Professional Documents
Culture Documents
Історія Зубов
Історія Зубов
Редагуйте в Документах
Вносьте зміни, додавайте коментарі та
надавайте доступ, щоб редагувати
файли разом з іншими в реальному часі.
х століть нової ери відомості про германців стають трохи більш докладними. Грецький
трабон (помер у 20 р. до н.е.) пише про те, що германці (тоді свеви) кочують у лісах,
хатини і займаються скотарством. Грецький письменник Плутарх (46 – 127 рр. н.е.)
ерманців як диких кочівників, яким чужі всякі мирні заняття, такі, як землеробство і
во; їх єдине заняття – війни.
м джерелом відомостей про древніх германців є твори Плінія Старшого (23 – 79 рр.).
ровів багато років у римських провінціях Нижня і Верхня Німеччина, будучи на
й службі.
ш повні відомості про стародавніх германців дає Корнелій Тацит (бл. 55 – бл. 120 рр.). У
ці “Німеччина” він розповідає про спосіб життя, побут, звичаї і віруваннях германців, в
і “Анналах” він викладає подробиці римсько-німецьких військових зіткнень.
андинавії.
ерманські племена.
рманські племена.
германські племена.
, двн. gold), rikas 'богатый' (ср. гот. reiks, двн. rich), kaunis 'красивый' (ср. гот. skauns,
i), kansa 'народ' (ср. гот. hansa 'толпа'), juko 'иго' (ср. гот. juk, двн. joh), saippja 'мыло'
sape). Потрапивши у фінську мову, ці запозичення як би окам'яніли, зберігаючи той
ній тип морфологічної структури слова, який лише дуже рідко засвідчений у формах
зустрічаються навіть в найраніших пам'ятниках давньогерманської писемності, а
найповніший вид суфіксів і закінчень, що випробували до моменту появи у германців
сті (3 - 4 вв. н. е. ) більш менш значну редукцію.
ріодизація історії німецької мови.
хньонімецька мова Althochdeutsch
ності від положення язика німецькі голосні поділяються на голосні переднього (i, e,
аднього ряду (a, o, u). Вони бувають довгими і короткими, причому 8 голосних літер
голосних звуків. Тривалість голосних пов'язується з якістю складу, який вони
ть. Тож розрізняють відкриті (що закінчуються на голосний або складаються з
олосного) і закриті склади (що закінчуються на одну або кілька приголосних).
називається злита вимова в одному складі двох голосних. Залежно від участі
мецькі приголосні поділяються на глухі, дзвінкі (проривні та щілинні) і
звучні).Африкатом називають злиту вимову двох приголосних
описемний період історії німецької мови. Велике переселення народів. Міграції
германців. Франкська держава Меровінгів та її доля.
ська держава існувала більш тривалий час, ніж інші варварські королівства
тальної Європи. Процес феодалізації відбувся тут у формі синтезу пізньоримських і
ких родоплемінних відносин. Зокрема у сфері соціальних відносин у північних
, густо населенних германськими племенами. .
переселення народів - це умовна назва вторгнень та переселень германських,
х, тюркських, слов'янських, арабських та інших племен на територію Римської
76 року, під тиском гунів, вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму,
орії римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377
:
орії римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377
аслідок постійних утисків римських чиновників, вестготи підняли повстання, до
иєднались раби і колони. У серпні 378 року повстанці розгромили римську армію під
ополем.
382 році імператору Феодосію вдалося придушити повстання і переселити готів до
ракії. За Аларіха, який стає королем вестготів, вони починають шукати нових місць
ння. Після розбійного походу Балканським півостровом і Пелопоннесом Аларіха
ють воєводою Іллірики (Magister militum per Illyricum). Близько 400-го року
пересуваються в райони річок Рейну — Майну і засновують державу на
му Рейні (столицею, за легендою, був Вормс) за правління Гундагара (Гунтер).
03 роках вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію. Спочатку його
Стіліхон поблизу Полленції (402 рік) і Верони (403 рік). 406 року вандали, квади,
лани перетинають рейнський кордон, звільнений Стіліхоном від римських легіонів.
ті Стіліхона (408 рік) відбувається облога готами Риму, після сплати величезної
ції готи відступають. 409 року вандали, пройшовши через Галлію, досягають
де їх поселяють як федератів. Після марної облоги імператором Гонорієм Равенни,
24 серпня 410 року здобули і розорили Рим. У цьому ж році перед переправою до
Аларіх помирає в Козенці.
