Але,
наважуючись на цей подвиг, Беовульф просить короля, аби тільки йому з товаришами можна
було йти на чудовисько; у разі ж загибелі Беовульфа – щоб броня його (краще якої немає на
всьому білому світі, бо кував її віщий коваль Вілунд) була відправлена королю Хігелаку.
Хродгар дякує Беовульфа за готовність допомогти і докладно йому розповідає, як Грендель
забирався в його зали і скільки витязів занапастив. Потім король запрошує Беовульфа і його
супутників до загального бенкету і пропонує підкріпитися медом. За велінням короля негайно
очищена для гаутов лава за столом, слуги пригощають їх медом і пивом, і співак тішить слух
веселою піснею.
Бачачи, з якою честю Хродгар приймає чужаків, багато хто з данців починають дивитися на них
із заздрістю і невдоволенням. Один з них, на ім’я Унферт, насмілюється навіть звернутися до
Беовульфу із зухвалими промовами. Він пригадує безрозсудне змагання між Беовульфом і
Брек, їхню спробу здолати хвилі грізного моря. Тоді Брек переміг у змаганні, чому і страшно за
життя Беовульфа, якщо той залишиться на ніч у залі. Вражаючи мудрістю всіх присутніх,
Беовульф відповідає на нерозумні слова Унферта. Він пояснює, що плавання було задумано
тільки заради захисту морських колій від чудовиськ, а ніякого змагання насправді не було. У
свою чергу, бажаючи випробувати хоробрість Унферта, Беовульф пропонує йому самому
залишитися на ніч у залі і тримати оборону від Гренделя. Унферт замовкає і більше не сміє
задиратися, а в залі знову запанували шум і веселощі.
Довго б ще тривав бенкет, але король Хродгар нагадує, що гостям належить нічний бій, і всі
встають, прощаючись зі сміливцями, Розлучаючись, Хродгар обіцяє Беовульфу, що він, якщо
позбавить данців від тяжкої біди, може вимагати все, чого не захоче, і будь-яке бажання буде
негайно виконано. Коли пішли люди Хродгара, Беовульф наказує замкнути двері міцними
засувами. Готуючись до сну, він знімає обладунки і залишається зовсім беззбройним оскільки
знає, що в битві з Гренделем ніяке зброя не допоможе і потрібно сподіватися лише на власну
силу. Беовульф міцно засинає. Рівно опівночі до залі підкрадається жахливий Грендель, миттю
вибиває важкі засуви і жадібно накидається на сплячих гаутов. Ось схопив він одного з них,
розірвав тіло нещасного і ковтає здобич величезними шматками. Розправившись з першим,
Грендель вже готовий пожерти і іншого воїна. Але тут могутня рука хапає його за лапіщу, та так,
що лунає хрускіт кісток. Збожеволівши від страху, Грендель хоче бігти, але не тут-то було,
могутній Беовульф стрибає з лави і, не випускаючи лапу потвори, кидається на нього.
Починається страшний бій. Все кругом тріщить і руйнується, прокинулися воїни в жаху. Але
Беовульф бере гору, він міцно схопив лапу Гренделя, не даючи йому викрутитися. Нарешті
хрящі і жили у плечі чудовиська не витримують і рвуться, лапа чудовиська лишається в руці
Беовульфа, а Грендель виривається з зали і біжить, стікаючи кров’ю, мертвіти на свої болота.
На ранок радості немає кінця. Всі датські воїни на чолі з Унферта шанобливо мовчать, поки
Беовульф спокійно розповідає про нічне битві. Всі столи перевернуті, стіни забризкані кров’ю
чудовиська, а на підлозі валяється його страшна лапа. Вдячний король Хродгар, знавець
старовинних сказань, складає у пам’ять цієї битви пісню. І починається бенкет горою. Король з
королевою підносять Беовульфу багаті дари – золото, дорогоцінне зброю і коней. Гримлять
заздоровні пісні, пиво і мед ллються рікою. Нарешті, відсвяткувавши перемогу, все спокійно
розташовуються на нічліг в дивній залі. І знову нагрянула біда. Жахлива мати Гренделя є
опівночі мстити за сина. Вона вривається до зали, всі сплячі підхоплюються з місць, від
переляку не встигнувши навіть одягнутися. Але й мати Гренделя перелякана такою кількістю
людей і, схопивши одного лише воїна, мчить геть. Вранці горю немає межі – виявляється,
загинув улюблений радник Хродгара Ескер. Король обіцяє щедро нагородити Беовульфа,
слізно благає його погнатися за чудовиськом на болота, куди до цього ніхто не наважувався
ходити. І ось дружина на чолі з Хродгара і Беовульфом вирушає до згубного болоту.
Спішившись, вони підбираються до краю болота там, де чіткіше всього видно кривавий слід.
Поруч, на березі, лежить голова бідного Ескера. Вода кишить морськими чудовиськами,
одного з них наздоганяє стріла Беовульфа. Звернувшись до Хродгару, Беовульф просить, якщо
судилося йому загибель, переслати всі дари королю Хігелаку. Потім, узявши древній
знаменитий меч, богатир стрибає в прірву, і хвилі приховують його. Цілий день опускається
Беовульф, і морські чудовиська не можуть заподіяти йому шкоди, бо на ньому непробивні
обладунки. Нарешті богатир досягає дна, і зараз на нього накидається мати Гренделя.
Беовульф б’є її мечем, але товста луска не поступається звичайної сталі. Чудовисько стрибає на
Беовульфа, тисне його всією своєю вагою, і зле б довелося витязь, не згадай він вчасно про
величезний старовинний меч, викуваний ще велетнями. Спритно виринувши з-під чудовиська,
він хапає меч і з усіх сил рубає мати Гренделя по шиї. Один удар вирішив справу, чудовисько
падає замертво до ніг Беовульфа. Як трофей Беовульф забирає з собою голову чудовиська,
хоче він взяти і старовинний меч, але від меча залишилася одна рукоять, бо щира він, ледве
закінчилася битва.
Товариші Беовульфа вже зневірилися побачити його живим, але тут він з’являється з кривавих
хвиль. Гучно і весело сіли в той вечір гості за стіл короля Хродгара, бенкетували далеко за
північ і лягли спати, нічого тепер вже не побоюючись. На другий день гаутов стали збиратися
додому. Щедро обдарувавши кожного, король Хродгар серцево розпрощався з ними. Після
повернення Беовульфа всюди чекали шану і повагу, про його подвиг складалися пісні у його
честь дзвеніли кубки. Король Хігелак обдарував його найкращим зі своїх мечів, землями і
замком у довічне володіння.
У другій частині поеми Беовульф -- на той час уже конунґ ґеатів -- стає до бою з драконом, який
мстить людям за те, що вони посягнули на його скарб. Дракона вбито, але й Беовульф отримує
смертельну рану. Автор не розглядає це як трагедію, а радше як гідний вінець життя героя.
