Тема 1.

1. Специфічні ускладнення черевного тифу. Специфічними ускладненнями тифо-паратифозних

інфекцій є кишкова кровотеча і перфорації кишок, що виникають протягом 2—5-го тижня
хвороби, частіше на 3-му тижні.

2. Методи специфічної діагностики ботулізму. Серед специфічних методів діагностики

перевагу віддають біологічному методу. Так як виявлення збудника у дорослих у виділеннях
травної системи не дає підстави ставити діагноз ботулізм, більш переконливим
підтвердженням діагнозу є виявлення ботулотоксину в досліджуваному матеріалі — кров,
блювотні маси, початкові промивні води.

3. Джерело та резервуар інфекції при псевдотуберкульозі. Основним джерелом та резервуаром

інфекції для людини є синантропні й дикі гризуни.

4. Клінічні особливості паратифу А.

1. Захворювання починається гостро;

2. Гарячка часто ремітивна;
3. Часто вже в перші дні у хворих з’являються ознаки ураження дихальних шляхів (лоскіт,
біль у горлі, незначний кашель);
4. Шкіра і кон’юнктиви часто гіперемовані, нерідко виникають ознаки фарингіту;
5. Висип з ’являється раніше (у більшості хворих — уже на 5—7-й день хвороби): він частіше
розеольозно-папульозний, іноді кореподібний, нерідко рясний, розташовується не тільки
на тулубі, а й на згинальних поверхнях рук;
6. Закрепи і розлади випорожнень у початковий період хвороби трапляються з однаковою
частотою;
7. Спостерігають озноби, пітливість;
8. Тифозний статус виникає рідко.

Паратиф А частіше, ніж черевний тиф, дає рецидиви, але рідше - ускладнення у вигляді
перфорацій і кровотеч. Загалом перебігає легше, ніж черевний тиф, за тяжкістю перебігу
займаючи проміжне положення між черевним тифом і пара тифом В. Тривалість перебігу
захворювання може бути така сама, як і при черевному тифі.

5. Етіотропне лікування ботулізму.

Єдиним методом специфічної етіотропної терапії вважають використання протиботулінічної

сироватки (ПБС) незалежно від терміну, що минув від початку захворювання. Однак антитоксична
серотерапія має обмежені терапевтичні можливості. Сироватка не дає швидкої дії, а, будучи
чужорідним білком, може зумовити виникнення анафілаксії аж до анафілактичного шоку. ПБС
здатна нейтралізувати лише вільно циркулюючий токсин і не проникає через гемато-енцефалічний
бар ̓єр, тобто серотерапія не впливає на клініку хвороби, яка вже маніфестувала. З лікувальною
метою ПБС слід вводити в максимально ранні терміни поки ботулінотоксин не зв ̓язався з
структурами, до яких він має аффінність. Для лікування хвороби, зумовленої невідомим типом
токсину ботулізму, використовують суміш моновалентних сироваток або ж полівалентну
сироватку, а після встановлення типу збудника – типоспецифічну моновалентну ПБС.Перед
введенням ПБС для виявлення чутливості до чужорідного білку проводять внутрішньошкірну
пробу, застосовуючи наявну в кожній коробці з лікувальними сироватками ампулу з розведеною в
пропорції 1 : 100 сироваткою. Розведену сироватку (0,1 мл) уводять внутрішньошкірно у
внутрішню поверхню передпліччя. Для контролю в інше передпліччя внутрішньошкірно вводять
0,1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Пробу вважають позитивною, якщо за 20 хв діаметр
папули сягає 10 мм і більше, а сама папула оточена широкою зоною гіперемії. В разі негативної
внутрішньошкірної проби нерозбавлену ПБС вводять підшкірно в дозі 0,1 мл. Якщо реакція
відсутня, за 30 хв уводять усю дозу внутрішньом ̓язово або в/венно (залежно від ступеня тяжкості
захворювання). В разі позитивної внутрішньошкірної проби ПБС застосовують лише за
абсолютними показами з особливою обережністю і з попереднім в/венним або в/м я̓ зовим
введенням 90-120 мг преднізолону. Після цього підшкірно вводять розведену сироватку, яку
використовують для проби, з інтервалом 20 хв у дозах 0,5; 2,0 і 5,0 мл. Якщо реакції немає,
уводять нерозведену сироватку за вищевказаною схемою. Одноразове введення однієї лікувальної
дози ПБС забезпечує достатній ефект, а за потреби (в разі тяжкого перебігу хвороби) введення
ПБС повторюють ще 1-2 рази з інтервалом 6-8 год.У немовлят дія антитоксичної сироватки
вивчена недостатньо і, зазвичай, її призначення не рекомендують.

Хвора 45 років захворіла, приблизно, 2 –3 тижні тому: загальна слабкість, порушення

працездатності, поступове підвищення температури. В кінці 1 тижня  хвороби  температура
досягла 38,8 – 39,50С, у наступні дні мала постійний характер, головний біль іноді був нестерпним,
погіршився сон, з’явився помірний кашель. Лікувалася амбулаторно
з диагнозом  „бронхопневмонія”. Призначений пеніцилін  був неефективним.  Стан різко
погіршився  напередодні госпіталізації:  виражена загальна слабкість, запаморочення, хвора
знепритомніла.   Під час огляду: шкіра бліда, холодний піт на обличчі; температура 37,20С. АТ
80/50мм рт ст.  Пульс 130/хв., слабкий. Живіт дещо здутий, безболісний. Випорожнення рідкуваті,
мають вигляд дьогтю. Гепатолієнальний синдром. Позитивний симптом Філіповича.                    
1. Попередній діагноз
2. План обстеження
3. План лікування
1.Черевний тиф, типова форма, тяжкий перебіг. Ускладнення - кишкова кровотеча,
геморагічний шок 3 ст
2.ЗАК: гемоглобін, гематокрит,еритроцити, тромбоцити
БХ крові: електроліти, фракції білірубіну, СРБ, КОС, креатинін, сечовина.
Коагулограма
Визначення групи крові та резус
Дослідження калу
ЗАС всі показники,аби виключити ускладення нирок
Погодинний діурез
ЕКГ
УЗД ОЧП
Консультація хірурга сіtо!
Бактеріологічний посів гемо культури – для дослідження не менше 20 мл крові
Реакція Відаля в динаміці – інтервал 2 тижні
РНГА з О-, Н-, Vi- АГ в динаміці – інтервал 2 тижні
3.Ліжковий режим
Холод на живіт
Інфузійна терапія: 0,9% NaCl 800 мл; Лактасол 400 мл; 5% глюкоза 400,0, Реосорбілакт
800,0; Кріоплазма 500,0, Еритроцитарна масса 250,0 в/в крапельно
Левоміцетин 1.0 г 4 р/добу в/в; після виведення з шоку 0,75×4 р. на добу per os
Етамзилат натрію 12,5% по 2,0×3 р. на добу в/в
Вікасол 1% по 1,0×2 р. на добу в/м
10% розчин CaCl2 по 10,0×2 р. на добу в/в
Дієта №1
Флуконазол 150 мг