айдавнішим видом писемності германців було рунічне письмо. Рунічний алфавіт був
:
айдавнішим видом писемності германців було рунічне письмо. Рунічний алфавіт був
ним серед усіх германців до прийняття ними латинського або грецького алфавіту.
я щодо його походження й досі лишається дискусійним. В ісландських писемних
ах виникнення рун пов’язують з ім’ям бога Одіна. Сучасні рунологи простежують
рун з системами письма освіченого населення Європи: греками або римлянами.
ть вчених схиляється до думки про близькість рун та північноіталійського алфавіту
кого). Прихильники теорії грецької основи рунічного алфавіту вважають, що його
ло плем’я готів. Згідно з іншою версією, цю функцію приписують кімврам,
анам та герулам.
азва букв ‘руни’ утворена від основи, що мала значення ‘таємниця’ (*rūnō, пор.
rūna ‘таємниця’). Згідно з іншою гіпотезою, слово *rūnō тлумачать як ‘вирізаний
звичай рунічні написи складаються з одного або двох слів. Написи з одного слова
ють певний термін або власне ім’я. Наприклад, на кінчику спису, знайденому в
ї (спис з Евре Стабю), написано: raunijaR ‘випробовувач’. Найвідомішою рунічною
ою є напис на втраченому золотому розі Галлехус: ek hlewagastiR holtijaR horna
я, Глевадаст із Хольта, ріг зробив’.
ий склад:
ті лексичних одиниць використовувалися односкладові та багатоскладові слова,
присвійні прикметники, які складалися з іменників та суфіксів.
рманській мові було багато заохочень для творення нових слів шляхом складання та
ня слів.
терміни, пов'язані з матеріальною культурою та життєвим стилем (хутровість,
збирання, скотарство, ремесла), церковним життям та військовими діями.
ший (германський) пересув приголосних (закон Ґрімма – Раска). Закон Вернера.
м - це явище в германських мовах, коли спочатку твердий звук [z] або його
ть заміняється на м'який звук [r]. Це означає, що звук [r] замінюється на звук [z] чи
він знаходиться у певних позиціях слова. Ротацізм є досить поширеним явищем в
ких мовах і можна знайти в багатьох діалектах.
Загальна характеристика двн. вокалізму. Переломлення. Умлаут.
онгізація й дифтогізація.
:
:
:
Походження і склад двн. консонантизму. Чергування приголосних.
одвоєння приголосних. Фонеми h, w, r, s.
:
:
:
:
ругий (німецький) пересув приголосних.
м, або німецьким, пересувом приголосних називають звукові зміни, яких зазнали
манські приголосні в німецькій мові. Але навіть у німецькій мові другий пересув
кнувся переважно лише так званих верхньонімецьких (південнонімецьких)
лектів. Тому другий пересув називають ще верхньонімецьким. У літературну
ецьку мову, утворену на основі різних середньо- й верхньонімецьких діалектів,
йшли не всі звукові зміни, що складають другий пересув приголосних.
ипускають, що він почався приблизно у V-VI століттях н. е. у південних (баварських
леманських) діалектах задовго до появи писемності, поступово поширюючись на
ніч до кінця першого - початку другого тисячоліття н. е. (1000-1200 р.).
кий пересув містить наступні процеси:
анські глухі проривні р, t, k переходили у глухі щілинні f, s, h; на початку слова,
ля приголосного й у подвоєнні р > pf, t > z ([ts]),k>kh.
ps "глибокий" - двн. tiof, нім. tief"глибокий"
"зривати" - нім. pflücken "зривати, збирати"
i "два" - двн., нім. zwei "два"
озволяти" - нім. lassen "дозволяти"
"вулиця" - нім. Straße "вулиця"
:
"вулиця" - нім. Straße "вулиця"
идіти" - нім. sitzen "сидіти"
я" - двн. ih, нім. ich "я"
"книга" - нім. Buch "книга"
"зерно" - двн. когп, нім. Korn "зерно"
t, k > нім. р / pf, z / s, k / ch
нкі проривні b, d, g переходили у глухі проривні, однак у літературну німецьку мову
йшов лише пересув d > t.
ggan "приносити"- двн. рrіпсап, нім. bringen гот. dags "день - двн. tac, нім. Tag "день"
ts "гість" - двн. kast, нім. Gast "гість"
d, g > нім. b, t, g.