Дружина на чолі з доблесним Віґлавом урочисто спалює Беовульфа та драконів скарб на
поховальному вогнищі. Як і в інших творах давньогерманського епосу, поряд з діями героїв
велика увага приділяється їхнім словам, у яких розкриваються характери, розум та цінності
героїв, які служать ідеалам своєї епохи, і які (слова, себто) також використовуються для подачі
додаткових сюжетних ліній, передісторії та інших відомостей
З тих пір пройшло багато років. Король Хігелак з сином загинули в битві, і престол довелося
сісти Беовульфу. Він мудро і щасливо правив своєю країною, раптом – нове лихо. У його
володіннях оселився крилатий змій, який ночами вбивав людей і спалював будинку. Колись
один чоловік, переслідуваний ворогами, поховав величезний скарб. Дракон розшукав печеру з
скарбами і триста років охороняв їх. Одного разу нещасний вигнанець випадково забрів у
печеру, але з усіх скарбів взяв собі тільки маленький кубок, щоб умилостивити ним свого
невблаганного пана. Змій помітив пропажу, але викрадача не знайшов і став мстити всім
людям, спустошуючи володіння Беовульфа. Почувши про це, Беовульф вирішує розправитися з
драконом і захистити свою країну. Він вже немолодий і відчуває, що смерть близька, але все-
таки вирушає на змія, наказавши викувати собі великий щит для оборони від драконова
полум’я. У провідники був узятий той самий злощасний блукач.
Могутня рука Беовульфа навіть у старості занадто важка для меча, від удару по голові дракона
розжарений меч розлітається на шматки. І поки Беовульф намагається дістати запасний меч,
змій завдає йому смертельну рану. Зібравшись з силами, Беовульф знову кидається на дракона
і з допомогою Віглафа вражає його. Насилу притулившись до скелі знаючи, що вмирає,
Беовульф просить Віглафа винести назовні забрала у змія скарби, щоб він міг помилуватися на
них перед смертю. Коли Віглаф повертається, Беовульф вже впав у забуття. Насилу відкривши
очі, він оглядає скарби.
Остання веління Беовульфа було таким: щоб поховали його на березі моря і насипали над ним
великий курган, видний здалеку мореплавцям. Свої обладунки Беовульф заповідав Віглафа і
помер. Віглаф скликав злякавшись воїнів, відчитав їх. За всіма правилами вони поклали тіло
Беовульфа на похоронне багаття, а потім звели величний курган на березі моря. І моряки,
видали спрямовуючи свої кораблі на цей пагорб, говорять один одному: «Он високо над
прибоєм видніється могила Беовульфа. Честь і слава йому! »
«Пісня про Роланда» містить відомості про озброєння рицаря XI-XII ст., про військову тактику і
тогочасні звичаї. Меч Роланда називається Дюренталь(твердий), ріжок- Оліфант (гучний).
Імператор франків великий Карл (той самий Карл, від імені якого походить саме слово
«король») 7 років бореться з маврами в прекрасній Іспанії. Він відвоював у нечестивих вже
багато іспанських замків. Його вірне військо розбило всі башти і підкорило всі гради. Лише
повелитель Сарагоси, цар Марсилій, безбожний слуга Мухаммеда, не бажає визнати
панування Карла. Але скоро гордий владика Марсилій буде переможений і Сарагоса схилить
голову перед славним імператором.
Цар Марсилій скликає своїх вірних сарацинів і просить у них поради, як уникнути розправи
Карла, володаря Франції. Наймудріші з маврів зберігають безмовність, і лише один з них,
вальфондський каштелян, не став мовчати. Бланкандрин (так звався мавр) радить обманом
домогтися миру з Карлом. Марсилій повинен послати гінців з великими дарами і з клятвою в
дружбі, він обіцяє Карлу від імені свого государя вірність. Посол доставить імператору сімсот
верблюдів, чотири сотні мулів, навантажених арабським золотому і сріблом, та так, щоб
Карл зміг нагородити багатими дарами своїх васалів і заплатити найманцям. Коли ж Карл з
великими дарами вирушить у зворотний шлях, нехай Марсилій поклянеться послідувати
через малий час за Карлом і в день святого Михайла прийняти християнство в Ахені,
престольному граді Карла. Заручниками будуть до Карла послані діти шляхетних сарацинів,
хоч і ясно, що призначена їм загибель, коли розкриється віроломство Марсилія. Французи
підуть додому, і тільки в Аахенському соборі Могутній Карл у великий день святого Михайла
зрозуміє, що маврами він обдурений, але буде пізно мстити. Нехай краще заручники
загинуть, але трона не позбудеться цар Марсилій.
Тим часом могутній Карл святкує в саду перемогу над Кордовою. Навколо нього сидять
васали, грають у кістки і в шахи.
Прийшовши до табору франків, маври бачать Карла на золотому троні, обличчя короля
горде і чудове, борода його біліша снігу, а кучері хвилями спадають на плечі. Посли вітають
імператора. Вони передають все те, що Марсилій, цар маврів, велів їм сказати. Уважно
вислуховує Карл гінців і, занурюється у роздуми.
Яскраво сяє сонце над станом франків, коли скликає Карл своїх наближених. Карл хоче
знати, що думають барони, чи можна повірити словами Марсилія, який обіцяє у всьому
коритися франкам. Барони, втомлені від довгих походів і важких боїв, мріють про
повернення в рідні краї, де чекають їх прекрасні дружини. Але ні один не може порадити
цього Карлу, так як кожен з них знає про підступність Марсилія. І всі мовчать. Лише один,
племінник короля, молодий граф Роланд, виступивши з лав наближених, починає вмовляти
Карла не вірити словами брехливого царя маврів. Роланд нагадує королю про недавню
зраду Марсилія, коли він також обіцяв вірно служити франкам, а сам порушив свою
обіцянку і зрадив Карла, убивши його послів, славних графів Базана і Базилія. Роланд благає
свого повелителя якомога швидше йти до стін непокірної Сарагоси і помститися Марсилію за
смерть славних воїнів. Карл никне чолом, настає зловісна тиша. Не всі барони задоволені
пропозицією молодого Роланда.
Граф Ганелон виходить вперед і звертається з промовою до присутніх. Він переконує всіх, що
військо Карла і без того вже втомилося, а завойовано так багато, що можна з гордістю
повертати до кордонів прекрасної Франції. Немає приводу не вірити маврам, у них немає
виходу іншого, ніж підкоритися Карлу. Інший барон, Немон Баварський, один з кращих
васалів короля, радить Карлу прислухатися до промов Ганелона і почути благання Марсилія.
Граф стверджує, що християнський обов’язок велить пробачити невірних і звернути їх до
Бога і немає сумніву, що маври приїдуть в день святого Михайла в Ахен. Карл звертається до
баронів з питанням, кого послати в Сарагосу з відповіддю. Граф Роланд готовий вирушити до
маврів, хоч його порада і була розкритикована. Карл відмовляється відпустити від себе
улюбленого племінника, якому він зобов’язаний багатьма перемогами. Тоді Немон
Баварський охоче пропонує відвезти послання, але і його Карл не бажає відпускати.
Багато хто з баронів, щоб довести свою вірність, хочуть вирушити в дорогу, один лише граф
Ганелон мовчить. Тоді Роланд радить Карлу: «Нехай їде Ганелон». Граф Ганелон злякано
встає і дивиться на присутніх, але всі згідно кивають головами. Божевільний граф із
погрозою звинувачує Роланда в давній ненависті до нього, оскільки він Роланду вітчим.
Роланд, говорить Ганелон, давно бажає погубити його і ось тепер, скориставшись слушною
нагодою, посилає на вірну загибель. Ганелон молить Карла не забути його дружину і дітей,
коли маври неодмінно з ним розправляться. Ганелон журиться, що більше не побачить
рідної Франції. Карл розлючений нерішучістю графа і наказує йому негайно вирушати в
дорогу. Імператор простягає Ганелону свою рукавичку як знак посольських повноважень,
але той упускає її на землю. Французи розуміють, що тільки собі на горе вирішили
відправити підступного Ганелона з посольством до ворогів, ця помилка принесе їм велике
горе….
Граф Ганелон іде у свій намет і вибирає бойові обладунки, збираючись у дорогу. Неподалік
стану франків Ганелон наганяє посольство невірних, що повертаються, яких хитрий
Бланкандрин затримував у Карла якомога довше, щоб по дорозі зійтися з посланцем
імператора. Між Ганелоном і Бланкандрином йде довга розмова, з якої мавр дізнається про
ворожнечу між Ганелоном і улюбленцем Карла Роландом. Бланкандрин здивовано випитує
у графа, за що ж всі франки так люблять Роланда. Тоді Ганелон відкриває йому таємницю
великих перемог Карла в Іспанії: справа в тому, що веде війська Карла в усі битви доблесний
Роланд. Багато неправди Ганелон зводить на Роланда, і коли шлях посольства доходить до
середини, віроломний Ганелон і хитрий Бланкандрин дають один одному клятву погубити
могутнього Роланда.
Минає день, і Ганелон вже біля стін Сарагоси, його ведуть до царя маврів Марсилія.
Вклонившись цареві, Ганелон передає йому послання Карла. Карл згоден з миром піти, але в
день святого Михайла він чекає Марсилія в престольному Ахені, і якщо сарацин ослухатися
посміє, його в ланцюгах доставлять в Ахен і піддадуть там ганебній смерті. Марсилій, який
не чекав такої різкої відповіді, хапає спис, бажаючи знищити графа, але Ганелон ухиляється
від удару і відходить убік. Тоді Бланкандрин звертається до Марсилія з проханням дослухати
посла франків. Ганелон знову наближається до повелителя невірних і продовжує промову.
Він каже, що гнів царя марний, Карл лише хоче, щоб Марсилій прийняв закон Христа, тоді
він віддасть йому пів-Іспанії. Але іншу половину Карл віддасть, продовжує зрадник, своєму
племіннику, чванливому графу Роланду. Роланд буде поганим сусідом маврам, він буде
захоплювати сусідські землі і всіляко гнобити Марсилія. Всі біди Іспанії від одного Роланда, і
якщо Марсилій хоче спокою в своїй країні, то повинен не просто послухатись Карла, але
також хитрістю або обманом погубити його племінника, Роланда. Марсилій радий такому
плану, але він не знає, як впоратися з Роландом, і просить Ганелона придумати план. Якщо
їм вдасться погубити Роланда, Марсилій обіцяє графу за вірну службу багаті дари і замки
прекрасної Іспанії.
У Ганелона план уже давно готовий, він точно знає, що Карл захоче залишити когось у
Іспанії, щоб забезпечити спокій на завойованій землі. Карл безсумнівно попросить саме
Роланда залишитися на сторожі, з ним буде зовсім невеликий загін, і в ущелині (король вже
буде далеко) Марсилій вб’є Роланда, позбавивши Карла кращого васала. Цей план
подобається Марсилію, він кличе Ганелона до своїх покоїв і наказує принести туди дорогі
подарунки, кращі хутра і прикраси, які новий царський друг відвезе своїй дружині в далеку
Францію. Незабаром Ганелона проводжають в зворотний шлях, домовившись про
виконання задуманого. Кожен знатний мавр клянеться в дружбі зраднику-франку і
відправляє з ним до Карла в заручники своїх дітей.
Граф Ганелон на зорі під’їжджає до стану франків і відразу проходить до Карла. Він приніс
володарю безліч дарів і привів заручників, але головне – Марсилій передав ключі від
Сарагоси. Радіють франки, Карл наказав зібратися всім, щоб повідомити: «Кінець війні
жорстокої. Ми вирушаємо додому». Але Карл не хоче залишити Іспанію без охорони. Інакше
він до Франції і доїхати не встигне, як бусурмани знову піднімуть голови, тоді настане кінець
всьому, чого домоглися франки за сім довгих років війни.
Граф Ганелон підказує імператору залишити Роланда на варті в ущелині з загоном хоробрих
воїнів, вони встануть за честь франків, якщо хто-небудь посміє піти проти волі Карла. Роланд,
почувши, що Ганелон радить Карлу вибрати саме його, поспішає до повелителя і звертається
до нього з промовою. Він дякує імператору за доручення і каже, що радий такому
призначенню і не боїться на відміну від Ганелона загинути за Францію і Карла, навіть якщо
пан захоче поставити його одного на варті. Карл никне чолом і, закривши обличчя руками,
раптом починає ридати. Він не хоче розлучатися з Роландом, гірке передчуття гризе
імператора. Але Роланд вже збирає друзів, які залишаться з ним, коли Карл відведе війська.
З ним будуть доблесний Готьє, Одон, Джеріні, архієпископ Турпін і славний витязь Олів’єр.
Карл зі сльозами залишає Іспанію і на прощання віддає Роланду свій лук. Він знає, що їм вже
не доведеться зустрітися. Зрадник Ганелон винен у бідах, які спіткають франків і їх
імператора.
Роланд, зібравши своє військо, спускається в ущелину. Він чує грім барабанів і проводжає
поглядом тих, що йдуть на батьківщину. Проходить час, Карл вже далеко, Роланд і граф
Олівєр піднімаються на високий пагорб і бачать полчища сарацинів. Олівєр дорікає Ганелону
у зраді і благає Роланда сурмити в ріг. Карл ще може почути заклик і повернути війська. Але
гордий Роланд не бажає допомоги і просить воїнів безстрашно йти в бій і здобути перемогу:
«Бережи вас Бог, французи!»
Знову піднімається Олівєр на пагорб і бачить вже зовсім близько маврів, полчища яких
швидко прибувають. Він знову молить Роланда сурмити, щоб Карл почув їх поклик і
повернув назад. Роланд знову відмовляється від ганебного божевілля. Проходить час, і
третій раз Олівєр при вигляді військ Марсилія падає на коліна перед Роландом і просить не
губити даремно людей, адже їм не впоратися з полчищами сарацинів. Роланд не хоче нічого
чути, шикує військо і з гаслом «Монжой» мчить в бій. У жорстокій битві зійшлися французи і
війська хитрого Марсилія.
Минає година, французи рубають невірних, лише крики і дзенькіт зброї лунають над глухою
ущелиною. Граф Олівєр мчить по полю з уламком списа, він вражає мавра Мальзарона, за
ним Тургиса, Есторгота. Граф Олів’єр вже вразив 700 невірних. Все спекотніше бій … Жорстокі
удари вражають і франків і сарацинів, але немає у франків свіжої сили, а натиск ворогів не
слабшає.
Марсилій мчить з Сарагоси з величезною раттю, він жадає зустрічі з племінником Карла,
графом Роландом. Роланд бачить Марсилия і тільки тепер остаточно розуміє мерзенне
зрадництво свого вітчима.