вершити розгляд німецьких приголосних, що походять з іє. ряду р, t, k (> герм. f, Ϸ,
покажемо також розвиток f, Ϸ ,χ у німецькій мові, хоча рефлекси цих звуків
посередньо не належать до того явища, яке прийнято називати другим пересувом
иголосних.
, що походить з іє. р, залишився в німецькій мові без зміни і збігся з тим f, який
ходить з герм, р < іє. b.
ерм, р > нім. f
ерм, f > нім. f
нім. f міг розвинутися з двох іє. звуків: b і р:
герм. р < іє. b: укр. слабкий, гот. slēpan, нім. schlafen "спати"
< іє. р: укр. п 'ять, гот. fimf, нім. fünf.
(у двн. текстах позначається зазвичай сполученням th) через проміжний ступінь đ
реходить у проривний d.
ерм. р > нім. d
лад: укр. ти, гот. Ϸи, нім. du. Герм. [χ] у початковій позиції перед голосними
рігається як h: лат. captus "схоплений", гот. hafts, нім. Haft; гот. haban, a. have, нім.
en. У середині слова між голосними герм, [χ] або зникає (залишаючись тільки в
писанні), або виступає у вигляді щілинного [у]:
cere "вести" - гот. tiuhan, нім. ziehen "тягти"
ctis (род. відм.) "ніч" - гот. nahts, нім. Nacht "ніч".
чином, процеси, пов'язані з першим і другим пересувом приголосних, можна
едставити у вигляді наступної таблиці.
:
агальна характеристика морфологічної структури двн. мови.
верхньонімецька мова успадкувала свою морфологічну структуру від
альногерманської мови. У давньоверхньонімецькій мові чітко розрізняються
тупні частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово, прислівник, а також
жбові слова - прийменники, частки, вигуки. Однак внаслідок постійно діючої
укції у двн. мові скоротилася кількість флексій, що розрізняли в давнину відмінкові
рми імені або особових форм дієслів. Внаслідок цього у двн. мові скоротилася
ькість відмінкових форм, особових форм дієслів, типів відмінювання іменників й ін.
рм імені й дієслова.
менник та його категорії. Типи відмін іменника.
ньонімецькій мові іменники відмінювалися за числами, родами та відмінками. Існувало п'ять
мінків: називний, родовий, давальний, знахідний і місцевий. Також у давньонімецькій мові
и два роди - чоловічий та жіночий, а рід середній не відрізнявся від чоловічого.
ий відмінок вживався для називання предмета або істоти. Родовий відмінок вказував на
ежність предмета або істоти до певної групи. Давальний відмінок вживався для вираження
еси, користування або передачі чогось. Знахідний відмінок вказував на об'єкт, на який
ямована дія. Місцевий відмінок вживався для вираження місцезнаходження.
онімецькій мові, яка належить до германської групи мов, іменники також мали різні типи
мін. Відмінювання іменників в давньонімецькій мові було більш складним, ніж у сучасній
аїнській мові.
ьонімецькій мові існували два роди іменників - чоловічий та жіночий. Різниця між ними
ягала в закінченні та зміні форм.
давньонімецькій мові іменники мали різні класи, що відповідали за їхнє закінчення та зміну
ми. Наприклад, іменники жіночого роду поділялися на три класи:
й клас - закінчення на -ō, -jō;
клас - закінчення на -ōn, -jōn;
клас - закінчення на -ī, -u.
рикметник. Відмінювання та ступенювання двн. прикметника. Прислівник.
німецька мова не має прямого спадкоємця в сучасних мовах, тому прикметники і прислівники
мови не використовуються у сучасній лінгвістиці. Проте, якщо мова йде про стародавню
манську мову, то можна зазначити наступне:
тник - це частина мови, яка описує ознаку предмета або істоти. В стародавній германській
і прикметники відмінювалися за числами, родами та відмінками. Наприклад, прикметник
uaz" (синій) відмінювався так:
:
ювання прикметників в стародавній германській мові відбувалося за допомогою префіксів
r-" (більш), "min-" (менш) та "uz-" (найбільш). Наприклад, "mērblauaz" (більш синій),
nblauaz" (менш синій), "uzblauaz" (найбільш синій).