Жахливий бій, Роланд бачить, як гинуть молоді франки, і в каятті кидається до Олів’єра, він
хоче сурмити в ріг. Але Олів’єр тільки те і говорить, що пізно на допомогу Карла кликати,
тепер імператор не допоможе, стрімко мчить в січу. Роланд сурмить … Кривавою піною
покривається рот Роланда, і далеко розноситься протяжний звук.
Дійшовши до кордону Франції, Карл чує ріг Роланда, він розуміє, що передчуття його не
були марними. Імператор розвертає війська і мчить на допомогу племіннику. Все ближче і
ближче Карл до місця кривавої битви, але вже не застати йому нікого в живих.
Роланд дивиться на гори і рівнини … Всюди смерть і кров, скрізь лежать французи, витязь
падає на землю в гірких риданнях.
Проходить час, Роланд повернувся на поле битви, він б’є навідліг, розсік Фальдрона,
багатьох знатних маврів, жахлива помста Роланда за загибель воїнів і за зраду Ганелона. На
полі битви він стикається з Марсилієм, царем всієї Сарагоси, і кисть руки йому відсік,
царевича і сина Марсилія мечем булатним звалив з коня і заколов списом. Марсилій з
переляку кидається навтіки, але це вже йому не допоможе: війська Карла занадто близько.
Настали сутінки. Один халіф на скакуні підлітає до Олів’єра і вражає його в спину булатним
списом. Дивиться Роланд на графа Олів’єра і розуміє, що друг убитий. Він шукає поглядом
архієпископа, але немає вже поруч нікого, військо розбите, день підійшов до кінця,
принісши загибель доблесним франкам.
Йде Роланд один по полю битви, він відчуває, що сили покинули його, кров’ю покрито
обличчя, прекрасні очі, померкли, він нічого не бачить. Герой падає на траву, закриває очі, і
останній раз він бачить образ прекрасної Франції. Проходить час, і до нього у темряві
підкрався мавр іспанський та безчесно наніс удар. Вбито могутнього лицаря, і ніколи ніхто
вже не підніме прекрасний Дюрандаль (так звали меч Роланда), ніхто не замінить франкам
незрівнянного воїна. Лежить Роланд обличчям до ворогів під покровом ялини. Тут на
світанку знаходить його військо Карла. Імператор з риданнями падає на коліна перед тілом
племінника і обіцяє помститися за нього.
Поспішають війська швидше в дорогу, щоб наздогнати маврів і дати останній бій.
Поранений Марсилій рятується від гніву імператора в столиці, в Сарагосі. Він чує
переможний клич французів, які увійшли в місто. Марсилій просить допомоги сусідів, але всі
в переляку відвернулися від нього, один лише Балігант готовий допомогти. Зійшлися його
війська з військами Карла, але швидко франки розбили їх, залишивши сарацинів лежати на
полі битви. Карл повертається на батьківщину, щоб благочестиво поховати тіла героїв і
здійснити справедливий суд над зрадниками.
Вся Франція оплакує великих воїнів, немає більше славного Роланда, а без нього немає
щастя у франків. Усі вимагають стратити зрадника Ганелона і всіх його рідних. Але Карл не
хоче стратити васала, не давши йому слова на своє виправдання. Настав день великого суду,
Карл закликає до себе зрадника. Тоді один із славних франків, Тєдрі, просить Карла
влаштувати поєдинок між ним і родичем Ганелона, Пинабелем. Якщо Тєдрі переможе,
Ганелона стратять, якщо ні, він буде жити.
Зійшлися на полі бою Тєдрі могутній і Пінабель непереможний, мечі піднявши, помчали в
бій. Довго борються герої, але ні тому, ні іншому не дається перемога. Доля ж
розпорядилася так, що, коли поранений Тєдрі останній раз підняв свій меч над головою
Пінабеля, той, вражений, замертво впав на землю і вже не опритомнів. Суд імператора
завершено, Ганелона воїни прив’язують до скакунів за руки і за ноги і женуть їх до води.
Жахливі муки відчув зрадник Ганелон. Але яка смерть спокутує загибель прекрасного
Роланда? Карл гірко оплакує свого улюбленого васала
11. Особливості іспанського героїчного епосу. «Пісня про мого
Сіда».
Перші пам’ятки іспанською мовою — 9-10 ст. (акти, збірки законів та ін.). Домінування
героїчного епосу, творці якого — хуглари.
Сід виступає у творі справжнім народним героєм, наділеним лише позитивними якостями.
Найдавніша іспанська поема заснована на реальній історії Родріго Діаса де Віварій, який
особливо відзначився в боях проти мавританських правителів.
Однак у Бургосі вони не змогли знайти собі притулок, оскільки місцеві жителі
отримали від короля наказ «суворий-пресуворий, за міцною печаткою» – під загрозою
фізичної розправи і втрати всього майна не давати кров зрадника. Лише Мартін
Антолінес наважився порушити королівський указ, і нагодував біварців, а після і сам
приєднався до дружини Сіда.
Руй Діас прекрасно розумів, що йому потрібно і далі якось годувати з дружину. Він
пішов на хитрість і, насипавши піску у дві великі скриньки з надійними запорами,
відправив їх до лихварів Юді і Рахілю. Сід “по секрету” їм повідав, ніби скрині набиті
награбованим “золотом чистим”, і зажадав заставу.
Так спритний Сід отримав за звичайний пісок “шість сотень марок”, і наостанок
покарав “рік зберігати їм в замкненому вигляді”. Сід довірив кохану свою дружину,
донью Хімену, і обох дочок абату дону Санчо, настоятелю монастиря Сан-Педро, а сам
відправився в дорогу.
Тим часом по Кастилії рознісся слух, ніби Руй Діас відправився в Мавританські землі, і
багато відважні воїни пішли слідом за ним в надії непогано поживитися в боях.
Першим на шляху вигнанців лежало місто Кастехон, який став легкою здобиччю воїнів
Сіда.
Надихнувшись легкою перемогою, Руй Діас почав захоплювати сусідні міста і селища.
Його дружині довелося битися з військом сарацинів, і після бою «маврів в живих
майже не залишилося». У цих набігах і битвах військо Сіда казково збагатилося.
Протягом дев’яти місяців він вів наполегливу облогу, і в підсумку місто підкорилося
йому. На той час військо Сіда налічувало тридцять шість сотень відважних бійців.
Багато з них подумували повернутися з награбованим добром додому. Однак Сід видав
мудрий наказ – той, хто покине військо без його дозволу, позбудеться всіх своїх
багатств на користь більш вірних воїнів.
Руй Діас знову відправив королю Альфонсу багаті дари з проханням «дружину з
дітьми відвезти» до нього у Валенсію. Король погодився, і незабаром донья Хімена,
Ельвіра і Сіль возз’єдналися зі своїм чоловіком і батьком. Незабаром Сіду випала
чудова можливість ще більше примножити свої статки в битві з військом
марокканського короля Юсуфа. Руй Діас здобув блискучу перемогу, і відправив
королю Альфонсу двісті коней, і запевнення «по труну бути йому васалом».
Через деякий час поблизу Валенсії здалося марокканське військо. Сід запропонував
зятям битися з сарацинами, і ті неохоче погодилися. Він так і не побачив, якими
трусами показали себе інфанти в бою. Після перемоги Руй Діас вручив їм щедрі дари, і
ті попросили у нього дозволу повернутися в рідне Каррьон.
Дізнавшись про страшне знущання над доньками, розгніваний Сід зажадав у короля
Альфонса справедливого суду. Під страхом вигнання з королівства Альфонс викликав
підступних інфантів, і наказав їм повернути Сіду всі багатства, якими він їх нагородив
“обернулася тяжба для них бідою”.
Однак Сіду було цього мало, і він зажадав змити нанесений його родині ганьба кров’ю.
У поєдинку інфанти в черговий раз показали себе трусами, і з ганьбою пішли.
Тим часом до Альфонсу прибули посли з Арагона і Наварри з проханням посватати
дочок Сіда за інфантів цих двох королівств. Король дозволив “поєднуватися шлюбом
Ельвірі і сіль, дочкам Сіда-біварца, з Наваррським і з Арагонським інфантом”.
Повторні шлюби для дочок відважного Сіда виявилися дуже вдалими. “Монархи
іспанські – сідове насіння” – завжди пишалися своїм великим предком, і шанували
його пам’ять.
В XII ст.виникають нові напрями, жанри, теми, сюжети світського характеру. Літературний
процес стає різноманітним і яскравим. В XII-XIII ст. переживає розквіт поезія вагантів, під
впливом Провансу та французької рицарської культури успішно розвиваються німецька
рицарська лірика (міннезанг) та рицарський роман. Спадкоємцями дружинних скопів стають
професійні співці - шпільмани. Мова поезії стає більш гнучкою і мелодійною. Ці зміни
започаткували шпільмани. На основі героїчної пісні з'являється розгорнута епічна поема -
епопея, головний жанр шпільманівського епосу.\
Багато славних лицарів і королів просили її руки, але вона всім відмовляла. Причиною
тому було те, що одного разу Кримхильді приснився сон, ніби сокола, який залетів в її
покої, заклювали орли. Мати їй витлумачила сон наступним чином: коли у неї
з’явиться чоловік, його вб’ють люди, що володіють владою. Тоді дівчина вирішила
ніколи не виходити заміж.
У Нідерландах принц Зігфрід, почувши про Кримхильду, вирішив будь-
що-будь домогтися її руки.
Його відмовляли і рідня, і друзі, і челядь, але він був непохитний. Приїхавши в Вормс,
він відразу ж був запрошений до двору. Найближчий васал короля Гунтера – Хаген,
багато чув про подвиги Зігфріда: про те, як він завоював скарб Нібелунгів, отримав
плащ-невидимку і меч Бальмунд, про те, як переміг дракона і умився його кров’ю,
ставши після цього невразливим.
Хитрий васал вирішив, що такий союзник буде корисним. Цілий рік гостював герой в
короля, перемагаючи у всіх турнірах, однак йому так і не дозволено було побачитися з
Кримхильдою. Тільки коли йому вдалося перемогти навалу саксів і датчан на
Бургундію, Гунтер дав згоду на зустріч сестри і героя.
Говорячи жінці, що її чоловік йде воювати, Хаген попросив зробити хрестик на жупані
в тому місці, щоб васал зміг захистити короля. Однак саме туди зрадник встромив меч,
коли Зігфрід нахилився попити води. Дізнавшись про обман, Кримхільда присягнулася
помститися.
Тоді почався жорстокий бій. В ході бою всі нібелунги і гуни були вбиті, а Гунтер і
Хаген схоплені і передані Кримхильді. Вона в пориві гніву відрубала обом голови.
Етцель дізнавшись про це, розридався. Кримхильду вбили.
На цей час певною мірою змінюється спосіб життя рицарства та його станові
ідеали.Рицарський «кодекс честі» поповнюється заповідями, які можна визначити
поняттям «куртуазід»**. Ключовими засадами куртуазії стають доблесть, радість,
помірність (тобто почуття міри, гармонія). Таким чином, ідеальний рицар повинен
бути вже не тільки хоробрим, стійким у захисті честі, щедрим, а й вишукано
ввічливим, вміти поводитись у товаристві, особливо в оточенні жінок, здатним на
ніжні почуття.
З'являється тип мандрівного рицаря, який, шукаючи подвигів і слави в ім'я своєї
дами, блукає по країнах Європи та Сходу, ризикуючи життям, і вмирає з її ім'ям на
устах. Так, австрійський рицар Ульріх фон Ліхтенштейн (XIII ст.) похвалявся, що
об'їздив частину Європи, викликаючи всіх зустрічних рицарів на бій на честь своєї
дами. Свої подвиги він описав у поемі з декларативною назвою - «Служіння Дамі».
Платонічний тип кохання відхиляє альба - пісня ранкової зорі. Ця пісня прославляє
щасливу взаємну любов. Рицар таємно проникає до своєї дами. Зброєносець чи друг
рицаря до ранку стоїть на варті та попереджує коханців про настання світанку, коли
рицар повинен залишити даму, щоб не кинути на неї й тіні підозри.
Близькою до народної поезії є пасторела -лірична пісня, яка зображує зустріч рицаря з
простою дівчиною - пастушкою. Іноді дівчина піддається вмовлянням рицаря і потім
гірко плаче. Але здебільшого це дуже дотепний поетичний діалог, в якому пастушка,
вірна своєму другові (простому селянину), глузливо відхиляє залицяння рицаря.Добре
відомі пасторели Маркабрюна.
(27-346)
Пасха в Кардигане: двор короля Артура и охота за белым оленем. Тот, кто поймает оленя, поцелует
самую красивую даму при дворе. Артур ловит оленя, но поцелуй должен быть отложен, так как
карлик рыцаря Идье (проезжавшего случайно по лесу) дает пощечину Эреку.
(347-1084)
Тот же день. Эрек преследует Идье до его города, Лалута и находит пристанище у мелкопоместного
дворянина, от которого узнает, что завтра состоится турнир: приз - ястреб - будет вручен тому
рыцарю, который сможет доказать в поединке, что его дама - самая красивая. Эрек побеждает Идье, а
дочь дворянина, Энида, получает приз.
(1085-1241)
Тот же день. Идье возвращается в Кардиган пленником. Королева дарует ему свободу.
(1242-1475)
В Лалуте, Эрек, Энида и ее отец весело проводят вечер.
(1476-1840)
Следующий день после битвы. Эрек представляет свою невесту, Эниду, при дворе в Кардигане:
королева облачает Эниду в роскошные одежды, а король Артур выполняет условие охоты на белого
оленя: он целует Эниду, самую прекрасную даму двора.
(1841-2760)
После турнира Эрек возвращается с женой в королевство своего отца, Лака, в Каррант: супруги
наслаждаются своим счастьем. Эрек забывает свои обязанности рыцаря и идет слух, что он лентяй:
Энида не может скрыть это от Эрека и тяжко вздыхает. Уязвленный Эрек готов доказать, что он
совершенный рыцарь; вместе с Энидой он едет на поиск приключений, запретив ее разговаривать с
ним.