ник - це частина мови, яка описує обставини дії або стану. В стародавній германській мові
слівники не відмінювалися, але ступенювалися так само, як і прикметники, за допомогою
фіксів "mēr-", "min-" та "uz-". Наприклад, "mērblauiza" (більш синьо), "minblauiza" (менш
займенники - це займенники, які вказують на особу, яка виконує дію. У давньонімецькій мові
и три особи: перша, друга та третя. Приклади особових займенників: "ich" (я), "du" (ти), "er"
), "si" (вона), "wir" (ми), "ir" (ви), "si" (вони).
тникові займенники - це займенники, які вказують на якісні ознаки предметів або істот. Вони
жуть бути відносними або присвійними. Приклади відносних займенників: "der" (який),
lher" (який). Приклади присвійних займенників: "min" (мій), "din" (твій), "sin" (його, її, їх).
ені займенники - це займенники, які вказують на невизначену істоту або предмет. Приклади
значених займенників: "ieman" (хтось), "nieman" (ніхто), "ëin" (один), "swëlher" (якийсь).
:
значених займенників: "ieman" (хтось), "nieman" (ніхто), "ëin" (один), "swëlher" (якийсь).
ислівник.
мові розрізнялися кількісні й порядкові числівники. Числів- ники 1-3 змінювалися за
дами і відмінювались. Інші числівники не змінювалися. Числівники 11 й 12 (einlif,
elif), що є за своїм походжен- ням складними словами , у двн. мові сприймалися вже
прості слова. Числівники від 13 до 19 були складни- ми словами, другу частину яких
орював числівник zehan «десять».
ники від 4 до 12 могли відмінюватися, якщо вони стояли після іменника або якщо
ни самі мали функцію іменника. Кількісні числівники від 1 до 12 мали у двн. мові
і форми: ein (einer, einaz, einiu); zwene (чол. рід), zwei (сер. рід), zwa, zwo (жін. рід);
driu, drio (чоло- віч., сер., жін. рід); feor, for, fiar; fimf, finf; sehs, sibun, ahto; niun,
an, zehen, zen; einlif; zwelif. Числівники 13-19 мали таку форму: drizehan, forzehan,
zehan, sehszehan, sibunzehan, ahtozehan, niunzehan.
ічним чином утворювалися назви десятків - за допомогою компонента zug (> н. zig)
сяток». У словах zehan й zug звуки h чергуються за законом Вернера.
но, що вже у двн. мові числівник 30 за своєю формою від- різнявся від інших
слівників, що позначали десятки: zweinzug, fiorz- ug, finfzug, але dri33ug (порівн. н.
anzig й dreißig).
ові числівники від 3 до 19 утворювалися за допомогою суфікса -1- (dritto «третій»,
to «четвертий» і т. д.). Від інших числів- ників порядкові числівники утворювалися
допомогою суфікса - ost (zweinzugosto «двадцятий»). Винятки становили числівники
ерший» й «другий». Числівник «перший» за своїм походженням був формою
йвищого ступеня від прислівника ēr «раніше» (> двн. eristo > H. er- ste). Для
начення поняття «другий» використовувався займенник ander зі значенням «інший».
алогічне позначення цього поняття ви- користовується в укр. мові: укр. другий і рос.
угой «інший».
ількісних і порядкових числівників у двн. мові зустрічалися також в поодиноких
падках так звані розділові числівники: einluzze «по одному», zwiske «по два», driske
о три», feoriske «по чотири». Розділові числівники утворювалися за допо- могою
фікса -sk-.
Прийменник.
іх іє. мовах прийменники виникали із прислівників. Пра- вильніше було б сказати,
слова, які прийнято вважати прислівника- ми, синтаксично могли бути пов'язані як з
словом, так і з іменником. Тому те саме слово в давніх герм. мовах могло спочатку
тупати й у функції прислівника, і у функції прийменника. Прислівники, що
:
тупати й у функції прислівника, і у функції прийменника. Прислівники, що
ребували в тісному зв'язку з дієсловом, називають також превербами, а прислівники,
перебували в тісному зв'язку з іменниками, пере- творилися, як сказано вище, у
ийменники. Преверби, у свою чергу, могли перетворюватися в префікси дієслів. У
ніх німецьких текстах зустрічаються такі речення, у яких преверб може
ктуватися і як прислівник, і як префікс дієслова, що знаходиться від нього в
стантній позиції. Напр.: sie bringent sia üf in himilo rihi «вони несуть її нагору в
рство небесне» або: «вони підносять її в царство небесне» (мова йде про душу). З
ого роду конструкцій у німецькій мові виникли так звані відокремлювані префікси.