(2761-3116)
Месяц май, испытания: Первый день. Несмотря на запрещение, Энида предупреждает мужа об
опасности и Эрек побеждает сначала троих, потом еще пятерых грабителей. Ночь на равнине.
(3117-3512)
Второй день: встреча с оруженосцем графа Галоэна; граф просит любви Эниды, но та вовремя
предупреждает своего супруга.
(3513-4300)
Третий день: победа над графом Галоэном, бросившемся догонять Эрека; битва с Гивре Маленьким,
который вскоре становится другом Эрека; встреча Эрека с Кеем, Гавейном и артуровским двором в
лесу. Артур размещает Эрека в своей палатке.
(4301-4932)
Четвертый день: Эрек убивает великанов и освобождает рыцаря Кадока де Табриоля, но от усталости
падает в обморок. Граф де Лиморс, услышав крики отчаяния Эниды, уносит тело Эрека и уводит даму
в свой замок, где насильно женится на ней. Эрек "воскресает": Эрек убивает Лиморса и вместе с
Энидой покидает замок. Супруги мирятся. Окончание испытаний.
(4933-5359)
Эрек и Энида встречают Гивре: Эрек и Гивре сражаются, но потом узнают друг друга. Гивре ведет
своего друга в замок Пенюрис, где две сестры лечат раны Эрека. Эниде дарят лошадь с прекрасным
седлом.
(5360-6403)
На пути к артуровскому двору Гивре, Эрек и Энида прибывают в замок Брандиган, Эрек выходит
победителем из самого трудного испытания: радость двора. Он показывает себя сильнее рыцаря-
великана Мабонагрена, обещавшего своей даме (двоюродной сестре Эниды) оставаться с ней в
чудесном саду, пока его не победит более сильный рыцарь. Эрек кладет конец чарам и воскрешает
радость в королевстве Брандиган, трубя в рог.
(6404-6550)
Прибытие трех героев в Роэ, где в это время находится Артур и его двор. За двадцать дней до
Рождества в Тинтагеле, другой резиденции Артура, Эрек узнает о смерти своего отца Лака. Эрек
просит Артура короновать его в Нанте.
(6551-6958)
Празднества по поводу коронования Эрека и Эниды.
Как- то раз Ивэйн спасает льва от злой змеи, и животное в знак благодарности
становится его верным слугой. Он также спасает Люнетту от смерти. Он мужественно
сражается сразу с тремя воинами и побеждает их. Хозяйка девушки приглашает
освободителя к себе, но тот отказывается, говоря о том, что он должен доказать
подвигами любовь к своей супруге. Дама так и не узнала своего мужа.
Романи про Трістана та Ізольду. Куртуазні романи про кохання рицаря Трістана до королеви.
Ізольди належать до найпопулярніших у середньовіччя, а вивчення їх з часом перетворилося в
цілу галузь медієвістики. Виникли вони на основі кельтських народних переказів, 3 того, що
збереглося, найбільш значними є віршовані романи французького жонглера Беруля і
нормандця Тома. Роман Беруля (більш архаїчний за змістом) приваблює своєю наївністю,
роман Тома - куртуазною вишуканістю і добрим літературним опрацюванням. Обидва твори
виникли близько 1170 р. і збереглися в уривках. Пізніше з'являється перша французька
обробка цього роману у виконанні Жозефаа Бодьє, у якій автор трагічно змалював сюжет. Герої
загину через тягар та тиск долі.
Корнуэльс в ту пору вынужден был каждый год выплачивать Ирландии тяжкую дань:
сто девушек, сто юношей и сто чистокровных лошадей. И вот могучий Морхульт, брат
ирландской королевы, в очередной раз прибыл к Марку за данью, но тут, ко всеобщему
удивлению, юный Тристан вызвал его на поединок. Король Марк посвятил Тристана
в рыцари, а местом поединка назначил остров Святого Самсона. Съехавшись, Тристан
с Морхультом ранили друг друга копьями; копье Морхульта было отравленным,
но прежде чем яд успел подействовать, Тристан с такой силой ударил противника, что
рассек ему шлем, а кусок его меча застрял в голове Морхульта. Ирландец бежал
и вскоре умер, Корнуэльс же был освобожден от дани.
Тристан очень страдал от раны, и никто ему не мог помочь, пока одна дама
не посоветовала поискать исцеления в других землях. Он послушал её совета и один,
без спутников, сел в ладью; её две недели носило по морю и наконец прибило
к ирландскому берегу у замка, в котором жили король Анген и королева,
приходившаяся сестрой Морхульту. Скрыв свое подлинное имя и назвавшись
Тантрисом, Тристан спросил, нет ли в замке искусного лекаря, король же отвечал, что
дочь его, Белокурая Изольда, весьма сведуща в лекарском искусстве. Пока Изольда
выхаживала раненого рыцаря, тот успел заметить, что она очень красива.
Король Анген исполнил просьбу Тристана; Изольду снарядили в путь, а королева дала
служанке дочери, Бранжьене, кувшин с любовным напитком, который надлежало
испить Марку и Изольде, когда они взойдут на супружеское ложе. На обратном пути
сделалась жара, и Тристан велел принести ему с Изольдой холодного вина.
По недосмотру юноше с девицей подали кувшин с любовным напитком, они отведали
его, и тут же сердца их забились по-иному. Отныне они не могли думать ни о чем,
кроме как друг о друге…
Король Марк был в самое сердце поражен красотой Изольды, поэтому свадьбу сыграли
немедленно по прибытии невесты в Корнуэльс. Дабы король не заметил провинности
Изольды, Гувернал с Бранжьеной придумали сделать так, чтобы первую ночь тот
провел с Бранжьеной, которая была девственна. Когда король Марк вошел
в опочивальню, Изольда задула свечи, объяснив это старинным ирландским обычаем,
и в темноте уступила свое место служанке. Король остался доволен.
Шло время, и ненависть Марка к племяннику вскипала с новой силой, ибо взгляды,
какими обменивались Тристан с королевой, не оставляли сомнения в том, что оба они
преисполнены неодолимого взаимного влечения. Марк приставил надзирать
за королевой доверенного слугу по имени Одре, но прошло немало времени, пока тот
прознал, что Тристан и Изольда видятся наедине в саду. Одре рассказал об этом своему
господину, и король, вооружившись луком, засел в кроне лаврового дерева, чтобы
самому во всем убедиться. Однако влюбленные вовремя заметили соглядатая и повели
предназначенную для его ушей беседу: Тристан якобы недоумевал, отчего Марк так
ненавидит его, столь беззаветно любящего своего короля и столь искренне преклоня-
ющегося перед королевой, и спрашивал у Изольды, есть ли способ преодолеть эту
ненависть.