нглійській мові такі преверби пе- ретворилися в прийменники. Таким чином, багато
ислівників, при- йменники й відокремлювані префікси в німецькій мові мають
альне походження.
енники у двн. мові могли виникнути:
ислівників (aba, aftar, ana й ін.);
учення двох прислівників (двн. biforan);
олучення прийменника з іменником;
ших форм.
верхньонімецькі прийменники могли мати наступні основні значення:
торове значення: апа «на», «при», іn «B», ubar «над», ūf
д», widar «проти»;
ве значення: unz «до», aftar «після»;
ьність: mit «3»;
алежність: bi;
ина: biforan «через».
: sprech-u
: sprech-es
: sprech-et
: sprech-ēn
: sprech-et
: sprech-ent
зазначити, що дієслова в давньоверхньонімецькій мові могли мати різні основи та
ни голосних звуків у різних формах. Деякі сильні дієслова мали відмінні закінчення
основи для різних осіб та чисел
міна сильних дієслів в давньоверхньонімецькій мові може бути складною, оскільки
на має багато винятків і особливостей.
:
творення форм способів (конʼюнктив та імператив).
утворення форм дієслова. Форми діеслова утворювалися додаванням показника словозміни до
ови або вживанням «чистої» основи (без будь-яких показників словозміни); пор., наприклад, гот.
i-s -береш і nam - - взяв, nim - бери. Завдяки фонетичному послабленню (редукції) ненаголошених
фем і внутрішньому перерозкладу внаслідок злиття основотворчих суфік- сів із закінченнями
лівні основи в германських мовах не мали чіткого оформлення.
ками словозміни дієслова були особові закінчення, аблаут кореневого голосного, подвоєння основи
дуплікація), місце наголосу.
часи пізнішого розвитку германські мови почали надавати перевагу іншому способу творення
улого часу і дієприкметника || - додаванню дентального суфікса до основи. До цього типу відміни
єднувалися майже всі нові дієслова, що виникали в германських мовах,- як запозичені з інших - мов,
і ті, що утворювалися від германських іменних та дієслівних основ. Подвоєння основи
дуплікація) в германських мовах виявлене значно менше, ніж у давньогрецькій чи давньоіндійській
аголосу мало вагу при утворенні форм множини претериту і дієприкметника II, бо залежно від місця
ишнього рухомого наголосу в слові (на корені чи суфіксі) відбувалося чергування глухих і дзвінких
голосних в однині та множині претериту і в дієприкметнику ІІ.
:
ня форм дієслова в давньоверхньонімецькій мові, таких як кон'юнктив і імператив, включало в себе
ористання особливих закінчень та особливостей морфології. Нижче наведено загальні правила для
орення цих форм:
он'юнктив:
резенс:
особа: -e
особа: -es
особа: -e
ножина:
особа: -ēn
особа: -et
особа: -ēn
ретеритум:
особа: -e
особа: -est
особа: -e
ножина:
особа: -ēn
особа: -et
особа: -ēn
мператив:
особа: -e
ножина:
особа: -ēn
:
особа: -et
особа: -ēn
ад, розглянемо дієслово "sprechen" (говорити) для утворення форм кон'юнктиву та імперативу:
он'юнктив:
резенс:
особа: sprech-e
особа: sprech-es
особа: sprech-e
ножина:
особа: sprech-ēn
особа: sprech-et
особа: sprech-ēn
ретеритум:
особа: sprech-e
особа: sprech-est
особа: sprech-e
ножина:
особа: sprech-ēn
особа: sprech-et
особа: sprech-ēn
мператив:
особа: sprech-e
ножина:
:
особа: sprech-ēn
особа: sprech-et
особа: sprech-ēn
увагу, що існували винятки та особливості утворення форм кон'юнктиву та імперативу для деяких
лів у давньоверхньонімецькій мові.
еправильні дієслова.
льні дієслова є важливою частиною давньонімецької мови і мають свої особливості у відмінюванні
творенні форм. Вони відмінюються неправильно в різних часових формах та вимагають особливого
онімецькому періоді було багато неправильних дієслів, які відображалися у різних категоріях. Деякі з
мали неправильні форми у презенсі, претериті, дійсному та сполучному способі, а також у формах
рикметників та інфінітива.