В другой раз Одре собрал двадцать рыцарей, имевших зуб на Тристана, спрятал
их в соседнем со спальней покое, но Тристан был предупрежден Бранжьеной и без
доспехов, с одним мечом бросился на врагов. Те с позором бежали, но Одре отчасти
добился своего:
Сыграли свадьбу. Когда молодые возлегли на ложе, Тристан вдруг вспомнил другую,
Белокурую Изольду, и потому не пошел далее объятий и поцелуев. Не ведая, что
существуют другие наслаждения, молодая была вполне счастлива. Королева же
Изольда, узнав о женитьбе Тристана, едва не умерла от горя. Он тоже не смог долго
переносить разлуку с возлюбленной. В облике сумасшедшего Тристан прибыл
в Корнуэльс и, позабавив речами Марка, был оставлен в замке. Здесь он нашел способ
открыться Изольде, и целых два месяца влюбленные виделись каждый раз, когда
королю случалось отлучиться из замка. Когда пришла пора прощаться, Изольда горько
плакала, предчувствуя, что более ей не суждено свидеться с Тристаном. Как-то раз
Тристан снова был ранен, и лекари снова не могли помочь ему. Чувствуя себя все хуже
и хуже, он послал за Изольдой, велев корабельщику плыть под белыми парусами
в случае, если Изольда будет с ним на корабле, и под черными — если нет.
Хитростью корабельщик смог увезти Изольду от Марка и уже вводил свой корабль под
белыми парусами в гавань, когда другая Изольда, прознавшая о значении цвета
парусов, поспешила к Тристану и сказала, что паруса — черные. Этого Тристан
не вынес, и душа отошла из его разорвавшегося сердца.
Про життя Кретьєна де Труа нічого невідомо: сюжетика і стиль його романів свідчать
про отриману автором гарну освіту — звичайна доля клериків, — а натяки і присвяти
вказують на тісний зв'язок Кретьєна де Труа з дворами графині Марії Шампанської, по
вказівках якої складений роман про Ланселота, і графа Пилипа Фландрського [1169—
1188], для якого написаний роман про Персеваль, незакінчений через смерть автора.
Ми мало знаємо про життя епіка. Відомо, що походив він з Шампані і, можливо, був
зв'язаний з феодальними дворами Пн-Сх Франції, де захоплювались куртуазною
поезією. Поет пробував свої сили в різних жанрах, але найбільш повно його
обдарованість проявилась у жанрі роману.
Події в його творах розгортаються в королівстві Артура, час дії теж не визначений. Проте
фантастичний світ романів Кретьєна співіснує з історично і реально достовірною дійсністю.
Точна дата написання романів невідома. Вони створювались у період з 1170 по 1191 pp. І вже у
першому творі Кретьєн проявив себе новатором, його «Ерек та Еніда» є взірцем нового
куртуазного роману
Третій роман - «Ланселот, або Рицар Воза». У романі «Івейн, або Рицар Лева» Кретьєн
відходить від крайностей куртуазної любовної доктрини - він утверджує думку, що тільки
осмисленість і суспільна користь подвигу властиві справжньому рицареві.
Дуже популярний твір Кретьєна де Труа «Персеваль, або Повість про Грааль»
Парцифаль
Краткое содержание романа
Читается за 10 минут, оригинал — 6 ч
В лесу юноша видит шатёр, а в нем — прекрасную спящую девушку. Недолго думая,
он снимает с неё кольцо и целует в губы. Та в ужасе просыпается и прогоняет дерзкого
юнца. Вскоре возвращается ее муж — Орилус, видит следы незнакомца и в гневе
обвиняет ее в измене. Тем временем Парцифаль спешит дальше. Он встречает
девушку, рыдающую над убитым женихом, и клянётся расправиться с убийцей,
герцогом Орилусом. Из рассказа Парцифаля девушка догадывается, кто он,
и раскрывает ему тайну его происхождения. Оказывается, что она — его двоюродная
сестра, Сигуна, Юноша снова пускается в путь и встречает Итера Красного,
двоюродного племянника короля Артура. Тот рассказывает ему, что король лишил его
владений; Итер же взял в залог золотой кубок короля и отдаст его лишь при одном
условии: он сразится с любым рыцарем из свиты короля, чтобы вернуть себе право
на свои земли. Юноша обещает рыцарю передать королю Артуру его просьбу.
Представ перед королём в своём шутовском наряде, Парцифаль требует, чтобы его
приняли в королевскую свиту, наивно считая себя готовым для рыцарского служения.
Он рассказывает о встрече с Итером Красным и передаёт королю, что тот жаждет
честного единоборства. Чтобы избавиться от докучливого чудака, советник короля
предлагает тому отправить его на поединок. Опасаясь за его жизнь и вместе с тем
не желая обидеть честолюбивого Парцифаля, король неохотно соглашается. Юноша
вступает в поединок и чудом одерживает победу. Надев доспехи убитого рыцаря,
юноша отправляется дальше.
Парцифаль приезжает в город, где его радушно принимает князь Гурнеманц Узнав его
историю, он решает обучить неискушённого юношу правилам рыцарского поведения.
Он объясняет Парцифалю, что рыцарь не должен позволять себе глупые выходки и без
конца задавать никчёмные вопросы. Усвоив эти полезные советы, Парцифаль
отправляется дальше. Он подъезжает к осаждённому городу, которым правит
племянница Гурнеманца, королева Кондвирамур. Парцифаль побеждает ее врагов
и дарует им жизнь при условии, что они отныне станут служить королю Артуру.
Добившись любви королевы, Парцифаль женится на ней. Став королём, он живёт
в счастье и достатке, но тоска по матери заставляет его снова пуститься в путь.
Тем временем Гаван после многих приключений прибывает в замок Шатель Марвей.
Об этом замке рыцарям рассказывала волшебница Кундри. Пройдя все испытания,
которые устраивает ему хозяин замка Клингсор, он освобождает пленных красавиц.
Теперь Гавану предстоит бой с его давним врагом Грамофланцем. По ошибке
он принимает за него своего друга Парцифаля, и они сражаются. Парцифаль начинает
одолевать незнакомого ему рыцаря, но внезапно узнает, что это его друг Гаван, Завтра
Гаван должен сразиться с Грамофланцем, но он обессилен поединком с Парцифалем.
Под видом Гавана Парцифаль втайне от него бьётся с Грамофланцем и побеждает.
(27-346)
Пасха в Кардигане: двор короля Артура и охота за белым оленем. Тот, кто поймает оленя, поцелует
самую красивую даму при дворе. Артур ловит оленя, но поцелуй должен быть отложен, так как
карлик рыцаря Идье (проезжавшего случайно по лесу) дает пощечину Эреку.
(347-1084)
Тот же день. Эрек преследует Идье до его города, Лалута и находит пристанище у мелкопоместного
дворянина, от которого узнает, что завтра состоится турнир: приз - ястреб - будет вручен тому
рыцарю, который сможет доказать в поединке, что его дама - самая красивая. Эрек побеждает Идье, а
дочь дворянина, Энида, получает приз.
(1085-1241)
Тот же день. Идье возвращается в Кардиган пленником. Королева дарует ему свободу.
(1242-1475)
В Лалуте, Эрек, Энида и ее отец весело проводят вечер.
(1476-1840)
Следующий день после битвы. Эрек представляет свою невесту, Эниду, при дворе в Кардигане:
королева облачает Эниду в роскошные одежды, а король Артур выполняет условие охоты на белого
оленя: он целует Эниду, самую прекрасную даму двора.
(1841-2760)
После турнира Эрек возвращается с женой в королевство своего отца, Лака, в Каррант: супруги
наслаждаются своим счастьем. Эрек забывает свои обязанности рыцаря и идет слух, что он лентяй:
Энида не может скрыть это от Эрека и тяжко вздыхает. Уязвленный Эрек готов доказать, что он
совершенный рыцарь; вместе с Энидой он едет на поиск приключений, запретив ее разговаривать с
ним.
(2761-3116)
Месяц май, испытания: Первый день. Несмотря на запрещение, Энида предупреждает мужа об
опасности и Эрек побеждает сначала троих, потом еще пятерых грабителей. Ночь на равнине.
(3117-3512)
Второй день: встреча с оруженосцем графа Галоэна; граф просит любви Эниды, но та вовремя
предупреждает своего супруга.
(3513-4300)
Третий день: победа над графом Галоэном, бросившемся догонять Эрека; битва с Гивре Маленьким,
который вскоре становится другом Эрека; встреча Эрека с Кеем, Гавейном и артуровским двором в
лесу. Артур размещает Эрека в своей палатке.
(4301-4932)
Четвертый день: Эрек убивает великанов и освобождает рыцаря Кадока де Табриоля, но от усталости
падает в обморок. Граф де Лиморс, услышав крики отчаяния Эниды, уносит тело Эрека и уводит даму
в свой замок, где насильно женится на ней. Эрек "воскресает": Эрек убивает Лиморса и вместе с
Энидой покидает замок. Супруги мирятся. Окончание испытаний.
(4933-5359)
Эрек и Энида встречают Гивре: Эрек и Гивре сражаются, но потом узнают друг друга. Гивре ведет
своего друга в замок Пенюрис, где две сестры лечат раны Эрека. Эниде дарят лошадь с прекрасным
седлом.
(5360-6403)
На пути к артуровскому двору Гивре, Эрек и Энида прибывают в замок Брандиган, Эрек выходит
победителем из самого трудного испытания: радость двора. Он показывает себя сильнее рыцаря-
великана Мабонагрена, обещавшего своей даме (двоюродной сестре Эниды) оставаться с ней в
чудесном саду, пока его не победит более сильный рыцарь. Эрек кладет конец чарам и воскрешает
радость в королевстве Брандиган, трубя в рог.
(6404-6550)
Прибытие трех героев в Роэ, где в это время находится Артур и его двор. За двадцать дней до
Рождества в Тинтагеле, другой резиденции Артура, Эрек узнает о смерти своего отца Лака. Эрек
просит Артура короновать его в Нанте.
(6551-6958)
Празднества по поводу коронования Эрека и Эниды.
Как- то раз Ивэйн спасает льва от злой змеи, и животное в знак благодарности
становится его верным слугой. Он также спасает Люнетту от смерти. Он мужественно
сражается сразу с тремя воинами и побеждает их. Хозяйка девушки приглашает
освободителя к себе, но тот отказывается, говоря о том, что он должен доказать
подвигами любовь к своей супруге. Дама так и не узнала своего мужа.
У розвитку міської поезії провідна роль належала Франції. Саме тут виникли найбільш
досконалі зразки міських жанрів, які мали значний вплив на розвиток літературної
творчості інших країн, що розвивалися на схожих підвалинах, хоча з деяким
запізненням.
У Німеччині аналогічним до фабліо жанром були шванки. Особливо відомою була повість
Штріккера «Піп Аміс» (XIII ст.), яка складалася із серії шванків, у яких відображалися
походеньки хитрого священика.
Щоб довести, що його віслюк умів читати, Аміс перемішав сторінки Біблії вівсом.
Тварина з ревом перегортала сторінки книги мордою.
Завдяки молитві Аміса заможний селянин знаходив у своєму колодязі живих риб, яких
хитрий піп підкидав туди заздалегідь, щоб мати за це багатий дарунок.
Великим твором міської літератури у Франції був «Роман про Троянду». Перша частина (4070
віршів) написана Гільйомом де Лорріс в 30-х роках XIII ст.; через 40 років його працю
продовжив і завершив в протилежному напрямі Жан де Мен (понад 18 000 віршів).
19. Алегоричний епос: тематика, жанри, приклади.
Поширеним жанром міської літератури є алегоричні поеми. Жанр цей виник у Франції.
Найбільш значним твором французької алегоричної поезії є «Роман про Троянду», що
складається з двох частин. Першу частину написав близько 1230 р. Гільйом де Лорріс. Це
любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Двадцятирічному поетові сниться, що він
потрапляє у сад, де панує Насолода, і палко закохується в красуню Троянду. Зірвати Троянду,
тобто домогтися взаємності, юному поетові допомагають Привіт, Великодушність, Співчуття.
Але проти них виступають Відмова, Сором, Лихослів'я, Заздрість, Страх, Святенництво та ін.
З 66 ст
В 12-13 ст. формується новий жанр драми — містерія, яка досягла вершини в 15 ст.
Була масовою самодіяльною виставою. В день відкриття містом проходила святкова
процесія, в якій брали участь міське управління, духівництво, ремісничі цехи, купецькі
гільдії, діти, міська інтелігенція. Вистава відбувалась на площі, на симультанній сцені
(Франція і Німеччина), в Англії та Фландрії на рухомих сценах: маленьких помостах на
возах. Постановка містерії проходила по частинах і тривала від кількох днів до кількох
тижнів. Франція «Містерія старого завіту» (15 ст.), що складалась з 40 п’єс (50 тис.
віршів). Зміст базувався на біблійних та євангельських сюжетах, але помітна постійна
боротьба між релігійним та мирським укладом. З часом світська, побутова, комічно-
розважальна основа почала переважати над релігійно-моралізаторською; містерія
перетворювалась у цікаве святково-урочисте видовище. Незважаючи на патетично-
релігійний зміст містерії, самодіяльні актори для розваги глядачів вводили в неї
комічний елемент, додаючи від себе веселі жарти, комічну міміку та ін. Протягом 16
ст. містерія була заборонена.
Фарс відокремився від містерії напр. 15 ст. і в 16 ст. став популярним. Головна ознака
— гострокритичне ставлення до життя, сатиричне вільнодумство, дохідливість,
властиві комічні перебільшення, гротеск, буфонада, має постійних персонажів.
Висміюються духовенство і подружні зради, хитрощі, лінощі. Французький фарс
«Адвокат Патлен» (15 ст.), «Новий Патлен», «Заповіт Патлена». Найвідоміший актор
— Понтале (Жан де л’Еспіна, 16 ст.).
Успіх «Адвоката Патлена» сприяв виникненню нових варіантів про хитрого стряпчого.
У фарсі «Новий Патлен» шахрай-адвокат виманює у кушніра дорогі хутра, запевняючи
власника, що їх хоче купити священик. Розмова кушніра з священиком в сповідальні -
зразок комічного непорозуміння; до того ж, кожен із співрозмовників думає про власну
вигоду. Коли обман виявився, кушнір поспішає у корчму - там він сподівається знайти
пройдисвіта Патлена. А кюре відправляється за утіхою до коханки. Вмираючи, Патлен
потішається з кюре-сповідальника (він знає, що той облудний лицемір), славить земні
радощі та заповідає похоронити себе обов'язково у винному погребі (фарс «Заповіт
Патлена»). Як жанр фарс справив значний вплив на розвиток західноєвропейського
театру, особливо на французьку комедію XVII ст. та на Мольєра. В Італії фарс
послужив основою для створення комедії дель арте.