а gangan «йти» і stantan «стояти» (претерит. giang і stuont) мали короткі форми gen/gan і
правильні дієслова у давньонімецькому періоді включали "haben" (мати), "gehen" (йти), "wissen"
ти), "kommen" (приходити) та багато інших.
я неправильних дієслів у давньонімецькому періоді є важливим елементом вивчення мови того часу
магає запам'ятовування їхніх особливостей та правильного використання у відповідних граматичних
текстах.
метники у давньонімецькій мові виражали характеристику або стан певного об'єкта або особи. Вони
мінювалися за родами, числами і відмінками. Наприклад, "skuldago" означало "винен" або
бов'язаний", і було еквівалентом сучасного німецького "schuldig".
я аналітичних форм дієслова в давньонімецькій мові було пов'язане зі змінами в мовній системі та
ивом інших мов. Замість старого інфлективного способу утворення форм, з'явилися конструкції з
оміжними дієсловами та інфінітивами. Це дало початок розвитку аналітичних форм, що стало
актерною рисою подальших стадій німецької мови.
вивчення таких тем у давньонімецькій мові дозволяє краще зрозуміти структуру і розвиток
ецької мови в історичному контексті.
онімецькій лексиці можна знайти багато спільних слів з іншими германськими мовами, а також
оків до сучасних німецьких, англійських та нідерландських слів. Тематичні групи слів включають
ви родових слів, предмети побуту, природні явища, тварин та рослини, а також особи і їх соціальні
творі давньонімецької мови використовувалися різні процеси творення нових слів. Один з
поширеніших методів був складання слів, коли два або більше корені з'єднувалися, щоб утворити
е слово. Також використовувалися суфікси, префікси та інші аффікси для зміни значення слів або
ворення граматичних форм.
увальне значення мали також германські суфікси: -1, наприклад: д. ісл. kistill від kista
ящик, д. англ. cyrnel від corn —зерчіо, гот. barnilo від barn — дитина, власні імена
ila — дослівно
ко, Wulfila —дослівно вовченя; -k, наприклад: д. ісл. boli—
англ. bolluca — осленя; -іпа, наприклад: гот. gaitein, д. англ.
д. в. нім. geizzin — цапеня та ін.
о вживалися суфікси в творенні прикметників, наприклад:
stainahs — кам'янистий, д. англ. stænig, д. в. нім. muotig —
dags (гнівний), д. англ. modig, д. сакс, môdag, -tsk: гот. mannisks — чоловічий, д.
л. mennisc, д. сакс. mannisk, д. в. нім. mennisc
сучасне Mensch).
е почали виникати нові суфікси шляхом переосмислення
о компонента складного слова, наприклад: -lik, д. в. нім. kind*
итячий, д. англ. cild—lic, д. ісл. barn-ligr; -haft, гот. andahafts
ливий, д. в. нім. sunthaft — гріховний та ін.
сація була найпоширенішою в дієслові. Розвиток префіксальних утворень ішов
яхом перетворень конструкції з повнозначного слова або основи і прийменника чи
ислівника на конструкцію з префіксом. Прикладом можуть бути германські префікси
ця: гот. bi- (bistandan — стояти навколо, bibindan — обв'язувати); д. англ. be-, bi-
standan — стояти біля, навколо, оточувати, besëon — оглядатися навколо), д. сакс, bi-
windan — оточувати),
м. bi-, be- (bistandan — стояти навколо); гот. in- (insaian —
середину), д. англ. in- (instæpen — ввійти, ingân — ввійти всередину), д. сакс. in-
gân — ввійти), д. в. нім. in- (ingangan — ввійти);
(ufrakjan — підняти)] д. англ. ир- вживається як прислівник;
upp- (uppsehan — дивитися вгору, ирргіппап — зійти); д. в.
(ûfgangen — зійти).
интаксис свн. періоду.
ьш істотні зміни в області свн. синтаксису можна звести до наступних.
уває помітного розвитку уживання означеного й неозначеного артикля. Вказівний
менник der втрачає свої дейктичні функції й служить для вираження означеності;
егорія неозначеності виражається за допомогою лексеми ein, що виникла із
:
егорія неозначеності виражається за допомогою лексеми ein, що виникла із
слівника зі значенням «один».
негативне заперечення, що виражалося за допомогою частки пе і займенника niht,
ретворюється в мононегативне в результаті втрати частки пе.
ростому реченні починає розвиватися рамкова конструкція; у складному реченні
чно збільшується число сполучників і сполучних слів.
: